Постанова

від 31.07.2024 по справі 914/2618/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2618/16(914/1194/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн-Продакшн" Струця М. П. та представників: Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" - Головіної О. І. та Гижко О. Л.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон Агро Груп" - Лабатюка Я. М. та Маліка Я. П.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2023

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024

у справі № 914/2618/16(914/1194/23)

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон Агро Груп"

2) Арбітражного керуючого Струця Миколи Петровича

3) Української Універсальної біржі "Капітал"

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн-Продакшн"

про витребування майна та визнання правочинів недійсними

у межах справи № 914/2618/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Профстоун"

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн-Продакшн"

ВСТАНОВИВ:

Історія справи та передумови виникнення спору

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/2618/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн-Продакшн" (далі - Боржник).

Постановою від 11.09.2018 господарський суд визнав Боржника банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Струця Миколи Пертовича (далі - Струць М. П., Ліквідатор).

У ліквідаційній процедурі проведено аукціон від 27.09.2019 з продажу рухомого та нерухомого майна Боржника (далі - Аукціон).

За результатами проведеного Аукціону 01.11.2019 між Боржником та переможцем аукціону - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фалькон Агро Груп" (далі - Товариство) укладено нотаріально-посвідчені договори купівлі-продажу майна банкрута; приватним нотаріусом видано свідоцтво, яким посвідчено що придбане на аукціоні нерухоме майно належить на праві власності Товариству та внесено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) відповідний запис від 02.11.2019 про державну реєстрацію права власності за Товариством на об`єкт нерухомого майна.

У листопаді 2019 року Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - Банк, скаржник) звернулося до Господарського суду Львівської області в межах справи № 914/2618/16 про банкрутство Боржника з позовом до арбітражного керуючого Струця М.П., Української універсальної біржі "Капітал" (далі - Біржа), Товариства та Боржника, за участю третьої особи - приватного нотаріуса, який посвідчував оспорювані договори, про:

- визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна Боржника;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу майна Боржника та свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні;

- скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідне нерухоме майно за переможцем аукціону;

- зобов`язання переможця аукціону передати (повернути) відповідне рухоме та нерухоме майно Боржникові.

Рішенням від 11.06.2020 у справі № 914/2618/16 Господарський суд Львівської області задовольнив позов; визнав недійсними результати Аукціону, договір купівлі-продажу майна банкрута, свідоцтво про право власності на майно; скасував в Реєстрі відповідний запис про державну реєстрацію права власності за Товариством; зобов`язав Товариство передати (повернути) Боржнику майно, що було реалізоване на Аукціоні.

Постановою від 27.07.2020 у справі № 914/2618/16 Західний апеляційний господарський суд задовольнив апеляційні скарги арбітражного керуючого Струця М. П. та Товариства; скасував рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2020 та ухвалив нове рішення, яким відмовив у позові Банку.

Постановою від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 Велика Палата Верховного Суду задовольнила частково касаційну скаргу Банку; змінила постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині постанову залишила без змін.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки про неефективність такого способу захисту інтересу та права позивача, як визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу у спірних правовідносинах.

Також виснувала про ефективність у спірних правовідносинах саме вимоги про витребування заставного майна на користь боржника без потреби окремого оскарження результатів аукціону та договору купівлі-продажу, яким оформлений продаж заставного майна на аукціоні. Акцентувала, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння не тотожна вимозі про зобов`язання переможця аукціону повернути заставне майно боржникові, тому остання теж не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

За змістом пункту 36 постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Банк, який не був учасником аукціону, та був іпотеко- та заставодержателем, може обґрунтовувати, що вчинені правочини, зокрема підписаний боржником із переможцем аукціону (покупцем) договір купівлі-продажу, не могли бути достатньою правовою підставою для набуття заставного майна таким переможцем. А тому вправі у цих спірних правовідносинах витребувати в інтересах Боржника заставне майно у переможця аукціону на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (у разі, якщо це майно буде відчужене третій особі, - витребувати його від неї на підставі статей 387, 388 ЦК України). Для цього немає потреби окремо оскаржувати результати аукціону та договір купівлі-продажу, яким оформлений продаж заставного майна на аукціоні.

Короткий зміст заявлених вимог та процесуальних дій

Урахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту порушеного права заставного кредитора, у квітні 2023 року Банк звернувся до господарського суду у межах справи № 914/2618/16 про банкрутство з позовом до Товариства, арбітражного керуючого Струця М. П., Біржі та Боржника про витребування майна та визнання правочинів недійсними.

У позовній заяві Банк заявив такі вимоги (щодо суті спору):

- витребувати з чужого незаконного володіння у Товариства на користь Боржника нерухоме та рухоме майно, що було реалізовано на Аукціоні та яке було предметом застави/іпотеки за Іпотечним договором від 31.07.2014 №151214Z33, Договором застави від 31.07.2014 №151214Z34 та Договором застави від 30.07.2014 №151214Z28;

- визнати недійсним результати Аукціону;

- визнати недійсним правочин - нотаріально-посвідчені договір купівлі-продажу майна банкрута, укладений 01.11.2019 між Боржником та Товариством, та Додаток №1 до цього Договору;

- визнати недійсним правочин - договір купівлі-продажу майна банкрута, який укладений 01.11.2019 між Боржником та Товариством та предметом якого є майно, що було реалізовано на Аукціоні за лотом № 2.

Позов Банк обґрунтував тим, що Аукціон проведено з порушенням вимог закону, а його переможець є недобросовісним набувачем, відтак укладені за результатом Аукціону договори купівлі-продажу майна банкрута не могли бути достатньою правовою підставою для набуття спірного заставного майна таким переможцем. Тому, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.07.2022 у цій справі, у Банку наявні підстави для звернення із позовом про витребування на користь Боржника реалізованого на Аукціоні спірного майна банкрута.

Відповідачі проти позову заперечили, стверджуючи про дотримання порядку організації та проведення Аукціону. Крім того, Відповідач-1 (Товариство) подав заяву про застосування позовної давності.

Спір розглядався господарським судом у межах справи про банкрутство Боржника у порядку вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) із присвоєнням єдиного унікального номера справі 914/2618/16(914/1194/23).

Банк подав до господарського суду клопотання про зупинення провадження у цій справі № 914/2618/16(914/1194/23) до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2592/19 (яка була передана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду з підстав необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду або його уточнення, викладеного у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16).

Відповідачі проти заявленого клопотання Банку заперечили, мотивуючи це неподібністю правовідносин та відсутністю такої необхідності, адже зупинення провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є правом, а не обов`язком суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 29.08.2023 у справі № 914/2618/16(914/1194/23) Господарський суд Львівської області відмовив у позові повністю.

При цьому у судовому засіданні 29.08.2023 суд протокольно ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Банку про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/2592/19.

Рішення про відмову у позові суд першої інстанції мотивував тим, що під час проведення Аукціону з продажу майна Боржника організатором аукціону не було допущено порушень вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

У цьому зв`язку місцевий господарський суд виснував про відсутність підстав для витребування спірного майна у Товариства як переможця Аукціону у порядку вимог статті 1212 ЦК України, оскільки це майно набуто на достатній правовій підставі (Аукціон від 27.09.2019) і ця підстава не відпала згодом. Також суд зауважив про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин норм статей 387, 388 ЦК України, оскільки спірне майно не відчужувалося Товариством третім особам.

У задоволенні решти позовних вимог (про визнання недійсними результатів Аукціону та визнання недійсними правочинів) суд першої інстанції відмовив з підстав того, що вони не є ефективними способами захисту інтересу та права позивача, що прямо слідує із правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16.

Також місцевий господарський суд акцентував, що відмовляє у задоволенні позову до відповідача-2 (арбітражного керуючого Струця М. П.), оскільки арбітражний керуючий в силу вимог чинного законодавства та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/2618/16, не може бути відповідачем, адже виконує лише обов`язки керівника Боржника.

Дійшовши висновку про відмову у позові за безпідставністю, суд вказав про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, а відтак -для задоволення відповідного клопотання відповідача-1.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 29.02.2024 Західний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги Банку, залишив рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2023 у справі № 914/2618/216(914/1194/23) без змін, вирішив питання розподілу судового збору.

Суд апеляційної інстанції визнав правомірною відмову судом першої інстанції у позові, погодившись з висновками як про відсутність порушень закону щодо порядку підготовки та проведення Аукціону, так і про відсутність підстав для витребування реалізованого на ньому спірного майна у порядку, передбаченому статтями 387, 388, 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 29.08.2023 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 у цій справі № 914/2618/16(914/1194/23), Банк подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву повністю.

Касаційну скаргу Банк мотивував підставами касаційного оскарження, які передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та полягають у такому:

- застосуванні судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених (висновків) у постановах: від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (щодо ефективного способу захисту порушених прав); від 13.02.2024 у справі №910/2592/19; від 06.10.2022 у справі №911/1902/17, від 01.10.2020 у справі № 915/4/16, від 11.11.2021 у справі №12/133-09, від 04.10.2018 у справі №910/3638/15-г, від 11.06.2019 у справі №903/455/16, від 23.01.2020 у справі № 910/18250/16, від 01.10.2020 у справі №915/4/16 (щодо строку для подання заявок учасниками аукціону); від 25.05.2016 у справі №6-605цс16; від 05.06.2018 у справі 543/730/14-ц; від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173; від 24.11.2022 у справі №44/610-6-43/145; від 22.08.2019 у справі № Б8/065-12; від 01.10.2020 у справі № 915/4/16; 11.03.2020 у справі №404/6619/17 (№ 61-10105св19) (щодо принципу обов`язковості судових рішень та щодо вжиття судом заходів забезпечення позову); від 06.10.2022 у справі №911/1902/174 (щодо визначення місцезнаходження проведення аукціону згідно приписів статей 58, 59 Закону про банкрутство) (підстава, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України;

- наявності підстави для обов`язкового скасування оскаржуваної постанови через участь в її ухваленні судді, якому було заявлено обґрунтований відвід (підстава, визначена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 цього Кодексу).

- наявності підстави для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень через необґрунтоване відхилення клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2592/19 (підстава, визначена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу).

Обґрунтовуючи незаконність оскаржуваних судових рішень, скаржник вказує на їх ухвалення з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 42, 58, 59, 60, 61, 63 Закону про банкрутство та статей 203, 215, 1212 ЦК України, а також з порушенням процесуальних норм, а саме вимог статей 35, 39, 73, 74, 76, 77, 86, 236, 237, 279 ГПК України.

У контексті порушення норм процесуального права скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій: (1) проігноровано висновок щодо ефективного способу захисту порушених прав, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16; у цьому зв`язку не враховано, що предмет та підстави позову Банку цілком узгоджуються з правовою позицією, наведеною Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові; (2) неправомірно розділено предмет позову на окремі складові та відмовлено в одній вимозі без урахування іншої; (3) не взято до уваги, що підготовка та проведення Аукціону відбулись з порушенням вимог, встановлених діючим на той час законодавством (зокрема з підстав: недобросовісності набувача - переможця Аукціону через його пов`язаність із Боржником; наявності факту зупинення дії ухвали суду від 08.08.2019 про надання згоди на продаж заставного майна Боржника; дії судової заборони (через вжиття заходів забезпечення апеляційним судом) Ліквідатору та Біржі здійснювати будь-які заходи з відчуження заставного майна Боржника; обмеженням кола потенційних покупців унаслідок установлення необґрунтовано короткого строку 4 робочі дні (20 годин) на подання заявок для участі в Аукціоні; перешкоджання та не допуск до місця проведення аукціону представника засобів масової інформації; не виконання Ліквідатором протокольних рішень комітету кредиторів; умисного приховування Ліквідатором результатів проведеної оцінки вартості майна); (4) здійснено поверхневий розгляд матеріалів та обставин справи, без ґрунтовного їх вивчення; не надано належної правової оцінки усім доводам учасників судового процесу (суд апеляційної інстанції обмежився лише констатацією (копіюванням) обставин та висновків, що наведені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду).

Також скаржник зазначає про порушення приписів пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України через не зупинення судом першої інстанції провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2592/19, яку передано на розгляд з мотивів необхідності відступу від висновків, викладених в постанові від 06.07.2022 у справі №914/2618/16.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Боржник (в особі Ліквідатора), Товариство та Ліквідатор подали відзиви, у яких просять залишити касаційну скаргу без задоволення з викладених у відзивах підстав, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

За змістом наведених у відзивах доводів відповідачі стверджують, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а наведені скаржником підстави їх касаційного оскарження не знаходять свого фактичного підтвердження.

Відповідачі доводять, що обґрунтування касаційної скарги зводиться до незгоди з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та до спонукання Верховного Суду здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Також вважають відсутніми підстави для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки: (1) зупинення провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України є правом, а не обов`язком суду; (2) жодних вмотивованих підстав для відводу судді апеляційного суду не існувало, адже участь такого у розгляді апеляційної скарги Банку на рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2023 у справі №914/2618/16 не підпадає під перелік передбачених статтею 36 ГПК України випадків, за яких повторна участь судді у розгляді справи не допускається.

Касаційне провадження

24.04.2024 до касаційного суду надійшла касаційна скарга Банку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 914/2618/16(914/1194/23) визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Погребняк В. Я., Васьковський О. В.

Ухвалою від 13.05.2024 Верховний Суд залишив касаційну скаргу Банку без руху; надав скаржнику строк для усунення недоліків (щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги).

На виконання вимог ухвали від 13.05.2024 до касаційного суду 23.05.2024 надійшло клопотання Банку про усунення недоліків касаційної скарги.

10.06.2024 Верховний Суд постановив ухвалу, якою, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 у справі № 914/2618/16 (914/1194/23), призначив її до розгляду на 31.07.2024 о 11:00 год.

У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Погребняка В. Я. та Васьковського О. В., автоматизованою системою документообігу суду визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г., що підтверджується витягом з протоколу від 29.07.2024.

У судове засідання 31.07.2024 з`явилися Ліквідатор, представники Банку та Товариства, які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги. Інший учасник справи (Біржа) явку повноважних представників не забезпечив, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників судового процесу чи їх повноважних представників.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас частиною четвертою статті 300 ГПК України унормовано, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Щодо безумовних підстав для скасування оскаржуваних судових рішень

Оскільки однією з підстав касаційного оскарження є порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд, Верховний Суд вважає необхідним спершу перевірити обґрунтованість доводів скаржника в цій частині.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Банк стверджує про наявність підстави для обов`язкового скасування оскаржуваної постанови через участь в її ухваленні судді, якому було заявлено обґрунтований відвід (підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 цього Кодексу).

Перевіривши матеріали справи, Верховний Суд з`ясував, що позиція Банку щодо обґрунтованості відводу (т.13, а.с. 125-131) була мотивована тим, що суддею Плотніцьким Б. Д. при розгляді позову про недійсність результатів Аукціону вже частково надавалась правова оцінка обставинам, які у відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 06.07.2022 у справі №914/2618/16) визначені підставою для витребування майна, та доводам Банку (наведеним на підтвердження факту порушення порядку організації та проведення Аукціону), за наслідком чого було проголошено постанову від 27.07.2020 у межах справи №914/2618/16 про банкрутство Боржника.

Відтак, на переконання Банку, наявні правові підстави стверджувати про те, що у судді Плотніцького Б.Д. вже сформувалася правова позиція щодо відсутності підстав у задоволенні позовних вимог Банку, що безпосередньо може вплинути на об`єктивність та неупередженість апеляційного перегляду цієї справи №914/2618/16(914/1194/23). Зазначене, за доводами Банку, беззаперечно свідчить про наявність обставин, які викликають обґрунтований сумнів у неупередженості та об`єктивності судді Плотніцького Б. Д. під час розгляду цієї справи, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України є підставою для його відводу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Суд касаційної інстанції вважає, що наведені Банком доводи, які викладені на обґрунтування заяви про відвід судді Плотніцького Б. Д. не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки вони не свідчать про упередженість та необ`єктивність судді безпосередньо та однозначно не вказують на його особисту прихильність до будь-якої зі сторін. Більш того, згідно частини четвертої статті 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Інших підстав в обґрунтування необ`єктивності чи упередженості суддів скаржник не навів.

Тобто, визначена пунктом 5 частини першої статті 35 ГПК України підстава для відводу суддів у цій справі не знайшла свого підтвердження.

Зважаючи на те, що стверджувану заявником підставу (пункт 5 частини першої статті 35 ГПК України) для відводу судді апеляційного господарського суду, який брав участь у розгляді цієї справи, не можна визнати обґрунтованою, тому відсутні підстави для обов`язкового скасування оскаржуваної постанови у порядку вимог пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України.

Також Верховний Суд звертає увагу, що термін "повноважний склад суду", вжитий у пункті 1 частини першої статті 310 ГПК України, слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов`язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної ГПК України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Вказана підстава для скасування судових рішень застосовується у випадку, коли оскаржуване судове рішення прийняте судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності) (статті 20-31 ГПК України) або з порушенням порядку визначення складу суду (статті 32, 36 ГПК України).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що справа №914/2618/16(914/1194/23) була розглянута повноважним складом Західного апеляційного господарського суду, оскільки обставин порушення правил територіальної юрисдикції чи порядку визначення складу суду для розгляду цієї справи колегією суддів не встановлено, що, у свою чергу, виключає можливість скасування оскаржуваної постанови на підставі пункту 1 частини першої статті 310 ГПК України.

Щодо посилань скаржника на положення пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України (в обґрунтування наявності підстави для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень через необґрунтоване відхилення клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2592/19) колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

За змістом наведеної норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов`язком суду. Відтак незадоволення відповідного клопотання Банку про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2592/19 не може свідчити про порушення судом першої інстанції вимог вказаної процесуальної норми.

Таким чином, відхилення судом вказаного клопотання про зупинення провадження у справі не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення у порядку вимог пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, про що помилково стверджує скаржник.

Інших доводів та доказів, які б слугували безумовною підставою для скасування оскаржених судових рішень, скаржником не наведено.

Щодо інших підстав касаційного оскарження (у частині розгляду спору по суті)

Перевіривши інші підстави касаційного оскарження та доводи скаржника, що стосуються законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень у частині розгляду спору по суті, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Предметом позову в цій справі № 914/2618/16(914/1194/23) є вимоги Банку, як забезпеченого кредитора у справі про банкрутство, про витребування реалізованого на Аукціоні майна Боржника, визнання недійсними результатів Аукціону та визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, укладених за результатами цього Аукціону.

Верховний Суд бере до уваги, що передумовою звернення Банком із вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння слугували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, щодо неефективності вимог про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу як способу захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (правовий висновок, викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18).

Як зазначено вище та вбачається зі змісту позовної заяви, однією із вимог позивача (Банку) є витребування майна з чужого незаконного володіння і така вимога була заявлена Банком на підставі викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 правових висновків щодо належного способу захисту порушеного права саме у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, у справі, що розглядається, під час вирішення спору господарськими судами попередніх інстанцій підлягали урахуванню викладені у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належності та ефективності обраних позивачем способів захисту прав, які він вважає порушеними.

Втім, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 дійшла висновку про необхідність відступлення від власних висновків, сформульованих у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 щодо неефективності вимог про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу як способу захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Приписами частини четвертої статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, серед іншого, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відтак, правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (повний текст якої оприлюднено 23.04.2024, тобто після подання 22.04.2024 касаційної скарги у цій справі), підлягає врахуванню за вимогами частини четвертої статті 300 ГПК України.

Так, відступивши від власних правових висновків, викладених у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 зазначила, що під час розгляду спору щодо відчуженого на аукціоні у справі про банкрутство майна у з`ясуванні питання ефективності обраного способу захисту порушених прав необхідним є урахування характеру та природи правовідносин між сторонами на момент виникнення спору.

У правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:

(1) якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;

(2) якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);

(3) якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України".

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Отже, зважаючи на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду та з огляду на з`ясовані у цій справі судами попередніх інстанцій обставини того, що за результатами Аукціону з переможцем укладено відповідні договори купівлі-продажу (тобто між Боржником та Товариством існують договірні відносини), а відчуження майна третім особам судами не встановлено, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права Банку є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладених з переможцем аукціону договорів купівлі-продажу майна Боржника та застосування реституції (наслідків недійсності правочину).

Таке правозастосування відповідає актуальним висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №496/1059/18 та згідно з якими за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язальними відносинами. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають зобов`язальний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. У ситуації, коли майно передане власником за правочином, який є оспорюваним, ефективним способом захисту може бути, зокрема, позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину.

Як було зазначено вище, у цій справі Банк звернувся до суду із позовними вимогами до відповідачів про витребування реалізованого на Аукціоні майна Боржника, визнання недійсними результатів Аукціону та укладених з його переможцем договорів купівлі- продажу майна. Вимога про застосування наслідків недійсності вказаних правочинів позивачем не заявлялась.

Водночас колегія суддів враховує відсутність підстав для визнання обраного позивачем способу захисту прав неефективним, оскільки вимога про витребування заставного майна на користь Боржника була пред`явлена Банком на підставі викладеного у постанові від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 висновку Великої Палати Верховного Суду щодо ефективності способу захисту порушених прав позивача саме у спірних правовідносинах.

Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 відступила від такого висновку, а також на необхідність забезпечення позивачу права доступу до суду, касаційний суд вважає, що заявлену Банком вимогу про витребування реалізованого на Аукціоні майна варто розуміти як таку, яка за своєю суттю полягає у застосуванні наслідків недійсності правочинів, адже направлена на повернення майна до ліквідаційної маси Боржника.

У цьому зв`язку Верховний Суд акцентує, що заявляючи за наслідком визнання недійсними результатів оспорюваного аукціону та договору купівлі-продажу вимогу про повернення боржнику переданого за недійсним правочином майна або відшкодування вартості майна, позивач фактично заявляє реституційну вимогу, яку суд, за існування для того підстав, задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію навіть у тому випадку, коли буквально позивач вимагає лише повернення йому майна, відчуженого за недійсним правочином, оминаючи мовчанням питання повернення відповідачу отриманого за таким правочином самим позивачем.

Аналогічний правовий висновок викладений у вже згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19.

З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що позовні вимоги Банку у цій справі узгоджуються із правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, що підлягають врахуванню в цій частині за вимогами частини четвертої статті 300 ГПК України.

При цьому доводи скаржника про невірне застосування норм права через неврахування судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушених прав, викладеного у постанові від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, підлягають відхиленню як помилкові, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від такого висновку в постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19.

Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне змінити мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду щодо висновків про неефективність способу захисту у вигляді визнання недійсними правочинів - договорів купівлі-продажу майна банкрута та результатів Аукціону з продажу майна Боржника, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Іншим ключовим мотивом відмови у задоволенні позовних вимог стала констатація місцевим господарським судом, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, факту відсутності порушень вимог законодавства при проведенні Аукціону, що за твердженнями скаржника свідчить про поверхневий розгляд матеріалів та обставин справи.

Доводи касаційної скарги про недостатність 7-денного строку на подання заявок на участь в Аукціоні, про що наголошується Банком із посиланням на висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 спростовуються таким.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону про банкрутство продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів.

Метою аукціону як способу реалізації майна боржника є передусім відчуження майна банкрута за максимальною ціною, яку визначає ринок за умови прозорості та вільної конкуренції.

Така мета може бути досягнута у разі забезпечення участі в аукціоні з продажу майна боржника якомога широкого кола осіб (потенційних покупців майна).

Законодавством передбачено певні гарантії публічності проведення аукціонів з продажу майна боржника, зокрема, шляхом обов`язкової публікації оголошень про проведення аукціону на визначених Законом про банкрутство вебсайтах у мережі "Інтернет" та шляхом зазначення в імперативних приписах статті 59 цього Закону докладного змісту таких оголошень задля розширення кола потенційних покупців та сприяння більшій конкуренції під час проведення аукціону, що спрямовано на забезпечення задоволення вимог кредиторів банкрута в максимально можливому розмірі за наслідками реалізації майна банкрута за найвищою ціною.

Згідно із частиною першою статті 59 Закону про банкрутство оголошення про проведення аукціону на вебсайті повинно містити відомості, зокрема, про порядок, місце, строк і час представлення заявок на участь в торгах.

Положеннями частини першої статті 58 Закону про банкрутство урегульовано порядок оголошення та повідомлення про проведення аукціону, зокрема, що організатор аукціону не пізніше як за 15 робочих днів до дня початку аукціону оприлюднює на вебсайті державного органу з питань банкрутства та ВГСУ (при проведенні електронних торгів також на своєму вебсайті) оголошення про проведення аукціону, а також письмово повідомляє про проведення аукціону власника майна, замовника та інших осіб, визначених замовником.

Тлумачення частини першої статті 58, частини першої статті 59 Закону про банкрутство свідчить, що законодавцем не визначено строк для подання заявок потенційними покупцями на участь в аукціоні.

За статтями 60, 61 Закону про банкрутство для набуття статусу учасника аукціону з продажу майна банкрута, особа (фізична чи юридична), яка виявила бажання взяти участь в аукціоні, повинна пройти процедуру реєстрації виконавцем аукціону (ліквідатором або залученим ним організатором аукціону) відповідно до вимог цього Закону та сплатити гарантійний внесок в розмірі десяти відсотків від початкової вартості майна, що є предметом продажу на аукціоні.

Тому строк на подання заявок на участь в аукціоні повинен надавати потенційним учасникам достатньо часу для вчинення дій з подачі заявок та сплати гарантійних внесків.

Тож, навіть якщо законодавцем не визначено імперативно строк для подання заявок потенційними покупцями на участь в аукціоні, такий строк очевидно повинен бути розумним та достатньо тривалим для забезпечення можливості широкого кола учасників прийняти участь в аукціоні.

Тому при визначенні в оголошенні про проведення аукціону строку вчинення потенційними учасниками дій з подачі заявок на участь в аукціоні необхідно зважати на приписи частини першої статті 58 Закону про банкрутство та встановлювати строк, який гарантує можливість залучення до участі в аукціоні якомога більшого кола потенційних покупців і не викликає жодних розумних сумнівів у будь-кого у протилежному (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 911/1902/17 на наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

З матеріалів цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що оголошення за номером 62069 на офіційних сайтах було розміщене 29.08.2019 (тоді як Аукціон проведено 27.09.2019) і організатор аукціону приймав заявки з 29.08.2019 по 04.09.2019 включно, що складає сім днів. За цей час організатор аукціону отримав 4 офіційні заявки та пакет документів на участь в аукціоні та 1 окремо сплачений гарантійний внесок, тобто 5 юридичних осіб були зацікавлені в участі в аукціоні.

Також, судами враховано, що Аукціон був другим продажем активів Боржника, оскільки перший не відбувся внаслідок відсутності поданих заявок, відтак потенційні покупці мали можливість заздалегідь бути обізнаними з тим, що у процедурі банкрутства готується до продажу майно Боржника і відповідно вчинити дії по реєстрації на торги завчасно.

З урахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, колегія суддів бере до уваги той факт, що при проведенні Аукціону було дотримано вимогу щодо публікації оголошення про проведення аукціону за 15 днів до дати його проведення, а також враховує подання чотирьох заявок на участь від зацікавлених осіб та сплату одного додаткового гарантійного внеску, що свідчить про достатність семиденного строку.

Достатність згаданого строку у цій справі підтверджується й відсутністю будь-яких спорів потенційних покупців про визнання недійсними результатів Аукціону (зокрема й недопущених до участі в ньому), права яких були порушені внаслідок обмеженості строку. У цьому контексті колегія суддів враховує наявність у таких осіб права на оскарження результатів аукціону, що підтверджується висновками судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.11.2021 у справі № 910/21182/15 (910/16832/19), для уточнення чи відступу від яких Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19.

Крім того, на відміну від позивача у справі № 910/2592/19 (про неврахування висновків Верховного Суду під час розгляду якої посилається скаржник), у цій справі Банк є забезпеченим кредитором, який в силу законодавчих приписів не міг брати участь в Аукціоні та вимоги якого, згідно встановлених судами попередніх інстанцій обставин, були погашені за рахунок отриманих від проведення Аукціону коштів у сумі 48 503 165,55 грн. Тобто, позивач не є потенційним покупцем, права якого були порушені встановленим організатором строком на подання заявок на участь у Аукціоні.

За таких умов, посилання Банку на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/9235/19, в частині строку для подання заявок потенційними покупцями на участь в аукціоні не заслуговують на увагу через різні фактичні обставини у вказаній та цій справах, а також на різний правовий статус позивачів та суб`єктний склад згаданих правовідносин.

Поряд з тим колегія суддів бере до уваги доводи Товариства, наведені у відзиві на касаційну скаргу про те, що достатність строку на подання заявок на участь в аукціоні є виключно оцінкою фактичних обставин конкретного спору, а не правовим висновком щодо застосування норми права, оскільки останньої, як такої, не існує щодо визначення чіткого строку на подання заявок.

Вказаним спростовуються доводи скаржника про неврахування викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/9235/19 висновків про недостатність строку на подання учасниками заявок на участь в аукціоні, адже у вказаній справі було взято до уваги комплекс порушень процедури підготовки та проведення торгів, які не є тотожними із обставинами справи, що розглядається.

З урахуванням нерелевантності до обставин цієї справи колегія суддів вважає також безпідставними аргументи скаржника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених (висновків) у постановах від 13.02.2024 у справі №910/2592/19; від 06.10.2022 у справі №911/1902/17, від 01.10.2020 у справі № 915/4/16, від 11.11.2021 у справі №12/133-09, від 04.10.2018 у справі № 910/3638/15-г, від 11.06.2019 у справі №903/455/16, від 23.01.2020 у справі № 910/18250/16, від 01.10.2020 у справі №915/4/16.

Інші доводи касаційної скарги про суперечність висновків судів першої та апеляційної інстанцій принципу обов`язковості судового рішення через виснування про можливість проведення Аукціону навіть попри зупинення дії ухвали Господарського суду Львівської області від 08.08.2019 про надання згоди арбітражному керуючому Струцю М. П. на продаж заставного майна не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Частина перша статті 136 ГПК України встановлює, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Водночас наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №760/18551/18.

У цьому зв`язку колегія суддів враховує, що заходи забезпечення, які були вжиті ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі №914/2618/16, були скасовані постановою цього ж суду від 28.10.2019, якою залишено без змін відповідну ухвалу суду першої інстанції від 08.08.2019 про надання згоди ліквідатору на продаж заставного майна банкрута.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що укладення договорів купівлі-продажу майна Боржника, як завершальний етап Аукціону, було здійснено після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції від 28.10.2019 у справі №914/2618/16, якою були скасовані вжиті заходи забезпечення, що свідчить про добросовісність Товариства.

Крім того, касаційний суд враховує, що в силу законодавчих приписів організатор та ліквідатор Боржника були позбавлені змоги скасувати торги у день їх проведення, а також бере до уваги необізнаність останнього із постановленням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі №914/2618/16.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд не приймає до уваги викладені в касаційній скарзі аргументи відповідача про неможливість проведення Аукціону з огляду на постановлення ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 914/2618/16.

За таких обставин, касаційний суд вважає правомірними висновки судів про те, що ухвала суду першої інстанції від 08.08.2019 про надання згоди на реалізацію активів, що перебувають у заставі/іпотеці, в апеляційному порядку не була скасована, а тому введена судом апеляційної інстанції заборона проведення торгів не може бути самостійною підставою для визнання результатів такого Аукціону недійсними.

Інші зазначені скаржником порушення порядку підготовки та проведення Аукціону не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, з огляду на що касаційний суд вважає правомірними висновки судів про відсутність підстав для визнання недійсними результатів Аукціону та укладених за його наслідком договорів купівлі-продажу.

Решта доводів скаржника в частині порушення судами процесуальних норм відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.

Відповідно до статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Матеріали справи свідчать про те, що дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

З урахуванням значеного у сукупності, аргументи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, як і доводи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Інших порушень норм процесуального права, які є підставами для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень згідно пунктів 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310 та частини другої статті 313 ГПК України, колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.

Відмова у позові через необґрунтованість підстав для визнання недійсними результатів Аукціону та укладених з його переможцем договорів купівлі-продажу майна Боржника виключає необхідність дослідження питання необхідності застосування наслідків пропуску позовної давності, про що було заявлено Товариством під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, серед іншого, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частини першої статті 311 ГПК України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних і правових підстав позову та висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19), колегія суддів зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, однак виходили з інших мотивів.

У цьому зв`язку оскаржувані судові рішення підлягають зміні у їх мотивувальній частині щодо відмови у позові з підстав, викладених у цій постанові.

Розподіл судових витрат (судового збору)

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судового збору, сплаченого у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється, оскільки судові рішення змінені лише щодо мотивів їх прийняття.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 у справі № 914/2618/16(914/1194/23) змінити в мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови. У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

В. Г. Пєсков