Рішення

від 12.08.2024 по справі 160/14813/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 рокуСправа №160/14813/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження позовну заяву Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мефферт Ганза Фарбен" (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Курсантська, будинок 7-Б, код ЄДРПОУ 31158382) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольска, 17а, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

УСТАНОВИВ:

06 червня 2024 року Спільне підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мефферт Ганза Фарбен" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2024 року за № 0089262301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковий орган посилається на п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 розділу Х «Перехідні положення» ПК України, обґрунтовуючи необхідність застосування штрафних санкцій та відсутність підстав для застосування пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, проте, на думку позивача, варто звернути на те що ця норма ( п.п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 розділу Х «Перехідні положення» ПК України) діяла до 01.08.2023 р. (Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану № 3219-IX), тобто не була діючою ані на момент складання акту перевірки, ані у подальшому.

Отже, податковий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення застосував норми права (п.п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 розділу Х «Перехідні положення» ПКУ), яка вже більше ніж 6 місяців була виключена з Податкового кодексу України і не застосував пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, який є діючий та який урегульовував питання застосування штрафів за порушення податкового законодавства під час карантину.

Саме таке тлумачення є вірним, бо виходячи з того, що штрафні санкції

застосовуються у розмірах які діють на момент прийняття рішення (у даному випадку 26 лютого 2024 року), то у податкового органу були відсутні застосовувати на п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 Х «Перехідні положення» ПКУ, бо вона вже не діяла. У той же час податковий орган повинен був застосувати пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, оскільки жодних обмежень на застосування цієї норми станом на 26 лютого 2024 року не існувало, а порушення яке інкримінувалось відповідачем було вчинено під час дії карантину.

Ухвалою від 10 червня 2024 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/14813/24в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справ

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві відповідач зазначив, що в ході перевірки було встановлено порушення пп.39.4.2 п.39.4 ст.39 ПК України від 02.12.2020 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в частині несвоєчасного декларування контрольованих операцій у поданому звіті про контрольовані операції за 2021 рік на 34 календарних дня з нерезидентом Meffert AG Farbwerke (ФРН) на загальну суму 16 395 634 грн., а саме уточнюючий звіт про контрольовані операції подано до ДПС України від 03.11.2022 р., реєстраційний номер 9434467400 із порушенням строку на 34 календарних дня (граничний термін подання звіту про контрольовані операції 30.09.2022).

Отже, на момент вчинення позивачем правопорушення передбаченого пп.39.4.2 п.39.4 ст.39 ПК України застосування положень законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії карантину, які поширювалися на правовідносини, що врегульовувалися пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України було фактично припинено, в свою чергу такі правовідносини все ще регулювалися положеннями підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України бо приписи підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України були скасовані все після вчиненого платником податків правопорушення, а саме 01.08.2023 року.

Тому, відповідач вважає, що відповідно до платника податків були застосовані чинні на момент виникнення спірних правовідносин норми законодавства.

02.07.2024 року представник позивача надав відповідь на відзив, де зазначив, що одним з ключових питань для розгляду цієї справи є питання темпоральної дії закону. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу) (підпункт 11 Підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України).

Ця норма Податкового кодексу України нормативно урегульовує питання відносно того який закон підлягає застосуванню при застосуванні штрафних санкцій (на момент порушення/ на момент виявлення/ на момент застосування штрафу). Це правило однозначно та зрозуміло передбачає те, що підлягає застосуванню закон, який є чинним на момент застосування штрафу (винесення податкового повідомлення-рішення).

На думку позивача таке правове регулювання однозначно встановлює, що штрафні санкції застосовуються відповідно до законодавства, яке діє (є чинним) на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно із частинами 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мефферт Ганза Фарбен" перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до п.п.19!.1.1 п.191.! ст.191, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.15 п.78.1 ст.78, п.п. 69.2 та п.п. 69.2і п. 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI на підставі наказу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 27.12.2023 № 5323-п, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен» (код ЄДРПОУ 31158382) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині несвоєчасного декларування контрольованих операцій у поданому звіті про контрольовані операції за 2021 рік відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 09.01.2024 № 44/04-36-23-01/31158382.

Перевіркою встановлені порушення пп.39.4.2 п.39.4 ст. 39 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного декларування контрольованих операцій у поданому звіті про контрольовані операції за 2021 рік на 34 календарних дня з нерезидентом Meffert AG Farbwerke (ФРН) на загальну суму 16 395 634 грн.

Представник позивача подав заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких Головне управління ДПС у Дніпропетровській області зазначило, що висновки акту документальної позапланової виїзної перевірки від 09.01.2024 року № 44/04-36-23-01/31158382 є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.

На підставі акту перевірки від 09.01.2024 № 44/04-36-23-01/31158382 відповідачем 02.03.2023 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 0089262301 від 26.02.2024, яким до позивача застосовано штраф в сумі 77180,00 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням 0089262301 від 26.02.2024 Спільне підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мефферт Ганза Фарбен" подало скаргу на податкове повідомлення рішення, за результатами розгляду якої Державна податкова служба України залишила без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Приписами пп.пп.16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до положень ст. 33 Податкового кодексу України податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов`язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму податкового зобов`язання платника податку.

Положеннями п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно із приписів п.38.1 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Згідно із п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Відповідно до п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Про електронні довірчі послуги". Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Положеннями пп.49.18.1 та 49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Як передбачено приписами п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Положеннями п.120.2 ст.120 Податкового кодексу України передбачено, що невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п`ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності в частині самостійного нарахування та сплати штрафу, передбаченого цим пунктом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов`язання (недоплати) та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи.

При самостійному донарахуванні платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, передбачених статтею 50 цього Кодексу, суми податкових зобов`язань та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.

Разом із тим, згідно із пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за: порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення вимог законодавства в частині: обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального, спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; здійснення суб`єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб`єктів платниками акцизного податку; порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.

Протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

Таким чином, перелік порушень податкового законодавства, за які контролюючим органом нараховуються штрафні санкції в період дії карантину на території України є вичерпним та не включає застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків подання податкової звітності на прибуток підприємства у період з 01 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами) з 19.12.2020 до 30.06.2023 на території України встановлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З огляду на викладене, норми пп.69.2 п.69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України суперечать чинним нормам п.52-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, тобто згідно із положеннями пп.69.1, у податкового органу є право застосовувати санкції за порушення податкового законодавства у вказаний період незважаючи на визначені п.52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України обмеження штрафних санкцій за порушення податкового законодавства у той же період, що є недопустимим.

Як встановлено судом у цій справі, перевіркою встановлено неповноту декларування інформації про всі здійснені контрольовані операції протягом звітного року, а саме: відсутня інформація щодо контрольованих операцій здійснених в 2021 році на загальну суму 16267297, 00 грн.

Вирішуючи питання стосовно того, що податковий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення застосував норми права (п.п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 розділу Х «Перехідні положення» Податкового кодексу України), яка на момент винесення останнього вже більше ніж 6 місяців була виключена з Податкового кодексу України і не застосував пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, який є діючий та який урегульовував питання застосування штрафів за порушення податкового законодавства під час карантину, суд зазначає про таке.

Відповідно до положень статті 58 Конституції України установлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналізуючи положення приведеної норми закону, Конституційний суд у своєму рішенні N 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року зазначив, що: «…положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб…».

Відповідно до абзацу другого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду № 6-рп/2016від 8 вересня 2016 року, пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.

Виходячи з вищевикладеного, суд робить висновок, що на спірні правовідносини, які спірне податкове повідомлення рішення винесено після виключена з Податкового кодексу України норми права (п.п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 розділу Х «Перехідні положення» Податкового кодексу України) та на дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягало застосуванню пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, який є діючий та який урегульовував питання застосування штрафів за порушення податкового законодавства під час карантину.

Отже має місце ситуація, коли норма закону підлягає застосуванню до правовідносин раніше у часі, тому в аспекті встановлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними нормами законодавств, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Задля усунення правової невизначеності та мінімізації конфліктних ситуацій щодо неоднакового тлумачення норм права Податковим кодексом України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платників податків.

У положеннях ПК України серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків суть якого зводиться до того, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Отже, мова йде не лише про загальнообов`язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов`язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні. Мова йде про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов`язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

Презумпція сформульована як принцип у статті 4 ПК України (пункт 4.1.4). Саме таким чином встановлено найвищий ступінь її імперативності. Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 ПК України саме для цього виду правовідносин, що означає безумовне її врахування при вирішенні спорів, що регулюються означеною статтею.

Положення пункту 56.21 статі 56 ПК України установлює шляхи подолання колізій у податкових правовідносинах таким чином: у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких, платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 300/2906/22.

У ситуації, яка склалась зокрема податкове повідомлення рішення винесено після виключена з Податкового кодексу України норми права (п.п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 розділу Х «Перехідні положення» Податкового кодексу України) та на дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягало застосуванню пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, який є діючий та який урегульовував питання застосування штрафів за порушення податкового законодавства під час карантину.

З огляду на викладене, вищезазначені обставини не повинні нести у собі негативний вплив на добросовісного платника податку, який своєчасно та у повному обсязі сплатив податкові зобов`язання, й з внесенням змін, які передбачали для нього певні пільги, очікував на можливість їх застосування.

Будь-яких доказів для спростування викладеного висновку, у тому числі і щодо правомірності застосування п.п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 розділу Х «Перехідні положення» Податкового кодексу України на дату проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідач при розгляді справи судом не надав.

Таким чином, у діях позивача відсутні порушення податкового законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідач не надав суду доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року).

В силу принципу пропорційності втручання в право особи безперешкодно користуватися та розпоряджатися своїм майном можливе лише за умови дотримання "справедливої рівноваги" між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Верховний Суд у Постанови від 02.07.2019 року у справі № №826/10414/16 зазначає, що неузгодженість дій органів державної влади або невиконання державними органами та їх посадовими особами своїх безпосередніх обов`язків не повинно тягти за собою покладення на суб`єкта господарювання надмірних обов`язків або інших несприятливих наслідків, як це мало місце у справі.

Отже, під час розгляду справи встановлено як відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, що нівелює висновки такої перевірки та прийняте за результатами такої перевірки податкове повідомлення-рішення.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 3028,00 грн, що документально підтверджується платіжним дорученням № 9226 від 05.06.2024 року.

Оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 3028,00 підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мефферт Ганза Фарбен" (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Курсантська, будинок 7-Б, код ЄДРПОУ 31158382) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольска, 17а, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2024 року № 0089262301.

Стягнути на користь Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мефферт Ганза Фарбен" (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Курсантська, будинок 7-Б, код ЄДРПОУ 31158382) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, вул. Сімферопольська, 17а, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук