Ухвала

від 12.08.2024 по справі 620/10222/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 серпня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/10222/24

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Тихоненко О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати мені середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2018 по 05.06.2024;

стягнути з Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України на мою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 725 190,83 грн. (сімсот двадцять п`ять тисяч сто дев`яносто гривень 83 копійок).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 дану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача у заяві на те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми статті 233 КЗпП України та на той факт, що позивач тривалий час, як до повномасштабного вторгнення так і після проходить військову службу, виконує обов`язки в посиленому режимі та має статус учасника бойових дій суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

За характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.

Як встановлено судом 06.06.2024 на картковий рахунок позивача надійшли кошти на виконання рішення суду, про що вказує позивач в позовній заяві.

Суддя наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Суд вказує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер про Бельгії" виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.11.2018 у справі № 804/958/17 та від 07.09.2023 у справі №160/914/23.

Позивач зазначає, що він є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 12.05.2014, проходить військову службу та виконує обов`язки в посиленому режимі.

Суд приймає такі доводи до уваги, однак зазначає, що позивачем при цьому не надано суду доказів, що протягом червня-липня 2024 року у нього існували об`єктивні причини, що унеможливлювали дотримання процесуального строку на оскарження бездіяльності відповідача та стягнення коштів.

При цьому, суд відзначає, що статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення, виданого у 2014 році, є підставою для звільнення від сплати судового збору, однак не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки не підтверджує участь у бойових діях у вказаний вище період чи здійснення ним інших заходів, які позбавили позивача можливості вчасно реалізувати своє право на судовий захист. При цьому, позивач не надає суду інших належних і допустимих доказів, які підтверджують такі обставини.

Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові у справі №500/1912/22, однак повторно зазначає, що позивач не надав суду жодних доказів наявності у нього таких обставин проходження військової служби, які виключали б можливість звернутися з позовом у встановлений строк.

Щодо посилання позивача на запровадження в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, як поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України.

Водночас, введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Суд наголошує, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу позивача, у чому полягає несення служби у посиленому режимі, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

Неможливість здійснення процесуальних дій учасником процесу задля визнання підстави поважною причиною пропуску процесуального строку має бути реальною. Указані ж доводи позивача є неаргументованими, адже не містять належного підтвердження доказами. Лише констатація факту, що позивач є учасником бойових дій з 2014 року та є військовослужбовцем не дозволяє суду прийти до обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку.

Суд не заперечує, що вказані обставини могли ускладнити дотримання строку на звернення до суду, однак вони не підтверджені достатніми та належними доказами.

Доказів існування інших непереборних обставин, які перешкоджали позивачу скористатись правом на звернення з позовом у межах визначеного КАС України строку, позивач не зазначає та не надає.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав визнавати поважними причини пропуску строку звернення до суду.

Дотримання строків звернення до суду є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Зазначені процесуальні строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із позовом до суду, відносини стають стабільними.

Приписами статті 44 КАС України встановлено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду, а також належного оформлення позовної заяви.

При цьому у рішенні Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 по справі Смірнова проти України зазначено, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

Згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наведені в заяві позивача підстави для поновлення строку звернення до суду не є поважними, а тому в задоволенні такої заяви слід відмовити.

Отже, станом на 12.08.2024, визначені в ухвалі недоліки позовної заяви усунуті не були, а саме: поважних причин пропуску строку звернення до суду не наведено.

Згідно пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Враховуючи, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху в частині подання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, тому позовна заява підлягає поверненню позивачу.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 122, 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви, позовну заяву і додані до неї документи надіслати позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.08.2024.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО