Постанова

від 31.07.2024 по справі 914/3491/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2024 р. Справа №914/3491/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів Н.М. Кравчук Б.Д. Плотніцького,

секретар судового засідання В.Б. Лагутін,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Річойл» б/н від 17.04.2024 (вх. № 01-045/1128/274 від 17.04.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2024 (повний текст рішення складено 28.03.2024, м. Львів, суддя О.Ф. Стороженко)

у справі № 914/3491/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Лайт», м. Херсон

до відповідача: Приватного підприємства «Річойл», м. Львів

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 436 469,72 грн.

за участю представників:

від позивача: В.О. Коротких;

від відповідача: А.М. Ємельянова.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сан Лайт» звернулось до Приватного підприємства «Річойл» про стягнення грошових коштів у загальній сумі 436 469,72 грн.

Позов мотивовано тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки відповідач не оплатив партію товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 208 707,84 грн.

Позивачем, у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, нараховано:

-пеню в сумі 158 983,94грн, розмір якої складає подвійну облікову ставку Національного банку України (від суми боргу) за кожен день прострочення платежу, - згідно з умовами п.9.4 Договору та нормами статей 546-551, 611 ЦК України;

-три проценти річних (від простроченого платежу) в сумі 10 909,99грн та інфляційні втрати в сумі 57867,95грн, нараховані згідно з нормою ч.2 ст.625 ЦК України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.03.2024 позов задоволено повістю. Стягнуто з Приватного підприємства «Річойл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Лайт» борг в сумі 208 707,84 грн, пеню в сумі 158 983,94 грн, три проценти річних (від простроченого платежу) в сумі 10 909,99 грн та інфляційні втрати в сумі 57 867,95 грн, а також витрати на судовий збір у сумі 6547,06грн.

Місцевий господарський суд вказав, що оскільки відповідачем, виходячи з норм статей 509, 526, 530, 610, 612, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, допущено порушення грошового зобов`язання (з оплати вартості поставленого товару), тому вимоги позивача про стягнення сум боргу (208707,84грн), пені (158983,94грн), трьох процентів річних (10909,99грн) та інфляційних втрат (57867,95грн) повністю обґрунтовані, відповідають нормам статей 546-551, 611, 625 ЦК України та умовам Договору, що зумовлює наявність підстав для їх задоволення.

Не погодившись з даним рішенням суду Приватного підприємства «Річойл» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 17.04.2024 (вх. № 01-045/1128/274 від 17.04.2024) у якій просить поновити строк на приєднання доказів які є додатками до апеляційної скарги та приєднати їх до матеріалів справи; Зменшити розмір нарахованої пені на 100%; Змінити рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2024 у справі №914/3491/23, задоволивши позовні вимоги частково, виключивши з резолютивної частини рішення нараховану позивачем пеню виклавши її в наступній редакції: Стягнути з Приватного підприємства «Річойл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Лайт» борг в сумі 208 707, 84 грн три проценти річних (від простроченого платежу) в сумі 10 909, 99 грн та інфляційні втрати в сумі 57 867, 95 грн а також витрати на судовий збір у сумі 6 547,06 грн.

Апелянт вказує, що ознайомившись з оскаржуваним рішенням вважає, що місцевим судом не враховано підстав які свідчать про можливість звільнення відповідача від відповідальності (зменшення розміру неустойки) за порушення господарського зобов`язання.

Так, починаючи з 24.02.2022 господарська діяльність відповідача зупинена з незалежних від Приватного підприємства «Річойл» обставин. Інше майно за рахунок якого відповідач міг би здійснювати господарську діяльність та виконати свої зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Лайт» та іншими кредиторами - відсутнє.

У власності відповідача відсутнє майно, яке можна було б реалізувати, а отримані від реалізації грошові кошти спрямувати на погашення заборгованості перед позивачем.

Відтак, причиною порушення зобов`язання перед позивачем є зупинення господарської діяльності відповідача з незалежних від нього обставин.

Враховуючи ситуацію що склалась, апелянт зазначає, що причиною неналежного виконання власних зобов`язань з оплати поставленого товару є обставина повного зупинення господарської діяльності Приватного підприємства «Річойл» внаслідок надзвичайної обставини, а саме збройної агресії та тимчасової окупації території України на якій знаходилось єдине майно підприємства.

З урахуванням викладеного відповідач вважає, що у спірних правовідносинах Приватне підприємство «Річойл» має бути звільнене від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання по оплаті залишку заборгованості за Договором поставки з підстав, які передбачені ст.617 ЦК України, ст. 218 ГК України.

Разом з тим, керуючись ст. ст. 165 ГПК України, ст. ст. 13,509,546, 549,551, 625, 627 ЦК України, ст. 233 ГК України, Приватне підприємство «Річойл» просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір пені на 100%.

У судове засідання 31.07.2024 з`явився представник позивача, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

У судове засідання 31.07.2024 з`явився представник відповідача, підтримав клопотання про долучення доказів, доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Колегією суддів встановлено, що 16.07.2020 між Приватним підприємством «Річойл» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Лайт» укладено договір поставки № 179/31-Б.

Предметом договору (Розділ 1) є поставка Приватному підприємству «Річойл» олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої марки «П». Терміни постави були узгоджені Договором та Специфікаціями.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 6, 626 - 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Також ч. 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Отже, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язується здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

З матеріалів справи встановлено, що 03 лютого 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сан Лайт» відвантажило партію олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої в ПЕТ тарі належної якості (ДСТУ 4492:2017 (Олія соняшникова. Технічні умови) на загальну суму 208 707, 84 грн, що підтверджується двосторонньою Видатковою накладною №607.

Згідно з умовами п.4.2 Договору, у відповідача наявним був обов`язок зі здійснення оплати вартості поставленого товару упродовж 21 календарного дня (тобто до 24.02.2022 включно), який не виконано, про що відповідач не заперечує.

Разом з тим, місцевий господарський суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (158983,94грн), трьох процентів річних (10909,99грн) та інфляційних втрат (57867,95грн) вказав, що такі є вірними та підлягають до задоволення.

Однак, апелянт вказує, що у спірних правовідносинах Приватне підприємство «Річойл» має бути звільнене від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання по оплаті залишку заборгованості за Договором поставки з підстав, які передбачені ст.617 ЦК України, ст. 218 ГК України.

Разом з тим, керуючись ст. ст. 165 ГПК України, ст. ст. 13,509,546, 549,551, 625, 627 ЦК України, ст. 233 ГК України, Приватне підприємство «Річойл» просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір пені на 100%.

На підтвердження обставин справи наведених у апеляційній скарзі надає докази, які не були предметом розгляду справи у суді першої інстанції та просить долучити такі.

Клопотання про долучення доказів мотивоване тим, що за наслідками агресії російської федерації відповідач втратив все своє майно та доступ до документів. На підприємстві працевлаштований лише директор ОСОБА_1 , який після початку повномаштабного вторгнення перебуває за межами України. Бухгалтер звільнена, ключі від електронного кабінету в ЄСІТС у керівника відсутні. На рахунках відсутні кошти на оплату послуг спеціалістів у галузі права, а Банк списує в рахунок погашення боргу будь-які надходження на рахунки підприємства.

Вказана ситуаціє об`єктивно унеможливила участь представника ТОВ «Річойл» під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим відповідач реально дізнався про цей спір вже після ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів вказує наступне.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.

Колегією суддів встановлено, що відповідач брав участь в аналогічних спорах, зокрема в Господарському суді Львівської області (справа № 914/2338/23; 914/1055/23; 914/1056/23; 914/1899/22) в які забезпечив участь представника та надавав до суду першої інстанції докази, які просить долучити до апеляційної скарги.

Апелянт був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом першої інстанції, однак не скористався своїм правом та не надав відповідні докази, не просив суд першої інстанції зменшити розмір штрафних санкцій.

Колегія суддів вказує на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Оскільки надані докази не були надані суду першої інстанції та не були предметом судового розгляду, обгрунтованої причини неможливості їх подання суду не надано, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для долучення таких доказів на стадії апеляційного провадження.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).

Відтак, перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів вказує, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Річойл" б/н від 17.04.2024 (вх. № 01-045/1128/274 від 17.04.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2024 у справі № 914/3491/23 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя Б.Д. Плотніцький