Рішення

від 29.07.2024 по справі 643/16847/20

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/16847/20

Провадження № 2/643/204/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2024 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Єрмакової А.О.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

1. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчий Ігор Олександрович

2. Автогаражне товариство «Лотос»

3. Автогаражний кооператив «ТАІР-92»

про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності, зміну черговості спадкування,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчий Ігор Олександрович, Автогаражне товариство «Лотос», Автогаражний кооператив «ТАІР-92», відповідно до змісту якого просить суд:

-встановити факт сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з вересня 2013 року по 16.06.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати спільним сумісним майном автомобіль «Kia Sorento», номер кузова НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , квартиру АДРЕСА_2 , пайовий внесок у Автогаражному товаристві «Лотос» у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_3 в розмірі 92 713, 50 грн. від 01.01.1999 року, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Рудникова, 25, пайовий внесок в Автогаражному кооперативі «ТАІР-92» у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_4 в розмірі 123 618, 00 грн. від 07.04.2017, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, буд. 32 ;

-визнати за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , 1/2 частину автомобіля «Kia Sorento», номер кузова НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1/2 частину пайового внеску в Автогаражному товаристві «Лотос» у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_3 в розмірі 92 713, 50 грн. від 01.01.1999 року, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Рудникова, 25 , та 1/2 частину пайового внеску в Автогаражному кооперативі «ТАІР-92» у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_4 в розмірі 123 618, 00 грн. від 07.04.2017, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, буд. 32 ;

-змінити черговість одержання права на спадкування та надати ОСОБА_4 право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що з 1996 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . У серпні 2013 року шлюб між ними було розірвано, однак вже у вересні 2013 року після місяця окремого проживання вони зрозуміли, що не можуть існувати один без одного та повернулися до спільного сімейного життя. Повторно шлюб позивач та ОСОБА_5 не реєстрували, оскільки в цьому не було потреби. За час спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм квартир та всього спільного майна, робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, всі свята проводили разом в колі рідних та друзів, разом відпочивали та відвідували заходи. За час спільного проживання ними було придбано квартиру, автомобіль та 2 гаражних бокси. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але йому було відмовлено з тих підстав, що шлюб зі спадкодавцем було розірвано і позивач не є спадкоємцем 1 черги. Оскільки частка позивача у спільному майні подружжя складає 1/2 частину, він вважає що має право на визнання за ним права власності на 1/2 частину майна. Також позивач посилається на те, що з 2015 року до моменту смерті ОСОБА_5 хворів на онкологічне захворювання, що потребувало певного догляду та лікування. Позивач у свою чергу піклувався про нього, допомагав вести боротьбу з хворобою, слідкував за направленням ОСОБА_5 на лікування, матеріально утримував, оплачував лікування, купував одяг, здійснював догляд як особисто, так і шляхом найняття третіх осіб, сплачував комунальні послуги, які були спожиті батьками ОСОБА_5 . У зв`язку з цим позивач просить суд відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України змінити черговість спадкування, надавши йому право на спадкування разом зі спадкоємцем 1 черги.

Відповідач проти задоволення позову заперечив посилаючись на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після розірвання шлюбу до моменту смерті ОСОБА_5 разом не проживали. ОСОБА_5 після розірвання шлюбу з позивачем деякий час проживав у родичів за адресою АДРЕСА_5 . Потім проживав у м. Харкові у квартирі АДРЕСА_6 , яка була придбана ним раніше. Цю квартиру він придбав на своє ім`я 30.03.2010 року. Він придбав її саме для свого проживання. Продав ОСОБА_5 цю квартиру у 2016 році за договором купівлі-продажу від 25 листопада 2016 року. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 пройшло більше 3-х років (шлюб розірвано 13.08.2013 року) і в трирічний термін позивач ОСОБА_4 не заявляла претензій щодо поділу цього майна. Після цього ОСОБА_5 придбав у 2017 році на своє ім`я квартиру АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 19 квітня 2017 р., де і проживав до свого остаточного приїзду до батьків в смт. Панютине навесні 2020 року. Твердження позивача, що ОСОБА_5 проживав з ним після розірвання шлюбу спростовується тим фактом, що коли він приїхав до батьків в смт. Панютине навесні 2020 року, він привіз з собою всі свої документи - паспорт, код, трудову книжку, водійське посвідчення, техпаспорт на автомобіль, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, правовстановлюючі документи на гаражі та квартиру. Також численні документи на покупку побутової техніки, проведення ремонту, сплату комунальних послуг - всі ці документи і зараз знаходяться у батьків. Крім того, дані твердження позивача про сумісне проживання з ОСОБА_5 після розірвання шлюбу спростовуються тим фактом, що одразу після розірвання шлюбу він продав ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 11.09.2013 року квартиру АДРЕСА_1 , як сторонній людині. На думку відповідача цей факт свідчить про те, що у позивача і ОСОБА_5 після розірвання шлюбу припинились сімейні відносини. Після розірвання шлюбу вони залишились в добрих стосунках, бачились, спілкувалась, не ворогували. ОСОБА_5 жалів ОСОБА_4 , тому що в неї помер дорослий син, співчував їй і людських відносин вони не переривали, але разом як сім`я вже не проживали. ОСОБА_5 у 2016 та в 2019 роках святкував свої дні народження у м. Лозовій - в 2019 році з іншої жінкою, в кафе, без ОСОБА_4 , та у 2017 році святкував весілля племінниці також у м. Лозовій, де ОСОБА_5 сам, без ОСОБА_4 . Відповідач вважає, що твердження позивача про начебто сумісне подружнє проживання його та ОСОБА_5 після розірвання шлюбу спростовується тим фактом, що поминальний обід після похорон 17.06.2020 р. ОСОБА_5 повністю був оплачений другим сином відповідача (братом ОСОБА_5 ) - ОСОБА_8 . Позивач не приймала ніякої участі в похоронних витратах. Позивач не навела безперечних доказів проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, а тому позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час набуття спірного майна та придбання цього майна за спільні кошти, а також, що між ними склались усталені відносини, що притаманні подружжю, які були взаємні права та обов`язки як у подружжя. При цьому, подані позивачем докази: фотографії з відпочинку, покази свідків не є підставою для встановлення вказаного факту, не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо. Позивач не довів, що спірне майно набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти, не надав жодного доказу своїх доходів, фінансового стану, купівлю інших речей спільного користування з померлим. Таким чином відповідач вважає, що позивачем беззаперечно не доведено, що він після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 проживав з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Також відповідач вважає, що вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного майна є похідними від першої вимоги, а відтак не підлягають задоволенню. Все майно було придбано на ім`я ОСОБА_5 після розірвання шлюбу за його особисті гроші. Він сам завжди гарно заробляв та мав високий дохід, працював у ПІП «Гленкор Агрікалчер Україна», отримував пенсію, отримував допомогу в Центрі зайнятості, всього за період з 02.01.2007 по 16.06.2020 отримав сумарно близько 959 000 гривень. За період з дати розірвання шлюбу по день смерті ним на своє ім`я придбавалось рухоме і нерухоме майно, але на ім`я ОСОБА_4 за цей період нічого не було придбано. Все придбане за цей період майно ОСОБА_5 обслуговував особисто - сплачував комунальні послуги за квартиру, сплачував пайові внески і вносив оплату за гаражний бокс № НОМЕР_4 в кооперативі «ТАІР-92». Саме він був членом кооперативу, саме він користувався автомобілем «КІА Sorento». Стосовно даних про придбання ОСОБА_5 19.04.2017 р. на своє ім`я кв. АДРЕСА_7 позивач стверджує, що ця квартира придбалась на сумісні гроші. При цьому у позові вказує ціну - 743 618, 46 гривень, але у договорі купівлі-продажу чітко вказана ціна в гривнях - 899 306, 13 грн. Така різниця свідчить про те, що позивач ОСОБА_4 не вкладала свої особисті гроші на купівлю спірної квартири, а також про те, що даний договір (як і інші документи) позивач не бачив і він у нього не зберігався. За життя ОСОБА_5 позивач не ставив питання у судовому порядку про поділ майна як чоловіка і жінки, що проживають в незареєстрованому шлюбі.

Стосовно вимоги про визнання за позивачем права на 1/2 частку пайового внеску у Автогаражному товаристві «Лотос» - гаражний бокс № НОМЕР_3 в розмірі 92713,5 грн. від 01.01.1999 року за адресою м. Харків вул. Руднікова 25 , відповідач зазначає, що даний внесок був сплачений 01.01.1999 року, тобто в період шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Питання отримання спадщини після смерті ОСОБА_9 повинно вирішуватися згідно Цивільного кодексу України в нотаріальному порядку. У випадку отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій особа звертається до суду. У даній справі відсутні дані про наявність відмови нотаріуса у видачі свідоцтва позивачу. Тому відповідач вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню.

Також відповідач заперечує проти задоволення позову в частині зміни черговості одержання права на спадкування та надання ОСОБА_4 права спадкування разом із спадкоємцем 1 черги, оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач супроводжував ОСОБА_5 до лікарні, викликав лікаря до нього до дому, мав довіреність на ведення якихось справ ОСОБА_5 , що ОСОБА_4 дарувала подарунки на свята ОСОБА_5 та інше, позивачем надано не було. У справі маються докази доходів позивача ОСОБА_4 , але немає доказів, що саме ці гроші вона витрачала на потреби ОСОБА_5 . Згідно Довідки МСЕК серії 12 ААА № 971088 ОСОБА_5 не потребував постійного стороннього догляду. До самої своєї смерті ОСОБА_5 не був лежачим хворим, він ходив та самостійно себе обслуговував, керував автомобілем. ОСОБА_5 мав другу групу інвалідності, яка призначається у відповідності до Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України 07.04.2004 N 183, де в Розділі 2 п.2.2 вказано, що підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженні здатності до самообслуговування та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі. Крім того, в нього до 17.11.2016 року була третя група загального захворювання - робоча група, і йому була протипоказана тільки тяжка фізична праця. 28.04.2020 року (за два місяця до смерті) ОСОБА_5 отримав медичну довідку щодо придатності до керування транспортним засобом, в якій лікарі вказали, що він придатний до керування майже всіма видами транспорту (обмежень по стану здоров`я немає), і самостійно керуючи автомобілем, приїхав до батьків у смт. Панютине у квітні 2020 р. Таким чином, відсутні докази безпорадного стану ОСОБА_5 та необхідності догляду за ним, і, як наслідок, відсутні підстави зміни черговості одержання права на спадкування.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, допитавши свідків, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.12.1996 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 , виданим Червонозаводським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова 27.12.1996 року (т. 1 а.с. 30).

17.08.2013 року шлюб між позивачем та ОСОБА_5 було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 , видане Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (т. 1 а.с. 31).

Після розірвання шлюбу з позивачем, ОСОБА_5 придбав наступне майно:

- 15.04.2015 року автомобіль «Kia Sorento», номер кузова НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_7 , т. 1 а.с. 33);

- 19.04.2017 року квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу (т. 1 а.с. 44-45, т. 2 а.с. 90-91);

- пайовий внесок в Автогаражному кооперативі «ТАІР-92» у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_4 у розмірі 123 618, 00 грн. від 07.04.2017, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 32 (договір від 07.04.2017) (т. 1 а.с. 113, 231, т. 2 а.с. 28, 79, т. 3 а.с. 89).

З 11.08.2004 року ОСОБА_5 був зареєстрований разом з позивачем за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 03-54208-2019 від 30.09.2019 відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради (т. 1 а.с. 46), а також довідкою від 25.06.2020 року відділу комунікації з юридичними та фізичними особами Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради (т. 1 а.с. 82).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер у смт. Панютине м. Лозова Харківської області (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8 , видане 16.06.2020 року Лозівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) т. 1 а.с. 58).

Згідно довідки відділу комунікацій з юридичними та фізичними особами Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради № 10-06461-2020 ОСОБА_5 04.08.2020 року був знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю (т. 1 а.с. 47).

21.08.2020 року позивач звернувся до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчого І.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 35).

Згідно довідки № 85/02-14 від 21.08.2020 приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчого І.О. (т. 1 а.с. 34), 11.08.2020 року ним було відкрито спадкову справу № 35/2020 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , місце проживання якого було зареєстровано на момент смерті за адресою АДРЕСА_1 . Коло спадкоємців складається з:

- ОСОБА_10 (батька померлого), який відповідно до ст. 1273 ЦК України у строки, визначені ст. 1270 ЦК України від спадщини відмовився на користь матері померлого ОСОБА_2 ;

- матері померлого, ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину у строки, визначені ст. 1270 ЦК України, про що подала відповідну заяву;

- колишньої дружини померлого ОСОБА_4 , яка проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу більше 5 років та яка спадщину у строки, визначені ст. 1270 ЦК України прийняла, про що подала відповідну заяву.

Що стосується позовних вимог про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з вересня 2013 року по 16.06.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (див.: постанова Верховного Суду від 15 травня 2024 року, справа № 359/8093/20, провадження № 61-9484св23).

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, необхідно віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі собою, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою у разі відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; показання свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

На підтвердження факту сумісного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з вересня 2013 року по 16.06.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 позивачем надано туристичне замовлення та авіаквитки на ім`я позивача та ОСОБА_5 на відпочинок у Туреччині з 04.07.2015 року по 11.07.2015 року, а також фотознімок про спільний відпочинок з ОСОБА_5 на озері з друзями у 2014 році, фотознімок ОСОБА_5 біля автомобіля у 2014 році, фотознімок позивача біля автомобіля у 2014 році, фотознімок ОСОБА_5 у сорочці з відпочинку з Ізраїлю (2014 рік), фотознімок з кінотеатру (2014 рік), фотознімок, зроблений у 2014 році в гостях у тітки позивача, фотознімок зі святкування дня народження сестри позивача (09.05.2015 року), фотознімок з відпочинку в Туреччині (14.07.2015 р.), фотознімок з квартири (кухні) перед пасхальним обідом, фотознімки зі святкування дня народження позивача (14.06.2016 р.), фотознімки з відпочинку вдома з друзями (2016 рік), фотознімки з екскурсії у «Федьдман Еко-парк» (08.04.2017 р.), фотознімки з відвідування ресторану « Альтбір » 15.11.2017 року, фотознімки з концерту «Дороша» 02.12.2019 року (т. 1 а.с. 64-79).

Надаючи оцінку вказаним доказам суд зазначає, що факт спільного відпочинку позивача з ОСОБА_5 та їх спільна присутність на святах самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Надана позивачем довідка № 1 від вересня 2020 року, видана ФОП ОСОБА_12 , відповідно до якої позивач та ОСОБА_5 з січня 2016 року по листопад 2016 року відвідували фітнес-центр «ІНФОРМАЦІЯ_5» за адресою АДРЕСА_8 за абонементом «Сімейний» (т. 1 а.с. 32), товарні чеки про придбання позивачем 17.01.2015 року, 23.01.2016 року, 28.05.2016 року, 20.02.2020 року чоловічого взуття (т. 1 а.с. 89-93), сплата позивачем кредиту за мобільний телефон (т. 1 а.с. 130-132) та чоловічий годинник (т. 1 а.с. 88), разова сплата позивачем квитків на поїзд ОСОБА_5 та його другу (т. 2 а.с. 59-62, 88), сплата позивачем комунальних послуг за батьків ОСОБА_5 , факт надання ОСОБА_5 доступу до його аккаунту у Google (т. 1 а.с. 97) та роздруківки геолокаційних даних щодо переміщення ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 63-85) не є належними та достовірними доказами у справі, оскільки жодним чином не свідчать про те, що позивач та ОСОБА_5 вели спільне господарство та спільний бюджет, а також мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.

Наданий позивачем лист від 15.12.2018 (т. 1 а.с. 125), відповідно до якого ОСОБА_5 придбав для своєї дружини ОСОБА_4 каблучку з діамантами, яку виготовив ОСОБА_13 вартістю 900 доларів США, та лист перукаря ОСОБА_14 від 29.12.2020 року (т. 1 а.с. 229) про відвідування позивачем у супроводі свого чоловіка ОСОБА_5 салону краси також не є належними, допустимими та достовірними доказами у справі, оскільки у судовому засіданні ані ОСОБА_13 ані ОСОБА_14 не допитувалися і перевірити викладені в їх листах відомості неможливо.

До того ж, придбання ОСОБА_5 у грудні 2018 року для позивача каблучки з діамантом вартістю 900 доларів США не корелюється з позицією позивача в частині того, що з 2017 року ОСОБА_5 не працював через онкологічне захворювання а позивач матеріально його утримував та здійснював оплату лікування.

З цих же підстав суд не приймає до уваги в якості належного та допустимого доказу наданий позивачем консультативний висновок психолога ОСОБА_15 від 07.05.2021 року (т. 2 а.с. 132-133) щодо здійснення психологічного консультування позивача та ОСОБА_5 як сімейної пари.

Надані позивачем квитанції про купівлю ліків (т. 1 а.с. 84-87, 298) лише підтверджують купівлю ліків, а ким були придбані та з якою метою інформації не містять.

Жодним з наданих позивачем доказів не підтверджується той факт, що ОСОБА_5 за життя вказував про позивача як про свою дружину.

Надані позивачем скрін-шоти електронного листування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 55-58) лише підтверджують факт комунікації між позивачем та ОСОБА_5 , і не містять відомостей про те, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною та піклувалися один про одного.

До того ж, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, як і не містять доказів участі позивача в утриманні житла, його ремонті.

Згідно наявних у справі доказів саме ОСОБА_5 здійснював витрати по утриманню як квартири за адресою АДРЕСА_1 (здійснював оплату комунальних послуг, замовляв повірку лічильника, ремонт меблів т. 1 а.с. 228, 230), так і спірної квартири за адресою АДРЕСА_9 , а саме: замовляв натяжні стелі у квартиру (договір підряду від 27.04.2017 року т. 2 а.с. 9), міжкімнатні двері (договір купівлі-продажу від 29.07.2017 т. 2 а.с. 10), комплект меблів (договір № С1712115 від 27.12.2017, товарний чек № 033849 від 08.06.2017, товарний чек № 038448 від 27.12.2017, товарний чек № с1711025 від 08.11.2017 т. 2 а.с. 11-14, 16-17), побутову техніку (товарний чек від 04.06.2017, чек від 04.04.2018 т. 2 а.с. 15, 18), а також здійснював оплату комунальних послуг (електроенергії, водопостачання, водовідведення тощо), про що свідчать наявні в матеріалах справи квитанції про їх оплату (т. 1 а.с. 83, т. 2 а.с. 19-27).

Також саме ОСОБА_5 ніс витрати по утриманню спірного гаражного боксу у АГК «ТАІР-92», сплачуючи членські внески та спожиту електроенергію, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до прибуткового касового ордеру від 14.07.2017, 20.09.2019, 24.04.2020, 27.12.2019, 19.06.2018, 05.01.2018, 30.09.2018 (т. 2 а.с. 29-30).

Водночас будь-яких доказів участі позивача в утриманні спірного майна (зокрема сплаті членських внесків за гаражний бокс, ремонті квартири та/або автомобіля, сплаті комунальних платежів, придбання у квартиру побутової техніки, меблів тощо) матеріали справи не містять.

Позивач стверджує, що він мав певні статки, грошові кошти та майно, що в свою чергу стало фундаментом для набуття матеріальних цінностей для облаштування сімейного добробуту, на підтвердження чого надав договір купівлі-продажу нерухомого майна, судове рішення від 08.01.1998 року про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди в сумі 1 760, 05 грн., свідоцтво про отримання спадщини, довідки про отримання позивачем доходу від здачі в оренду земельних ділянок та довідки про дохід за основним місцем роботи позивача (т. 1 а.с. 48-57, 59-61, 126-129, 133-141).

Водночас, сам по собі факт постійного працевлаштування позивача та наявність у нього відповідних доходів не є доказом про участь позивача у придбанні майна та розміру такої участі, адже матеріали справи не містять доказів витрачання цих доходів позивача на ведення спільного господарства та надання матеріальної допомоги ОСОБА_5 .

До того ж, згідно наявної в матеріалах справи трудової книжки (т. 1 а.с. 180-187) сам ОСОБА_5 постійно працював до 12.06.2017 року та отримував відповідний дохід (т. 2 а.с. 121-125), а в подальшому отримував допомогу у центрі зайнятості (т. 2 а.с. 108-110) та пенсію по інвалідності (т. 2 а.с. 114-117).

Таким чином позивачем всупереч вимог статті 81 ЦПК України не надано жодного доказу на підтвердження викладених у позові обставин щодо ведення з ОСОБА_5 спільного господарства та спільного бюджету, благоустрою квартир та всього спільного майна, здійснення ремонту, придбання меблів та предметів домашнього побуту.

До того ж, придбаваючи спірну квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_5 довів до відома продавця що він в зареєстрованому шлюбі не перебуває та не з ким не проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а грошові кошти, які передаються ОСОБА_5 у рахунок оплати квартири не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю (п. 2.4. Договору купівлі-продажу від 19.04.2017 року).

Крім того, з наявних в матеріалах справи заяви на медичне обслуговування від 26.05.2017 (т. 2 а.с. 3), медичних карт та виписок з медичної карти хворого вбачається, що ОСОБА_5 зазначав своє місце проживання як за адресою АДРЕСА_1 , так і за адресою АДРЕСА_9 .

Також суд зазначає, що за три місяці до смерті ОСОБА_5 повернувся жити до дому батьків у смт. Панютине Харківської області, де він і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказаний факт підтверджується показами свідка відповідача ОСОБА_16 , які узгоджується з іншими наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою від 23.12.2020 року (т. 1 а.с. 177), підписаною головою квартального комітету ОСОБА_17 , підпис якої засвідчено допитаною у судовому засіданні в якості свідка старостою Панютинського старостинського округу ОСОБА_18 .

Саме у смт. Панютине здійснювалися виклики служби екстреної медичної допомоги для ОСОБА_5 : 1 виклик 15.06.2020 року та два виклики у день його смерті - 16.06.2020 року (лист КНП ХОР «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 02-699 від 07.04.2021 т. 2 а.с. 103).

При цьому, згідно листа-замовлення № 44 від 16.06.2020 (т. 1 а.с. 178) похованням ОСОБА_5 та замовленням з цією метою ритуальних послуг займався його брат ОСОБА_8 , тоді як позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що він якимось чином приймав участь у витратах на поховання ОСОБА_5 .

Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

Перебування на обліку у закладі охорони здоров`я та зазначення позивача у декларації про вибір лікаря як довірену особу (т. 1 а.с. 115-116) не підтверджує факт проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, адже особа вільно обирає будь-який медичний заклад та сімейного лікаря. Як довірена особа в декларації також може бути зазначена будь-яка особа, незалежно від наявності чи відсутності родинних зв`язків.

Надаючи оцінку показам допитаних судом свідків позивача ОСОБА_19 (друга ОСОБА_5 ), ОСОБА_20 (колеги позивача), ОСОБА_21 (подруга позивача) суд зазначає, що самі по собі їх покази (за відсутності інших доказів того, що між позивачем та ОСОБА_5 як між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю) не можуть бути беззаперечною підставою для встановлення судом факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання і не є достатніми доказами про наявність у них сім`ї в розумінні ст. 3 СК України.

Покази свідка позивача ОСОБА_22 , яка є лікарем, в якого лікувався ОСОБА_5 також судом до уваги не приймаються, оскільки свідок не конкретизував обставин спільного проживання позивача та ОСОБА_5 .

Той факт, що свідок відповідача ОСОБА_23 зазначив про те, що періодично відпочивав разом з позивачем та ОСОБА_5 жодним чином не підтверджує факту проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Суд зазначає, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні родині. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти, тобто між ними склалися та існують усталені відносини, що притаманні подружжю.

Аналізуючи зміст зазначених норм законодавства та досліджуючи наявні у справі докази суд зазначає, що жодним доказом у справі не підтверджується характер близькості позивача та померлого ОСОБА_5 як чоловіка та жінки: немає приватних листів, жодного особистого подарунку, що характеризували б взаємини як особисті, ніжні, турботливі, не доведено ведення спільного побуту, наявність спільного бюджету.

Справедливість - загальний конституційний принцип.

Згідно з практикою ЄСПЛ кожний має право на справедливий розгляд справи судом. До гарантій справедливого розгляду додаються також гарантії стосовно організації та структури суду, і порядку ведення проваджень. Отже, ці гарантії і є складовими права на справедливий суд (справа «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1975 року).

Саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Дотримання цивільного процесуального закону є гарантією прав особи у цивільному судочинстві та виконання судом його завдання.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини) Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини другої статті 42 Закону України «Про вищу освіту» від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017.

Вирішуючи даний спір суд застосовує статтю 74 СК України з урахуванням приписів глави 8 цього Кодексу та усталену судову практику.

Приписи статті 74 СК України є чіткими, дають особі можливість передбачати наслідки своїх дій, застосування цих приписів з урахуванням усталеної судової практики забезпечує особі, яка звертається до суду за захистом порушеного права, передбачити, які обставини, що мають значення для розгляду справи, необхідно довести.

Водночас, позивач не довів обставини, які необхідно суду встановити для встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Сам по собі факт спільного проживання колишнього подружжя не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожним із учасників.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Що стосується позовних вимог в частині зміни черговості одержання права на спадкування та надання ОСОБА_4 права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

У відповідності до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами 1 та 2 статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина 1 статті 1267 ЦК України).

Системне тлумачення приписів статей 1258, 1259 та Книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом. Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами, як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черги.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Під час вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Подібні за змістом висновки висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:

1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо);

2) матеріальне забезпечення спадкодавця;

3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;

4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;

5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).

Тлумачення поняття «безпорадний стан» Верховний Суд України провів в справі №200/21452/15-ц від 17.10.2018 року: «Безпорадний стан - такий стан особи, у якому ця особа не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги, піклування. У випадку існування спору за спадок, безпорадний стан спадкодавця повинен довести позивач, заявляючи вимогу про усунення спадкоємця від права спадкування. При цьому лише одних пояснень позивача та показань свідків недостатньо для доведення безпорадного стану спадкодавця. Повинні бути певні медичні документи, яких у матеріалах справи немає і це є підставою для відмови в позові».

Доводи позивача про те, що він тривалий час опікувався спадкодавцем в силу стану його здоров`я, не можуть бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 був інвалідом ІІІ групи з 17.11.2015 року (т. 2 а.с. 33, 86), а в подальшому інвалідом ІІ групи (т. 1 а.с. 80).

Водночас, будь-яких доказів на підтвердження того, що померлий ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані через хворобу, потребував стороннього догляду, допомоги, піклування, позивачем суду не надано.

До того ж, 28.04.2020 року ОСОБА_5 отримав медичну довідку щодо придатності до керування транспортним засобом (т. 2 а.с. 34).

Досліджені судом медичні документи ОСОБА_5 , а саме: довідка БФ «Матері проти наркотиків» від 17.08.2020 (т. 1 а.с. 81), медична карта та медичні виписки (т. 1 а.с. 98-112, т. 2 а.с. 87-97) не підтверджують той факт, що ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані через хворобу, потребував стороннього догляду, допомоги, піклування.

Згідно листа КНП «Міська поліклініка № 25» ХМР № 780/0/536-21 від 13.04.2021 остання дата прийому ОСОБА_5 була 11.03.2020 року, на прийомі у лікаря ОСОБА_5 був самостійно без супроводу. Довідка ЛКК про необхідність постійного стороннього догляду ОСОБА_5 у закладі не оформлювалась (т. 2 а.с. 112).

Періодичне звернення до лікарів та перебування ОСОБА_5 на лікуванні не свідчить про його безпорадний стан відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та достовірними доказами наявність юридичних фактів, за наявності яких у нього могло виникнути право на спадкування за першою чергою, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Що стосується позовних вимог про визнання за позивачем права на 1/2 частку пайового внеску у Автогаражному товаристві «Лотос» у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_3 в розмірі 92 713, 50 грн. від 01.01.1999 року, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Рудникова, 25 , суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що цей гаражний бокс ОСОБА_5 було придбано 01.01.1999 року, тобто в той час, коли він перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем (т. 1 а.с. 114, 233, т. 2 а.с. 88), а відтак в силу приписів статті 60 СК України це майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Презумпція спільності права власності на майно, набуте подружжям у шлюбі, наявними в матеріалах справи доказами не спростована і не заперечується відповідачем.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частину гаражного боксу в Автогаражному товаристві «Лотос» матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

У пунктах 106, 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 вказано, що відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

У частині 1 статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Водночас, звертаючись до суду з позовом в частині визнання права на 1/2 частку пайового внеску у Автогаражному товаристві «Лотос» у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_3 в розмірі 92 713, 50 грн. від 01.01.1999 року, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Рудникова, 25 позивачем не обґрунтовано, яке його суб`єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено або невизнається відповідачем, як і не надано доказів на підтвердження порушення чи оспорення цього права з боку відповідача.

Доказів на підтвердження того, що нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частину частку пайового внеску у Автогаражному товаристві «Лотос» у вигляді гаражного боксу № НОМЕР_3 в розмірі 92 713, 50 грн. від 01.01.1999 року, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Рудникова, 25 , матеріали справи не містять.

Оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 76, 81, 141, 200, 206, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

2. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Позивач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_9 ; АДРЕСА_1 ).

4. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_10 ; АДРЕСА_10 ).

5. Третя особа-1: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчий Ігор Олександрович (м. Харків, вул. Державинська, буд. 38).

6. Автогаражне товариство «Лотос» (код ЄДРПОУ 22632166; м. Харків, вул. Рудникова, буд. 25).

7. Автогаражний кооператив «ТАІР-92» (код ЄДРПОУ 22641886; м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, буд. 32).

Повне рішення складено 09.08.2024 року.

Суддя Н.В. Новіченко