Рішення

від 31.07.2024 по справі 193/243/24

СОФІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

ЄУН 193/243/24

Провадження 2/193/171/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31 липня 2024 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Томинця О. В.,

за участі: секретаря судового засідання Оселедець О.І.,

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивачів ОСОБА_3 ,

відповідачки ОСОБА_4 ,

представника відповідачки Мудраченка В.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції позивачів та заперечень відповідача.

12.02.2024 до суду звернулися позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вищевказаним спільним цивільним позовом до відповідачки ОСОБА_4 згідно вимог якого вони просили стягнути з відповідачки на свою користь моральну шкоду у розмірі по 252 500 грн. кожному та матеріальну шкоду позивачці ОСОБА_1 у розмірі 61 074,58 грн., що завдані злочинними діями відповідачки відносно їхньої матері ОСОБА_6 .

В обґрунтування поданого позову позивачі зазначили, що в рамках кримінального провадження № 12020040580000177 від 11.06.2020 ОСОБА_4 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, яке полягало у тому, що 11.06.2020, приблизно о 09:00 годині, водій ОСОБА_7 приїхав на власному автомобілі «ВАЗ 2106» р/н НОМЕР_1 , до смт. Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, де зупинився на вул. Незалежності навпроти магазину «Канцлер», в якості пасажира на задньому пасажирському сидінні зліва знаходилась ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після повної зупинки автомобіля «ВАЗ 2106», р/н НОМЕР_1 , біля правого краю проїзної частини дороги вул. Незалежності в смт. Софіївка. пасажир ОСОБА_4 , не діяла таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважною до дорожньої обстановки та її змінам, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити, не маючи будь-яких перешкод технічного характеру, маючи об`єктивну можливість виявити мопед "Honda ТАСТ", що рухається позаду в попутному напрямку, відчинила задні ліві двері автомобіля «ВАЗ 2106», р/н НОМЕР_1 , та вдарила ними праву бічну частину мопеда "Honda ТАСТ" під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок контакту водій мопеду «Honda ТАСТ» ОСОБА_6 , втратила контроль над керуванням мопеду та впала на поверхню дорожнього покриття, в результаті чого отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового перелому лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, що за своїм характером відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою як таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я тривалістю понад 3 тижні/21 добу.

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за ст.128 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

Вказали, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення відповідачкою, мати позивачів, ОСОБА_6 , не мала жодних хронічних хвороб, не перебувала на жодному з диспансерних обліків. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, завданих кримінальним правопорушенням, вона перебувала на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я. Після тілесних ушкоджень вона перенесла кілька операційних втручань на травмованій нозі, оскільки жоден із інплантів не протримався. Спричинення вказаної травми потягло виникнення у ОСОБА_6 інших захворювань, зокрема анемії, якої до цієї травми у неї не було, у зв`язку з чим від такої хвороби остання померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказано, що на лікування матері позивачка ОСОБА_1 , як її дочка, витратила власні кошти у розмірі 61 074,58 грн., що підтверджується відповідними платіжними квитанціями, які вона просила стягнути з відповідачки на свою користь.

Крім того, наголосили, що з дня скоєння кримінального правопорушення проти ОСОБА_6 , внаслідок якого вона отримала травму, та до дня смерті останньої минуло 505 календарних днів. У позивачів змінився сталий порядок речей, вони були змушені вести домашнє господарство матері, яка не могла вже більше це робити самостійно, возити її по лікарням, оплачувати лікування та транспортні витрати, тощо. Це також призвело до душевних переживань та тривог за здоров`я матері, яке поступово погіршувалося. З огляду на викладене позивачі просили стягнути з відповідачки на свою користь моральну шкоду у розмірі по 252 500 грн. кожному, яку визначили з розрахунку по 500 грн. на день кожному з позивачів з дня завдання травми матері 11.06.2020 і до її смерті, що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 (500 грн. х 505 днів).

Під час судового розгляду справи позивачі та їхній представник, посилаючись на обставини та доводи, викладені у своєму позові, заявлені вимоги підтримали і просили їх задовольнити. Додатково пояснили, що відповідачка ОСОБА_4 , як під час судового розгляду кримінального провадження, так і під час розгляду цієї цивільної справи не йшла на жодний контакт з потерпілими, відмовлялася відшкодовувати понесені витрати на лікування матері у будь-якому розмірі, розгляд кримінального провадження затягнувся у понад встановлені строки давності у тому числі через неналежну процесуальну поведінку самої обвинуваченої ОСОБА_4 , яка неодноразово без поважних причин не з`являлася у судові засідання. Позивачі наголосили, що їм довелося возити свою хвору матір для лікування травмованої ноги та консультації до лікарів м. Кривого Рогу та м. Дніпра, на це доводилося щодня витрачати власний час та кошти наступні півтори роки до смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка, як вони переконані, настала саме внаслідок протиправних злочинних дій відповідачки ОСОБА_4 . Зокрема, під час лікування травмованої ноги ОСОБА_6 було проведено кілька хірургічних втручань, які не були вдалими, приймалося на протязі тривалого часу багато ліків для вгамування болю, зростання кістки та загоєння рани, що призвело до побічних ефектів, зокрема ОСОБА_6 захворіла на анемію від якої невдовзі померла.

Відповідачка ОСОБА_4 під час судового розгляду справи заперечила проти задоволення позовних вимог позивачів. Вказала, що винною у скоєнні вказаного кримінального правопорушення визнає лише частково, вважає, що у тому, що ОСОБА_6 отримала травму ноги при падінні з мопеду, у більшій степені винна вона сама. Відразу після цієї події вони з чоловіком відвезли ОСОБА_6 до лікарні, де оплатили рентген знімок травмованої ноги. Не згодна сплачувати ні матеріальну шкоду, ні моральну у будь-якому розмірі.

Представник відповідачки - Мудраченко В.М. під час судового розгляду справи повідомив, що позивачі не надали жодних належних доказів, що саме внаслідок необережних дій ОСОБА_4 , окрім отриманої травми ноги ОСОБА_6 , у неї виникла хвороба від якої вона у подальшому через півтора року померла. Крім того, наголосив, що за загальним правилом, для відшкодування шкоди, повинні бути враховані у сукупності всі необхідні для цього елементи, це наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. З огляду на не визнання ОСОБА_4 вини у заподіянні з необережності середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та не доведення її вини у встановленому законом порядку, вважає, що позовні вимоги позивачів є необґрунтованими, а тому просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

2. Заяви (клопотання) сторін та процесуальні дії суду у справі.

12.02.2024 позов надійшов до Софіївського районного суду Дніпропетровської області та цього ж дня розподілений для розгляду судді цього суду ОСОБА_8 (а.с.20);

15.02.2024 за ухвалою судді повернуто заяву позивачам про забезпечення позову, яка надійшла одночасно з їхньою позовною заявою, через її невідповідність вимогам ст. 151 ЦПК України (а.с.22);

16.02.2024 за ухвалою судді позовна заява була залишена без руху через невідповідність її вимогам ч. 4 ст. 177 ЦПК України та надано строк для усунення недоліків (а.с.21);

28.02.2024 за ухвалою судді, після усунення недоліків позову, було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку загального позовного провадження (а.с.29);

28.02.2024 за ухвалою судді у відповідності до вимог ч. 4 ст. 153 ЦПК України призначено судовий розгляд заяви позивачів про забезпечення позову (а.с.39);

01.04.2024 від представника відповідачки ОСОБА_4 - адвоката Мудраченка В.М. надійшов відзив на позов, обґрунтування якого аналогічні поясненням представника відповідачки, що відображені судом вище (а.с.52-55);

09.04.2024 за ухвалою суду частково задоволено заяву позивачів про забезпечення позову, зокрема до набрання законної сили рішенням у цивільній справі накладено арешт на земельну ділянку, площею 4,5371 га, за кадастровим № 1225284400:01:032:0019, яка належала відповідачці ОСОБА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2879124712252, номер відомостей про речове право: 53693784 (а.с.73-75). Проте 12.04.2024 до суду надійшло повідомлення від державного виконавця Софіївського ВДВС про неможливість виконання цієї ухвали суду, оскільки вказана земельна ділянка вибула з володіння відповідачки ОСОБА_4 , яка 25.03.2024 подарувала її своїй дочці ОСОБА_9 (а.с.78-79);

09.04.2024 за ухвалою суду підготовче судове засідання закрито і справу призначено до судового розгляду. До його початку витребувано з архіву суду матеріали кримінального провадження №12020040580000177 від 11.06.2020 для їх вивчення (а.с.71);

3. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що на розгляді у Софіївському районному суді Дніпропетровської області перебувало кримінальне провадження № 12020040580000177 від 11.06.2020, у якому ОСОБА_4 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, яке полягало у тому, що 11.06.2020, приблизно о 09:00 годині, водій ОСОБА_7 приїхав на власному автомобілі «ВАЗ 2106» р/н НОМЕР_1 , до смт. Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, де зупинився на вул. Незалежності навпроти магазину «Канцлер», в якості пасажира на задньому пасажирському сидінні зліва знаходилась ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після повної зупинки автомобіля «ВАЗ 2106», р/н НОМЕР_1 , біля правого краю проїзної частини дороги вул. Незалежності в смт. Софіївка. пасажир ОСОБА_4 , не діяла таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважною до дорожньої обстановки та її змінам, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити, не маючи будь-яких перешкод технічного характеру, маючи об`єктивну можливість виявити мопед "Honda ТАСТ", що рухається позаду в попутному напрямку, відчинила задні ліві двері автомобіля «ВАЗ 2106», р/н НОМЕР_1 , та вдарила ними праву бічну частину мопеда "Honda ТАСТ" під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внаслідок контакту водій мопеду «Honda ТАСТ» ОСОБА_6 , втратила контроль над керуванням мопеду та впала на поверхню дорожнього покриття, в результаті чого, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 90 від 22.08.2020 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритий уламковий перелом лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків (Операція №310-відкрита репозиція, МОС перелому верхньої третини великогомілкової кістки пластиною від 16.06.2020), який виник від дії тупого твердого предмета (предметів) або при ударі об такий (такі), не виключено за умов дорожньо-транспортної пригоди внаслідок транспортної (мопедної) травми; за своїм характером відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою як таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я тривалістю понад 3 тижні/21 добу.

Таким чином, ОСОБА_4 , не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але за обставин що склалися, повинна була та могла передбачати їх настання, не маючи умислу, спрямованого на навмисне спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяла ОСОБА_6 необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження, у зв`язку з чим своїми діями ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 128 КК України.

Під час судового розгляду вказаного кримінального провадження потерпіла 11.10.2021 ОСОБА_6 померла (аркуш кримінальної справи (а.к.с.) 129, 167, 198).

Після її смерті за заявами її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , судом було залучено останніх у порядку ст. 55 КПК України у якості потерпілих у цьому кримінальному провадженні (а.к.с. 152-154)

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за ст.128 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбаченої ст. 49 КК України, а кримінальне провадження закрито на підставі п.1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

У рамках цього кримінального провадження потерпілою ОСОБА_6 та цивільним позивачем ОСОБА_2 поданий спільний цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.к.с.42-43), який після її смерті згаданими вище потерпілими, залученими судом, було збільшено (а.к.с. 199-200).

Проте у зв`язку з закриттям кримінального провадження з наведених підстав цивільний позов судом залишено без розгляду, при цьому потерпілим було також роз`яснено можливість звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

4. Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

4.1. Щодо правонаступництва. Права позивачів на звернення до суду з цим позовом.

Згідно із ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до ч.7 ст.128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

За змістом вказаної норми, процесуальне правонаступництво - це заміна на будь-якій стадії судового процесу у цивільній справі сторін або третіх осіб іншими особами, до яких переходять права та обов`язки у спірних правовідносинах

Сторона може вибути з процесу в силу різних причин, однак процесуальне правонаступництво виникає тільки у тому випадку, коли має місце правонаступництво у матеріальних правовідносинах.

За загальними положеннями про спадкування, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1216, 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Позивачі, є спадкоємцями за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачка ОСОБА_1 , яка є дочкою померлої, прийняла спадщину у встановлений строк і порядок, про що свідчать отримане нею у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом (а.к.с.198), проте вона має право на пред`явлення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, які вона особисто понесла на лікування матері, коли вона була ще живою.

Крім того, за змістом положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім`ї чи близьких родичів. Відтак позивачі, як діти померлої ОСОБА_6 , мають право на звернення до суду з вимогами також про відшкодування їм завданої моральної шкоди.

4.2. Щодо доведення вини відповідачки, як однієї з складових елементів для відшкодування шкоди, заданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, частиною першої якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (частина перша статті 1177 ЦК України).

Згідно із положеннями частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Як вже зазначалося вище, ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 у судовій справі № 193/967/20 за клопотанням захисника обвинуваченої - адвоката Остапенка О.М. звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК України на підставі частини 1 статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України, що є нереабілітуючими обставинами.

При цьому, як видно зі змісту цієї ухвали суду: «захисник пояснив, що обвинуваченій роз`яснено наслідки закриття кримінального провадження, також наслідки стосовно цивільних позовів». Безпосередньо судом роз`яснено самій обвинуваченій ОСОБА_4 наслідки закриття провадження за ч.1 ст.49 КК України, наголосивши, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не має реабілітуючого характеру і означає визнання факту вчинення особою кримінального правопорушення, закон надає їй право заперечувати проти закриття провадження і в такому разі судовий розгляд продовжується у загальному порядку. Також судом було роз`яснено обвинуваченій, що оскільки звільнення її від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України є нереабілітуючою підставою, то не звільняє її від цивільно-правової відповідальності.

Після таких роз`яснень свого захисника та суду, обвинувачена ОСОБА_4 , яка свою провину визнала частково, тим не менш наполягала на закритті провадження у справі та її звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що всі умови, які необхідні для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування завданої позивачам шкоди знайшли своє підтвердження в ухвалі Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30.01.2024, якою відповідачку хоча і звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, а кримінальне провадження відносно неї закрито у зв`язку із закінченням строків давності, однак звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вказаною вище нереабілітуючою обставиною не означає, що суд визнав її невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) зроблено висновок про те, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 140/1625/14-ц (провадження № 61-26548св18) кримінальне провадження відносно відповідача закрите не у зв`язку відсутністю події злочину або складу злочину у його діях, а у зв`язку із закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, тобто з нереабілітуючих відповідача підстав, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини матеріальну шкоду.

Аналогічні висновки містяться й в інших рішеннях Верховного Суду, зокрема постановах від 19.11.2019 у справі № 345/2618/16 к провадження № 51-1491 км19, від 17.11.2020 у справі № 333/6733/16-к провадження №51-4179км20, та ухвалах від 02.12.2020 у справі № 509/4247/17 провадження № 51-5696ск20, від 27.01.2021 у справі № 140/1547/15-к провадження №51-336ск 21, від 19.03.2021 у справі №451/1380/17 провадження №51-1253ск21.

Виходячи з наведених вище правових висновків Верховного Суду, які в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України обов`язкові до врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд дійшов висновків про наявність підстав для стягнення з відповідачки ОСОБА_4 матеріальної та моральної шкоди.

4.3. Щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди.

Згідно із ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Відповідно до ст. 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч.1ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

За ч. ч. 1-3ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 ст. 1177 ЦК України визначено, що шкода завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

При цьому, нормами ЦПК України не передбачено вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні під час закриття провадження у справі.

Разом із тим, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, а тому в такому разі потерпілі не позбавлені можливості звернутись до суду з позовом про відшкодування заподіяної злочином шкоди в порядку цивільного судочинства.

Відповідний висновок виклав Верховний Суд в постановах від 19.11.2019 у справі № 345/2618/16 к провадження № 51-1491 км19, від 17.11.2020 у справі № 333/6733/16-к провадження №51-4179км20, ухвалах від 02.12.2020 у справі № 509/4247/17 провадження № 51-5696ск20, від 27.01.2021 у справі № 140/1547/15-к провадження №51-336ск 21, від 19.03.2021 у справі №451/1380/17 провадження №51-1253ск21.

На підтвердження своїх позовних вимог щодо стягнення на користь позивачки ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 61 074,58 грн., останньою надано виписку № 1811/278 з медичної картки з листом лікарських призначень, з яких вбачається, що ОСОБА_6 зазнала закритого уламкового перелому в/3 лівої гомілки зі зміщенням. СДПФХ 2 ст. у зв`язку з чим остання стаціонарно лікувалася у період з 11.06.2020 по 02.07.2020 у КП «Криворізька міська лікарня №1» ДОР. Зокрема: 15.06.2020 проведено операцію з проведення спиці. 16.06.2020 проведено операцію: В/репозиція, МОС перелому в/3 лівої великогомілкової кітки пластиною.

Крім того, у подальшому, у період з 20.10.2020 по 05.11.2020, ОСОБА_6 знову проходила лікування у згаданій вище лікарні, з діагнозом: консолідуючий перелом в/3 великогомілкової кістки лівої гомілки, після МОС. Злам металоконструкції. 22.10.2020 проведено операцію з видалення металоконструкції.

Після кожних згаданих лікувань ОСОБА_6 була виписана з лікарні у відносно задовільному стані. Продовжувала скаржитися на біль у місці рани. Рана спокійна запалень не має. Виписана на амбулаторне лікування за місцем проживання з призначенням медикаментозного лікування та рекомендаціями лікаря щодо подальшого лікування.

Сторона позивачів підготувала реєстри платіжних квитанцій з підсумовуванням витрат, понесених на лікування хворої ОСОБА_6 (а.с.10,11), проте суд не з усіма квитанціями, відображеними у ними погоджується, оскільки не всі вони є належними доказами на підтвердження заподіяної матеріальної шкоди позивачу, так як не містять інформації щодо предмета доказування.

Так, оригінали вищезазначених фіскальних чеків, що надані позивачем у судове засідання, оглянуті і звірені судом з їх копіями, доданими до позову, згідно яких встановлено, що позивач ОСОБА_10 витратила на придбання ліків, проведення двох операцій для своєї матері ОСОБА_6 для лікування травми ноги, яка постраждала внаслідок необережних протиправних дій ОСОБА_4 на суму 26 916,08 грн.

Враховуючи пояснення позивачів, їхнього представника та заперечення представника відповідача, суд не бере до уваги платіжні документи, понесені позивачкою на діагностику та лікування залізодефіцитної анемії від якої, зрештою у подальшому ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 у гематологічному відділенні КП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» КМР (а.к.с. 167), а також витрат пов`язаних з похованням останньої.

Так, під час судового розгляду справи стороною позивачів не надано суду жодних належних доказів, які свідчать на те, що у наслідок отриманої травми від необережних протиправних дій відповідачки у ОСОБА_6 виникла вказана хвороба, від якої вона померла, або, що вказана хвороба стала стрімко прогресувати саме внаслідок отриманої травми ноги, що призвело до смерті ОСОБА_6 .

Натомість з наданих позивачкою медичних документів видно, що під час першої госпіталізації ОСОБА_6 унаслідок отриманої 11.06.2020 травми лівої ноги до КП «Криворізька міська лікарня №1» ДОР було з`ясовано, що вона вже мала захворювання на анемію неясної етілогії. Крім того, з виписки - епікриз із медичної картки стаціонарного хворого № 930(21) видно, що під час стаціонарного лікування ОСОБА_6 у терапевтичному відділенні КП «Софіївська ЦЛ «ССР» у період з 25.08.2021 по 03.09.2021, було встановлено, що ОСОБА_6 хворіє на цю недугу вже близько 5 років, тобто за довго до отримання середньої тяжкості тілесних ушкоджень внаслідок необережних дій відповідачки ОСОБА_4 , що мали місце 11.06.2020.

За приведених обставин, позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків завданих кримінальним правопорушення, знайшли своє підтвердження лише у розмірі 26 916,08 грн. У іншій частині таких вимог належить відмовити за їх безпідставністю та необґрунтованістю.

4.4.Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК України, а кримінальне провадження відносно неї закрито у зв`язку з закінченням строків давності.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_4 на свою користь моральної шкоди у розмірі по 252 500 грн. кожному, зазначають факт завдання їм протиправними діями відповідачки - вчинення нею кримінального правопорушення, в результаті якого мати позивачів ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості та тривалий час проходила лікування, моральної шкоди, яка виразилася: у душевних стражданнях позивачів, які бачили страждання матері від болю та всіляко намагалися облегшити його; додаткових зусиллях на подолання особистих негативних явищ, зокрема, втомленість, нервозність, дратливість; купівлю ліків за особисті кошти на лікування матері; зміни повсякденних навичків, оскільки доводилося возити її до лікарень, щодня за нею доглядати, відвідувати її у лікарні, коли вона там перебувала, доглядати замість неї за її домашнім господарством, тощо.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

З урахуванням встановлених обставин справи та розподілу тягаря доказування, суд приходить до висновку, що позивачами доведено наявність заподіяння їм діями ОСОБА_4 моральної шкоди, яка виразилася у протиправній поведінці щодо їхньої матері, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою є безпосередній причинний зв`язок, а відповідачкою не спростовано відсутність протиправності та її вини у завданні такої моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, яке слід зазначити, що було вчинено ОСОБА_4 з необережності, яка є пенсіонеркою, глибини душевних страждань, які позивачі зазнали у зв`язку із доглядом та лікуванням їхньої матері, яка перенесла кілька хірургічних втручань, та надалі, функція її ходьби значно порушилася, як наслідок отримання нею тілесних ушкоджень в результаті протиправних дій, які сталися з вини ОСОБА_4 , суд вважає, що на користь позивачів підлягає стягненню по 20 000 грн. кожному грошової компенсації моральної шкоди з відповідачки ОСОБА_4 .

Розмір моральної шкоди у такому розмірі, на переконання суду, є пропорційним та відповідає обсягу душевних, фізичних та психологічних страждань, ступеню моральних переживань, яких зазнали позивачі внаслідок неправомірних дій, які вчинила відповідачка, не будучи виправданою у встановленому законом порядку.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), відповідно до якого визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

5.Розподіл судових витрат.

У частинах першій, шостій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі п. 6 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

З огляду на викладене, оскільки позивачку ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання вимоги про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, то відповідно такий збір (1211,20 грн.) підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.

Крім того, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки також належить стягнути на користь позивачів судові витрати понесені останніми на оплату судового збору за подання вимог про відшкодування моральної шкоди, але пропорційно до розміру задоволених таких позовних вимог. Тому, оскільки позовні вимоги у цій частині позивачів підлягають задоволенню лише на 7,9% від заявлених вимог, то з відповідачки підлягає стягненню на користь позивачів лише по 200 грн. кожному на компенсацію судового збору. Також, з відповідачки ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь позивачки ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 606,60 коп., понесені останньою за забезпечення позову.

Керуючись ст. 2, 12, 18, 76-77, 81, 141, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, 26 916 (двадцять шість тисяч дев`ятсот шістнадцять) гривень 08 коп., а на відшкодування моральної шкоди 20 000 (двадцять тисяч) гривень, що у сумі становить 46 916 (сорок шість тисяч дев`ятсот шістнадцять) гривень 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

У задоволенні решти частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесений нею судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить у сумі 806 (вісімсот шість) гривень 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесений ним судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 200 (двісті) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін у справі:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_2 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_1 ;

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН: НОМЕР_3 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідачка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН: НОМЕР_4 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 12 серпня 2024 року.

Суддя О.В. Томинець