Рішення

від 06.08.2024 по справі 547/394/24

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41а, селище Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9 17 39, факс (05341) 9 17 39, 9 15 37,

e-mail: inbox@sm.pl.court.gov.ua, web: https://sm.pl.court.gov.ua

ідентифікаційний код 02886143

Справа №547/394/24

Провадження №2/547/210/24

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року с-ще Семенівка, Полтавська область

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді В.Ф.Харченка,

за участі секретаря судового засідання О.О.Харченко,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката А.В.Нестеренко,

розглянувши в порядку загального позовного провадження, у залі судових засідань № 1 Семенівського районного суду Полтавської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Оболонської сільської ради яким просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 63,6 кв.м, житловою площею 32,1 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: погріб з шийкою "Б", сарай "В", вбиральня "Г", огорожа "№ 1", яма вигрібна "№ 2", колодязь питний "№ 3".

В обґрунтування позову зазначає, що у серпні 2003 року він за згодою ОСОБА_2 , яка розпоряджалась майном, на його думку була власником житлового будинку АДРЕСА_1 , вселився у вказаний будинок з метою його придбання у подальшому. Між ним та ОСОБА_2 буда домовленість про укладення у подальшому договору купівлі-продажу. ОСОБА_2 передала йому ключі від будинку, він передав їй обумовлену суму за купівлю будинку. Про передачу коштів 25.08.2023 було написано розписку. Оформити письмовий договір купівлі-продажу та посвідчити його нотаріально домовилися пізніше. З дозволу ОСОБА_2 він із родиною переїхав до вказаного будинку та перевіз усі свої речі. За ці роки він зробив ремонт у будинку, прибрав двір, вільно та безперешкодно користувався присадибною ділянкою. Він повністю відремонтував будинок, поставив нові вікна, двері, переробив дах та підлогу, встановив огорожу, побудував погріб, гараж, сарай. Крім того, він із родиною почав обробляти присадибний огород. ОСОБА_2 він більше не бачив, зв`язок із нею було втрачено, місце її проживання йому невідомо, на телефонні дзвінки вона не відповідає. До будинку ОСОБА_2 ні її родичі ні вона сама більше не навідувалися. Вимог про виселення від ОСОБА_2 або будь-яких інших осіб не надходило. Декілька років тому знайомі повідомили про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємців у неї не було, на зазначений будинок ніхто не претендував.

З метою оформлення права власності на земельну ділянку біля вказаного будинку він звернувся до Оболонської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, де йому повідомили, що вказаний будинок належав ОСОБА_3 , яка померла у 1996 році, а ОСОБА_2 була її родичкою. Він із 2003 року і по теперішній час безперервно проживає у вказаному будинку, здійснює його капітальний та поточні ремонти, користується присадибною ділянкою, сплачує кошти за споживання електроенергії, земельний податок. Відновив стан будинку, поставив вікна , двері, зробив дах та підлогу, продовжує постійні ремонти, щоб дане майно зберігало належний стан, так як зі спливом часу та погодних умов він би став непридатним для проживання та взагалі зруйнувався б. Той факт, що цей будинок належав ОСОБА_3 , підтверджено довідкою виконавчого комітету Оболонської сільської ради. Той факт, що він постійно протягом двадцяти років живе у вказаному будинку підтверджено тим, що було укладено договір на користування електричною енергією, регулярно сплачує рахунки за комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанціями. Також ним було виготовлено технічну документацію на будинок та повідомлено, що право власності на нього не зареєстровано.

Ухвалою суду від 17.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, витребувано докази, запропоновано відповідачеві протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали скласти відзив на позов тощо.

22.07.2024 закрито підготовче судове засідання.

05.08.2024 у судове засідання позивач і представник відповідача не з`явилися, про яке повідомлялися належним чином.

Представник позивача позов підтримала повністю із наведених у ньому підстав. Наголосила, що у 2003 році позивач одержав від ОСОБА_4 дозвіл на проживання у відповідному будинку, у якому вона була зареєстрована і у якому вона проживала на той час. ОСОБА_4 є далекою родичкою власника будинку - ОСОБА_5 . Позивач передав кошти за придбання будинку про що є відповідна розписка. Позивач впорядкував і облаштував будинок і земельну ділянку біля нього, платив і платить за комунальні послуги. Після смерті ОСОБА_5 її спадщини ніхто не приймав. Позивач більш як 20 років відкрито і безперешкодно проживає у відповідному будинку. Представник не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач представника у підготовче і у судове засідання не направляв, про які повідомлявся належним чином через електронний кабінет; відзиву на позов чи будь-яких заяв, клопотань тощо у справі не складав, про причини неявки представника суд не інформував.

Ураховуючи зазначені обставини суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 128, ч. 1 ст. 223, ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), ухвалив здійснити заочний розгляд справи за відсутності позивача і представника відповідача.

Вивчивши письмову заяву по суті справи (позовну заву), вислухавши представника позивача, вивчивши надані до суду дані і докази суд встановив таке.

Згідно довідки виконавчого комітету Оболонської сільської ради № 984 від 17.08.2021 згідно погосподарської книги будинок за адресою АДРЕСА_1 , по господарського обліку 0260-3 побудований в 1965 році, належав покійній ОСОБА_3 . Факт реєстрації осіб на момент смерті покійної за даною адресою не встановлено у зв`язку з пожежею в Оболонській сільській раді. На даний час в цьому будинку відсутні зареєстровані особи. Земельна ділянка під будинком не приватизована. ОСОБА_1 проживає без реєстрації (а.с. 15).

Відповідно до актового запису про смерть № 47 від 17.07.1996 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Оболонь Семенівського району Полтавської області. Свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 . Заявник ОСОБА_6 . Причина смерті закрита черепно-мозкова травма (а.с. 33).

Отже ОСОБА_3 була власником вказаного будинку.

Судові не надано доказів належності цього будинку ОСОБА_6 .

Згідно розписки від 25.08.2003 ОСОБА_1 купив будинок за адресою АДРЕСА_1 , за 1000 (одну тисячу гривень) у громадянки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , гроші передав у повному обсязі у присутності свідків 25.08.2003. ОСОБА_8 , засвідчила, що ОСОБА_6 дійсно продала хату за адресою АДРЕСА_1 , за одну тисячу грн громадянину ОСОБА_1 . Гроші отримала в повному обсязі (а.с. 5).

Слід зазначити, що вказана розписка не містить підпису ОСОБА_2 як особи, якій ОСОБА_1 передав 1000,00 грн. Так званий засвідчувальний підпис ОСОБА_8 на розписці не є свідченням прийняття коштів ОСОБА_2 він ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 14.03.2006 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 12 , місце реєстрації Оболонська сільська рада Семенівського району Полтавської області (а.с. 6).

Відповідно до чинної станом на 25.08.2003 статті 224 Цивільного кодексу Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 225 вказаного Кодексу право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відтак одностороння розписка позивача ОСОБА_1 від 25.08.2003 не є договором купівлі-продажу нерухомого майна - відповідного житлового будинку.

Згідно довідки виконавчого комітету Оболонської сільської ради № 1484 від 09.08.2018 ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_2 , але проживає з 2004 року за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 7).

ОСОБА_9 проживає в АДРЕСА_1 , згідно по господарської книги з 15.12.23010 зареєстрований в АДРЕСА_2 , у складі сім`ї має: жінку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На цек вказує довідка виконавчого комітету Оболонської сільської ради від 16.08.2021 № 980 (а.с. 8).

Згідно довідки № 336 від 26.03.2024 виданої виконавчим комітетом Оболонської сільської ради ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація щодо особи, яка сплачувала земельний податок з 2004 року - відсутня (а.с. 9).

Згідно технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами (інвентаризаційна справа № 1277) ФОП ОСОБА_11 від 28.07.2021 за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані: житловий будинок (позначений в технічному паспорті літерою "А-1", надвірними будівлями: прибудова "а", погріб "Б", сарай "В", вбиральня "Г", огорожа "№1", вигрібна яма "№2", колодязь "№3" (а.с. 10-12).

Згідно інформаційної довідки № 185 від 28.07.2021 вартість житлового будинку АДРЕСА_1 складає 70416,00 грн (а.с. 13).

Відповідно до висновку про вартість майна вказаного житлового будинку складає 110000,00 грн (а.с. 14).

Між Семенівською філією ВАТ "Полтаваобленерго" в особі ОСОБА_12 та ОСОБА_1 було договір № 615/20 про користування електричною енергією від 11.05.2004, де зазначено адресу проживання АДРЕСА_3 (а.с. 12).

Також згідно квитанцій наданих позивачем ОСОБА_1 , він сплачував 22.03.2013 податок за землю квитанція № 1035 на суму 6,75 грн, 02.04.2009 квитанція № 1242 на суму 3,83 грн, 02.04.2009 квитанція № 1242 на суму 3,33 грн, квитанція № 24/868 на суму 39,40 грн (а.с. 20).

Тобто позивач ОСОБА_1 із серпня 2003 року проживає у спірному житловому будинку.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.10.2020 у справі № 286/1652/18.

У постанові від 27.06.2019 у справі № 175/2338/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів про набувальну давність добросовісність має враховуватися саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Добросовісне володіння має місце тоді, коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Аналогічні роз`яснення містить п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", згідно якого, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Натомість у цій справі позивач не може вважатися таким, що набув у власність спірний житловий будинок за набувальною давністю.

Позивач був обізнаний що ОСОБА_2 не була власником відповідного будинку, а лише проживала у ньому, власником будинку була інша особа - ОСОБА_3 і що "купівля" будинку у не власника була оформлена так званою односторонньою декларацією (розпискою) позивача про купівлю будинку у сторонньої особи тощо, а тому не можна вважати користування позивачем спірним будинком добросовісним, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Отже, зазначені обставини в сукупності унеможливлюють застосування до спірних відносин положень статті 344 ЦК України і визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК).

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК).

Отже обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Процесуальний обов`язок доведення вимог позову,, у т.ч. надання відповідних доказів (письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів, показань свідків) покладено саме на відповідну сторону - позивача, у т.ч. й у разі відсутності будь-якого реагування на позов з боку відповідача.

Ураховуючи зазначене, оцінивши надані судові докази за своїм внутрішнім переконанням, з виконанням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

З огляду на відмову у задоволенні позову витрати зі сплати 1211,20 грн судового збору (а.с. 22) покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-5, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 174, 209, 211, 223, 229, 258, 259, 264, 265, 273, 280-284, 351, 352, 354, 355 ЦПК, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - Оболонська сільська рада (місцезнаходження: Полтавська обл., Кременчуцький р-н, Оболонська ТГ, с. Оболонь, вул. Позена, 1/2; ідентифікаційний код 22543563).

Повне рішення складене 12.08.2024.

Суддя В.Ф.Харченко