Рішення

від 12.08.2024 по справі 560/5391/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

Справа № 560/5391/24

РІШЕННЯ

іменем України

12 серпня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся із заявою про призначення дострокової пенсії за віком. Зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 21.02.2024 №222330006253 протиправно відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Ухвалою від 16.04.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачі не скористалися правом на подачу відзиву на позов. Тому відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Позивач 14.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 21.02.2024 №222330006253 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та відсутністю довідки про безпосередню участь в бойових діях.

Також зазначено, що вік позивача складає 55 років 02 місяці 05 днів. Страховий стаж 15 років 0 місяців 10 днів.

До страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи з 01.05.1986 по 27.10.1987 у колгоспі імені Леніна згідно трудової книжки від 10.10.1987 серії НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про час роботи за фактичною тривалістю (вироблені трудодні);

- період роботи з 15.11.1989 по 22.02.1991 згідно трудової книжки від 10.10.1987 серії НОМЕР_1 , оскільки в записі про звільнення наявне необумовлене виправлення, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162;

- період роботи з 17.09.1991 по 26.11.1991 згідно трудової книжки від 10.10.1987 серії НОМЕР_1 , оскільки запис не завірено печаткою підприємства;

- періоди здійснення підприємницької діяльності з 17.10.2008 по 21.08.2014, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в зазначені періоди.

Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон № 1058 визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058 закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 115 Закону № 1058 визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають особи після досягнення віку 55 років.

Необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону № 1058 становить 25 років.

Таким чином, для призначення пенсії позивачу необхідно мати 25 років страхового стажу.

До страхового стажу не враховано періоди роботи з 01.05.1986 по 27.10.1987, з 15.11.1989 по 22.02.1991, з 17.09.1991 по 26.11.1991 та з 17.10.2008 по 21.08.2014.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки від 10.10.1987 серії НОМЕР_1 позивач у період з 01.05.1986 по 27.10.1987 працював у колгоспі імені Леніна; у період з 15.11.1989 по 22.02.1991 у санітарно-технічному господарстві військової частини; у період роботи з 17.09.1991 по 26.11.1991 на Славутському заводі "Будфарфор" ім. XXV з`їзду КПРС, отже є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Також, судом враховано наявну в матеріалах справи архівну довідку від 09.08.2022 № 01-34/834, згідно якої встановлено, що в книгах обліку трудового стажу і заробітку колгоспника Сільськогосподарського кооперативу ім. Лесі Українки с. Ганопіль Славутського району містяться відомості про кількість відпрацьованих позивачем людиноднів за 1986 рік - 153 людинодні та за 1987 рік - 72 людинодні.

Крім того, суд також зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Пенсійний орган приймаючи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Разом з тим, суд зазначає, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця, а не працівника.

Таким чином, дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.05.1986 по 27.10.1987, з 15.11.1989 по 22.02.1991 та з 17.09.1991 по 26.11.1991 є протиправними, тому слід зобов`язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.05.1986 по 27.10.1987, з 15.11.1989 по 22.02.1991, з 17.09.1991 по 26.11.1991.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 17.10.2008 по 21.08.2014, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами першою та другою статті 24 Закону № 1058-IVвизначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту а, б статті 3 Закону №1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема:

- особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

- особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

Згідно зі статтею 56 Закону №1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою набуття права на трудову пенсію фізичній особі-підприємцю є наявність стажу роботи, за умови сплати останніми страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до п.1 ч. 3-1 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком № 637.

Відповідно до п.4 Порядку № 637 час роботи осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і на виключно їх праці, за період до 1 травня 1993 року зараховується в трудовий стаж за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Аналізуючи вищенаведені норми права суд зазначає, що періоди провадження підприємницької діяльності зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності лише у разі перебування особи на спрощеній системі оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку.

Відповідно до підпункту 2 п. 2.1 Порядку № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 по справі №643/20104/15-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, документи, що додані до матеріалів справи, не містять інформації про сплату страхових внесків, а також щодо здійснення позивачем у спірний період підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

При цьому, позивачем не надано визначених законодавством торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків, а також доказів перебування у спірний період на спрощеній системі оподаткування.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що позивач будучи фізичною особою-підприємцем у спірний період перебував на спрощеній системі оподаткування та сплачував страхові внески.

Позивачем будь-якого документального підтвердження вказаного, як до відповідача, так і до суду надано не було.

Отже, період здійснення підприємницької діяльності позивачем з 17.10.2008 по 21.08.2014 не підлягає зарахуванню.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Також, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Відповідно до приписів ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже, питання щодо призначення та виплати пенсії, віднесено виключно до компетенції Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та не входить до компетенції суду.

Враховуючи вищезазначене, оскільки суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, суд доходить висновку, що для належного способу захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 258, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 21.02.2024 №222330006253 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення дострокової пенсії за віком, періоди його роботи з 01.05.1986 по 27.10.1987 у колгоспі імені Леніна, з 15.11.1989 по 22.02.1991 у санітарно-технічному господарстві військової частини, з 17.09.1991 по 26.11.1991 на Славутському заводі "Будфарфор" ім. XXV з`їзду КПРС, згідно з трудовою книжкою від 10.10.1987 серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.02.2024 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідачі:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, 29013 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003 , код ЄДРПОУ - 13559341)

Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький "Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький