Постанова

від 19.06.2024 по справі 521/15271/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 521/15271/19

провадження № 61-12071св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Тетяна Іванівна, ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті»,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2020 року під головуванням судді Мурзенка М. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Тетяни Іванівни, ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті», про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав, скасування записів державної реєстрації прав, витребування майна із чужого незаконного володіння, здійснення державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» (далі - КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу») Мельник Т. І. від 21 березня 2018 року, індексний номер рішення 40240311 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис про реєстрацію права власності № 25357106 за Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1512428651101), вчинений державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І.

21 березня 2018 року;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н. А. від 24 травня 2018 року, індексний номер рішення 41275603 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог позивач вказав, що уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту від 27 травня 2008 року № 1135146300, отримав кредит в сумі 53 980 доларів США під 13,5% річних на строк до 28 травня 2029 року.

Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечене укладеним з АКІБ «УкрСиббанк» іпотечним договором від 27 травня 2008 року, за яким він передав в іпотеку квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 .

В подальшому відбулося відступлення права вимоги ТОВ «Кей-Колект», який на підставі іпотечного договору зареєстрував 21 березня 2018 року право власності на квартиру.

15 травня 2018 року ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору купівлі-продажу продав квартиру ТОВ «Сол-Проперті», яке в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року продало квартиру ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що реєстрація права власності ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно відбулася з порушенням встановлених правил та процедур, зокрема, з пропуском строку позовної давності, з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», без оцінки вартості предмета іпотеки, крім того квартира знаходилась під арештом. Зазначав також, що звернення стягнення на предмет іпотеки в цьому випадку було можливе лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 10 вересня 2020 року позов задовольнив частково.

Скасував запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1512428651101), вчинений державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І. 21 березня 2018 року (номер запису про право власності: 25357106).

Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Скасував заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2019 року у вигляді заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири за адресою:

АДРЕСА_1 .

Одеський апеляційний суд постановою від 22 червня 2023 року апеляційні скарги ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 залишив без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект», державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І., ОСОБА_2 , третя особа ТОВ «Сол-Проперті», про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що були відсутні правові підстав для реєстрації права власності на передану в іпотеку квартиру за ТОВ «Кей-Колект» на підставі укладеного іпотечного договору, оскільки стаття 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору, не передбачала застереження в іпотечному договорі як підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Після внесення змін до Закону України «Про іпотеку» у іпотечний договір зміни внесені не були, а договір про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами іпотечного договору не укладався.

Скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно суд визнав ефективним способом поновлення права власності позивача на належне йому майно.

ТОВ «Кей-Колект» не мало права на подальший продаж спірної квартири, з огляду на що ОСОБА_1 вправі вимагати витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

В решті вимог суд відмовив у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту порушених прав.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2023 року представник ТОВ «Кей-Колект» адвокат Федоренко Є. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 22 червня 2023 року в якій оскаржені судові рішення просив скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазнає, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 квітня 2020 року у справі

№ 520/13067/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 13 січня

2021 року у справі № 753/905/18; від 26 липня 2023 року у справі № 302/1286/20,

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі

№ 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі

№ 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц.

Представник ТОВ «Кей-Колект» зазначає, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позову помилкові.

Також суди, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині скасування запису державного реєстратора про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності не врахували правових позицій Верховного Суду, які буди викладені у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 01 лютого 2023 року у справі № 316/2082/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19,

від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року у справі

№ 922/2589/19.

Представник заявника також зазначає, що перехід права власності на спірну квартиру відбувався за відплатними договорами, а тому висновки про можливість витребування спірного майна у ОСОБА_2 помилкові, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 жовтня

2019 року у справі № 922/3537/17, від 13 листопада 2019 року у справі

№ 645/4220/16-ц, від 08 березня 2023 року у справі № 522/16163/18, від 12 липня

2023 року у справі № 757/61314/18-ц, від 14 грудня 2022 року у справі

№ 461/12525/15-ц.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 521/15271/19 з місцевого суду.

23 жовтня 2023 року справа № 521/15271/19 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2024 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

27 травня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11351463000 за яким позивач отримав в кредит

53 980 доларів США з строком кредитування з 27 травня 2009 року до 28 травня

2029 року. Кредит наданий на купівлю нерухомості.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений 27 травня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Савченко С. В., зареєстрований в реєстрі за № 2499, за яким ОСОБА_1 купив квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» уклали договір іпотеки, посвідчений 27 травня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Савченко С. В., зареєстрований в реєстрі за № 2504, за яким для забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 27 травня 2008 року № 11351463000 ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності (номер запису: 25357106) ТОВ «Кей-Колект» на квартиру загальною площею

45,1 кв. м, житловою площею 30,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1512428651101) здійснений 21 березня 2018 року державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І.; підстава виникнення права власності: договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Савченко С. В.

27 травня 2008 року за реєстраційним № 2504; вимога про усунення порушень основного зобов`язання від 01 листопада 2017 року № 01/11/17/735997 ТОВ «Кей-Колект»; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення

від 26 грудня 2017 року № 0407314847043.

ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Сол-Проперті» уклали договір купівлі-продажу, посвідчений 15 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований в реєстрі за № 6822, за яким ТОВ «Сол-Проперті» купило квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ТОВ «Сол-Проперті» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений

24 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 2325, за яким ОСОБА_2 придбала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про право власності ОСОБА_2 на квартиру загальною площею 45,1 кв. м, житловою площею 30,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1512428651101) здійснений 24 травня 2018 року приватним нотаріусом Іллічовою Н. А.; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу

від 24 травня 2018 року № 2335.

За умовами договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» 27 травня 2008 року, іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, зокрема, порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором (п. 4.1, п.п. 4.1.1); звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду

(п.п. 4.2.1); виконавчого напису нотаріуса (п.п. 4.2.2); позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку» (п.п. 4.2.3); з інших, передбачених законодавством України, підстав (п.п. 4.2.4).

Згідно з п. 4.5 договору іпотеки від 27 травня 2008 року звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до розділу 5 Договору іпотеки від 27 травня 2008 року:

- сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (п. 5.1);

- позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (п. 5.2.1);

отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (п. 5.2.2);

позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 5.3).

Суди також вказали, що у справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 , як іпотекодавець, та ТОВ «Кей-Колект» (яке є правонаступником АТ «УкрСиббанк»), як іпотекодержатель, уклали окремий договір про задоволення вимог ТОВ «Кей-Колект» як іпотекодержателя в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, зокрема, посилалася на те, що між ним і банком чи ТОВ «Кей-Колект» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як встановлено судами, сторони іпотечного договору у пункті 5.2.1 погодили, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання має відбуватися на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Сторони не вносили зміни до вказаного пункту, окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання не укладали.

Тобто сторони за договором іпотеки дійшли згоди, що іпотекодержатель може набути право звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з тлумаченням подібних умов договору іпотеки і висновком про необхідність укладення додаткового договору для задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/5022/17 (провадження № 61-13268св20), від 15 грудня 2021 року справа № 607/15719/19 (провадження № 61-17879св20), від 22 березня 2023 року у справі

№ 758/12047/16-ц (провадження № 61-7619ск22) та від 09 серпня 2023 року у справі № 753/17757/19 (провадження № 61-6815св22), від 21 лютого 2024 року у справі

№ 335/5605/22 (провадження № 61-13685св23), тобто судова практика у спірних правовідносинах є сформованою та сталою.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим доказам, правильно витлумачив зміст договору іпотеки та дійшов обґрунтованого висновку про те, що прийняття реєстратором рішення про державну реєстрацію за кредитором права власності на спірну квартиру за договором іпотеки від 27 травня 2008 року є протиправним, відповідно ТОВ «Кей-Колект» набуло право власності на спірне нерухоме майно у не передбачений договором і законом спосіб.

Водночас Верховний Суд зазначає, що з 16 січня 2020 року законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, зазначена редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 викладено висновок про те, що з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить - не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

У постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23) зазначено, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Отже колегія суддів вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів про можливість скасування запису про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на спірну квартиру.

За положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом положень статей 387, 395, 396 ЦК України звернутися до суду з вимогою про захист права власності, або права володіння чи користування вправі власник цього майна, або особа, яка маж право на володіння чи користування спірним майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі

№ 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Зважаючи на обставини цієї справи, позивач має право вимагати витребування належного йому майна у вигляді спірної квартири від відповідача ОСОБА_2 на підставі статті 388 ЦК України, оскільки спірна квартира вибула з його володіння поза його волею та була неодноразово відчужена.

Таким чином висновки судів про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування спірної квартири у останнього набувача ОСОБА_2 правильні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження

№ 14-212цс21).

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі

№ 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення за договором іпотеки, є належним способом захисту прав іпотекодавця за умови, якщо таке майно не було відчужене на користь третіх осіб.

Отже, виходячи з обставин цієї справи, оскільки спірне майно було відчужене на користь третіх осіб, суди дійшли правильного висновку про витребування спірної квартири у останнього набувача ОСОБА_2 .

Задоволення вимоги про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав та призведе до відновлення права ОСОБА_1 .

Колегія суддів враховує інтереси позивача як власника спірного майна, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , який позбувся володіння нерухомим майном за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Отже, за обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

Свої права ОСОБА_2 , як добросовісний набувач, може захистити у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного нерухомого майна щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться у відповідності до порядку, визначеному статтею 390 ЦК України.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

З огляду на викладене колегія суддів також відхиляє аргументи касаційної скарги в частині того, що перехід права власності спірної квартири відбувався за відплатними договорами, а тому висновки про можливість витребування спірного майна у ОСОБА_2 помилкові.

Посилання на неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 13 листопада

2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 08 березня 2023 року у справі

№ 522/16163/18, від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18-ц, від 14 грудня

2022 року у справі № 461/12525/15-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див. постанову від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 922/3537/17).

В постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18-ц Верховний Суд зазначав, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Касаційний суд у цій справі вказував, що суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності непропорційного втручання у право на мирне володіння майном Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 , та в разі відмови у віндикаційному позові ОСОБА_2 негативних для нього наслідків, дійшов обґрунтованого висновку, що витребування земельної ділянки у Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки приватний інтерес ОСОБА_2 у поверненні свого майна, яке вибуло з його власності поза його волею переважає приватний інтерес кінцевих набувачів у збереженні за ними права на спірні земельні ділянки і менш обтяжливого засобу забезпечення захисту та поновлення прав ОСОБА_2 у цій справі немає, так як Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDOLIMITED) та ОСОБА_1 як кінцеві набувачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, не позбавлені можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків, проте ОСОБА_2 такого права позбавлений. Суд першої інстанції не з`ясував у повному обсязі обставини справи та не дав доводам сторін належної правової оцінки, тому безпідставно відмовив в позові ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, який є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц.

Враховуючи обставини цієї справи, колегія суддів відхиляє посилання на неврахування судами вказаних правових позицій, оскільки висновки судів в частині вирішення позовних вимог про застосування приписів статті 388 ЦК України, висновкам, викладеним у вказаних постановах не суперечать.

Верховний Суд у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 522/16163/18, вирішував позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: Одеська міська рада, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Отже, висновки викладені у цій постанові викладені за інших фактичних обставин справи.

Також не заслуговують на увагу доводи представника заявника про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, в якій предметом спору були вимоги позивача: за первісним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з незаконного володіння, обґрунтовані встановленням рішенням суду факту родинних відносин між позивачем та іншою фізичною особою (померлим), визнанням за ним права власності в порядку спадкування за законом на спірну квартиру цієї особи та виявленням згодом відомостей щодо набуття відповідачем права власності на зазначену квартиру на підставі договору купівлі продажу квартири, укладеного між відповідачем та померлим майже через рік після його смерті; за зустрічним позовом про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності, мотивовані тим, що продавець майна на момент укладання договору надав йому правовстановлюючий документ на спірне нерухоме майно, і він не мав жодних сумнівів з приводу власника квартири.

Також позивач визначив відповідачем за позовом, крім ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 ще і державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І., яка не є належним відповідачем у цій справі з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19).

Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи та встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між ОСОБА_1 , ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 щодо порушення права власності позивача на спірне майно внаслідок дій щодо реєстрації за ТОВ «Кей-Колект» такого права.

Враховуючи, що у задоволенні решти позовних вимог, у тому числі вимог до державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І., місцевий суд, відмовив у зв`язку із тим що вказане рішення вичерпало свою дію, а при зверненні із апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ТОВ «Кей-Колект» оскаржували рішення місцевого суду лише в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги в цій частині, проте оскаржені судові рішення в цій частині не переглядаються, оскільки наведене не було предметом апеляційного перегляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених вище мотивів, Верховний Суд вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на спірну квартиру скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції, залишене без змін апеляційним судом необхідно залишити без змін з наведених вище підстав.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1 921 грн.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктами 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги; касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Позовні вимоги містили одну вимогу майнового характеру щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та 4 вимоги немайнового характеру.

Ціна позову, визначена позивачем, складає 300 000 грн.

Таким чином, загальна сума судового збору, що яка підлягала сплаті при зверненні з позовом складає 6 073,60 грн (3 000 грн+ (4*768,40)).

Місцевий суд вказав, що при звернені з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 2 705, 20 грн (а. с. 1, том 1) та сплатив 384,20 грн за подачу заяви про забезпечення позову.

Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 30 вересня 2019 року відстрочив позивачу сплату судового збору за подання вимог майнового характеру в сумі

2 600 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Отже, ОСОБА_1 повинен доплатити на користь держави 3 368,40 грн судового збору.

За наслідками розгляду справи судом касаційної інстанції лише позовна вимога ОСОБА_1 про витребування спірної квартири підлягає задоволенню, отже позов (з урахуванням вимог немайнового характеру) підлягає задоволенню на 49 %.

Як вбачається з матеріалів справи при зверненні із апеляційною скаргою ТОВ «Кей-Колект» оскаржувало рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог і на виконання вимог ухвали від 03 листопада 2020 року сплатило 2 305,20 грн. Апеляційний суд вважав, що судовий збір підлягає сплати як за дві вимоги немайнового характеру.

Проте, оскільки місцевий суд задовольнив вимоги як майнового (витребування) так і немайнового (скасування запису) характеру, сплаті при зверненні до апеляційного суду підлягав судовий збір в розмірі 5 652,60 грн (3 000+768,40)*150%), отже сума недоплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги становить 3 347,40 грн (5 652,60-2 305,20), який слід стягнути з ТОВ «Кей-Колект» на користь держави.

При зверненні із касаційною скаргою судовий збір ТОВ «Кей-Колект» сплачений у повному обсязі.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

З урахуванням фактично сплаченого судового збору за подачу позовної заяви та заяви про забезпечення позову, апеляційної та касаційної скарг та з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог за наслідками касаційного перегляду справи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» підлягає стягненню 1 855,10 грн у відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 141, 400, 403, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1512428651101), вчинений державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Тетяною Іванівною 21 березня

2018 року (номер запису про право власності: 25357106) скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня

2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати.

В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня

2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави недоплачений судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3 368 (три тисячі триста шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь держави недоплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 347 (три тисячі триста сорок сім) гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 1 855 (одну тисячу вісімсот п`ятдесят п`ять) гривень 10 копійок у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

Є. В. Петров

В. В. Пророк

О. М. Ситнік