Рішення

від 14.08.2024 по справі 612/717/23

БЛИЗНЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

612/717/23

2/612/4/24

РІШЕННЯ

іменем України

14 серпня 2024 року смт Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Лобановської С.М.,

за участі секретаря судових засідань Шевченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Близнюки цивільну справу за позовом керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, до ОСОБА_1 , третя особа СФГ «Олександр», про припинення права власності земельної ділянки шляхом конфіскації,

в с т а н о в и в:

Керівник Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, звернувся до суду з позовною заявою, (вимоги якої до відкриття провадження по справі уточнив) до ОСОБА_1 , про припинення права власності земельної ділянки шляхом конфіскації, в якій просить припинити право власності відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 6320684800:02:000:0256 площею 4,8806 га, яка знаходиться на території Близнюківської територіальної громади Лозівського району Харківської області шляхом конфіскації у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та стягнути судові витрати.

В обґрунтування вимог прокурор вказує, що позовна заява вжита на захист порушених економічних інтересів держави у земельній сфері.

Реалізуючи надані законом повноваження та з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді, Лозівською окружною прокуратурою Харківської області вивчено стан додержання вимог законодавства України щодо використання земель сільськогосподарського призначення та встановлено, що за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23.05.2019 № 1034, зареєстровано право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 4,8806 га з кадастровим номером 6320684800:02:000:0256, що знаходиться на території Близнюківської територіальної громади Лозівського району Харківської області.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником даної земельної ділянки є ОСОБА_1 , який є громадянином Російської Федерації, що підтверджується також посвіткою на постійне проживання серії НОМЕР_1 . Однак, після набуття земельної ділянки у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину, відповідач, грубо порушуючи вимоги національного законодавства, зокрема вимоги ч. 4 ст. 81 ЗК України, її протягом року не відчужив, а отже є підстави для конфіскації земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність держави.

Таким чином, прокуратурою встановлені порушення вимог чинного законодавства, які до теперішнього часу не усунуто, що свідчить про бездіяльність уповноваженого суб`єкта владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави, у зв`язку з чим вбачаються підстави для звернення до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

25 жовтня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження.

09 листопада 2023 представником третьої особи адвокатом Омельченком О.В., подано письмові пояснення щодо позову, в яких він зазначив, що з наданих прокурором документів вбачається, що відповідач є іноземцем.

Частиною другою статті 81 ЗК України передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

При цьому згідно частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Наведене вище норма кореспондується з частиною першою статті 145 ЗК України, відповідно до якої, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

З наведеного слідує, що відповідач був зобов`язаний відчужити належну йому земельну ділянку до 23 травня 2020 року.

Водночас, зазначений обов`язок не міг бути виконаний відповідачем.

До 01 липня 2021 року пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачалося, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускалася купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства.

Оскільки земельна ділянка, успадкована відповідачем, мала цільове призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», її відчуження до 01 липня 2021 року було неможливим.

Після цієї дати була чинною вже інша норма, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, щодо заборони до 01 січня 2024 року здійснювати купівлю-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб.

Оскільки спірна земельна ділянка перебувала в оренді у юридичної особи, і переважне право на отримання цієї ділянки у власність мав саме Орендар, відповідач не міг реалізувати своє повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою без порушення прав Орендаря.

Невиконання іноземними особами та особами без громадянства вказаного обов`язку у відповідності до п. «д» ч. 1 ст. 143, ч. 2 ст. 145 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку й така земельна ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Примусове відчуження спірної земельної ділянки без компенсації відповідачу її вартості було б порушенням його права власності в частині забезпечення принципу «справедливої рівноваги», а саме: між законною метою, що передбачається для досягнення цілі, та засобами, які використовуються.

В силу приписів ст. 5 ЦК України право власності відповідача на успадковану земельну ділянку суд може припинити саме в такий спосіб, оскільки він був встановлений приписами законодавства, чинного на момент існування спірних правовідносин, а не шляхом конфіскації земельних ділянок на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, як просить прокурор у позовній заяві, що у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-ІХ від 31.03.2020р. стало можливим лише з 01 липня 2021 року.

Хоча положення ч. 4 ст. 145 ЗК України в діючій редакції й визначають конфіскацію земельної ділянки як її оплатне вилучення (ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику), однак юридична термінологія «конфіскація майна» означає саме безоплатне примусове вилучення у власність держави майна, що підтверджується й змістом ст. 354 ЦК України. Водночас, якість закону та правова визначеність є складовими елементами принципу верховенства права, який задекларовано в ст. 8 Конституції України.

Такий висновок відповідає вимогам розділу V Закону України «Про міжнародне приватне право», роз`ясненням, викладеним у п. 15 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 та не суперечить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Такий спосіб захисту фактично не впливає на повноту задоволення вимог прокурора.

29 грудня 2023 року представником відповідача, адвокатом Поповим А.О., подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підпадає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику. Однак, позивач заявляючи вимогу про конфіскацію земельної ділянки не ставить у своїх вимогах питання щодо збереження за ОСОБА_1 в подальшому права на отримання повного відшкодування вартості зазначеної земельної ділянки після її продажу, у зв`язку з чим просись відмовити у задоволенні позовних вимог.

24.01.2024 представником відповідача, адвокатом Поповим А.О., подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій останній зазначив, що право на подання позову до суду у позивача виникло з 24 травня 2020 року. Проте, позивач звернувся до суду з позовом про припинення права власності земельної ділянки шляхом конфіскації лише 25 вересня 2023 року, тобто після спливу строку загальної позовної давності встановленого законом, трьох років.

Ухвалою суду від 24 січня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_2 позов підтримав та просив задовольнити з наведених у заяві підстав.

Представник позивача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, у судове засідання не з`явився, направив суду письмові пояснення, в яких позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Попов А.О., у судовому засіданні підтримали свою позицію, викладену у відзиві від 29.12.2023.

Представник третьої особи адвокат Омельченко О.В. в судовому засіданні підтримав позицію, викладену у поясненнях щодо позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні встановлено, що за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23.05.2019 серії ННЕ № 532483, зареєстрованого в реєстрі за № 1034, зареєстровано право власності на земельну ділянку за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 4,8806 га з кадастровим номером 6320684800:02:000:0256, що знаходиться на території Близнюківської територіальної громади Лозівського району Харківської області. Вказане підтверджується також Інформацією Державним актом на право власності на земельну ділянку від 13.01.2005 серії ХР № 087101. Реєстрація договору оренди на вказану земельну ділянку відсутня.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.03.2023 № 327682526 власником даної земельної ділянки є ОСОБА_1 .

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320684800:02:000:0256 ОСОБА_1 набув з 23 травня 2019 року, що підтверджується Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.03.2023 № 327682526.

Відповідно до копії посвітки на постійне проживання серії ІН № 152392 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.03.2023 № 327682526, відповідач є громадянином Російської Федерації.

Зазначені відомості, свідчать про те, що ОСОБА_1 станом на момент оформлення спадкових прав на спірну земельну ділянку та на цей час є громадянином Російської Федерації.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 26 Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним Кодексом України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Частиною 5 статті 22 ЗК України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Статтею 130 ЗК України передбачено, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: громадяни України; юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; територіальні громади; держава. Іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

За змістом частин 2, 3 та 4 статті 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті уразі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Норма ч. 4 ст. 81 ЗК України є імперативною, що зобов`язує іноземця здійснити відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а встановлений річний строк є преклюзивним строком.

Приписами статті 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Отже, підставою виникнення зобов`язання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта. Невиконання обов`язкових дій цим суб`єктом, забезпечується відповідальністю.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Статтею 354 ЦК України передбачено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до підпункту «е» частини 1 статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Так із зазначених доказів відомо, що ОСОБА_1 , будучи громадянином Російської Федерації, оформив спадщину після смерті ОСОБА_3 та не здійснив протягом року відчуження прийнятої у спадщину земельної ділянки з кадастровим номером 6320684800:02:000:0256 площею 4,8806 га для ведення товарного сільськогосподарського призначення.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 01.10.2013 уклала з СФГ «Олександр» договір оренди землі, який в подальшому було продовжено ОСОБА_1 . У оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,8806 га кадастровий номер 6320684800:02:000:0256, яка знаходиться на території Близнюківської територіальної громади Лозівського району Харківської області. Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.03.2023 № 327682526.

За змістом частин 1, 2 та 4 статті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Такий позов подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

За змістом вказаної норми права, передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом, а тому, в даному випадку, наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваних земельних ділянок, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 1 статті 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Слід зазначити, що право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, які регламентують цю процедуру, наведені у судовому рішенні.

З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власниці оспорюваної земельної ділянки, оскільки така мала достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак у встановлений законом строк земельні ділянки не відчужила, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

У контексті правовідносин у справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Що стосується строків позовної давності, суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі №369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог земельного законодавства стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6320684800:02:000:0256, площею 4,8806 га, що знаходиться на території Близнюківської територіальної громади Лозівського району Харківської області, за період 2019-2022 р.р. не здійснювались.

28 лютого 2023 року Харківською обласною прокуратурою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області скеровано запит № 15/1-218 вих-23 з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які не були відчужені протягом року, зокрема земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 . Таким чином, в лютому 2023 року прокурору було відомо про порушення права інтересів держави та особу, яка його порушила.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10-20-14-1114/0/19-23 від 13 березня 2023 року перевірка дотримання вимог земельного законодавства за фактами невідчуження вказаної земельної ділянки не проводилась, вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію спірної земельної ділянки, проти звернення до суду з вказаним позовом органами прокуратури не заперечує.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області раніше стало відомо про порушене право, а тому строк позовної давності не пропущений.

Прокурор із даним позовом звернувся в суд 25 вересня 2023 року, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності, з дня коли прокурор дізнався про порушене право та особу, яка його порушила.

Твердження представника відповідача-адвоката Попова А.О. про те, що позивач, мав знати про порушене право з 24.05.2020, суд оцінює критично, оскільки вказане твердження не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, матеріалах справи та є припущенням, крім того, державний реєстратор під час реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 не міг передбачити порушення останнім норм закону, які передбачають відчуження вказаної земельної ділянки протягом року .

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин коли позивач ймовірно міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку.

До того ж, на переконання суду, застосування строків давності у вказаних правовідносинах призведе до подальшого порушення відповідачем ОСОБА_1 вимог ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України, які передбачають заборону перебування в його власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

З урахуванням цих обставин, суд не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності.

Доводи представника третьої особи щодо неможливості відчуження земельної ділянки у встановлений законом строк мало місце внаслідок об`єктивних обставин є необґрунтованими. Доказів, неможливості продажу земельної ділянки внаслідок непереборних обставин тощо відповідачем не надано. ОСОБА_1 тривалий час перебував на території України як до початку військової агресії Російської Федерації проти України, так і після відновлення роботи автоматизованої системи Державного земельного кадастру, а тому мав можливість укласти відповідні правочини щодо спірної земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області підлягають задоволенню повністю.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 1, 22, 81, 140, 143, 145 Земельного кодексу України, ст.ст. 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України суд,

в и р і ш и в :

Позов керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, до ОСОБА_1 , третя особа СФГ «Олександр», про припинення права власності земельної ділянки шляхом конфіскації задовольнити.

Припинити право власності громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку: площею 4,8806 га, кадастровий номер 6320684800:02:000:0256, що знаходиться на території Близнюківської територіальної громади Лозівського району Харківської області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, рахунок UA178201720343160001000007171) понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене повністю або частково в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Близнюківський районний суд Харківської області в тридцятиденний строк з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 14 серпня 2024 року.

Учасники справи:

Позивач.

Лозівська окружна прокуратура Харківської області, місцезнаходження: вул. Богданівська, 17, м. Лозова Харківської області, 64602.

в інтересах держави в особі - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ 39792822, місцезнаходження: вул. Комічна, 21, поверх 8-9, м. Харків, 61165.

Відповідач.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача.

ОСОБА_4 , свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 2282 від 21.03.2011, адреса: АДРЕСА_2 .

Третя особа.

СФГ «Олександр», код ЄДРПОУ 31834563, адреса: Харківська область, Лозівський район, с. Острівщина, вул. Молодіжна, буд. 5.

Представник третьої особи.

ОСОБА_5 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 999 від 01.07.2011, адреса: 61140, м. Харків, проспект Гагаріна, 98, корп. 1, к. 14.

Суддя С.М. Лобановська