ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
10 травня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/548/22
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.
Розглянув справу у порядку загального позовного провадження
за позовом Приватного підприємства "Дружба-Нафтопродукт", вул. Стуса, 1, м. Тернопіль
до відповідача Приватного підприємства "Холдер Агро", с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область
про стягнення 1 049 870,20 грн ( з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)
За участю учасників судового процесу:
від позивача : Кожевнікова О.В. - адвокат,
від відповідача: Федчишин Г.С. - адвокат .
Судові процедури
Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.
Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Приватне підприємство "Дружба Нафтопродукт" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Приватного підприємства "Холдер Агро" про стягнення 2 675,125,26 грн.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 31.10.2022, для розгляду справи №921/548/22 визначено суддю Сидорук А.М.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/548/22 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовче засідання .
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначено на 29.11.2022.
Ухвалою суду від 23.05.2023 призначено у справі № 921/548/22 судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: 1.1. Чи виконано підпис та текстовий запис розрахункового рахунку в договорі поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020, укладеному між Приватним підприємством "Дружба-Нафтопродукт" та Приватним підприємством "Холдер Агро" - особисто директором Приватного підприємства "Холдер Агро" ОСОБА_1 чи іншою особою? 1.2. Чи підроблений відбиток печатки Приватного підприємства "Холдер Агро" в договорі поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020? Проведення судової експертизи доручено Тернопільському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. До закінчення проведення судової експертизи провадження у справі № 921/548/22 зупинено.
Ухвалою суду від 22.08.2023 задоволено клопотання Приватного підприємства "Холдер Агро" про уточнення питань, поставлених експертові для з`ясування обставин, що мають значення для справи; на розгляд експерта Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України поставлено наступні додаткові питання: - Чи є нанесений відтиск печатки ПП "Холдер Агро" на оригіналі спірного договору поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020 печаткою, зразки якої надано в якості порівняльного матеріалу?, - Яким способом нанесено печатку ПП "Холдер Агро" на оригіналі спірного договору поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020, відтиск якої на ній нанесено.
25.09.2023 на адресу Господарського суду Тернопільської області від Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України повернулись матеріали справи №921/548/22 та висновок експерта № КСЕ-19/120-23/6941 від 21.09.2023.
Ухвалою суду від 03.10.2023 поновлено провадження у справі № 921/548/22, підготовче засідання призначено на 24.10.2023.
Ухвалою суду від 15.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 921/548/23 до судового розгляду по суті на 18.01.2024.
Ухвалою суду від 16.01.2024 самовідвід судді Сидорук А.М. від розгляду справи № 921/548/22 задоволено. Матеріали справи № 921/548/22 передано для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 17.01.2024, для розгляду справи №921/548/22 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою суду від 23.01.2024 прийнято справу № 921/548/22 до свого провадження. Розгляд справи №921/548/22 почато спочатку зі стадії розгляду справи по суті та призначено на 15.02.2024.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 15.02.2024 розпочато розгляд справи по суті.
Ухвалами Господарського суду Тернопільської області від 15.02.2024, від 14.03.2024, від 21.03.2024 та від 08.04.2024 судові засідання відкладено відповідно на 14.03.2024, на 21.03.2024 , на 08.04.2024 та на 18.04.2024 з підстав, викладених в них.
У судових засідання 18.04.2024, 29.04.2024 та 09.05.2024 оголошувалися перерви відповідно до 29.04.2024, до 09.05.2024 та до 10.05.2024, про що відображено у відповідних протоколах судових засіданнях.
При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.
У судовому засіданні 10.05.2024, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Інші процесуальні дії.
Ухвалою суду від 14.02.2023 витребувано у позивача оригінал Договору поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020 для огляду його в судовому засіданні; завірену копію та оригінал для огляду в судовому засіданні журналів вхідної та вихідної документації в частині згаданого Договору; документи в підтвердження перевірки даних уповноваженої особи відповідача на підписання цього Договору; копію Статуту підприємства, належним чином завірену та оригінал для огляду в судовому засіданні; - документи про сплату позивачем податків за поставлений відповідачу товар.
18.04.2023 на виконання вимог ухвали суду позивачем надано витребувані документи (вх. №3327).
05.05.2023 представник позивача звернулася до Господарського суду Тернопільської області із заявою (вх. №3911) про зменшення розміру позовних вимог, та з врахуванням заяви (вх. № 3713 від 09.05.2024) про уточнення прохальної частини заяви, в яких просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 1 049 870,20 грн, з яких 109 999,48 грн основного боргу, 100 272,87 грн пені, 11 692,23 грн 3% річних, 105 071, 72 грн інфляційних втрат, 43 682,40 грн 20 % штрафу , 421 760,80 грн 10% штрафу та 257 390,70 грн дооцінки товару з підстав, викладених в ній.
Розглянувши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає таке.
Згідно частини 2 статті 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Статтею 169 ГПК України передбачено, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Суд вважає, що заява позивача про зменшення розміру позовних вимог та враховуючи, що остання відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, подана до закінчення підготовчого засідання, а тому приймає її до розгляду як таку, що відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України.
Таким чином ціна позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог становить 1 049 870,20 грн.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено договірні зобов`язання, що виникли на підставі договору поставки нафтопродуктів №24 від 24.02.2020 в частині несвоєчасного здійснення розрахунків за отриманий товар.
В якості правових підстав позову позивач зазначає зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
В судовому засіданні просить суд позов задоволити, з врахуванням пояснення (вх. №3713 від 09.05.2024).
Заперечення відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов ( вх. №7935 від 25.11.2022) та у письмових поясненнях ( вх.№9327 від 17.11.2023) з врахуванням висновка експерта Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, складений 21.09.2023.
В судовому засіданні просить суд у задоволенні позову, відмовити.
Фактичні обставини, встановлені судом.
24 лютого 2020 року між Приватним підприємством "Дружба - Нафтопродукти" (Постачальник/позивач) та Приватним підприємством "Холдер Агро" (Покупець/відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів №24, відповідно до умов якого, Постачальник зобов"язується передати в погодженні строки, Покупець зобов"язується прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти - "товар", найменування, кількість , ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару ( п.1.1 Договору).
Номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за спільною згодою на основі заявки Покупця й зазначаються в розрахункових документах: рахунках - фактурах та/чи в відвантажувальних документах: видаткових накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару (п. 1.2 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що товар поставляється погодженими партіями , у відповідності з заявками Покупця на постачання тої чи іншої партії Товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання - передачі та/чи специфікаціями), які підписані представниками обох Сторін.
Загальна ціна цього Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого Товару Покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії Товару визначається Постачальником в рахунках - фактурах та /чи накладних та/чи специфікаціях. Ціна , вартість та спосіб оплати товару, що постачається по цьому Договору, фіксується та зазначається в рахунках -фактурах, накладних та/чи специфікаціях ( п.3.1 Договору).
Покупець зобов"язується оплачувати повну вартість товару : в розмірі 100% вартості товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках - фактурах на кожну окрему партію товару, (видаткових накладних, та/або актах приймання - передачі), у строк, визначений у відповідних рахунках - фактурах, але у всякому разі до моменту відвантаження такого товару. Оплата вартості поставленої партії товару може здійснюватись Покупцем протягом 5 (п"яти) банківських днів з моменту поставки товару, якщо інший строк на оплату не вказаний у рахунках - фактурах на кожну окрему партію товару (видаткових накладних, та/або актах приймання - передачі) ( п.3.2 Договору).
Право власності на товар переходить до Покупця з дати поставки товару, що вказана у видаткових накладних та /чи специфікаціях на товар ( п.3.3 Договору).
Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківський рахунок Постачальника ( п.3.4 Договору).
Пунктом 3.5 Договору визначено, що у разі недотримання Покупцем строків для оплати повної вартості товару, передбачених у п.3.2 цього Договору , Продавець, у разі росту цін на світлі нафтопродукти в період виникнення заборгованості у Покупця, залишає за собою право збільшити розмір вартості товару, у порівняні з вартістю, що існувала на момент відвантаження товару шляхом виставлення рахунку та/або оформлення акту на дооцінку товару.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов"язань сторони несуть відповідальність, згідно із умовами цього Договору та чинним законодавством України. У випадку прострочення оплати партії товару, Покупець сплачує Постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми прострочення за кожен день прострочення ( п.4.1 Договору).
У випадку невиконання Покупцем взятого на себе зобов"язання по оплаті партії товару понад чотирнадцять календарних днів із дня закінчення граничного терміну оплати, він додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20 % від суми вартості поставленої партії товару ( п.4.2 Договору).
У разі невиконання Покупцем взятого на себе зобов"язання по оплаті партії товару понад календарний місяць із дня закінчення граничного терміну оплати, він додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі, що становить 10% від суми вартості поставленої партії товару за кожен наступний календарний місяць. При настанні підстав для застосування штрафів до Покупця, передбачених п. 4.2 та 4.3 даного Договору, їх розрахунок проводиться окремо, залежно від терміну протягом якого зобов"язання Покупця , передбачене п.3.2 Договору, залишалось невиконаним (п.4.3 Договору).
Пунктом 4.4 Договору сторони домовились, що сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов"язків, не звільняють сторони від виконання зобов"язань за цим Договором, крім випадків, передбачених законодавством.
Цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє по 31 грудня 2020 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення ( п.6.1 Договору).
Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.
На виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у видаткових накладних) на загальну суму 417 887,52 грн, про що свідчать видаткові накладні №1935 від від 17.05.2021 на суму 127 583,52 грн, №1967 від 18.05.2021 на суму 97 392,00 грн, №2055 від 24.05.2021 на суму 121 020,00 грн, №2177 від 28.05.2021 на суму 71 892,00 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
Крім того, про виконання умов договору позивачем, свідчать виставлені рахунки на оплату по замовленню №1398 від 17.05.2021 на суму 127 583,52 грн, №1440 від 18.05.2021 на суму 97 392,00 грн, №1494 від 24.05.2021 на суму 121 020,00 грн, №1586 від 28.05.2021 на суму 71 892,00 грн .
Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 307 888,04 грн.
Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі -109 999,48 грн.
Відповідно до п.3.5 Договору , позивачем нараховано дооцінку товару в сумі 257 390,70 грн.
Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу, пеню у розмірі 100 272,87 грн, 10 % штрафу у розмірі 421 760,80 грн та 20 % штрафу 43 682,40 грн.
Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано 3% річних в розмірі 11 692,23 грн та інфляційних втрат у розмірі 105 071,72 грн.
З метою досудового врегулювання спору, 02.05.2022 позивачем на адресу відповідача направлено претензію щодо оплати заборгованості.
Вказана претензія залишена відповідачем без реагування та задоволення.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням договору поставки нафтопродуктів №24 від 24.02.2020, який за правовою природою є договором поставки.
Норми права, які застосував суд.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (стаття 550 Цивільного кодексу України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства ( стаття 551 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Мотивована оцінка судом.
Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Так, укладений між сторонами договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови продажу/ поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору поставки нафтопродуктів №24 від 24.02.2020, за умовами якого, Постачальник зобов"язується передати в погодженні строки, Покупець зобов"язується прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти - "товар", найменування, кількість , ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару ( п.1.1 Договору).
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за спільною згодою на основі заявки Покупця й зазначаються в розрахункових документах: рахунках - фактурах та/чи в відвантажувальних документах: видаткових накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару (п. 1.2 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що товар поставляється погодженими партіями , у відповідності з заявками Покупця на постачання тої чи іншої партії Товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання - передачі та/чи специфікаціями), які підписані представниками обох Сторін.
Право власності на товар переходить до Покупця з дати поставки товару, що вказана у видаткових накладних та /чи специфікаціях на товар ( п.3.3 Договору).
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору поставки позивач поставив/продав, а відповідач отримав/купив товар (назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у накладних) на загальну суму 417 887,52 грн, що підтверджується видатковими накладними №1935 від від 17.05.2021 на суму 127 583,52 грн, №1967 від 18.05.2021 на суму 97 392,00 грн, №2055 від 24.05.2021 на суму 121 020,00 грн, №2177 від 28.05.2021 на суму 71 892,00 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.
За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме продаж товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.
Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.
На виконання умов договору позивачем виставлені рахунки на оплату по замовленню №1398 від 17.05.2021 на суму 127 583,52 грн, №1440 від 18.05.2021 на суму 97 392,00 грн, №1494 від 24.05.2021 на суму 121 020,00 грн, №1586 від 28.05.2021 на суму 71 892,00 грн .
За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).
Загальна ціна цього Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого Товару Покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії Товару визначається Постачальником в рахунках - фактурах та /чи накладних та/чи специфікаціях. Ціна , вартість та спосіб оплати товару, що постачається по цьому Договору, фіксується та зазначається в рахунках -фактурах, накладних та/чи специфікаціях ( п.3.1 Договору).
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов"язується оплачувати повну вартість товару : в розмірі 100% вартості товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках - фактурах на кожну окрему партію товару, (видаткових накладних, та/або актах приймання - передачі), у строк, визначений у відповідних рахунках - фактурах, але у всякому разі до моменту відвантаження такого товару. Оплата вартості поставленої партії товару може здійснюватись Покупцем протягом 5 (п"яти) банківських днів з моменту поставки товару, якщо інший строк на оплату не вказаний у рахунках - фактурах на кожну окрему партію товару (видаткових накладних, та/або актах приймання - передачі) ( п.3.2 Договору).
Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов Договору, а саме п.3.2.
Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково.
Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 109 999,48 грн.
Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Таким чином, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Покупцем, своїх договірних зобов`язань в частині несвоєчасної оплати за отриманий товар.
Так, відповідачем здійснено часткову оплату, що підтверджується платіжними документами, крім того і під час розгляду справи у суді, у зв"язку із чим позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку судом прийнято до розгляду.
Посилання позивача на номер та дату договору у рахунках на оплату товару та відповідачем у платіжних документах при здійсненні розрахунків на відповідні рахунки підтверджує обставину укладення між сторонами спірного правочину.
Також обставина здійснення між сторонами операцій з поставки товару за договором підтверджується складенням та реєстрацією позивачем податкових накладних (містяться в матеріалах справи).
Податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.
Твердження відповідача про недоведення позивачем належними і допустимими доказами обставини підписання договору представником відповідача та виникнення заборгованості на підставі наданих позивачем доказів спростовуються матеріалами справи.
Так, ухвалою суду від 23.05.2023 призначено у справі № 921/548/22 судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: 1.1. Чи виконано підпис та текстовий запис розрахункового рахунку в договорі поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020, укладеному між Приватним підприємством "Дружба-Нафтопродукт" та Приватним підприємством "Холдер Агро" - особисто директором Приватного підприємства "Холдер Агро" ОСОБА_1 чи іншою особою? 1.2. Чи підроблений відбиток печатки Приватного підприємства "Холдер Агро" в договорі поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020? Проведення судової експертизи доручено Тернопільському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. До закінчення проведення судової експертизи провадження у справі № 921/548/22 зупинено.
Ухвалою суду від 22.08.2023 задоволено клопотання Приватного підприємства "Холдер Агро" про уточнення питань, поставлених експертові для з`ясування обставин, що мають значення для справи; на розгляд експерта Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України поставлено наступні додаткові питання: - Чи є нанесений відтиск печатки ПП "Холдер Агро" на оригіналі спірного договору поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020 печаткою, зразки якої надано в якості порівняльного матеріалу?, - Яким способом нанесено печатку ПП "Холдер Агро" на оригіналі спірного договору поставки нафтопродуктів № 24 від 24.02.2020, відтиск якої на ній нанесено.
За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, експертами Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України складено висновок № КСЕ-19/120-23/6941 від 21.09.2023, яким зроблено наступні висновки:
1. Підпис у графі "Покупець" в рядку "Директор" у примірнику Договору поставки нафтопродуктів №24 від 24.02.2020, укладеному між Приватним підприємством "Дружба - Нафтопродукт" та Приватним підприємством "Холдер Агро", виконаний не директором Приватного підприємства "Холдер Агро" ОСОБА_1, а іншою особою. Встановити ким, ОСОБА_1 чи іншою особою виконаний цифровий запис у графі "Покупець" , в рядку "р/р:", у примірнику Договору поставки нафтопродуктів №24 від 24.02.2020, укладеному між Приватним підприємством "Дружба-Нафтопродукт" та Приватним підприємством "Холдер Агро", не видалося можливим з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.
2. Відбиток печатки Приватного підприємства "Холдер Агро" у примірнику Договору поставки нафтопродуктів №24 від 24.02.2020 нанесений печаткою зразки відбитків якої надаються в якості порівняльного матеріалу.
3. Відбиток печатки Приватного підприємства "Холдер Агро" у примірнику Договору поставки нафтопродуктів №24 від 24.02.2020 нанесений рельєфним кліше.
Статтею 98 ГПК України , визначено що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Як встановлено статтею 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 05 жовтня 2023 року у справі №911/1981/20.
Суд зазначає, що відповідно до обставин справи відсутні підстави вважати, що спірний договір був підроблений або іншим чином отриманий позивачем внаслідок порушення закону.
На договорі підпис від імені директора відповідача скріплено печаткою юридичної особи - ТОВ " Холдер Агро " (відповідачем).
Суд з цього приводу зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Правовий висновок міститься, зокрема, в пункті 5.2.12 постанови Верховного Суду 23.07.2019 у справі № 918/780/18.
Отже, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірну договору , суд вважає, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій. Окрім того, відповідачем не надавались в ході розгляду справи докази того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
Матеріалами справи підтверджено укладення Договору поставки нафтопродуктів №24 від 24.02.2020 між Приватним підприємством "Дружба - Нафтопродукт" та Приватним підприємством "Холдер Агро".
Відповідачем не спростовано дійсності цього договору, а також не надано доказів відмови від договору будь - якою із сторін або його розірвання за взаємною згодою.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 109 999,48 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та неспростовані відповідачем.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 100 272,87 грн, суд зазначає таке.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (стаття 550 Цивільного кодексу України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства ( стаття 551 Цивільного кодексу України).
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.
Так, стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов"язань сторони несуть відповідальність, згідно із умовами цього Договору та чинним законодавством України. У випадку прострочення оплати партії товару, Покупець сплачує Постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми прострочення за кожен день прострочення ( п.4.1 Договору).
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки та відповідно до вимог чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 100 272,87 грн.
Судом, здійснено розрахунок пені за допомогою калькулятора програми "Ліга", який становить 34 133,75 грн ( міститься в матеріалах справи).
Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є пеня у розмірі 34 133,75 грн, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 34 133,75 грн в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 66 139,12 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 10% штрафу у розмірі 421 760,80 грн та 20 % штрафу у розмірі 43 682,40 грн, суд зазначає таке.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України).
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Пеня як вид забезпечення виконання зобов`язання та її розмір, визначені у ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст. 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Отже, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №11/1351/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.
Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.
У випадку невиконання Покупцем взятого на себе зобов"язання по оплаті партії товару понад чотирнадцять календарних днів із дня закінчення граничного терміну оплати, він додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20 % від суми вартості поставленої партії товару ( п.4.2 Договору).
У разі невиконання Покупцем взятого на себе зобов"язання по оплаті партії товару понад календарний місяць із дня закінчення граничного терміну оплати, він додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі, що становить 10% від суми вартості поставленої партії товару за кожен наступний календарний місяць. При настанні підстав для застосування штрафів до Покупця, передбачених п. 4.2 та 4.3 даного Договору, їх розрахунок проводиться окремо, залежно від терміну протягом якого зобов"язання Покупця , передбачене п.3.2 Договору, залишалось невиконаним (п.4.3 Договору).
Тобто, сторонами погоджено розмір, підстави та строк нарахування штрафу за прострочення виконання грошових зобов`язань.
Підставами для нарахування штрафу є порушення Покупцем умов договору в частині порядку оплати за товар.
У постанові Великої палати Верховного суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 викладено правову позицію, згідно з якою чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Розрахунок штрафу, який здійснений позивачем, перевірено судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача, умовам договору та вимогам чинного законодавства, і є арифметично правильним.
Разом з цим, суд враховує таке.
Згідно статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Також суд враховує правовий висновок, який викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, згідно з яким розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, з огляду на ступінь виконання відповідачем зобов`язання (більше, ніж на 50%) та те, що розмір нарахованого штрафу, окрім якого нараховано ще пеню, 3% річних та інфляційні втрати, є значним, і загальний розмір таких нарахувань складає майже 50% суми боргу, з метою дотримання таких основних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, у цьому конкретному випадку суд вважає за доцільне зменшити розмір 10% штрафу на 50% - до 210 880,40 грн та 20% штрафу на 50% - до 21 841,20 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.
В іншій частині стягнення 10% штрафу в сумі 210 880,40 грн та 20 % штрафу в сумі 21 841,20 грн слід відмовити, у зв`язку зі зменшенням розміру штрафу.
Одночасно, суд вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 11 692,23 грн, то суд зазначає таке.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові .
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки та відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 11 692,23 грн.
Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 11 692,23 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 105 071,72 грн, то суд зазначає таке.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати вартості за товар, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 105 071,72 грн.
Судом, здійснено розрахунок інфляційний втрат за допомогою калькулятора програми "Ліга", який становить 96 703,18 грн ( міститься в матеріалах справи).
Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є інфляційні втрати у розмірі 96 703,18 грн, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 96 703,18 грн в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 8 368,54 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення дооцінки товару у розмірі 257 390,70 грн, то суд зазначає таке.
Так, пунктом 3.5 Договору визначено, що у разі недотримання Покупцем строків для оплати повної вартості товару, передбачених у п.3.2 цього Договору , Продавець, у разі росту цін на світлі нафтопродукти в період виникнення заборгованості у Покупця, залишає за собою право збільшити розмір вартості товару, у порівняні з вартістю, що існувала на момент відвантаження товару шляхом виставлення рахунку та/або оформлення акту на дооцінку товару.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судом оцінено акти на дооцінку товару та встановлено, що останні не відповідають доказам в розумінні статей 76,78 ГПК України, оскільки зі змісту яких не вбачається яким чином та на підставі яких документів позивачем здійснено відповідні нарахування.
Отже позивачем не доведено правових підстав для стягнення з відповідача заявлених - дооцінки товару у розмірі 257 390,70 грн.
За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення дооцінки товару у розмірі 257 390,70 грн є документально не підтвердженими та не підлягають задоволенню.
Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Всі інші доводи та заперечення сторін не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеними висновками суду.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Висновок суду.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме щодо стягнення з відповідача на користь позивача 109 999,48 грн основного боргу, 34 133,75 грн пені, 11 692,23 грн 3% річних, 96 703,18 грн інфляційних втрат, 21 841,20 грн - 20 % штрафу ( п.4.2 Договору), 210 880,40 грн - 10% штрафу ( п. 4.3 Договору). В решті позовних вимог, слід відмовити.
Судові витрати.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 40 126,89 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 40 126,89 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 10 769,57 грн - на відповідача та у розмірі 4 978,48 грн - на позивача.
Щодо решти судового збору у розмірі 24 378,84 грн, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.
Так, заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято судом до розгляду, відповідно до вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Ціна позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог становить 1 049 870,20 грн.
Сума судового збору за позовними вимогами, у зв`язку з їх зменшенням, становить 14 748,05 грн (1,5 відсотка ціни позову - 1 049 870,20 грн ).
Як вбачається із матеріалів справи, заявником при зверненні до суду із даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 40 126,89 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 6979 від 21.10.2022 на суму 35 533,45 грн та № 6988 від 25.10.2022 на суму 4 593,44 грн.
З огляду на зазначене, суд вважає зазначити, що частина судового збору в розмірі 24 378,84 грн підлягає поверненню заявнику (позивачу) - ПП "Дружба - Нафтопродукт" з Державного бюджету України, на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").
Отже, для повернення сплаченого судового збору у розмірі 24 378,84 грн з Державного бюджету України, сплаченого при поданні позову, позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення ( пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України) .
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, законодавцем прямо встановлено, що з метою підтвердження розміру судових витрат, які понесено в зв`язку з розглядом справи, стороні слід подати докази в строк, визначений в ч.8 ст.129 ГПК України, а саме до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як слідує із матеріалів справи, 31.10.2022 ( дата подання позовної заяви), тобто разом з першою заявою по суті спору Приватне підприємство "Дружба - Нафтопродукт" подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
09.05.2024 Приватне підприємство "Дружба - Нафтопродукт" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з заявою (вх. №3731) про стягнення судових витрат у розмірі 15 000,00 грн на професійну правничу допомогу.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Так, 13.10.2022 ТОВ "Дружба - Нафтопродукт" здійснило оплату у розмірі 15 000,00 грн за отримання правової допомоги, що підтверджується платіжним дорученням №6931 (міститься в матеріалах справи).
Як визначено статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами ( стаття 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах, - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 07.02.2024 у справі № 904/1377/22.
За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідач не скористався таким правом, адже ним не заявлено клопотання ні про зменшення заявленої позивачем до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу, ані про неспівмірність судових витрат позивача.
Враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи, а отже, у зв`язку з відсутністю клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, не вправі зробити це і у даній справі.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже витрати, понесені на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: у розмірі 10 258,01 грн - на відповідача та у розмірі 4 741,99 грн - на позивача.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 10 769,57 грн покласти на відповідача та у розмірі 4 978,48 грн покласти на позивача.
3. Судові витрати у складі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 258,01 грн покласти на відповідача та у розмірі 4 741,99 грн покласти на позивача.
4. Судові витрати пов"язані з проведенням експертизи у розмірі 9 177,60 грн покласти на відповідача.
5. Стягнути з Приватного підприємства "Холдер Агро", с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 37938319 на користь Приватного підприємства "Дружба-Нафтопродукт", вул. Стуса, 1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 34042478 - 109 999,48 грн основного боргу, 34 133,75 грн пені, 11 692,23 грн 3% річних, 96 703,18 грн інфляційних втрат, 21 841,20 грн - 20 % штрафу ( п.4.2 Договору), 210 880,40 грн - 10% штрафу ( п. 4.3 Договору), 10 769,57 грн судового збору, 10 258,01 грн витрат на професійну правничу допомогу.
6. В решті позовних вимог, відмовити.
7. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірник рішення надіслати учасникам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повний текст рішення складено та підписано "12" серпня 2024 року ( з врахуванням, що суддя Боровець Я.Я. в період з 15.07.2024 по 09.08.2024 перебував у щорічній основній відпустці (наказ №114-в від 01.07.2024).
Суддя Я.Я. Боровець
Суд | Господарський суд Тернопільської області |
Дата ухвалення рішення | 10.05.2024 |
Оприлюднено | 13.08.2024 |
Номер документу | 120939567 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг |
Господарське
Господарський суд Тернопільської області
Боровець Я.Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні