Постанова

від 12.08.2024 по справі 760/30752/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/30752/23 Головуючий у І інстанції - Жовноватюк В.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/9958/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 04 березня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

установив:

У грудні2023 року ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04 березня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.

Суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року позовну заяву було залишено без руху та позивачу був наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду зазначено, що у порушення вимог ст.175 ЦПК України, позовна заява не містить: чіткий зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

На виконання зазначеної вище ухвали суду від позивача22 лютого 2024 року надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду. Однак зазначені недоліки позивач не усунув, не надав суду звіт про оцінку майна, сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, довідку із реєстру, свідоцтво і підвищення самого ж оцінювача, не зазначив дійсну ціну позову та не доплатив судовий збір.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалася на те, що формулювання позовних вимог є виключно правом позивача, тому посилання суду на те, що нею не викладено вимогу про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, є помилковим, оскільки дане питання входить до предмета доказування при розгляді вимоги про розподіл майна подружжя та при ухваленні рішення встановлення приналежності майна до спільної сумісної власності подружжя, ця обставина встановлюється у мотивувальній частині рішення.

Крім того, вказує, що неподання нею разом з позовом звітів про оцінку майна та інших доказів не могло бути підставою для повернення позовної заяви.

Зазначає, що у разі якщо вона неправильно визначила судовий збір або ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, то суд зобов`язаний в порядку ч. 2 ст. 176 ЦПК України, попередньо визначити розмір судового збору, про що зазначити в ухвалі.

Таким чином, суд першої інстанції, вимагаючи суворого та надмірно формалізованого виконання нею положень цивільно-процесуального законодавства, у своїх процесуальних рішеннях не дотримався обов`язкових критеріїв щодо форми відповідних ухвал та її змісту, повністю ігноруючи її пояснення, не навівши в оскаржуваній ухвалі жодного обґрунтування, чому відхиляє її доводи.

Просила, скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 04 березня 2024 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про повернення позову, суд першої інстанції керувався вимогами ст.185 ЦПК України, відповідно до якої, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Зазначив, що у заяві про усунення недоліків позивачем не були усунені зазначені в ухвалі суду недоліки, а саме: не надано суду звіт про оцінку майна, сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, довідку із реєстру, свідоцтво і підвищення самого ж оцінювача, не зазначено дійсну ціну позову та не доплачено судовий збір.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

За правилом ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року позовна заява була залишена без руху та позивачу був наданий строк для усунення недоліків.

На виконання ухвали суду від 19 січня 2024 року позивачем надано письмові пояснення.

Суд першої інстанції зазначив про те, що позивачу необхідно було заявити позовну про визнання спільною сумісною власністю подружжя спірне майно для подальшого поділу.

Зважаючи на приписи ст. 49 та ст. 189 ЦПК України, відповідно до яких остаточне визначення предмету спору, позовних вимог вирішується на стадії підготовчого розгляду справи або до початку розгляду по суті (залежно від виду провадження) і аж ніяк не на стадії вирішення питання про відкриття провадження за позовною заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є, але не виключно: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви, або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин (правовий висновок у постановах Верховного Суду у від 22 липня 2021 року у справі №910/18389/20, від 01 листопада 2022 року у справі №925/1152/21).

Окрім того, ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

У контексті вирішення справ про поділ спільного майна подружжя Верховний Суд у численних справах дійшов однозначного висновку, що виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (правова позиція Верховного Суду у постанові від 29 січня 2020 року у справі №463/5183/17-ц).

Аналіз судової практики щодо поділу спільного сумісного майна подружжя свідчить про те, що позивачі, виходячи з конкретної життєвої ситуації формулюють предмет позовних вимог по різному, або зазначаючи окрему позовну вимогу про визнання права спільної сумісної власності подружжя (наприклад, у випадку, якщо між позивачем та відповідачем існує спір з цього питання або один із подружжя не визнає цього факту), або не зазначаючи такої.

Таким чином, формулювання позовних вимог є виключно правом позивача, тому хибним є висновок суду першої інстанції, що позивачем не викладено вимогу про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, оскільки дане питання входить до предмета доказування при розгляді вимоги про розподіл майна подружжя.

Колегія суддів також вважає хибною вимогу суду першої інстанції, що позивач була зобов`язана надати звіт про оцінку майна та інші пов`язані з цим докази, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 13 та 175 ЦПК України, позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

Відповідно до ст.189 ЦПК України, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів відноситься до завдань підготовчого провадження.

Відповідач не позбавлений права реалізувати свої заперечення щодо вартості майна та його поділу, подавши зустрічну позовну заяву або відзив, що буде містити заперечення із наданням відповідних доказів (у тому числі і звітів про оцінку майна).

Таким чином, процесуальне законодавство дозволяє реалізувати збирання та подання доказів після відкриття провадження у справі, зокрема суд може сторонам додатково встановити строк для подання доказів, окрім того, відповідач у випадку незгоди з позовними вимогами може подати відповідні докази разом з відзивом чи зустрічним позовом.

Така обставина, як неподання тих доказів на стадії подання позовної заяви, які на думку суду першої інстанції, є необхідні, не може бути підставою для залишення позову без руху та подальшого його повернення.

Згідно з положеннями пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23 зауважено, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не може вдаватися до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду раніше у своїй у постанові від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-д (провадження №14-61цс18), вказала, що встановлення обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Аналіз наданих сторонами доказів, здійснюється судом при вирішенні справи - спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху.

Крім того, як вбачається з письмових пояснень на виконання ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року позивачем у позовній заяві сформульована ціна позову 4253306,66 грн., що становить сукупний математичний розрахунок ринкової вартості всього рухомого та нерухомого майна згідно договорів купівлі-продажу майна, які були укладені протягом 2013-2017 років, а також вартість загальної компенсації вартості частки майна у цих товариствах.

Відповідно постанови Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №756/10797/15, постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №638/19826/15-ц, постанови Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-38с15, від 03 липня 2013 року у справі №6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року у справі №6-79цс13 саме компенсації половини частки є належним способом поділу такого виду спільного майна. Тобто незалежно від кількості об`єктів спільної сумісної власності предмет позову об`єднаний однією вимогою - поділ спільного майна подружжя, а форми цього поділу (визначення часток у майні, грошова компенсація, пооб`єктний поділ, стягнення компенсації щодо вартості половини частки у товаристві тощо) обумовлюється власним баченням та намірами позивача і відповідною судовою практикою щодо окремих об`єктів спільної сумісної власності. Отже, всі перелічені у позовній заяві вимоги стосуються визнання права на спільне майно подружжя, яке в кінцевому результаті буде розподілене між подружжям, що в свою чергу виключає необхідність сплати судового збору по кожній вимозі окремо щодо спільного майна подружжя.

У позовній заяві вказано, що понесені нею та фактично сплачені витрати зі сплати судового збору становлять максимальний розмір 8052 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Відповідно до ч. 2 ст.6 Закону України «Про судовий збір», у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред`явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до ст. 7 цього Закону.

Отже, у разі якщо позивач невірно визначив розмір судового збору або ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, суд зобов`язаний в порядку ч. 2 ст. 176 ЦПК України, попередньо визначити розмір судового збору, про що зазначити в ухвалі.

Судом першої інстанції на момент винесення оскаржуваної ухвали не встановлені зазначені вище обставини, що призвело до формального позбавлення права позивача на звернення до суду за захистом своїх прав.

Отже, хибним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не усунула недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Згідно п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст.7,30,367,369,374,379,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 04 березня 2024 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба