Постанова

від 13.08.2024 по справі 185/16062/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6488/24 Справа № 185/16062/23 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В. А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкритов залісудових засіданьДніпровського апеляційногосуду вмісті Дніпросправу,що виниклаз цивільнихправовідносин запозовом ОСОБА_1 до Красноріченськоїселищної військовоїадміністрації Сватівськогорайону Луганськоїобласті провизнання прававласності,в якійподана апеляційнаскарга ОСОБА_1 на рішенняПавлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від26лютого 2024року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Красноріченської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області про визнання права власності.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 11 січня 1996року державним нотаріусом Кремінської державної нотаріальної контори Тимошенко М.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 219, належить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок зареєстровано за нею в Кремінському Малому державному підприємстві «Івентарізатор» 25 січня 1996року, реєстровим № 244/1.

Згідно технічного паспорту, складеного 05 червня 1990року КП «Первомайське БТІ», реєстровий № 244/1, зазначений житловий будинок загальною площею 52,3 кв.м., житловою площею 32,0 кв.м., допоміжною площею 20,3 кв.м. складається із: А-1 житловий будинок; а тамбур; Б літня кухня; б тамбур; В сарай; Г погріб; Д сарай; Е сарай; Ж баня; И вбиральня; №1,2 загородження; №3 колодець.

17 липня 2023року позивач звернулась до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо вказаного нерухомого майна.

Рішенням державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубка В.Ю. № 68549814 від 21 липня 2023року зупинено розгляд заяви ОСОБА_1 у зв`язку з неподанням заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01 січня 2013року, а також необхідністю звернутися до відповідного органу з запитом про отримання інформації необхідної для державної реєстрації права власності.

24 липня 2023року вих. № 01.1-19/581 державний реєстратор відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубко В.Ю. звернувся до відповідного органу, що здійснював державну реєстрацію права власності у селі Макіївка Сватівського району Луганської області, з запитом про отримання відомостей стосовно реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 .

Листом від 15 серпня 2023року вих. № 622 Красноріченська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області повідомила ОСОБА_1 та голову Сватівської районної державної адміністрації начальника районної військової адміністрації про те, що у військової адміністрації відсутня інформація щодо реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що архівні установи разом з документальними фондами залишились на тимчасово окупованій території Красноріченської селищної територіальної громади.

Рішенням державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубка В.Ю. № 69111164 від 01 вересня 2023року ОСОБА_1 відмовлено у проведенні реєстраційних дій щодо належного їй на праві власності нерухомого майна у зв`язку з не усуненням обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме відсутністю відомостей (довідки БТІ, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо) щодо реєстрації права власності.

У зв`язку з відмовою в проведенні реєстраційних дій позивачка вважала, що гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод її право власності порушується, а тому наявні підстави для визнання за нею права власності на вищевказаний житловий будинок на підставі статті 392 ЦК України.

Ураховуючи викладене, позивачка виклала вимогу про визнання за нею права власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., житловою площею 32,0 кв.м., допоміжною площею 20,3 кв.м.

Рішенням Павлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від26лютого 2024року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклала вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Апеляційна скаргаобґрунтовувалась тим,що заявницеюбуло доведеноналежними тадопустимими доказамиїї правовласності нажитловий будинок,проте оскількив Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майнодані відомостівідсутні,а отриматиінформацію щодозареєстрованого їїправа власностіна житловийбудинок уБТІ зтимчасово окупованоїтериторії наданий часнеможливо,вона неможе розпоряджатисясвоїм майном,що порушуєїї правовласності. Наявне рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій свідчить про те, що її право власності не визнається, а тому воно підлягає захисту.

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа і смс-повідомлення, а також оголошенням на сайті Судової влади України.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 11 січня 1996року державним нотаріусом Кремінської державної нотаріальної контори Тимошенко М.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 219, належить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок зареєстровано за нею в Кремінському Малому державному підприємстві «Івентарізатор» 25 січня 1996року, реєстровим № 244/1 (а.с.9,10)

Згідно технічного паспорту, складеного 05 червня 1990року КП «Первомайське БТІ», реєстровий № 244/1, зазначений житловий будинок загальною площею 52,3 кв.м., житловою площею 32,0 кв.м., допоміжною площею 20,3 кв.м. складається із: А-1 житловий будинок; а тамбур; Б літня кухня; б тамбур; В сарай; Г погріб; Д сарай; Е сарай; Ж баня; И вбиральня; №1,2 загородження; №3 колодець (а.с.15-19).

17 липня 2023року ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо вказаного нерухомого майна.

Рішенням державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубка В.Ю. № 68549814 від 21 липня 2023року зупинене розгляд заяви ОСОБА_1 у зв`язку з неподанням заявником чи неотриманням державним реєстратором у порядку, визначеному законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01 січня 2013року, а також необхідністю звернутися до відповідного органу з запитом про отримання інформації необхідної для державної реєстрації права власності (а.с.11).

24 липня 2023року вих. № 01.1-19/581 державний реєстратор відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубко В.Ю. звернувся до відповідного органу, що здійснював державну реєстрацію права власності у селі Макіївка Сватівського району Луганської області, з запитом про отримання відомостей стосовно реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 (а.с.12).

Листом від 15 серпня 2023року вих. № 622 Красноріченська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області повідомила ОСОБА_1 та голову Сватівської районної державної адміністрації начальника районної військової адміністрації про те, що у військової адміністрації відсутня інформація щодо реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що архівні установи разом з документальними фондами залишились на тимчасово окупованій території Красноріченської селищної територіальної громади (а.с.13).

Рішенням державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубка В.Ю. № 69111164 від 01 вересня 2023року ОСОБА_1 відмовлено у проведенні реєстраційних дій щодо належного їй на праві власності нерухомого майна у зв`язку з не усуненням обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме відсутністю відомостей (довідки БТІ, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо) щодо реєстрації права власності (а.с.14).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не посилається на втрату документа, який засвідчує її право власності на житловий будинок і відсутні докази того, що Красноріченська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області не визнає або оспорює її право власності на житловий будинок, а тому підстави для застосування статті 392 ЦК України відсутні.

Проте, апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 1 частини другої зазначеної статті передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном згідно з положеннями частини першої статті 317 ЦК України.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019року у справі № 907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018року у справі № 760/14438/15-ц.

Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція викладена у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20 березня 2018року у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови від 17 квітня 2018року у справі № 914/1521/17).

У справі, що переглядається ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог посилається не на втрату документа, який посвідчує її право власності на житловий будинок, а на не визнання з боку держави в особі органів місцевого самоврядування її права власності.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану»введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи в апеляційному порядку триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), територію Красноріченської селищноїтериторіальної громадивключено до території активних бойових дій та бойові дії на даній території не завершені, а саму територію віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

За встановлених у справі обставин, наявне рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо належного ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна безумовно свідчить про те, що її право власності не визнається, а тому воно підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за нею права власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачкою було доведено належними та допустимими доказами її право власності на житловий будинок, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивачки на житловий будинок у БТІ з тимчасово окупованої території (Красноріченська селищна територіальна громада) на даний час неможливо, позивачка не може розпоряджатися своїм майном, що порушує її право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке підлягаю захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України, у зв`язку з чим, заявлені нею позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.I. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008року, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010року, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008року) і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», пункт 128, «Беєлер проти Італії», пункт 119).

У пункті 71 рішення у справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») зазначив, що принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, рішення Павлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від26лютого 2024рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, визнавши за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., житловою площею 32,0 кв.м., допоміжною площею 20,3 кв.м.

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2024року скасувати.

Позов ОСОБА_1 доКрасноріченської селищноївійськової адміністраціїСватівського районуЛуганської областіпро визнанняправа власностізадовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., житловою площею 32,0 кв.м., допоміжною площею 20,3 кв.м.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2024року.

Судді: