Постанова

від 13.08.2024 по справі 380/11618/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11618/24 пров. № А/857/15209/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі №380/11618/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними дій,-

суддя в 1-й інстанції Кузан Р.І.,

час ухвалення рішення 04.06.2024,

місце ухвалення судового рішення не зазначено,

дата складання повного тексту судового рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В :

31.05.2024 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (далі апелянт, позивач, ТОВ «Нафтогаз Тепло») до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач, Миколаївський ВДВС), в якому позивач просить:

- визнати дії в.о. начальника Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Комарницької Олени Василівни щодо винесення постанови про накладення штрафу від 02.05.2024 у Виконавчому провадженні №74630882 від 04.04.2024 неправомірними;

- скасувати постанову Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.05.2024 у виконавчому провадженні №74630882 від 04.04.2024 щодо накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло», прийняту в.о. начальника ОСОБА_1 .19.03.2024.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Ухвалу суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі є незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції при винесенні оскарженої ухвали покликався на висновки суду апеляційної інстанції, що чинним законодавством не передбачено врахування судами позицій судів апеляційної інстанції при розгляді справ.

Крім того, суд першої інстанції посилається на висновки Верховного Суду, в яких зазначено, що розгляд справ про оскарження постанов про накладення штрафу здійснюється саме до адміністративних судів, та відступає від цих правових висновків з посиланням на правову позицію суду апеляційної інстанції, що є порушенням процесуального законодавства та принципу правової визначеності.

Апелянт зауважує, що оскільки постанова державного виконавця про стягнення штрафу за своєю суттю та змістом є виконавчим документом, порядок оскарження якого прямо передбачений ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», спір про скасування такої постанови належить до юрисдикції адміністративних судів.

Оскільки постанова про стягнення штрафу не стосується організації судового рішення як такого, даний спір підсудний Львівському окружному адміністративному суду.

Оскарженню до адміністративних судів підлягають постанови державного виконавця про накладення штрафів, прийняті як в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, так і постанови як виконавчі документи в окремому виконавчому провадженні

Окрім цього, в силу припису ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюється саме адміністративний порядок звернення до суду щодо оскарження дій державного виконавця з прийняття постанови про накладення штрафу.

Апелянт просив ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав повністю.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла переконання, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби (приватних виконавців), щодо яких встановлено інший порядок судового оскарження.

Законом №1404-VIII встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, відповідно до якого вони можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що позивач оскаржує індивідуальний акт, винесений державним виконавцем на підставі наказу Господарського суду Львівської області про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» вчинити дії по відключенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління -27» до електроенергії на об`єктах позивача, що знаходяться у м. Новий розділ, вул. Ходорівська, 4/1 та вул. Гірнича.

Безпосередньо до адміністративного суду, згідно з ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» можуть бути оскаржені:

- постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій лише у тому разі, коли вони винесені у межах виконавчого провадження з приводу виконання рішень інших органів (посадових осіб), але не судових рішень;

- рішення, дії, бездіяльність державного виконавця щодо безпосереднього виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій як виконавчих документів, прийнятих у виконавчому провадженні щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Відтак, позовні вимоги щодо оскарження постанови про накладення штрафу, не виділених в окреме виконавче провадження та винесених в межах виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, повинні вирішуватися за загальними правилами, встановленими ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», а саме судом який видав виконавчий документ.

За загальним правилом сторони виконавчого провадження, їхні представники та прокурор можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист. Разом з цим інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до адміністративного суду.

Враховуючи правила предметної підсудності та характер спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанови, слід відмовити.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Колегія суддів зауважує, що віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства.

Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегією суддів з`ясовано, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 апеляційні скарги ТОВ «Львівенергозбут» від 03.11.2023 та ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 07.11.2023 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2023 у справі №914/1574/23 залишено без змін.

01.04.2024 Господарським судом Львівської області видано наказ №914/1574/23 про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399765) вчинити дії по підключенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління-27» (81652, Львівська обл., м. Новий Розділ, вул. Ходорівська, 4/1, код ЄДРПОУ 37753155) до електроенергії на об`єктах Позивача, що знаходяться у м. Новий Розділ, вул. Ходорівська, 4/1 (виробнича база, ЕІС-код 62Z88231835490890) та вул. Гірнича (гараж, ЕІС-код 62Z8924980153298).

17.04.2024 ТОВ «Нафтогаз Тепло» отримано копії постанов в.о. начальника Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Олени Комарницької,(далі державний виконавець), а саме:

- постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.04.2024 №74630882 із стягненням з боржника виконавчого збору у розмірі 32000 грн;

- постанови про стягнення виконавчого збору від 04.04.2024 у ВП №№74630882 у розмірі 3400 грн;

- постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №74630882 від 04.04.2024 у розмірі.

В постанові про відкриття провадження зазначено про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів з моменту отримання цієї постанови.

Постановою від 24.04.2024 державним виконавцем виправлено помилку у постанові про стягнення виконавчого збору та вказано 32000 грн замість 3400 грн. та винесено вимогу від 24.04.2024 щодо необхідності виконання судового рішення до 01.05.2024.

16.05.2024 Товариством отримано постанову від 02.05.2024 державного виконавця про накладення штрафу у розмірі 3400 грн у зв`язку із невиконанням без поважних причин боржником рішення протягом 10 робочих днів разом із актом державного виконавця від 02.05.2024.

Накладення на Товариство штрафу стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом про його скасування.

Колегією суддів з`ясовано, що позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою в порядку ст. 287 КАС України «Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця», оскільки вважає, що постановою про накладення штрафу від 02.05.2024 у виконавчому провадженні №74630882, порушено його права, свободи та законні інтереси.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Проаналізувавши викладене, слідує висновок, що примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державних чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу та про стягнення основної винагороди.

Тобто, постанова про накладення штрафу є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Колегія суддів звертає увагу на те, що особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця унормовано ст. 287 КАС України, ч. 1 якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Разом з тим, ст. 74 Закону №1404-VIII визначає порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані ці правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до розглядуваних спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 74 Закону №1404-VIII, якою визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Така позиція колегії суддів узгоджується з висновками щодо застосування наведених вище правових норм, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 у справі №921/16/14-г/15, у справі №127/9870/16-ц та у справі №2-01575/11, від 28.11.2018 у справі №2-01575/11, від 13.03.2019 у справі №545/2246/15-ц, від 03.04.2019 та від 10.04.2019 у справах №370/1288/15 та №766/740/17-ц відповідно, від 29.05.2019 у справі №758/8095/15-ц, від 02.10.2019 у справі №766/10138/17-ц, від 16.10.2019 у справі №1940/1957/18, від 15.01.2020 у справі №1.380.2019.001073 та від 29.09.2020 у справі №295/6656/14-ц, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі №160/4071/20, від 31.03.2021 у справі №640/18024/20, від 30.11.2022 у справі №640/14282/19.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови про накладення штрафу від 02.05.2024, що, своєю чергою, свідчить і про помилковість висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження та застосування п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, що зумовило порушення норм процесуального права і постановлення передчасної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у цій справі.

Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.

Відповідно до статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є Сторонами.

Європейський суд з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

Ба більше, у рішенні від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами.

Висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі не відповідають встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «ТОВ «Нафтогаз Тепло» підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження від 04.06.2024 - скасуванню, у зв`язку з порушенням норм процесуального права та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 170, 243, 308, 312, 320, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі №380/11618/24 про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови складено та підписано 13.08.2024.