Рішення

від 13.08.2024 по справі 469/738/20

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13.08.2024 Справа №469/738/20

2/469/73/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Мішустін М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради до Миколаївської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області 11 вересня 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації №220 від 20 квітня 2011 року в частині затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:06:000:0241 для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (піски), які не надані у власність або користування поза населеним пунктом у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним виданий 25 червня 2011 року ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №626390 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:06:000:0241;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:06:000:0241 вартістю 295360,00 грн.;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

На обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що надана у приватну власність відповідача ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги та пляжної зони узбережжя Чорного моря, а тому може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей; при передачі земельної ділянки у приватну власність порушено також встановлені містобудівною документацією та державними будівельними нормами і правилами заборони індивідуального дачного будівництва у межах трикілометрової зони узбережжя Чорного моря та прибережної захисної смуги, та перевищено компетенцію районної державної адміністрації щодо розпорядження землями державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту та передаються для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України. Так як оскаржуване розпорядження Березанської районної державної адміністрації суперечить законодавству та порушує інтереси держави, прокурор вважав, що його слід визнати незаконним та скасувати.

У зв`язку з незаконністю оскаржуваного розпорядження Березанської РДА прокурор просив визнати недійсним та скасувати виданий на його підставі державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, а також, оскільки вибуття земельної ділянки відбулось без волі власника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України, з якою питання розпорядження Березанської райдержадміністрації спірною земельною ділянкою не погоджувалось, з метою усунення перешкод власнику у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном просив зобов`язати відповідача ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку належному власнику державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

18 вересня 2020 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18 вересня 2020 року задоволено заяву прокурора про забезпечення позову, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено Управліннюдержавної архітектурно-будівельноїінспекції уМиколаївській областіздійснювати реєстраціюдозвільних документівщодо будівництваоб`єктів нерухомостіна спірнійземельній ділянці; заборонено ОСОБА_1 вчиняти із спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

24 травня 2021 року судом залучено Миколаївську районну державну адміністрацію до участі у справі як правонаступника відповідача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області; ухвалою суду від 17 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду; 27 лютого 2024 року ухвалою суду залучено Коблівську сільську раду до участі у справі як правонаступника позивача Миколаївської обласної державної адміністрації.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Миколаївської РДА у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі за наявними в справі матеріалами; представник позивача Коблівської сільської ради та відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Виходячи з положень ст.223 ЦПК України, враховуючи, що учасники справи, повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, вільно розпорядились належними їм процесуальними правами та що їх неявка не перешкоджає належному з`ясуванню обставин справи, судом розглянуто справу без участі осіб, що не з"явились у судове засідання.

Зматеріалів справивбачається,що розпорядженнямБерезанської районноїдержавної адміністрації№220від 20квітня 2011року сорокагромадянам Українизатверджено проектземлеустрою щодовідведення земельнихділянок увласність дляіндивідуального дачногобудівництва ізземель державноївласності (піски),які ненадані увласність абокористування,поза населенимпунктом умежах територіїРибаківської сільськоїради Березанськогорайону Миколаївськоїобласті загальноюплощею 4,0га.,у томучислі ОСОБА_1 - площею 0,1 га (а.с.15).

07 червня 2011 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ №626390 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820983900:06:000:0241 (а.с.17).

Згідно з повідомленням Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА від 23 червня 2020 року, надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована на землях рекреації, що суперечить проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженому постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 112; вказаним проектом в зонах рекреації передбачено розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників, пам`яток культури (а.с.19).

Згідно з витягом з публічної кадастрової карти України, відстань від північної межі ділянки з кадастровим номером 4820983900:06:000:0241 до узбережжя Чорного моря становить 97 м, від південної 66 м. (а.с.20).

З повідомлення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 24 червня 2020 року вбачається, що на спірній земельній ділянці відсутні забудови, огорожі, будівельні матеріали, замощення тощо (а.с.22).

Норми права, які застосував суд

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).

З урахуванням зазначених нормативних розмірів, наявні підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги.

Землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

За змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Таким чином, Березанською районною державною адміністрацією розпорядженням № 220 від 20 квітня 2011 року всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Частиною третьою статті 62 ЗК України, ч.3 ст.90 ВК України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг заборонено будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Відповідно до ст.17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття Березанською районною державною адміністрацією розпорядження № 220 від 20 квітня 2011 року, є Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 року №112, відповідно до якого в зоні рекреації, у якій розташована спірна земельна ділянка, планувалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів праці та відпочинку, пляжів, пам`яток археології та заказників пам`яток культури.

Аналогічні заборони і обмеження встановлені пунктом 10.17 ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища № 44 від 17 квітня 1992 року.

Відповідно до інформації Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 23.06.2020 року (а.с.19), надана відповідачу ОСОБА_1 у власність земельна ділянка розташована у зоні рекреації, де передбачалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників, пам`яток культури.

Отже, надання спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, зокрема, частина друга вказаної статті передбачає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.

Виходячи з викладеного, розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 220 від 20 квітня 2011 року «Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельних ділянок», яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності, які не надані у власність або користування в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надання у власність земельних ділянок, суперечить вимогам земельного та водного законодавства, не є законним.

У частині застосування обраних прокурором способів захисту інтересів держави суд зазначає таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19).

Позовна заявау ційсправі подана заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою державної власності.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, для ефективного захисту інтересів держави достатньо повернути спірну земельну ділянку її власникові, а тому вимоги про визнання незаконним розпорядження Березанської районної державної адміністрації не є належним способом захисту.

Крім того, відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне розпорядження органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, суд вважає, що для вирішення питання про захист права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним і ефективним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

27 травня 2021 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, яким розділ Х Перехідних Положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім зазначених у цьому пункті винятків. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

На підставі ч.4 ст.122 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), відповідно до якої обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у корисування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті, Миколаївська обласна державна адміністрація на час виникнення спірних здійснювала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Оскільки вказана земельна ділянка розташована в межах території Коблівської об`єднаної територіальної громади та не належить до земель, щодо яких п.24 Перехідних Положень Земельного кодексу України, передбачені винятки, повноваження Миколаївської ОДА щодо розпорядження земельною ділянкою з моменту набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин припинилися, перейшовши до Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради, яка відповідно до п.24 розділу Х Перехідних Положень ЗК України набула права володіння, користування та розпорядження нею, в тому числі право на її витребування.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що вимоги прокурора щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути у власність Коблівської об`єднаної територіальної громади спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння держави незаконно, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь прокуратури сплачені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які складаються із судового збору за задоволеною позовною вимогою майнового характеру та за подання заяви про забезпечення позову у сумі 4430,40 грн.+1051,00 грн.=5481,40 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов"язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) повернути Коблівській об"єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4820983900:06:000:0241.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 5481,40 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення: 13 серпня 2024 року.

Суддя: