Ухвала

від 14.08.2024 по справі 916/1014/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1014/23

Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огороднік К.М.

перевіривши касаційну скаргу розпорядника майна Державного підприємства «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України» арбітражного керуючого Вудуд Гаррі Ігорович

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024

у справі № 916/1014/23

за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю «Громакс»

до боржника: Державного підприємства «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України»

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 визнано частково грошові вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба народів» до Державного підприємства «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України» в сумі 76 566, 90 грн. із задоволенням у шосту чергу та врахувати в реєстрі вимог кредиторів суму штрафних санкцій в розмірі 5 104 460 грн. В решті вимог відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба народів» задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по справі №916/1014/23 скасовано частково та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано грошові вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба народів» до Державного підприємства «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України» в сумі 17 429 585, 40 грн.; з яких врахувати в реєстрі вимог кредиторів у шосту чергу суму штрафних санкцій в розмірі 12 148 360 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 виправлено допущену у вступній та резолютивній частині постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 916/1014/23 описку, викладено абзац 2 резолютивної частини наступного змісту: Визнати грошові вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба народів» до Державного підприємства «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України» в сумі 17 429 585, 40 грн.; з яких врахувати в реєстрі вимог кредиторів у шосту чергу суму штрафних санкцій в розмірі 12 148 360 грн.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга розпорядника майна Державного підприємства «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України» арбітражного керуючого Вудуд Гаррі Ігорович з доданими матеріалами (надіслана 15.07.2024, що підтверджується конвертом Укрпошта) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 916/1014/23, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення; залишити в силі ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.02.2024.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Огородніка К.М. (головуючий), Жукова С.В., Пєскова В.Г. від 29.07.2024.

Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої ст. 287 ГПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої ст. 287 ГПК України скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Крім того, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої ст. 287 ГПК України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції постановляючи рішення про визнання грошової вимоги кредитора 10 порушив норму процесуального права у частині неправильного застосування приписів абзацу 11 частини 1 ст.1 та частини 1 ст. 45 КУзПБ.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої ст. 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу розпорядника майна Державного підприємства «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України» арбітражного керуючого Вудуд Гаррі Ігорович на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 916/1014/23 - залишити без руху.

2.Надати розпоряднику майна Державного підприємства «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України» арбітражному керуючому Вудуд Гаррі Ігоровичу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

3.Роз`яснити скаржнику у справі № 916/1014/23, що невиконання вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду Огороднік К.М.