Рішення

від 12.08.2024 по справі 280/5082/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 серпня 2024 року Справа № 280/5082/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Артоуз О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 72-А, код ЄДРПОУ 43544663), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), Служба судової охорони (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, Служба судової охорони про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди починаючи з 24 лютого 2022 року по 06 червня 2022 року (включно), пропорційно відпрацьованої норми робочого часу відповідного місяця, відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 починаючи з 24.02.2022 по 06.06.2022 (включно) додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень, пропорційно відпрацьованої норми робочого часу відповідного місяця, відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Запорізькій області. Наказом від 06.06.2022 №221 о/с позивача звільнено зі служби у Службі судової охорони відповідно до пп.7 п. 2 розділу XII Положення «Про проходження служби співробітниками служби судової охорони» (за власним бажанням) у запас ЗСУ. Проте під час проходження служби відповідачем не було проведено з позивачем усіх передбачених чинним законодавством України розрахунків, а саме щодо нарахування та виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». З огляду на викладене, на переконання позивача, дії відповідача щодо відмови йому у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» підлягають визнанню протиправними. Позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 05.06.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Служба судової охорони у письмових поясненнях від 07.06.2024 позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що одноразова грошова допомога передбачена Постановою №168 не являється складовою грошового забезпечення, а є складовою видатків на грошове забезпечення. Для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату. У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки, на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату. Враховуючи викладене вище, накази територіальним управлінням Служби у Запорізькій області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань. Тобто, маючи затверджений кошторис територіального управління на 2022 та 2023 роки щодо грошового забезпечення співробітників територіального управління, керівник територіального управління не має права видавати накази щодо витрачання затвердженого та не збільшеного, у встановленому законодавством порядку, кошторису, без його відповідного збільшення центральним органом управління Служби, який ці кошти мав отримати від ДСА України. Враховуючи вищезазначене, посилання позивача на протиправність дій територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області є необґрунтованими та безпідставними. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області у письмовому відзиві від 19.06.2024 позовні вимоги не визнало, посилаючись на те, що у кошторисі відповідача видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 після її прийняття Головою служби судової охорони не затверджувались. Стверджує, що зазначені обставини, встановили неможливість видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони. Вказує, що обґрунтованість дій територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області відповідає вимогам статті 23, 51 Бюджетного кодексу України. Відповідач підтверджує, що позивач проходив службу у період з 24.02.2022 по 06.06.2022 в ТУ ССО у Запорізькій області та зазначає про наявність рішення у справі № 280/5054/22 за аналогічним спором. Також, Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року 168", співробітників Служби судової охорони виключено з переліку осіб, яким на період воєнного стану установлено виплату додаткової винагороди. На виконання розпорядження Служби судової охорони від 27.10.2023 № 102/ОД за наказом ТУ ССО у Запорізькій області від 03.11.2023 № 474 о/с нараховано та виплачено позивачу додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 в розмірі 10 000 грн. пропорційно з розрахунку на місяць з 01.01.2023 по 20.01.2023, яка становить 6 451,61 грн. без утримання сум обов`язкових платежів та зборів встановлених для доходів. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Державна судова адміністрація України своїм правом на подання відзиву в установлені судом строки, не скористалася, про причини неподання чи неможливість подання відзиву на позовну заяву суду не повідомлено.

Згідно довідки про доставку електронного листа копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження у справі від 05.06.2024 надіслано до електронного кабінету Державної судової адміністрації України в системі «Електронний суд» 05.06.2024 о 12:55 год.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням судді Артоуз О.О. з 01 липня по 11 серпня 2024 року у щорічній відпустці розгляд справи здійснюється у перший робочий день після виходу судді із відпустки.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Комунарським РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області 10.02.2007.

У спірний період - 24.02.2022 по 06.06.2022 - ОСОБА_1 проходив службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Запорізькій області.

Наказом Т.в.о. начальника Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області від 06.06.2022 № 221 о/с «По особовому складу» капрала Судової охорони ОСОБА_1 звільнено зі служби у Службі судової охорони відповідно до п.п. 7 п. 2 Розділу ХІІ Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони (за власним бажанням) у запас Збройних Сил України.

На звернення позивача щодо виплати додаткової винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 листом від 04.03.2024 № 39.06-162 відповідачем повідомлено, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату. Натомість у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не передбачались та не затверджувались. Враховуючи викладене вище, накази територіальним управлінням Служби судової охорони у Запорізькій області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не видавались і не могли бути видані. Після надходження відповідних асигнувань необхідні накази за період проходження позивачем служби в ТУ ССО у Запорізькій області будуть видані встановленим порядком.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

У частині другій статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43, яка набрала законної сили 21.01.2023, внесено зміни до Постанови №168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30 000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеному в першому реченні абзацу першого Постанови №168 виключені співробітники Служби судової охорони.

З огляду на зазначене, починаючи з 21.01.2023 співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн, яка передбачена Постановою №168.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, починаючи з 24.02.2022 та по 21.01.2023 співробітники Служби судової охорони, мали право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, щомісячно, яка є складовою їх грошового забезпечення.

Проте виплату зазначених коштів відповідач, зокрема у період з 24.02.2022 по 06.06.2022, в розмірі 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць позивачу не здійснював.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон бо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зпі від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене суд робить висновок, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.

Відтак, виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, про застосування якого вказує відповідач, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само, пунктом 21 постанови Кабінету Міністрів України №168 (у редакції постанови від 07.07.2022 №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим, визначення в пункті 7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

При цьому, відмова ТУ ССО у Запорізькій області у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, цю справу необхідно визнати типовою та у силу приписів ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №168 у супутньому зв`язку з положеннями статей 43 і 58 Конституції України, статей 161, 165 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», нормами Порядку №384 і Порядку №396 належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року.

Доказів виконання обов`язку щодо виплатити позивачу за спірний період додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць відповідно до Постанови №168, відповідачем не надано.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22, суд у цій типовій справі робить висновок про протиправність відмови відповідача у виплаті додаткової винагороди передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди починаючи з 24 лютого 2022 року по 06 червня 2022 року (включно), пропорційно відпрацьованої норми робочого часу відповідного місяця, відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та зобов`язання здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 починаючи з 24.02.2022 по 06.06.2022 (включно) додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень, пропорційно відпрацьованої норми робочого часу відповідного місяця, відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 72-А, код ЄДРПОУ 43544663), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), Служба судової охорони (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди починаючи з 24 лютого 2022 року по 06 червня 2022 року (включно), пропорційно відпрацьованої норми робочого часу відповідного місяця, відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 починаючи з 24.02.2022 по 06.06.2022 (включно) додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень, пропорційно відпрацьованої норми робочого часу відповідного місяця, відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 12 серпня 2024 року.

Суддя: О.О. Артоуз