Рішення

від 12.08.2024 по справі 910/6905/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2024Справа № 910/6905/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотранс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енві компані"

про стягнення 497 903,85 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екотранс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енві компані» про стягнення 497 903,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором 22/04/21 від 22.04.2021, в частині виконання обумовлених у Договорі послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6905/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.06.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з новою редакцією частин п`ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи», який набрав чинності 04.11.2023.

Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, а отже отримання ухвали Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Натомість, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено в подальшому, реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 10.06.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енві компані» (далі - виконавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотранс» (далі - замовник, позивач) укладено Договір № 22/04/21 (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з підготовки матеріалів щодо оцінки впливу на довкілля об`єкту замовника, а саме: «Реконструкція зі зменшенням потужності та з впровадженням заходів екологічної безпеки виробництва ТОВ «Екотранс» по вул. Проектна, буд. № 3А, буд. № 3Б, буд. № 3-В, буд. № 3Г, буд. № 3/1, буд № 11А у м. Миколаєві.

У виконання процедури оцінки впливу на довкілля входить:

- направлення повідомлення про планову діяльність;

- підготовка звіту з ОВД (відповідно до ст. 5, 6, 14 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»);

- громадське обговорення звіту з ОВД (відповідно до ст. 7, 8, 14 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»);

- отримання висновку з оцінки впливу на довкілля (відповідно до ст. 9 п. 3 Закону України про оцінку впливу на довкілля»);

- отримання рішення про провадження планової діяльності з урахуванням висновку про оцінки впливу на довкілля;

- у вартість робіт входить розміщення оголошення та повідомлення про планову діяльність у ЗМІ.

Результатом належним чином наданих послуг виконавцем - є отримання документу дозвільного характеру: Висновку з оцінки впливу на довкілля на об`єкт замовника (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору сума Договору узгоджена сторонами в розмірі 600 000,00 грн., крім того ПДВ - 100 000,00 грн. Загальна вартість Договору складає 600 000,00 грн.

Оплата за надані по даному Договору послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в наступному порядку:

- перший платіж в розмірі 50% від загальної суми передбаченої у п. 2.1 даного Договору, що складає 300 000,00 грн., крім того ПДВ - 50 000,00 грн., які замовник оплачує протягом 10 банківських днів з дати підписання даного Договору обома сторонами;

- другий платіж в розмірі 50% від загальної суми передбаченої у п. 2.1 даного Договору, що складає 300 000,00 грн., крім того ПДВ - 50 000,00 грн., які замовник оплачує протягом 5 банківських днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг згідно цього Договору з наданням замовнику оригіналу документу дозвільного характеру.

Згідно з п. 2.2 Договору надані послуги приймаються замовником після їх (послуг) фактичного надання у відповідності до умов цього Договору. Надання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформляється актом приймання-передачі наданих послуг.

Підписання акту приймання-передачі послуг виконавцем та замовником є підтвердження відсутності претензій у сторін (п. 2.6 Договору).

У відповідності до п. 3.1 та п. 3.2 Договору виконавець зобов`язується надати послуги в термін до 4 календарних місяців.

Початком строку виконання послуг є дата оплати першого платежу замовником у відповідності до п. 2.1 Договору.

Пунктом 4.1.3 Договору визначено, що виконавець зобов`язаний надати послуги у термін визначений п. 3.1 цього Договору. По факту надання послуг оформити акт приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 5.2 Договору у разі порушення виконавцем строк надання послуг згідно з п. 3.1 Договору, виконавець, на вимогу замовника, сплачує санкцію протягом 10 робочих днів після отримання цієї вимоги в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної вартості Договору за кожний день прострочення.

За умовами п. 5.4 Договору, у випадку, якщо виконавець не виконав свої зобов`язання з надання послуг в строк та на умовах, передбачених даним Договором, замовник має право вимагати повернення частини грошових коштів. При цьому замовник направляє обґрунтовану письмову вимогу про повернення на адресу виконавця.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 8.1 Договору).

На виконання умов Договору 23.04.2021 позивачем сплачено відповідачу аванс у розмірі 300 000,00 грн. згідно платіжної інструкції № 716.

24 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача із Листом-претензією № 01 05/129 від 23.04.2024, у якій у зв`язку з ненаданням відповідачем послуги в строк до 23.08.2021, вимагав повернути аванс у розмірі 300 000,00 грн. та сплатити 3%, інфляційні втрати та санкцію згідно з п. 5.2 Договору.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що в порушення умов договору послуги в узгоджений сторонами строк відповідач не виконав, сплачені у якості авансу кошти на вимогу позивача не повернув, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача 300 000,00 грн. авансу, 119 083,44 грн. інфляційних втрат, 24 918,53 грн. 3% річних та 53 901,37 грн. санкції.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 8.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору сума Договору узгоджена сторонами в розмірі 600 000,00 грн., крім того ПДВ - 100 000,00 грн. Загальна вартість Договору складає 600 000,00 грн.

Оплата за надані по даному Договору послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в наступному порядку:

- перший платіж в розмірі 50% від загальної суми передбаченої у п. 2.1 даного Договору, що складає 300 000,00 грн., крім того ПДВ - 50 000,00 грн., які замовник оплачує протягом 10 банківських днів з дати підписання даного Договору обома сторонами;

- другий платіж в розмірі 50% від загальної суми передбаченої у п. 2.1 даного Договору, що складає 300 000,00 грн., крім того ПДВ - 50 000,00 грн., які замовник оплачує протягом 5 банківських днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг згідно цього Договору з наданням замовнику оригіналу документу дозвільного характеру.

На виконання умов Договору 23.04.2021 позивачем сплачено відповідачу аванс у розмірі 300 000,00 грн. згідно платіжної інструкції № 716.

У відповідності до п. 3.1 та п. 3.2 Договору виконавець зобов`язується надати послуги в термін до 4 календарних місяців.

Початком строку виконання послуг є дата оплати першого платежу замовником у відповідності до п. 2.1 Договору.

Пунктом 4.1.3 Договору визначено, що виконавець зобов`язаний надати послуги у термін визначений п. 3.1 цього Договору. По факту надання послуг оформити акт приймання-передачі наданих послуг.

Водночас, в матеріалах справи відсутні складені сторонами на виконання умов договору акти приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов`язання за договором у визначений строк не виконав, що відповідачем не заперечено.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З огляду на те, що положеннями Цивільного кодексу України не врегульовано питання повернення попередньої оплати за договором про надання послуг, суд приходить до висновку про застосування аналогії закону, зокрема ст. 693 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов`язання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За умовами п. 5.4 Договору, у випадку, якщо виконавець не виконав свої зобов`язання з надання послуг в строк та на умовах, передбачених даним Договором, замовник має право вимагати повернення частини грошових коштів. При цьому замовник направляє обґрунтовану письмову вимогу про повернення на адресу виконавця.

24 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача із Листом-претензією № 01 05/129 від 23.04.2024, у якій у зв`язку з ненаданням відповідачем послуги в строк до 23.08.2021, вимагав повернути аванс у розмірі 300 000,00 грн. та сплатити 3%, інфляційні втрати та санкцію згідно з п. 5.2 Договору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу 300 000,00 грн. сплачених за послуги, які фактично надано не було, тому вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки послуги не надав, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Також, у зв`язку з тим, що відповідач не надав узгоджені сторонами послуги, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 119 083,44 грн. інфляційних втрат, 24 918,53 грн. 3% річних, 53 901,37 грн. санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості Договору за кожен день прострочення.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір річних не узгоджено сторонами у Договорі.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 119 083,44 грн. та 3% річних в розмірі 24 918,53 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 53 901,37 грн. санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості Договору за кожен день прострочення, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 5.2 Договору у разі порушення виконавцем строк надання послуг згідно з п. 3.1 Договору, виконавець, на вимогу замовника, сплачує санкцію протягом 10 робочих днів після отримання цієї вимоги в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної вартості Договору за кожний день прострочення..

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, з правової конструкції визначеної сторонами у п. 5.2 Договору вбачається, що сторони узгодили право замовника на нарахування пені у разі порушення виконавцем строку надання послуг.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи викладене, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми санкції - пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 53 901,37 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення суми.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енві компані» (02137, м. Київ, вул. Зарічна, буд. 1Б, приміщення 236; ідентифікаційний код: 42218253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотранс» (54058, м. Миколаїв, вул. Проектна, 3В; ідентифікаційний код: 23616583) авансовий платіж у розмірі 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 119 083 (сто дев`ятнадцять тисяч вісімдесят три) грн. 44 коп., 3% річних у розмірі 24 918 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот вісімнадцять) грн. 53 коп., пеню в розмірі 53 901 (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот одна) грн. 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 974 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) грн. 85 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 12.08.2024

Суддя О.А. Грєхова