Постанова

від 13.08.2024 по справі 760/2131/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/2131/24 Головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В.

Провадження № 22-ц/824/12445/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету будівництва і архітектури про поновлення на посаді аспіранта,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) «Електронний суд»з позовом до Київського національного університету будівництва і архітектури про поновлення на посаді аспіранта.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 травня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу з підстав не усунення останнім недоліків цієї заяви, визначених в ухвалі від 01 лютого 2024 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справита порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що 29 квітня 2024 року на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху він надіслав поштою на адресу суду першої інстанції оновлений позов, у якому усунув всі визначені судом недоліки, а саме: виклав обставини, якими він обґрунтував свої вимоги, та надав докази, що підтверджують вказані обставини, надав докази надсилання листом з описом вкладення копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів відповідачу, а також квитанцію про сплату судового збору за кожну позовну вимогу.

Саме помічниця судді порадила йому подати документи з метою усунення недоліків позовної заяви через канцелярію суду або поштою, тому він сприйняв це як згоду суду на подання документів в паперовій формі відповідно до вимог частини дев`ятої статті 43 ЦПК України.

Зазначення судом першої інстанції в ухвалі тієї обставини, що він не надав для відповідача копії позовної заяви з додатками не відповідає дійсності, адже він відправив листом з описом вкладення на адресу Київського національного університету будівництва і архітектури повний пакет документів, щоб зняти навантаження з апарату суду та пришвидшити розгляд справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не усунув визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме подав позовну заяву в новій редакції у паперовому вигляді, що суперечить положеннямчастини дев`ятої статті 43 ЦПК України і позбавляє суд можливості прийняти позов до провадження.

Також районний суд зазначив, що з огляду на вимоги абзацу 1 частини першої статті 177 ЦПК України позивач повинен був додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості учасників справи, однак нова редакція позовної заяви разом з додатками подана ОСОБА_1 до суду лише в одному екземплярі, що позбавляє суд можливості виконати свої процесуальні обов`язки у випадку відкриття провадження у справі, а саме направити копію позову з додатками на адресу відповідача.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

За правилом частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 3 ЦПК України верховенство права є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація є гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

З огляду на принцип верховенства права, таку його складову як законність, колегія суддів аналізує та оцінює закон, який регулює відповідні правовідносини, щодо його якості як гарантії застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону.

У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) застосовує певні критерії до аналізу якості закону, зазначаючи, що 1) закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку (рішення у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» від 26 квітня 1979 року).

У справі «Сєрков проти України» рішення від 07 липня 2011 року, в якій державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок (пункт 51), ЄСПЛ зазначив, що «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

У справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України», рішення від 26 червня 2018 року (пункт 186) ЄСПЛ вказав, що принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (див. рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року, пункт 84).

Позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 175 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 24 січня 2024 року ОСОБА_1 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» пред`явив в Солом`янському районному суді м. Києва в електронній форміпозов до Київського національного університету будівництва і архітектури, у якому просив визнати наказ про його відрахування з аспірантури недійним та поновити його на посаді аспіранта денної форми навчання кафедри філософії університету.

Суд першої інстанції ухвалою від 01 лютого 2024 року залишив позовну заяву без руху у зв`язку з тим, що вона не відповідала вимогам пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України, абзацу 1 частини першої та частини п`ятої статті 177 ЦПК України, та звернув увагу позивача на необхідності:

надання документів на підтвердження його перебування на посаді аспіранта кафедри філософії Київського національного університету будівництва і архітектури, відрахування його з аспірантури та інших доказів у підтвердження обставин, на які він посилається як на обґрунтування пред`явленого позову;

надання доказів, що підтверджують надсилання листом з описом вкладення відповідачу копій поданих до суду документів, оскільки зазначений позов був сформований в підсистемі «Електронний суд»;

надання документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Копію вказаної ухвали ОСОБА_1 отримав безпосередньо в суді під розписку 23 квітня 2024 року.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху 29 квітня 2024 року позивач надіслав засобами поштового зв`язку на адресу суду у паперовій формі нову редакцію позовної заяви з додатками, фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 29 квітня 2024 року про направлення рекомендованого листа на адресу КНУБА, а також квитанції про сплату судового збору за подання позову.

Вирішуючи питання про те, чи належним чином були усунуті виявлені недоліки позовної заяви, суд першої інстанції вказав, що однією з причин залишення позову без руху була відсутність доказів направлення копії позовної заяви на адресу відповідача, оскільки у первісній редакції позовна заява була подана через підсистему «Електронний суд». Натомість, на виконання ухвали від 01 лютого 2024 року позивач вирішив подати позовну заяву в новій редакції у паперовому вигляді, що суперечить положенням процесуального законодавства та не може вважатися належним усуненням недоліків позову.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в кожній конкретній справі оцінює доводи апеляційної скарги з урахуванням встановлених обставин справи та норм права, які застосував суд першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, тринадцятої статті 14 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.

Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), розробляються Державною судовою адміністрацією України та затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду в день надходження документів (підпункт 15.2 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України).

Відповідно до частини сьомої статті 15-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Державної судової адміністрації України та після консультацій з Радою суддів України.

05 жовтня 2021 року набрало чинності Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС).

Отже, 05 жовтня 2021 року є датою початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку (30 днів із дня опублікування оголошення Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» оголошення про створення та забезпечення функціонування вказаних підсистем (модулів) ЄСІТС) (див. пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22, провадження №14-48цс22).

Вища рада правосуддя в оголошенні повідомила, що «відповідно до пункту 2 § 2 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон) окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) починають функціонувати після опублікування оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС, яке має містити інформацію про підпункти, пункти цього розділу, які вводяться в дію у зв`язку з початком функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС.

Отже, з початком функціонування підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв`язку: вводяться в дію підпункт 1 пункту 3, підпункт «а» підпункту 3 пункту 17, пункт 19 § 1 розділу 4 Закону; підпункт 5 пункту 7 § 1 розділу 4 Закону - в частині щодо можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, функціонування офіційних електронних адрес та процедури реєстрації, автентифікації та доступу осіб до функціонуючих підсистем (модулів) ЄСІТС (електронний кабінет); зазнає змін порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, особливості вчинення яких передбачені підпунктами 17.1, 17.5, 17.6, 17.14, 17.16 підпункту 17 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України; підпунктами 15.1, 15.5, 15.6, 15.14, 15.16 підпункту 15 пункту 1 розділу XIІI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України; підпунктами 15.1, 15.5, 15.7, 15.15, 15.17 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України; підпунктом 17.7 підпункту 17 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, підпунктом 15.7 підпункту 15 пункту 1 розділу XIІI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, підпунктом 15.8 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України - в частині фіксування судових засідань, що проводяться в режимі відеоконференції з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку.

Ці дії вчиняються з використанням підсистем (модулів) ЄСІТС у порядку, визначеному Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення ЄСІТС), та нормами процесуального законодавства, що регулюють порядок вчинення таких дій після початку функціонування відповідних підсистем (модулів) ЄСІТС.

Відповідно до пункту 3 Положення про ЄСІТС - це сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.

Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, який містить обов`язкові реквізити документа, правовий статус якого засвідчено кваліфікованим електронним підписом автора (підпункт 5.4 пункту 5 Положення про ЄСІТС).

Користувач ЄСІТС (користувач) - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень (підпункт 5.6 пункту 5 Положення про ЄСІТС).

Відповідно до пункту 8 Положення про ЄСІТС підсистема «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (https://cabinet.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав.

Доступ користувачів до підсистем (модулів) ЄСІТС, окрім Електронного кабінету, також може забезпечуватися за допомогою сервісу обміну даними між відповідними підсистемами (модулями) ЄСІТС та іншими інформаційними системами.

Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення про ЄСІТС).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС у добровільному порядку (пункт 10 Положення про ЄСІТС).

Процедура реєстрації Електронного кабінету фізичної особи та фізичної особи - підприємця здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису такої особи (пункт 11 Положення про ЄСІТС).

Підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Положення про ЄСІТС).

Процесуальні та інші документи, пов`язані з розглядом справ у суді та розглядом у Вищій раді правосуддя справ про порушення суддею (прокурором) вимог щодо несумісності, дисциплінарного проступку судді, втручання в діяльність судді, можуть подаватися до суду та Вищої ради правосуддя в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд» (пункт 25 Положення про ЄСІТС).

Згідно з пунктом 37 Положення про ЄСІТС підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Документи, які один з учасників справи надіслав до суду, іншого органу чи установи у системі правосуддя з використанням Електронного суду, в передбачених законодавством випадках автоматично надсилаються до Електронних кабінетів інших учасників справи чи їхніх повірених після реєстрації цих документів в АСДС або автоматизованих системах діловодства.

До Електронного кабінету користувачів надсилаються відомості, у тому числі про отримання та реєстрацію документів у справі, а також інші відомості, що призвели до зміни стану розгляду справи.

Особам, які не мають зареєстрованих Електронних кабінетів, документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

У пункті 111 розділу V «Перехідні положення» Положення про ЄСІТС визначено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду в електронній формі з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає документи у справах або на офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. У разі надсилання судом документів на адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом, ризики технічної неможливості доставки документа суду на відповідну адресу учасника судового процесу несе учасник судового процесу.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 подав позовну заяву до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд».

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Колегія суддів зазначає, що у частині сьомій статті 43 ЦПК України передбачено, що у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу, мають подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі (частина дев`ята статті 43 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Таким чином, цієї нормою визначено суб`єктний склад осіб, реєстрація офіційної електронної адреси в системі ЄСІТС для яких є обов`язковою.

Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом. Особливості використання електронного підпису або іншого засобу електронної ідентифікації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина восьма статті 14 ЦПК України).

Колегія суддів зауважує, що метою реєстрації офіційних електронних адрес в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку є пришвидшення та спрощення комунікації між судом та учасниками судових процесів, до яких віднесено, зокрема, юридичні особи, зареєстровані за законодавством України. Важливим в цьому аспекті є забезпечення можливості ознайомлення інших сторін у справі зі змістом документів, що направляються до суду в електронній формі.

У цій справі відповідачем є Київський національний університет будівництва і архітектури, який належить до суб`єктів, визначених частиною шостою статті 14 ЦПК України, та повинен мати зареєстрований «Електронний кабінет».

Отже, ОСОБА_1 , який звернувся до суду через підсистему «Електронний суд» був вправі очікувати, що відповідач мав отримати позовну заяву в «Електронному кабінеті» через підсистему «Електронний суд» в автоматичному режимі.

Підтверджений належними доказами намір суб`єкта приватного права дотриматися вимог процесуального закону разом зі встановленими фактами невиконання суб`єктом владних повноважень імперативних вимог статті 14 ЦПК України (зареєструвати офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі), а також низка процесуальних гарантій для всіх учасників справи, зокрема, знати та користуватися всіма процесуальними правами під час розгляду справи в суді першої інстанції, не можуть бути підставою для повернення позовної заяви у цій справі з таких підстав.

Застосовуючи процесуальні норми суди мають керуватися принципом розумності, відповідно до якого застосування відповідних норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду.

Вищевказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 лютого 2023 року у справі № 580/5209/22, від 28 березня 2023 року у справі № 260/1322/21.

При цьому колегія суддів враховує, що в суду першої інстанції не було підстав розглядати факт подання ОСОБА_1 позову у новій редакції в паперовій формі як спосіб усунення недоліків первісної позовної заяви, поданої в електронній формі, оскільки в ухвалі Солом`янського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року від позивача вимагалося лише подання документального підтвердження обставин, якими він обґрунтував свої вимоги.

Такі документи у паперовій формі були долучені позивачем до заяви про усунення недоліків позовної заяви з одночасним їх направленням засобами поштового зв`язку на адресу відповідача, що відповідає тому способу усунення недоліків, про який зазначив сам суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, та не суперечить положенням статті 43 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року в справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21); Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в справі № 340/141/21 (адміністративне провадження № К/9901/18182/21).

Подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суд від 28 березня 2023 року у справа № 260/1322/21.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, вирішуючи питання про повернення позовної заяви, місцевий суд в оцінці спірних правовідносин повинен був взяти до уваги системне тлумачення норм як ЦПК України, так і Положення про ЄСІТС, які регулюють порядок звернення до суду в електронній формі, а також керуватися обов`язком суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Крім того, на момент повернення позовної заяви ОСОБА_1 процесуальні норми уже передбачали процесуальні наслідки за невиконання юридичними особами, зареєстрованими за законодавством України, обов`язку з реєстрації електронного кабінету.

Такі наслідки були встановлені у частині сьомій статті 43 ЦПК України Законом № 3200-IX від 29 червня 2023 року, зокрема, якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Отже, законодавець через відповідне правове регулювання забезпечив якість закону та його ефективність, оскільки якісний закон впливає на правомірну поведінку особи, яка звертається до суду за захистом порушеного права та забезпечує особі передбачити можливу свою поведінки та поведінку учасників цивільного процесу, а також наслідки, які може застосувати суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

У справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункт 52) ЄСПЛ зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09, пункт 19), суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

Порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Есім проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, пункт 21).

З огляду на правове регулювання питання звернення особи до суду через електронний суд, надання особі права на звернення до суду саме в такій формі, зобов`язання відповідних суб`єктів реєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку, а також вимога закону для особи, яка подає до суду документи в електронній формі, надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів, не є логічним, не відповідає легітимній меті запровадження ЄСІТС - пришвидшення та спрощення комунікації між судом та учасниками судових процесів, забезпечення можливості ознайомлення інших сторін у справі зі змістом документів, що направляються до суду в електронній формі.

У ситуації, коли національне законодавство (статті 14, 43, 177 ЦПК України, Положення ЄСІТС), врегульовує питання стосовно документів, що додаються до позовної заяви, без юридичної визначеності, колегія суддів дійшла висновку, що застосування судом першої інстанції виключно процесуальної норми частини дев`ятої статті 43 ЦПК України є таким, що необґрунтовано обмежило право позивача на доступ до суду.

З огляду на практику ЄСПЛ та неоднозначне тлумачення приписів статей 14, 43, 177 ЦПК України щодо обов`язку особи додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів та можливості особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній систем подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС, колегія суддів керується з найбільш сприятливого для особи тлумачення закону і зазначає, що суд першої інстанції, наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 752/11445/22.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Отже, суд першої інстанції порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку обмеження, встановлені частиною дев`ятою статті 43 ЦПК України, не переслідують легітимну мету, відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута при зверненні до суду.

Повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При поверненні позовної заяви суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист).

Отже, в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав визнавати неподаною та повертати позовну заяву ОСОБА_1 до Київського національного університету будівництва і архітектури про поновлення на посаді аспіранта, позивачу належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат позивача у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету будівництва і архітектури про поновлення на посаді аспіранта направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2024 року.

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній