Постанова

від 08.08.2024 по справі 910/8562/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8562/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А

та представників:

позивача - Єніч В. С.

відповідача - Грушовець А. С., Слюсар В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 (головуючий - Владимиренко С. В., судді Ходаківська І. П., Демидова А. М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 (суддя - Лиськов М. О.)

у справі № 910/8562/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто"

про захист ділової репутації

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з відпусткою судді Баранця О. М. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024.

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво-Україна" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" (відповідач) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що:

- 15.07.2022 відповідач поширив на вебсайті "Facebook", який належить компанії "МЕТА", публікацію за назвою "ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-Україна" НА БОЦІ АГРЕСОРА!?", посилання: https://www.facebook.com/109308334005830/posts/ pfbid0e2pHigTqbAH4SiYjPd6RUVVxv8t69h2mYPXfoi6BDqXBKc2WKnbHBpBAJxKH6aGSl/?d=n (надалі - публікація). Позивач вважає, що у вказаній Публікації викладені недостовірні відомості, а саме: "ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-Україна" НА БОЦІ АГРЕСОРА!?", "Чи не означають вони - грати на руку агресору? Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?";

- цитати, наведені у публікації, мають цинічний, зверхній характер, містять образливий і такий, що порушує право на ділову репутацію позивача, зміст, містять недостовірні відомості, виражені у формі негативної інформації;

- публічне поширення недостовірної інформації про позивача відбулося шляхом розміщення публікації відповідачем на своїй сторінці "Validus Special Auto" у соціальній мережі (на вебсайті) "Facebook". Сторінка "Validus Special Auto" не є анонімною та належить відповідачу, який є власником вебсторінки https://www.facebook.com/ValidusSpecAuto/?ref=page_internal, і незалежно від власника вебсайту (компанія "МЕТА") розміщує інформацію на вебсторінці та керує нею, що випливає з персональної інформації, викладеної на вебсторінці відповідача;

- недостовірну інформацію було поширено відповідачем серед необмеженого кола осіб, оскільки кількість переглядів публікації становить 209 реакцій, 21 коментар та 53 поширення серед інших користувачів вебсайту. Це означає, що така недостовірна інформація стала відомою більше ніж одній особі;

- інформація, що була публічно поширена відповідачем на своїй сторінці у соціальній мережі (на вебсайті) "Facebook", є такою, що принижує ділові якості позивача, створює у необмеженої кількості осіб уявлення про те, що діяльність позивача мала негативний характер і пов`язана з порушенням закону та вчиненням протиправних діянь, що полягають, зокрема, як стверджує відповідач, у співпраці з країною-агресором, що веде воєнні дії на території України (російською федерацією). Ця інформація є недостовірною, не підкріплена жодними фактами, документами чи доказами, з огляду на що підлягає визнанню недостовірною, такою що порушує ділову репутацію, та спростуванню;

- навіть коли твердження є оціночним судженням, має існувати фактична основа для такого судження. Відсутність кримінальних проваджень стосовно позивача (його посадових осіб) щодо вчинення ним злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених Кримінальним кодексом України, або щодо співучасті у таких злочинах, відсутність будь-яких об`єктивно встановлених фактів щодо його перебування у співпраці з країною-агресором (російською федерацією) свідчить про неправдивість поширеної інформації, яка є недостовірною. Така інформація не є оціночним судженням, оскільки вона не ґрунтується на висновках, отриманих на основі належним чином досліджених, об`єктивних даних.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у задоволенні позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення: 1) факту вчинення відповідачем правопорушення, що полягало у поширенні інформації, яка відповідно до вимог закону може мати статус "недостовірної" та такої, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право; 2) того, що зазначені у публікації цитати спрямовані на поширення відповідачем недостовірної інформації щодо позивача, приниження його честі, гідності та ділової репутації.

5. Суд першої інстанції підтримав позицію відповідача, зауваживши, що відомості з публікації є оціночними судженнями та сатирою, а тому охороняються статтею 10 Конвенції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. В апеляційному суді справа переглядалась судами неодноразово.

7. Так, 14.11.2023 Верховний Суд за результатами здійснення касаційного провадження за скаргою відповідача постановив: задовольнити касаційну скаргу частково, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 у справі № 910/8562/22, якою рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов про захист ділової репутації задоволено, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

8. При новому апеляційному розгляді, постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 залишено без змін.

9. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом встановлено, що поширена відповідачем публікація стосується позивача, через мережу Інтернет, тобто орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. При цьому, дослідивши вислови відповідача «"ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-Україна" НА БОЦІ АГРЕСОРА?!", "Чи не означають вони - грати на руку агресору?", "Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?"» суд апеляційної інстанції виснував, що частка "чи" вживається для вираження припущення. Вказане тлумачення міститься в Академічному тлумачному словнику української мови. Вказані речення за своєю семантико-лінгвістичної конструкцією є питальними реченнями, про що свідчить наприкінці речень знак питання "?". Питальним реченням є речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді. Використаний відповідачем знак "!?" має назву інтерробанг, який з`єднує в одному символі знак питання і знак оклику, застосовується для риторичного вигуку або питання, а також є показником емоційного забарвлення висловлювання.

10. Відтак, суд апеляційної інстанції, дослідивши вислови відповідача у корелятивному взаємозв`язку зі змістом публікації в цілому, врахувавши загальний тон висловлювань, який має експресивно емоційний характер, та контекст, в якому вони були викладені, дійшов висновку про те, що така інформація є оціночними судженнями відповідача, вираженими у формі припущень, направлених на заохочення читачів зі змісту публікації надати оцінку описаним у ній діям позивача.

11. При цьому, за висновками апеляційного господарського суду, негативний характер такої публікації, яка є оціночним судженням відповідача не свідчить, що така інформація є фактичним твердженням відповідача про зв`язок позивача з країною агресором, оскільки в публікації відповідача відсутні висловлювання - твердження щодо співпраці та/або підтримки позивачем країни агресора.

12. За висновками суду апеляційної інстанції, позивач в порушення норм матеріального та процесуального права не навів та не довів суду належними та допустимими доказами порушення його ділової репутації, а доводи про зниження кількості потенційних клієнтів є лише припущенням позивача.

13. Також суд відхилив твердження позивача про те, що публікація набрала 27 позначок "мені подобається", 22 коментарі та 85 поширень, що свідчить про негативну реакцію широкого кола осіб, які є потенційними клієнтами позивача, що тягне за собою негативне та упереджене ставлення щодо діяльності позивача, оскільки такі твердження не можуть свідчити про зниження кількості потенційних клієнтів позивача за відсутності відповідних доказів.

14. Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що в описовій частині позовної заяви датою публікації позивачем зазначено 15.07.2022, тоді як у прохальній частині, а також у судових рішеннях у цій справі зазначається інша дата - 15.06.2022, зазначене викликано тим, що позивач помилково у прохальній частині позову вказав дату 15.06.2022, тоді як датою публікації є саме 15.07.2022.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

15. Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

16. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суд суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 577/4402/19-ц, від 07.07.2021 у справі № 537/3205/17, від 20.01.2021 у справі № 757/45270/19-ц, від 14.07.2021 у справі № 295/14960/19 та постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 у справі № 761/6866/16-ц.

17. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 30 Закону України "Про інформацію" у подібних правовідносинах.

18. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

19. Окрім цього, скаржник стверджує, що в порушення приписів частини п`ятої статті 310 ГПК України, судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не виконано вказівки та не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у цій справі.

Позиція інших учасників справи

20. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Розгляд клопотань

21. 06.08.2024 до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що розглядувана справа містить виключну правову проблему через необхідність надання правового висновку щодо питання застосування положень статті 30 Закону України "Про інформацію".

22. Так, стосовно заявленого скаржником клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає таке.

23. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

24. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

25. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

26. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19).

27. З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши доводи скаржника, Судом встановлено, що останній не наводить обґрунтованих доводів, які б підтверджували існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні норм права та відсутності сталої судової практики у відповідних питаннях, наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників скаржником належним чином не обґрунтована, отже, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

28. Водночас відсутність сформованого правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права до певних правовідносин, на яку посилається скаржник, поставлення питань, які не входять до предмету розгляду цієї справи, а також незгода з висновками судів попередніх інстанцій не можуть бути підставою для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду. Зазначені в клопотанні питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду відповідно до його повноважень у залежності від установлених обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

29. 05.10.2020 між відповідачем (покупець) та позивачем (продавець) був укладений Договір купівлі-продажу товару № UKR456/1020VU (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити транспортний засіб згідно з наступними характеристиками: шасі вантажного автомобіля Renault K (новий) загальною вартістю 4 686 614,40 грн.

30. Передання товару покупцю згідно із пунктом 4.1 Договору здійснюється за місцезнаходженням продавця в м. Києві, Кільцева дорога, № 20/1-А (далі - DDP м. Київ "Місце передавання") за умови належного виконання п.3.2 цього Договору, згідно графіку: у строк до 21 грудня 2020 року. Передання товару здійснюється шляхом надання товару для огляду покупцю (належним чином уповноваженому представнику покупця або перевізнику, визначеному покупцем) та підписання акта приймання-передавання.

31. Про день передання товару продавець зобов`язаний письмово повідомити покупця за 7 робочих днів до дати передання, доставивши повідомлення особисто, кур`єром або поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на поштову адресу покупця, вказану у пункті 13.6 Договору (пункт 4.2 Договору).

32. Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що одночасно з передання товару продавець зобов`язаний передати покупцю відповідно до положень пункту 33 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобам та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200, наступні документи на товар: копії вантажних митних декларацій; транзитні номерні знаки; інструкцію по експлуатації; іншу супровідну документацію на товар, що може надаватися заводом виробником; сертифікат відповідності транспортного засобу, виданий органом сертифікації; акт огляду реалізованого транспортного засобу; гарантійну книжку; сервісну книжку.

33. Кількість, комплектність, якість та інші характеристики товару, що підлягає передачі продавцем покупцеві відповідно до цього Договору, визначаються у специфікації (пункт 1.2).

34. Специфікацією до Договору сторони погодили основні технічні характеристики товару.

35. Пунктом 3.2 Договору сторони узгодили графік платежів.

36. Ціна товару становить 4 686 614,40 грн та включає вартість доставки (транспортування) товару до місця передачі, зазначеного в пункті 4.1 Договору, митне оформлення та вартість передпродажної підготовки товару (пункти 2.1.1, 2.3 Договору).

37. Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до виконання сторонами усіх зобов`язань взятих сторонами за цим Договором (пункт 12.1 Договору).

38. 30.12.2020 за актом приймання-передання позивач передав відповідачу товар (шасі вантажного автомобіля Renauit K).

39. Як зазначає позивач у позові, 15.07.2022 на вебсайті "Facebook", який належить компанії "МЕТА", за посиланням: https://www.facebook.com/ 109308334005830/posts/pfbid0e2pHigTqbAH4SiYjPd6RUVVxv8t69h2mYPXfoi6BDqXBKc2WKnbHBpBAJxKH6aGSl/?d=n відповідач на своїй сторінці розмістив допис такого змісту:

«ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-Україна" НА БОЦІ АГРЕСОРА!?

Через повномасштабну війну в Україні та великі обсяги розбору завалів #ДСНС звернулася до компанії "ValidusSpecialAuto", аби максимально збільшити виробництво рятувальної техніки для порятунку людських життів.

Зі свого боку, щоб допомогти Україні впоратися із наслідками руйнувань, ЄС у рамках гуманітарної допомоги виділив для забезпечення діяльності #ДСНС спеціальні контейнери, оснащені спеціальним обладнанням для розбору завалів та рятування людських життів в надскладних умовах.

Компанія "ValidusSpecialAuto" створила в найкоротші терміни спеціальне авто із мультиліфтом для перевезення цих контейнерів і використання на завданнях на базі шасі Renault 6х6.

Однак такий спеціальний автомобіль рятувальників із контейнерами не міг відразу ж виїхати на місце призначення!

І все через те, що компанія "Вольво Україна", яка раніше доставила замовлене шасі для створення спецавто "ValidusSpecialAuto", - досі не передала необхідних документів і не провела передпродажної підготовки!

Суть історії така:

У 2020 р. "ValidusSpecialAuto" замовив у "Вольво-Україна" шасі "Renault". Представники "Вольво-Україна" підтвердили, що доставлять замовлення у визначені договором терміни. Але натомість порушили зобов`язання і протермінували дедлайн. Замість жовтня 2020 р. шасі привезли аж на початку січня 2021-го.

"Привіз його автовоз. Відвантажили, дали підписати акт приймання-передачі. Але водій не передав основних документів: сертифікату відповідності та вантажної митної декларації.

Виявилося, що компанія "Вольво Україна" ще й не провела передпродажну підготовку самого шасі. А це базові речі, без яких до сьогодні ми не можемо відправити вже готовий автомобіль із необхідними контейнерами на спецзавдання із порятунку життів." - коментує власник та засновник компанії спецавто "ValidusSpecialAuto" Andrey Nagorniy.

За кілька днів до передачі спецавтомобіля ДСНС "ValidusSpecialAuto" вкотре звернувся до "Вольво Україна" надати копії необхідних документів і провести передпродажну підготовку, оскільки від цього залежать людські життя та ефективність самої #ДСНС!

Але "Вольво Україна" не виконала цих умов до сьогодні!

"Компанія "Вольво Україна" є представником заводу-виробника "Renault" та імпортером автомобілів, шасі марки Renault. Під час продажу транспортного засобу "Вольво Україна" не дотримано пунктів 11 та 32 "Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери», відповідно до яких Компанія була зобов`язана провести передпродажну підготовку транспортного засобу, надати належним чином заповнену сервісну книжку та документи, які дають змогу поставити транспортний засіб на облік в сервісному центрі МВС." - коментує юрист Аліна Грушовець

"Вольво Україна" не виконала своїх зобов`язань ні як імпортер перед заводом-виробником "Renault", ні перед Українською державою, порушуючи норми її законодавства.

"Відверто "антиукраїнське" ставлення стало зрозумілим при розмові з представниками "Вольво Україна". На запитання: "Чи може "Вольво Україна" надати необхідні документи з проведенням передпродажної підготовки шасі Рено для порятунку життів українців?" - була відповідь: "Нет, не берите нас на жалость, этим нас не возьмете, заберітє судебный іск касательно штрафа, тогда і сделаєм всьо что нужно…"

Чи "гординя" по несплаті "заслуженого" штрафу оцінюється такою дорогою ціною?" - коментує власник компанії "ValidusSpecialAuto" Андрій Нагорний.

Ця історія залишається на совісті "Вольво Україна". Адже "ValidusSpecialAuto" своїми зусиллями зробив передпродажну підготовку та підготував всі необхідні документи, аби авто для порятунку життів стало на облік і служило для потреб ДСНС.

"ValidusSpecialAuto" закликає громадськість та органи влади - звернути увагу на цю ситуацію і на халатність дій "Вольво-Україна"!

Чи не означають вони - грати на руку агресору? Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?».

40. Спір виник через розміщену відповідачем публікацію щодо позивача, яку останній вважає такою, що має ознаки недостовірної інформації та має бути спростована відповідачем.

Позиція Верховного Суду

41. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, виходячи з наступного.

42. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

43. У статті 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

44. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).

45. За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

46. Здійснення свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та інш.), передбачених статтею 10 Конвенції, пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

47. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).

48. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 Цивільного Кодексу України).

49. У частині першій статті 94 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

50. Ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

51. Згідно із статтею 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

52. Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

53. У статті 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

54. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, друга статті 7 Закону України "Про інформацію").

55. За змістом частини першої статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

56. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

57. Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

58. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

59. У статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина 2).

60. Європейський суд з прав людини зазначав, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

61. Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18).

62. При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, має бути визначено характер такої інформації та з`ясовано, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

63. Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/19082/16).

64. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

65. Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

66. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

67. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

68. Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статтей 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК України) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

69. За змістом положень статей 14, 269 ГПК України передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

70. Разом із тим, у частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

71. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

72. За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

73. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

74. Принцип змагальності (статті 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

75. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).

76. Разом з цим, відповідно до частини п`ятої статті 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

77. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 у цій справі зазначив, що при розмежуванні фактичних тверджень та оціночних суджень вислови мають аналізуватися, виходячи із загального контексту (у даному випадку - публікації); суд апеляційної інстанції мав дослідити вислови відповідача у корелятивному взаємозв`язку зі змістом публікації, врахувати загальний тон висловлювань та контекст, у якому вони були викладені. При цьому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. Апеляційний господарський суд належним чином не обґрунтував, на підставі яких доказів зроблено висновок про підтвердження наявності шкоди діловій репутації позивача, що потребує додаткової оцінки та аргументації з відображенням у судовому рішенні.

78. Так, розглядаючи справу судами встановлено, що публікація відповідача, розміщена на його сторінці 15.07.2022 та містить наступні запитання: "ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-Україна" НА БОЦІ АГРЕСОРА?!", "Чи не означають вони - грати на руку агресору?", "Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?". Поширена відповідачем публікація стосується позивача, через мережу Інтернет, тобто орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією.

79. Дослідивши вислови відповідача «"ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-Україна" НА БОЦІ АГРЕСОРА?!" "Чи не означають вони - грати на руку агресору?" "Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?"» суд апеляційної інстанції зазначив, що частка "чи" вживається для вираження припущення. Вказане тлумачення міститься в Академічному тлумачному словнику української мови. Вказані речення за своєю семантико-лінгвістичної конструкцією є питальними реченнями, про що свідчить наприкінці речень знак питання "?". Питальним реченням є речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді. Використаний відповідачем знак "!?" має назву інтерробанг, який з`єднує в одному символі знак питання і знак оклику, застосовується для риторичного вигуку або питання, а також є показником емоційного забарвлення висловлювання.

80. Так, суд апеляційної інстанції, дослідивши наведені вислови відповідача у корелятивному взаємозв`язку зі змістом публікації в цілому, врахувавши загальний тон висловлювань, при цьому зазначивши, що останный має експресивно емоційний характер, та контекст, в якому вони були викладені, дійшов висновку про те, що така інформація є оціночними судженнями відповідача, вираженими у формі припущень, направлених на заохочення читачів зі змісту публікації надати оцінку описаним у ній діям позивача.

81. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що негативний характер такої публікації, яка є оціночним судженням відповідача не свідчить, що така інформація є фактичним твердженням відповідача про зв`язок позивача з країною агресором, оскільки в публікації відповідача відсутні висловлювання - твердження щодо співпраці та/або підтримки позивачем країни агресора.

82. З огляду на вищезазначене суди зробили правильні висновки про те, що поширена відповідачем інформація є оціночними судженнями відповідача, які в силу частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" не підлягають доведенню їх правдивості, отже, суди правильно вказали на відсутність підстав для задоволення позову. Наведене також свідчить про врахування судом апеляційної інстанції висновків та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 14.11.2023 у цій справі, які слугували підставою для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

83. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

84. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

85. Так, у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суди приймаючи рішення про відмову у позові не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 577/4402/19-ц, від 07.07.2021 у справі № 537/3205/17, від 20.01.2021 у справі № 757/45270/19-ц, від 14.07.2021 у справі № 295/14960/19 та постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 у справі № 761/6866/16-ц.

86. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та правові висновки Верховного Суду у вказаних скаржником справах, щодо підстав касаційного оскарження визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Суд зазначає про наявність підстав для закриття касаційного провадження, згідно із пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, зважаючи на наступне.

87. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

88. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

89. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

90. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

91. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

92. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

93. Проаналізувавши судові рішення у справах № 905/902/20, № 577/4402/19-ц, № 537/3205/17, № 757/45270/19-ц, № 295/14960/19, № 761/6866/16-ц, Верховний Суд зазначає, що у вказаних справах позов про визнання недостовірною інформації та її спростування було задоволено зважаючи на встановлені судами обставини щодо недостовірності інформації, про спростування якої заявлявся позов, тоді як, у справі, що розглядається Верховним Судом, відповідних обставин судами встановлено не було, а навпаки суди вказали, що інформація, яку було розповсюджено відповідачем, в мережі Інтернет на своїй сторінці на сайті www.facebook.com, є оціночними судженнями відповідача.

94. Отже, з урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції констатує, що правовідносини у вищезазначених справах та у справі, що зараз розглядається Верховним Судом, є різними за встановленими судами обставинами справи, та наданими сторонами доказами, що свідчить про те, що вказані справи є різними за істотно - правовими ознаками.

95. Згідно з пунктом 5 частин першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

96. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

97. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

98. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

99. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

100. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

101. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 17 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволенні позову.

102. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

103. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

104. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

105. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

106. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

107. Так, обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

108. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

109. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

110. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

111. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

112. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

113. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржників, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.

114. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

115. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

116. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

117. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

118. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

119. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

120. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

121. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.

122. За таких обставин, інші доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

123. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" про передачу справи № 910/8562/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/8562/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/8562/22 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/8562/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н. М. Губенко

О. О. Мамалуй