Рішення

від 12.08.2024 по справі 917/941/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024 Справа № 917/941/24

м. Полтава

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС», код ЄДРПОУ 39286927, юридична адреса: вул. Івана Богуна, 2, офіс 303, м. Вінниця, 21010

до відповідача Фермерського господарства «ПРОСКУРНЯ» код ЄДРПОУ 40272027, адреса: вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 69а, смт. Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200

про стягнення 189 086,81 грн.

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Біла І.М.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 189 086,81 грн, в тому числі: 52 351,27 грн пені, 97 574,40 грн штрафу, 33 518,55 грн 30% річних, 5715,49 грн інфляційних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач порушив зобов`язання щодо своєчасної оплати товару поставленого йому позивачем згідно умов договору поставки № 29/11-4 від 29.11.2022 та специфікації № 1 до договору.

Ухвалою від 10.06.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а також встановив процесуальні строки для подання сторонами заяв по суті спору: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

Ухвала суду від 10.06.2024 була вручена відповідачу 18.06.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 30).

03.07.2024 відповідач направив на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. № 9365; а.с. 31-39), що підтверджується накладною Укрпошти на конверті, в якому надійшов відзив (а.с. 60). Отже, відповідач направив відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом в ухвалі від 10.06.2024.

Відповідач у відзиві просить суд задовольнити позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, а також зменшити розмір неустойки (пені та штрафу) на 90% від заявлених позивачем, а 30% річних - на 3% річних, посилаючись на відсутність претензій позивача після спливу строків оплати за товар, що на думку відповідача свідчить про наявність домовленості між сторонами щодо відстрочки платежів за принципом "мовчазної згоди", а також на непонесення позивачем збитків, здійснення відповідачем оплати за товар у повному обсязі та скрутний фінансовий стан відповідача.

Відповідач у відзиві зазначає, що для сплати основної частини боргу за товар ним було вчинено дії щодо залучення кредитних коштів в АТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО", що підтверджується копією кредитного договору № 161023-КЛН/1 від 16.10.2023 з додатками.

Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

29 листопада 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» та Фермерським господарством «ПРОСКУРНЯ» було укладено Договір поставки № 29/11-4 далі - Договір; а.с. 13-16), згідно п. 1.1. якого у строки, передбачені цим Договором, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива та/або інший товар, погоджений Сторонами у специфікаціях до даного Договору), визначений Сторонами у специфікаціях до даного Договору (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим Договором (Специфікаціями до нього).

Предметом поставки є визначений Товар з найменуванням, у кількості та за ціною, зазначеними у Специфікаціях, підписаних Постачальником та Покупцем, які є невід`ємними частинами цього Договору. Ціна товару, що вказана у Специфікаціях, визначена на дату їх складання (п. 1.2. Договору).

Загальна сума Договору складається із суми всіх Специфікацій, підписаних в рамках цього Договору (п. 3.2. Договору).

Також 29.11.2022 між сторонами була укладена Специфікація № 1 до договору поставки № 29/11-4 від 29.11.2022 (далі - Специфікація; а.с. 16, на звороті), якою сторони погодили поставку товару на загальну вартість 325 005,00 грн, в тому числі: мікродобриво Amino Start (TM RougeVert) у кількості 250 л загальною вартістю з ПДВ 177 501,00 грн.; Turbo Мікродобриво (TM RougeVert) у кількості 500 л загальною вартістю з ПДВ 147 504,00 грн.

Пунктом 2 Специфікації встановлено порядок та строки оплати Товару: 99 400,00 грн оплачується покупцем в строк до 20.12.2022; 63 900 грн - до 01.06.2023; 161 705,00 грн - до 01.09.2023.

Передбачений Специфікацією № 1 товар на суму 325 005,90 грн був переданий позивачем відповідачу за видатковою накладною № 273 від 16.03.2023 (а.с. 17), яка підписана обома сторонами без зауважень та скріплена їхніми печатками.

Однак, свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар ФГ «ПРОСКУРНЯ» не виконало неналежним чином, грошові кошти за поставлений товар було сплачено з порушенням встановлених у Специфікації строків, а саме: 19.07.2023 сплачено 50 000,00 грн, 21.09.2023 - 40 005,00 грн, 19.10.2023 - 235 000,00 грн (а.с. 20-22).

Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми

Згідно п. 7.8. Договору у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості отриманого Товару, Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

Відповідно до ст. 259 ЦК України, Сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку (п. 7.9. Договору).

У зв`язку із неналежним виконанням ФГ «ПРОСКУРНЯ» зобов`язання щодо оплати товару, на підставі п. 7.4. і п. 7.8. Договору і ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 52 351,27 грн пені, 97 501,50 грн штрафу, 33 518,55 грн 30% річних та 5 715,49 грн інфляційних втрат.

Вважаючи свої права порушеними, позивач просить суд стягнути з відповідача вказані суми неустойки, відсотків річних та інфляційних втрат.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Обов`язок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав відповідачу товар за видатковою накладною № 273 від 16.03.2023 на суму 325 005,00 грн (а.с. 17), яка підписана обома сторонами без зауважень та скріплена їхніми печатками.

Умовами Специфікації № 1 до Договору визначено такий порядок та строки оплати товару: 99 400,00 грн оплачується покупцем в строк до 20.12.2022; 63 900 грн - до 01.06.2023; 161 705,00 грн - до 01.09.2023.

Однак, свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар ФГ «ПРОСКУРНЯ» виконало несвоєчасно, з порушенням строків, погоджених у Специфікації, а саме: 19.07.2023 сплачено 50 000,00 грн, 21.09.2023 - 40 005,00 грн, 19.10.2023 - 235 000,00 грн (а.с. 20-22).

Відповідач не заперечує факт оплати ним поставленого по Договору товару з порушенням строків, встановлених у Специфікації № 1. При цьому, у відзиві відповідач посилається на "мовчазну згоду" позивача щодо відстрочення оплати товару.

Суд зазначає, що згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 9.4. Договору сторони погодили, що будь-які зміни та доповнення за цим Договором є невід`ємною частиною цього Договору та мають юридичну силу лише у випадку їх письмового оформлення та скріплення підписами повноважних осіб і печатками.

Таким чином, за відсутності відповідної письмово оформленої двосторонньої згоди обох сторін на зміну умов Договору (Специфікації), у відповідача відсутні підстави стверджувати про надання йому відстрочення оплати товару отриманого по Специфікації № 1.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Пунктом 7.4. Договору сторони погодили, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми.

Згідно п. 7.9. Договору сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Враховуючи строки оплати, визначені Специфікацією № 1, а також суми і дати часткових оплат, здійснених відповідачем, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за загальний період прострочення з 21.12.2022 по 18.10.2023 на суму 52 351,27 грн (а.с. 8-9).

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено його правильність.

Крім цього, позивачем правомірно нараховано штраф у розмірі 30% від загальної вартості поставленого товару, оскільки прострочення зобов`язання з оплати товару тривало більше 10 календарних днів. Сума штрафу склала 97 501,50 грн.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові КГС у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, за якою якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач заявив до стягнення 5715,49 грн інфляційних втрат нарахованих за період з січня 2023 року по жовтень 2023 року, а також 30% річних за загальний період з 21.12.2022 по 18.10.2023 на суму 33 518,54 грн.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та відсотків річних (а.с. 9-10) та встановлено його правильність.

Перевірка правильності розрахунку пені, річних та інфляційних втрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, штрафу та відсотків річних, з огляду на непонесення позивачем збитків, здійснення відповідачем оплати за товар у повному обсязі та скрутний фінансовий стан відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 902/855/18 звертає увагу на те, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Також, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7- рп/2013 штрафні санкції мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором.

Враховуючи те, що відповідач повністю сплатив заборгованість за товар ще до звернення позивачем з позовом до суду, з врахуванням балансу інтересів сторін та відсутністю доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення належного до стягнення розміру неустойки (пені та штрафу) на 30%.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 36 645,89 грн та 68 251,05 грн штрафу. В іншій частині вимог про стягнення пені та штрафу позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених вище.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру відсотків річних, суд зазначає, що ст. 625 ЦК України встановлено особливий вид санкцій за прострочення боржником грошового зобов`язання, які являють собою міру цивільно-правової відповідальності, що застосовується до всіх грошових зобов`язань у розмірі 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказаний вид санкцій за своєю правовою природою відрізняється від неустойки.

Крім цього, суд зазначає, що погоджений сторонами у п. 7.8 Договору розмір відсотків річних (30%) не є значним в порівнянні із сумою заборгованості, яка існувала на час прострочення.

З огляду на викладене, судом не вбачається підстав для зменшення розміру відсотків річних, тому у задоволенні вказаного клопотання відповідача суд відмовляє.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, в частині стягнення 36 645,89 грн пені, 68 251,05 грн штрафу, 5715,49 грн інфляційних втрат та 33 518,55 грн 30% річних. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, що судові витрати у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу) покладаються на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Враховуючи зазначене, на відповідача покладаються судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «ПРОСКУРНЯ» (код ЄДРПОУ 40272027; вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 69а, смт. Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 39286927; вул. Івана Богуна, 2, офіс 303, м. Вінниця, 21010) 36 645,89 грн пені, 68 251,05 грн штрафу, 5715,49 грн інфляційних втрат, 33 518,55 грн 30% річних, 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

5. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Пушко