Рішення

від 08.08.2024 по справі 219/6592/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/6592/21

Провадження № 2/229/241/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 р. м. Дружківка, Донецької області

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Медінцевої Н.М.,

при секретарі: Чабановій О.О.,

представника позивача: Гуревич М.Г. ,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати заробітку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом до ТОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» та в обґрунтування своїх вимог послався на те, що він як працівник з березня 2018 року перебуває з відповідачем як роботодавцем у трудових відносинах на умовах безстрокового трудового договору.

Однак, з серпня 2019 року відповідач заробітну плату йому не сплачував, що підтверджується Історією по картковому рахунку позивача.

У зв`язку з цим вважав, що відповідне право, порушене відповідачем, підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, яка була розрахована позивачем з урахуванням як розрахункової величини розміру заробітної плати, яка сплачена відповідачем в липні 2019 року - у місяці, що передує місяцю припинення виплати заробітної плати, що згідно з Історією по картковому рахунку становить 3701,25 грн. за період з серпня 2019 року по серпень 2020 року включно, тобто за 13 місяців.

За вказаний період - з серпня 2019 року по серпень 2020 року заборгованість по заробітній платі за розрахунком позивача становить: 3701,25 грн. * 13 місяців = 48116,25 грн.

Крім того, позивач зазначає, що згідно з контрактом від 10.09.2020р. (далі - Контракт) та довідкою № 736 від 1.10.2020р. він з 10.09.2020р. прийнятий на військову службу за контрактом у Збройних Силах України. Вказаний Контракт укладено на три роки (п.3).

З посиланням на чч.1-3 ст.119 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) позивач вказував, що на період проходження військової служби під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення за ним зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток, однак, в порушення зазначених норм відповідач після вступу позивача на військову службу - з вересня 2020 року також не виплачував позивачу середній заробіток, який за розрахунком позивача за період з 10.09.2020р. по 26.06.2021р. становить 55255,86 грн.

Також позивач вказує, що у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати належних позивачу заробітної плати та середнього заробітку за період з 1.08.2019р. по 26.06.2021р. він має право на відповідну компенсацію, розмір якої за розрахунком позивача за указаний період становить 780,56 грн.

Крім того, позивач вважає, що неправомірними діями відповідача йому було завдано також моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з протиправною поведінкою відносно себе як працівника з боку роботодавця. Зазначені моральні страждання полягають у виникненні та тривалості у позивача неприємних тяжких відчуттів, за яких він наразі переживає емоційний дискомфорт та стрес, що викликано незаконними діями відповідача, які завдали позивачу душевних страждань, яких він зазнає у зв`язку із втратою свого заробітку, що підсилюється систематичним та триваючим характером даного порушення, а також викликали в позивача відчуття глибокої образи та незахищеності від незаконної поведінки роботодавця та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя в частині вчинення додаткових дій та заходів, витрат часу та емоційного навантаження для відновлення свого права на належні йому виплати.

Враховуючи вказане, позивач визначив завдану йому моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 48116,25 грн., середній заробіток в розмірі 55255,86 грн., компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати та середнього заробітку в розмірі 780,56 грн. та моральну шкоду в сумі 30000,00 грн., а всього - 134152,67 грн.

Представник відповідача до суду не з`явився, подав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав у повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що з 21.05.2018 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача на посаду електромонтера та відповідач йому виплачував заробітну плату готівкою як за місцем роботи так і у безготівковому порядку шляхом виплати на картковий рахунок через установу банку, однак з вересня 2020 року позивач не прибував до ТОВ «Дебора-Електро» для отримання заробітної плати, реквізити рахунку у банківській установі не повідомляв, у зв`язку з чим виникла заборгованість із заробітної плати в розмірі 13586,25 грн.

Вказує, що після проведення всіх відрахувань належна позивачу сума заробітної плати за період з травня 2018 року по лютий 2021 року становить 103594,45 грн., з яких 40111,99 грн. перераховано на картковий рахунок, а сума 49896,21 грн. виплачена через касу підприємства, заборгованість за період з вересня 2020 року по 8.02.2021р. становить 13586,25 грн.

Також відповідач зазначає, що 25.01.2021р. він поштою від позивача отримав письмову заяву про звільнення за власним бажанням, на підставі якої відповідач звільнив позивача згідно з наказом № 08/02-4 від 8.02.2021 року на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України. Протягом всього часу позивач не звертався до відповідача з будь-якими заявами про виплати йому заборгованості із заробітної плати та інших виплат.

Крім того, відповідач зазначає, що йому не було відомо про прийняття позивача на військову службу і він про це не був своєчасно повідомлений.

Щодо стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітку відповідач вважає, що це сталось з вини позивача, оскільки останній не з`являвся за отриманням заробітної плати та не надавав реквізити для її перерахування, тому вказана компенсація стягненню не підлягає.

Також відповідач зауважив, що оскільки порушень трудових прав позивача він не допускав, то немає й підстав для стягнення моральної шкоди.

З указаних підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Гуревич М.Г. позовні вимоги підтримав.

Відповідач, повідомлений належним чином явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відзначає, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р., сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачу було надано процесуальні можливості щодо доведення своєї позиції перед судом, чим відповідач скористався, подавши відзив на позовну заяву та докази, на які він посилався в обґрунтування своєї позиції, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами пояснення та докази, оцінивши їх окремо та в сукупності на предмет належності, допустимості, достатності та вірогідності відносно предмету спору та предмету доказування у контексті вимог та заперечень сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

За змістом ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з чч.4-6 ст.81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Як встановлено матеріалами справи, позивач з 21.05.2018 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача на посаду електромонтера.

За змістом ст.ст.21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Обґрунтовуючи в цій частині позовні вимоги, позивач послався на додану ним до матеріалів справи «Історію по картковому рахунку» - документ, складений АТ «Райффайзен Банк Аваль», від 08.06.2021р., в якому відображено рух коштів по рахунку позивача за період з 17.08.2018р. по 08.06.2021р., де, серед іншого, відображені надходження на рахунок позивача грошових коштів, в тому числі заробітної плати.

З указаного документа вбачається, що з серпня 2019 року надходження по заробітній платі відповідачу не поступали (останнє надходження - 01.08.2019р.).

Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування відомостей, наведених у вказаному документі - «Історія по картковому рахунку».

Даний документ містить банківський штамп та підпис працівника банку, тобто оформлений належним чином, у зв`язку з чим у суду немає підстав не приймати даний документ до уваги як доказ.

Відповідач не наводив будь-яких доводів та доказів щодо недостовірності чи неналежності або неправильності зазначеного документа.

Більш того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що із загальної суми заробітної плати, належної до виплати, на банківський рахунок позивача було сплачено лише частину заробітної плати, що узгоджується з твердженням позивача про те, що заробітна плата на його рахунок після 01.08.2019 року не надходила.

Водночас заперечення відповідача в цій частині про те, що він частково виплачував позивачу заробітну плату готівкою за місцем роботи належними, достатніми та достовірними доказами не підтверджені.

Наданий відповідачем «Журнал-ордер і Відомість по рахунку 661 «Розрахунки за заробітною платою за 01.05.18 - 30.09.21» суд не приймає в якості доказу доводів відповідача, оскільки даний документ складений в односторонньому порядку самим відповідачем і підписаний лише директором відповідача.

Підписів позивача про отримання ним грошових коштів даний документ не містить, тоді як позивач заперечує факти отримання ним коштів інакше як на банківський рахунок згідно з доданою ним «Історією по картковому рахунку».

В той же час будь-яких документів, які б засвідчували фінансові операції по фактичній сплаті позивачеві заробітної плати у період після 01.08.2019 року відповідачем не надано.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що з серпня 2019 року по серпень 2020 року заробітна плата позивачеві відповідачем не сплачувалась.

Щодо розміру несплаченої заробітної плати за вказаний період, то судом перевірено наведений позивачем розрахунок та будь-яких помилок чи неправильностей у ньому не встановлено.

Для розрахунку заборгованості заробітної плати позивачем взято як розрахункову величину розмір заробітної плати, який сплаченої відповідачем в липні 2019 року - у місяці, що передує місяцю припинення виплати заробітної плати, що згідно з «Історією по картковому рахунку» становить 3701,25 грн.

Розрахунок здійснено за період з серпня 2019 року по серпень 2020 року включно, тобто за 13 місяців.

Отже, заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем за період з серпня 2019 року по серпень 2020 року становить: 3701,25 грн. * 13 місяців = 48116,25 грн.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 10.09.2020р. по 26.06.2021р. суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з контрактом від 10.09.2020р. (далі - Контракт) та довідкою № 736 від 1.10.2020р. позивач з 10.09.2020р. прийнятий на військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

За змістом абз.2 п.1 Контракту позивач прийняв на себе обов`язок проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 та частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим Контрактом.

Вказаний Контракт укладено на три роки (п.3), тобто на день звернення з позовом до суду був чинним та строк служби позивача не сплив.

Доказів зворотного (того, що позивач не проходить військову службу) відповідач суду не надав.

Відповідно до чч.1-3 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Абз.1 ч.3 ст.23 вказаного Закону передбачено, що для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що для осіб рядового складу, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюється строк військової служби в 3 роки.

Ч.2 ст.39 вказаного Закону визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53, частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до ст.4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Отже на час укладення позивачем Контракту про проходження військової служби існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час подання позовної заяви до суду.

Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 567/568/17.

Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією позивача про те, що на нього поширюються гарантії, визначені ч.3 ст.119 КЗпП України.

Відповідач в цій частині заперечень не навів.

Відтак, відповідач, починаючи з 10.09.2020р. повинен був сплачувати позивачеві середній заробіток, проте в порушення зазначених норм відповідач після вступу позивача на військову службу - з вересня 2020 року позивачу середній заробіток не виплачував, що відповідачем не заперечується.

У зв`язку з цим середній заробіток за період з 10.09.2020р. (дня вступу позивача на військову службу) по 26.06.2021р. (дата розрахунку позовних вимог) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас посилання відповідача на те, що йому не було відомо про прийняття позивача на військову службу, не спростовує доводів позовної заяви та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки ч.3 ст.119 КЗпП України не містить положень щодо надання зазначених у ній гарантій в залежності від обізнаності про певні обставини роботодавця особи, що вступила на військову службу.

Натомість згідно з указаною нормою факт перебування працівника на військовій службі в особливий період є єдиною та достатньою підставою для збереження за таким працівником посади та середнього заробітку.

Будь-яких інших умов, зокрема, тих, на які посилається відповідач, для надання передбачених ч.3 ст.119 КЗпП України гарантій законодавство не містить.

Тож судом відхиляються заперечення відповідача в цій частині.

Щодо розрахунку згаданого середнього заробітку, належного до сплати позивачу, суд зазначає таке.

Згідно з абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8.02.1995р. (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.4 Порядку якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Пунктами 5, 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Як вказано вище, у попередні перед вступом позивача на військову службу два місяці заробітну плату відповідач позивачеві не сплачував. У зв`язку з цим суд погоджується з позицією позивача, що середня заробітна плата в даному випадку має обчислюватись виходячи з мінімальної заробітної плати на день розрахунку, тобто на дату позовної заяви - 26.06.2021р.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6000 гривень.

З урахуванням викладеного розмір середньоденної заробітної плати позивача становить: 6000,00 грн. * 2 / 43 дні = 279,07 грн.

Однак, суд не погоджується з наведеним у розрахунку періодом нарахування середньої заробітної плати.

Згідно з рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 16.05.2023р. по справі № 219/10019/21, залишеним в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2023р., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, стягнення середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати середнього заробітку та моральної шкоди визнано незаконним і скасовано наказ № 08/02-4 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 8 лютого 2021 року щодо звільнення ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2 на роботі в ТОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» на посаді електромонтера з 9 лютого 2021 року. Стягнуто з ТОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» на користь ОСОБА_2 середній заробіток у розмірі 105072,12 грн. за період з 8.02.2021 року по 17.07.2022р., компенсацію за порушення строків виплат 299,70 грн., моральну шкоду 40000 грн.

У вказаній справі судами встановлено, що позивач проходить службу за контрактом у ЗСУ з 10.09.2020 року по теперішній час.

Таким чином, у справі № 219/10019/21 судом стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за період, що частково перетинається з періодом, заявленим у справі, що розглядається, а саме - з 8.02.2021 року, а тому у даній справі середній заробіток на користь позивача підлягає стягненню з відповідача лише за період з 10.09.2020р. по 7.02.2021р. (103 робочих дні) - який не охоплюється періодом, за який вже стягнуто середній заробіток у справі № 219/10019/21.

Відтак, розмір середньої заробітної плати за період з 10.09.2020р. по 7.02.2021р., який підлягає стягненню з відповідача, становить: 279,07 грн. * 103 днів = 28744,21 грн.

З урахуванням наведеного не мають правового значення доводи відповідача про те, що наказом від 8.02.2021р. позивач був звільнений з роботи, оскільки судом здійснено розрахунок стягуваного середнього заробітку в межах періоду до вказаної дати.

Щодо компенсації за порушення строків виплати заробітку суд зазначає, що вказана вимога є похідною від вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку. Оскільки суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача указаних сум, то на користь позивача підлягає стягненню і відповідна компенсація за порушення строків їх виплати, але з урахуванням наведеного вище судом розрахунку середнього заробітку.

Відповідно до ст.ст.1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтями 6, 7 вказаного Закону встановлено, що компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Згідно з п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001р., сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі № 159/1615/17.

Судом перевірено розрахунок компенсації, наведений позивачем. Неправильності застосування методики та формул у вказаному розрахунку судом не встановлено. Відповідачем в цій частині заперечень не наведено. Тож суд приймає за основу порядок розрахунку, наведений позивачем.

Однак, враховуючи, що суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку лише по 7.02.2021р., то розмір компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та середнього заробітку підлягає стягненню за період з 1.08.2019р. по 7.02.2021р.

Розмір компенсації за порушення строків виплати належних позивачу заробітної плати та середнього заробітку за період з 1.08.2019р. по 7.02.2021р. дорівнює 526,04 грн., який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, виходячи з нижченаведеного розрахунку:

123456періодкількість робочих днівсередньоденний заробітокборг (2*3)індекс інфляціїрозмір компенсації (4*5-4)серпень 201921279,075860,470,997 вересень 201921279,075860,471,00741,02жовтень 201922279,076139,541,00742,98листопад 201921279,075860,471,0015,86грудень 201921279,075860,470,998 січень 202021279,075860,471,00211,72лютий 202020279,075581,40,997 березень 202021279,075860,471,00846,88квітень 202021279,075860,471,00846,88травень 202019279,075302,331,00315,91червень 202020279,075581,41,00211,16липень 202023279,076418,610,994 серпень 202020279,075581,40,998 вересень 202022279,076139,541,00530,70жовтень 202021279,075860,471,0158,60листопад 202021279,075860,471,01376,19грудень 202022279,076139,541,00955,26січень 202119279,075302,331,01368,93лютий 20215279,071395,351,0113,95Всього 526,04

де індекси інфляції (індекси споживчих цін) у розрахунковому періоді визначені шляхом множення помісячних індексів інфляції (індексів споживчих цін) у відповідному періоді, офіційно опублікованих Держстатом.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що порушення строків виплати заробітку сталось з вини позивача, оскільки останній не з`являвся за отриманням заробітної плати та не надавав реквізити для її перерахування.

Суд звертає увагу, що до моменту припинення виплати заробітної плати вона здійснювалась відповідачем на банківський рахунок позивача в безготівковій формі, що свідчить про те, що відповідачу були відомі реквізити для перерахування заробітної плати позивачеві.

До того ж, суд зауважує, що позов у даній справі подано в червні 2021 року. Протягом всього розгляду справи відповідач також був безумовно обізнаний як про факт перебування позивача на військовій службі так і про банківські реквізити позивача, про що не одноразово протягом розгляду справи наголошував представник позивача. Тим не менше, відповідач, будучи обізнаним з указаною інформацією протягом розгляду справи також не вчинив жодних дій на усунення порушень щодо невиплати заробітної плати та середнього заробітку.

Також суд не бере до уваги лист-повідомлення № 063/02 від 17.02.2021р., наданий відповідачем, оскільки останнім не надано доказів того, що вказаний лист був направлений позивачу та ним отриманий.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає, що вказана вимога також є похідною від вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку.

Як вказано вище, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку. Тобто суд дійшов висновку про допущені відповідачем порушення трудових прав позивача.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд також погоджується з тим, що неправомірними діями відповідача, який, порушивши вимоги вищенаведених норм законодавства, допустив невиплату позивачу заробітної плати та середнього заробітку, позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнає у зв`язку з протиправною поведінкою відносно себе з боку відповідача, що проявляється у виникненні та тривалості у позивача неприємних тяжких відчуттів, за яких він наразі переживає емоційний дискомфорт та стрес, що викликано незаконними діями відповідача, які завдали позивачу душевних страждань, яких він зазнає у зв`язку із втратою свого заробітку, що підсилюється систематичним та триваючим характером даного порушення, а також викликали в позивача відчуття глибокої образи та незахищеності від незаконної поведінки роботодавця та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя в частині вчинення додаткових дій та заходів, витрат часу та емоційного навантаження для відновлення свого права на належні йому виплати.

Відповідно до ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З урахуванням наведених обставин, враховуючи характер допущеного порушення, дотримуючись балансу інтересів сторін, суд вважає за необхідне частково погодитись з визначеним позивачем розміром належної до відшкодування моральної шкоди та визначити завдану позивачу моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а саме: з ТОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню:

-заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2019 року по серпень 2020 року в розмірі 48116,25 грн.;

-середній заробіток за період з 10.09.2020р. по 7.02.2021р. в розмірі 28744,21 грн.;

-компенсація за порушення строків виплати заробітку за період з 1.08.2019 року по 7.02.2021 року в розмірі 526,04 грн.;

-моральна шкода в розмірі 25000,00 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

У зв`язку з цим позивач був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку, тому судовий збір за вказані позовні вимоги підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 908,00 грн.

В частині вимог про стягнення компенсації та моральної шкоди позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн. Оскільки в цій частині позовні вимоги задовольняються частково то відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в частині вказаних вимог пропорційно до розміру їх задоволення в розмірі, що дорівнює: (25000,00 + 526,04) / 100 * (30000,00 + 780,56) * 908,00 = 753,64 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 19, 141 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати заробітку та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» (ідентифікаційний код 20297203) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2019 року по серпень 2020 року в розмірі 48116,25 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» (ідентифікаційний код 20297203) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 10.09.2020р. по 7.02.2021р. в розмірі 28744,21 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» (ідентифікаційний код 20297203) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за порушення строків виплати заробітку за період з 1.08.2019 року по 7.02.2021 року в розмірі 526,04 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» (ідентифікаційний код 20297203) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» (ідентифікаційний код 20297203) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 753,64 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» (ідентифікаційний код 20297203) на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.М. Медінцева