Рішення

від 12.08.2024 по справі 910/6934/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2024Справа № 910/6934/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ"

про стягнення 67 258,40 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВС-Транс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Київ» про стягнення 67 258,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором на технічне обслуговування № 9-О від 09.08.2017, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6934/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

26.06.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що оплата послуг позивача формувалася за рахунок надходжень коштів відповідачу від співвласників за управління багатоквартирними будинками за адресами м. Київ, вул. Обухівська, 135-А, житловий будинок № 1 та м. Київ, вул. Обухівська, 135-А, житловий будинок № 2, однак з огляду на заборгованість співвласників будинків перед відповідачем, яка станом на момент припинення Договору 01.02.2019 становила 774 860,86 грн., відповідач не міг розрахуватися з позивачем за надані послуги. Відповідач також зазначає про настання форс-мажорних обстави у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та введенням воєнного стану в Україні з 24.02.2022. Також, відповідач зазначає, що з огляду на підписання додаткової угоди від 31.01.2019 про припинення дії Договору та узгодження кінцевого строку для здійснення розрахунків - 01.05.2019, нарахування пені та інфляційних втрат до 01.05.2019 є протиправним, в зв`язку з чим, згідно контррозрахунку відповідача розмір пені становить 3 397,20 грн., а розмір інфляційних втрат - 20 580,78 грн. Також, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строки позовної давності щодо заявлених вимог при зверненні з даним позовом до суду. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення пені та інфляційних втрат на 80%.

01.07.2024 представником позивача подано відповідь на відзив та заяву про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що означена заява не підлягає прийняттю до розгляду, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 46 ГПК України унормовано, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Звертаючись до суду із заявою про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог, позивач, зокрема заявляє нові вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 554,82 грн., яких як вбачається з позовної заяви, позивачем не заявлялось, а також змінює період нарахування пені та інфляційних втрат.

Таким чином, із поданої заяви вбачається заявлення нових вимог, які не були заявлені у позовній заяві, із наведенням їх обґрунтуванням, тобто фактично йдеться про подання іншого позову.

В свою чергу, згідно з частиною 3 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

З приписів ч. 1 ст. 46 ГПК України вбачається, що позивач може подати або заяву про зміну предмету позову, або про зміну підстав позову, одночасна зміну предмета і підстав позову процесуальним кодексом не передбачено.

В свою чергу, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Таким чином, у якості заяви про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог позивачем фактично заявлено новий позов з інших підстав та іншим предметом, оскільки при подані заяви, позивач не тільки змінив свої позовні вимоги, тобто змінив предмет позову, але й обґрунтував свої вимоги новими обставинами, що свідчить про зміну підстав позову.

Відтак, оскільки подана позивачем заява про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог за своєю правовою природою є новою позовною заявою, яка направлена на одночасну зміну предмету та підстав позову, така заява суперечить приписам ч. 3 ст. 46 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові № 657/1024/16-ц від 24.04.2024.

Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив у встановлений строк не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Київ» (далі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВС-транс» (далі - позивач, підрядник) укладено Договір на технічне обслуговування № 9-О (далі - Договір), за умовами якого, підрядник зобов`язується виконувати роботи по технічному обслуговуванню підтримці в працездатному та технічно справному стані систем адресної пожежної сигналізації та оповіщення людей про пожежу, димовидалення та пожежогасіння машинного відділення ЛТПП встановлених в житлових будинках за адресами: м. Київ, вул. Обухівська, 135-А, житлові будинки № 1 та № 2.

Розрахунок вартості робіт по технічному обслуговуванню систем по об`єктам проводиться на підставі протоколу узгодження договірної ціни (Додаток № 1), які є невід`ємною частиною чинного Договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору вартість робіт по технічному обслуговуванню систем згідно протоколу узгодження договірної ціни (Додаток № 1), який є невід`ємною частиною чинного Договору є твердою та становить за місяць 4 262,57 грн. з ПДВ.

За умовами п. 3.2 Договору оплата виконаних підрядником робіт по технічному обслуговуванню системи проводиться замовником впродовж 5-ти банківських днів з моменту підписання замовником Акту приймання виконаних робіт, шляхом перерахування котів на розрахунковий рахунок підрядника.

Пунктом 4.3.1 Договору узгоджено, що замовник зобов`язаний оплачувати виконані роботи в розмірах і в строк, передбачені цим Договором.

Згідно з п. 5.3 Договору за порушення п. 3.2 замовник зобов`язаний перерахувати підряднику пеню у розмірі 0,5% від несвоєчасно перерахованої суми за кожний день затримки, але розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пунктів 6.1-6.5 Договору сторона звільняється від майнової відповідальності, з урахуванням положень згідно п.8.3. цього договору, якщо вона доведе, що порушення договірних зобов`язань відбулося не з її вини (обставини непереборної сили) - на час дії таких обставин. Обставини непереборної сили (форс- мажорні обставини) - обставини, які не можуть бути передбачені сторонами при укладанні Договору і проти виникнення яких вони не можуть вжити відповідних заходів. До них відносяться: стихійні лиха (бурі, циклони, повені, землетруси і т.п.); війна і військові дії. заколот, блокада, безчинства, безпорядки та інші протиправні дії; руйнування внаслідок дії вибухових пристроїв, що знаходилися в землі; радіаційна, хімічна зараженість, ударні хвилі, що виникають при польоті літаків або інших літальних апаратів зі звуковими та надзвукові швидкості, дії державних органів (у тому числі прийняття ними нормативних актів), інші подібні обставини.

Сторони письмово повідомляють одна одну про обставини форс-мажору негайно (протягом 72 годин) після настання таких обставин. Неповідомлення позбавляє Сторону права посилатися на будь-яке вищезазначене обставина, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором. Крім вищезазначеного повідомлення повинно бути надано підтвердження факту виникнення вищезазначених обставин. Таке підтвердження здійснюється Торгово-Промисловою Палатою України або іншої компетентної організацією, яка може підтвердити дію форс-мажорних обставин. У разі змін у законодавстві, таким підтвердженням буде вважатися текст закону, постанови чи іншого нормативного акта, який був оприлюднений у встановленому чинним законодавством порядку.

Виникнення обставин, передбачених у п. 6.1. цього Договору не є підставою для відмови однієї Сторони від виконання своїх зобов`язань, якщо інша Сторона виконала свої зобов`язання до виникнення зазначених обставин.

Термін виконання зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти форс-мажорні обставини. Якщо ці обставини будуть продовжуватися більше 30 днів, то Сторони повинні погоджувати подальше виконання зобов`язань за договором або прийняти рішення про його розірвання.

Доказом настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-Промислової Палати або іншого компетентного органу за місцем дії таких обставин.

Даний Договір набирає чинності з моменту письмового повідомлення про початок робіт, наданого замовником, та діє протягом 1 року від дати початку робіт, зазначеної в листі, після чого Договір автоматично продовжується на наступний термін - один рік, або припиняється за письмовою згодою сторін.

Закінчення строку дії Договору, так само, як і його розірвання або припинення з підстав, визначених Договором або чинним законодавством, не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що виникли в період дії Договору, і відповідальності за його порушення (п. 9.1 та п. 9.4 Договору).

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Протокол узгодження договірної ціни.

На виконання умов Договору, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акти приймання наданих послуг від 31.05.2018 на суму 4 262,57 грн., від 27.06.2018 на суму 4 262,57 грн., від 31.07.2018 на суму 4 262,57 грн., від 31.08.2018 на суму 4 262,57 грн., від 28.09.2018 на суму 4 262,57 грн., від 31.10.2018 на суму 4 262,57 грн., від 30.11.2018 на суму 4 262,57 грн., від 29.12.2018 на суму 4 262,57 грн., від 31.01.2019 на суму 4 262,57 грн.

31 січня 2019 року сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, за умовами якої, сторони дійшли згоди припинити дію Договору з 01.02.2019.

Також, у п. 4 означеної Додаткової угоди сторони узгодили, що на момент укладення даної угоди замовник має невиконане зобов`язання перед підрядником щодо оплати наданих послуг за Договором на суму в розмірі 36 363,13 грн., що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за Договором.

Замовник зобов`язується сплатити кошти в розмірі 36 363,13 грн. не пізніше 01.05.2019, а підрядник погоджується з даною умовою.

19 січня 2022 року позивач звернувся до відповідача із Претензією № 1/2-22 від 17.01.2022 про сплату заборгованості в розмірі 36 363,13 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано позивачу послуги, які прийняті відповідачем згідно підписаних сторонами без заперечень та зауважень Актів приймання наданих послуг від 31.05.2018 на суму 4 262,57 грн., від 27.06.2018 на суму 4 262,57 грн., від 31.07.2018 на суму 4 262,57 грн., від 31.08.2018 на суму 4 262,57 грн., від 28.09.2018 на суму 4 262,57 грн., від 31.10.2018 на суму 4 262,57 грн., від 30.11.2018 на суму 4 262,57 грн., від 29.12.2018 на суму 4 262,57 грн., від 31.01.2019 на суму 4 262,57 грн.

За умовами п. 3.2 Договору оплата виконаних підрядником робіт по технічному обслуговуванню системи проводиться замовником впродовж 5-ти банківських днів з моменту підписання замовником Акту приймання виконаних робіт, шляхом перерахування котів на розрахунковий рахунок підрядника.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, 31 січня 2019 року сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, за умовами якої, сторони дійшли згоди припинити дію Договору з 01.02.2019.

Також, у п. 4 означеної Додаткової угоди сторони узгодили, що на момент укладення даної угоди замовник має невиконане зобов`язання перед підрядником щодо оплати наданих послуг за Договором на суму в розмірі 36 363,13 грн., що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за Договором.

Замовник зобов`язується сплатити кошти в розмірі 36 363,13 грн. не пізніше 01.05.2019, а підрядник погоджується з даною умовою.

Отже, відповідач зобов`язаний був сплати заборгованість в строк до 01.05.2019 включно.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги в повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 36 363,13 грн.

Водночас, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про настання форс-мажорних обстави у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та введенням воєнного стану в Україні з 24.02.2022.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Саме таких висновків дотримується колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.

Відповідно до пунктів 6.1-6.5 Договору сторона звільняється від майнової відповідальності, з урахуванням положень згідно п.8.3. цього договору, якщо вона доведе, що порушення договірних зобов`язань відбулося не з її вини (обставини непереборної сили) - на час дії таких обставин. Обставини непереборної сили (форс- мажорні обставини) - обставини, які не можуть бути передбачені сторонами при укладанні Договору і проти виникнення яких вони не можуть вжити відповідних заходів. До них відносяться: стихійні лиха (бурі, циклони, повені, землетруси і т.п.); війна і військові дії. заколот, блокада, безчинства, безпорядки та інші протиправні дії; руйнування внаслідок дії вибухових пристроїв, що знаходилися в землі; радіаційна, хімічна зараженість, ударні хвилі, що виникають при польоті літаків або інших літальних апаратів зі звуковими та надзвукові швидкості, дії державних органів (у тому числі прийняття ними нормативних актів), інші подібні обставини.

Сторони письмово повідомляють одна одну про обставини форс-мажору негайно (протягом 72 годин) після настання таких обставин. Неповідомлення позбавляє Сторону права посилатися на будь-яке вищезазначене обставина, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором. Крім вищезазначеного повідомлення повинно бути надано підтвердження факту виникнення вищезазначених обставин. Таке підтвердження здійснюється Торгово-Промисловою Палатою України або іншої компетентної організацією, яка може підтвердити дію форс-мажорних обставин. У разі змін у законодавстві, таким підтвердженням буде вважатися текст закону, постанови чи іншого нормативного акта, який був оприлюднений у встановленому чинним законодавством порядку.

Виникнення обставин, передбачених у п. 6.1. цього Договору не є підставою для відмови однієї Сторони від виконання своїх зобов`язань, якщо інша Сторона виконала свої зобов`язання до виникнення зазначених обставин.

Термін виконання зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти форс-мажорні обставини. Якщо ці обставини будуть продовжуватися більше ЗО днів, то Сторони повинні погоджувати подальше виконання зобов`язань за договором або прийняти рішення про його розірвання.

Доказом настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-Промислової Палати або іншого компетентного органу за місцем дії таких обставин.

В той час, жодних доказів повідомлення відповідачем позивача, в порядку визначеному Договором, про виникнення обставини непереборної сили, не надано, як і не доведено жодним доказом, наявність обставин, які були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання щодо здійснення розрахунків.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи, строк сплати заборгованості виник у відповідача задовго до обставин, на які позивач посилається як на форс-мажорні.

Як унормовано частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд оцінюючи обставини справи суд враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 36 363,13 грн.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 6 515,67 грн. та інфляційні втрати в розмірі 24 379,60 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.3 Договору за порушення п. 3.2 замовник зобов`язаний перерахувати підряднику пеню у розмірі 0,5% від несвоєчасно перерахованої суми за кожний день затримки, але розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені з урахуванням узгодженого сторонами у Додатковій угоді строку для кінцевого розрахунку за отримані за Договором послуги, з урахуванням визначених позивачем періодів нарахування пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 3 431,09 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за заявлений позивачем період з урахуванням кінцевого строку для здійснення відповідачем розрахунку, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 20 979,38 грн.

Також, суд враховує заявлене відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в зв`язку з чим, зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва позовна заява подана до суду 03.06.2023.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності за вимогами позивача в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020

Постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України № 338 від 25.03.2020 і постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020» продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023.

Також, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України пунктом 19 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії».

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений ст. 257 та ст. 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та інфляційних втрат на 80%, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 та у постанові від 27.02.2019 у справі №910/9765/18.

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем умов Договору.

Проте, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд зазначає, що сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов`язку не може бути єдиною самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки означені посилання нівелюють інститут застосування штрафу за порушення зобов`язання, у даному випадку, за нездійснення розрахунків, а відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

Також, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру інфляційних втрат, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру нарахувань у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення суми.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Київ» (03028, м. Київ, вул. Стратегічне Шосе, буд. 2, літ. А; ідентифікаційний код: 40998954) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС-Транс" (03179, м. Київ, вул. Верховинна, 91; ідентифікаційний код: 32048551) заборгованість у розмірі 36 363 (тридцять шість тисяч триста шістдесят три) грн. 13 коп., пеню в розмірі 3 431 (три тисячі чотириста тридцять одна) грн. 09 коп., інфляційні втрати в розмірі 20 979 (двадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 38 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 188 (дві тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 84 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 12.08.2024

Суддя О.А. Грєхова