Вирок

від 08.08.2024 по справі 334/1864/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 08.08.2024 Справа№ 334/1864/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/882/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №334/1864/23Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.4 ст.186 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2024 року, яким

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), мешкаючого у АДРЕСА_2 ),

та

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого у АДРЕСА_3 ),

визнано винуватими і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_10 та ОСОБА_9 визнано винуватими і засуджено за те, що вони 17.01.2023 року приблизно о 12 годині 30 хвилин, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, за попередньою змовою між собою, в умовах воєнного стану, через відчинені ворота зайшли на територію домоволодіння АДРЕСА_4 .

Далі, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою між собою, знаходячись на вказаній території домоволодіння, через відчинені двері, шляхом вільного доступу зайшли до приміщення вказаного будинку, де мешкає потерпілий ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який в той час відпочивав та знаходився на ліжку.

Продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою між собою, знаходячись у приміщенні житлової кімнати вказаного будинку, відкрито викрали зі столу телевізор вартістю 10 100 гривень, який на праві власності належить потерпілому ОСОБА_11 .

Після чого, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою між собою, утримуючи при собі відкрито викрадене майно потерпілого ОСОБА_11 , залишили місце вчиненого кримінального правопорушення, яким в подальшому розпорядилися на власний розсуд, спричинивши останньому матеріальну шкоду на суму 10 100 гривень.

Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч.4 ст.186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з проникненням у житло, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану. Йому призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.4 ст.186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з проникненням у житло, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану. Йому призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 квітня 2023 року більш суворим призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Вирішено питання про початок строку відбування покарання, зарахування в строк відбування покарання строку попереднього увязнення, запобіжний захід, скасування арешту майна, процесуальні витрати та речові докази.

В апеляційній скарзі прокурор просив вирок щодо ОСОБА_9 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч.4 ст.186 КК у виді 7 років позбавлення волі. Вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 квітня 2023 року відносно ОСОБА_9 виконувати самостійно. В решті вирок суду залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що злочин, за вчинення якого ОСОБА_9 засуджено оскаржуваним вироком, був вчинений ним 17.01.2023 року, тобто до ухвалення вироку Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 квітня 2023 року, яким ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, а тому у даному випадку положення ч.4 ст.70 КК не підлягали застосуванню. Пославшись на зміст Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (абз.2 п.23) та постанови обєднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.02.2021 року (справа №760/26543/17, провадження №51-3600кмо20), зазначив, що вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 квітня 2023 року повинен виконуватись самостійно.

Обвинувачений ОСОБА_10 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор». Клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції від обвинуваченого на адресу апеляційного суду не надходило, у зв`язку із чим у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції за відсутності обвинуваченого ОСОБА_10 .

У судове засідання апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_11 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явився. Враховуючи дані обставини та відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК апеляційний суд проводить апеляційний розгляд без участі потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора; захисника ОСОБА_7 , яка висловила заперечення проти задоволення апеляційної скарги прокурора; обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_12 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації їх дій за ч.4 ст.186 КК вірні та ґрунтуються на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Доведеність вини та правильність юридичної кваліфікації скоєного ніким з учасників судового розгляду не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_9 покарання, колегія суддів вважає їх слушними та зазначає наступне.

Відповідно до ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 70 КК встановлено порядок призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень. Зокрема, згідно вимог ч.4 ст.70 КК, за правилами, передбаченими в частинах першій третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню.

Як слідує з роз`яснень, які містяться в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається та за таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.02.2021 року (справа №760/26543/17), у випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч.4 ст.70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, виконуються самостійно.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_9 було засуджено вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05.04.2023 року за ч.4 ст.185, ст.395 КК, із застосуванням положень ст.70 КК, до остаточного покарання у виді 5 років позбавлення волі та відповідно до ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.186 КК, за яке ОСОБА_9 засуджено оскаржуваним вироком до реальної міри покарання, він вчинив 17.01.2023 року, тобто до ухвалення вироку в першій справі.

Проте в порушення вимог кримінального законодавства суд першої інстанції призначив ОСОБА_9 остаточне покарання із застосуванням вимог ч.4 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

В силу п.3 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно ч.1 ст.421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок щодо ОСОБА_9 на підставі ст.409 КПК в частині призначеного йому покарання скасуванню, з ухваленням судом апеляційної інстанції на підставі ст.420 КПК нового вироку, оскільки покарання за попереднім вироком не може бути поглинуто покаранням за новим вироком, а підлягає самостійному виконанню, що в розумінні ч.1 ст.421 КПК і є іншим випадком, коли погіршується становище обвинуваченого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 420 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2024 року щодо ОСОБА_9 в цій справі в частині призначеного йому покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким виключити з вироку місцевого суду вказівку про призначення ОСОБА_9 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.4 ст.70 КК України.

Встановити, що вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 квітня 2023 року щодо ОСОБА_9 за ч.4 ст.185,ст.395КК України виконувати самостійно.

В решті вирок суду щодо ОСОБА_9 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даного вироку.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4