Постанова

від 13.08.2024 по справі 201/1074/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5891/24 Справа № 201/1074/24 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, треті особи: Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, Державна казначейська служба України, про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, в якій подана апеляційна скарга Державною казначейською службою України на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2024року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, треті особи: Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області (далі УСЗН Покровської міської ради Донецької області), Державна казначейська служба України (далі ДКСУ), про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 22 вересня 2017року № 6/I/V/140 йому надано статус учасника бойових дій, на підставі якого у жовтні 2017року видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 2017року.

З березня 2017року, у зв`язку з покладенням на нього тимчасового виконання обов`язків та подальшого призначення його на посаду начальника відділення розслідування злочинів в сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, він переїхав з м. Слов`янська до м. Покровська Донецької області.

У 2020році він не в повному обсязі отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, виплата якої передбачена ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Йому з вини УСЗН Покровської міської ради Донецької області була нарахована та виплачена тільки частина щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1 390,00грн.

Не погоджуючись з розміром виплаченої йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, він письмово звернувся до УСЗН Покровської міської ради Донецької області з проханням здійснити перерахунок та виплатити належну йому допомогу у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, тобто 8 190,00грн з урахуванням вже виплаченої суми в розмірі 1 390,00грн, на що отримав відмову, у зв`язку з чим 09 березня 2021року він з відповідним позовом звернувся до Донецького окружного адміністративного суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2021року у справі № 200/2626/21-а позовні вимоги ОСОБА_1 до УСЗН Покровської міської ради Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії УСЗН Покровської міської ради Донецької області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком (8 190,00грн), з урахуванням раніше виплачених коштів (1 390,00грн) та стягнуто на користь ОСОБА_1 з УСЗН Покровськоїміської радиДонецької області щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020рік, виходячи з розміру п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів, в розмірі 6 800,00грн.

У зв`язку з невиконанням вищезазначеного рішення суду, 01 липня 2021року він був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду з заявою для отримання виконавчого листа. Отримавши виконавчий лист, 27 липня 2021року він звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Покровську Донецької області для стягнення грошових коштів з УСЗН Покровської міської ради Донецької області в примусовому порядку.

14 вересня 2021року він повторно звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Покровську Донецької області з метою отримання інформації про стан стягнення коштів за поданим ним виконавчим листом. Не отримавши відповіді, 20 жовтня 2021року він звернувся до ДКСУ з заявою, в якій просив надати інформацію про стан стягнення коштів за поданим ним виконавчим листом. ДКСУ своїм листом № 5-11-11/23891 від 16 листопада 2021року повідомила заявника про те, що встановлений обсяг коштів не дозволяє казначейству здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок програми за рішеннями судів, які відносяться до першої черги погашення заборгованості та планується здійснити погашення заборгованості в порядку черговості, орієнтовно у ІІ кварталі 2022 року за умови належного фінансування програми.

В подальшому він був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду з метою отримання дублікату виконавчого листа, отримавши який 03 липня 2023року ним він був спрямований на адресу відповідача. 24 серпня 2023року на його картковий рахунок відповідач перерахував 6 766,00грн на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду.

У зв`язку з тим, що відповідач здійснив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач вважав, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 27 жовтня 2021року по 23 серпня 2023року (665 днів).

Крім того, враховуючи тривале невиконання судового рішення, неможливість позивачем, як учасником бойових дій, використати належні кошти, зокрема на санітарно-курортне лікування та оздоровлення, він вважав, що в нього наявні правові підстави для відшкодування йому моральної шкоди, розмір якої він оцінив у 12 000,00грн.

Ураховуючи викладене, позивач виклав вимоги про стягнення з Державного бюджету України на його користь інфляційних втрат в розмірі 2 148,00грн, 3 % річних в розмірі 371,67грн та моральної шкоди в розмірі 12 000,00грн.

Рішенням Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровська від26березня 2024року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 2 148,00грн, 3 % річних в розмірі 371,67грн та моральну шкоду в розмірі 6 000,00грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклала вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 14 червня 2018року у справі № 804/3242/17, від 25 липня 2018року у справі № 466/3828/17, від 15 вересня 2019року у справі № 688/4324/17, від 06 листопада 2019року у справі № 803/1449/16, від 30 квітня 2020року у справі № 804/2076/17, від 13 серпня 2020року у справі № 818/1653/17, а також не з`ясовано, чи підлягають застосуванню положення частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, чи передбачає бюджетна програма асигнувань для виплати інфляційних втрат і трьох процентів річних після прострочення виконання рішення суду про відшкодування шкоди державою.

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів.

Зважаючи на те, що предметом даного позову є стягнення аліментів, розгляд апеляційної скарги проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Учасники справи у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 22 вересня 2017року № 6/I/V/140 позивачу ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій, на підставі якого у жовтні 2017року йому видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 2017року. Після отримання статусу учасника бойових дій він звернувся за місцем реєстрації до Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради про взяття його на облік та реєстрації в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.

З березня 2017року, у зв`язку з покладенням на позивача тимчасового виконання обов`язків та подальшого призначення його на посаду начальника відділення розслідування злочинів в сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, він переїхав з м. Слов`янська до м. Покровська Донецької області.

23 березня 2020року за вих. № 9320/401 Покровським ВП ГУНП в Донецькій області на адресу Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області надано список одержувачів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, до якого також було включено й позивача, як учасника бойових дій.

У 2020році позивач не в повному обсязі отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, виплата якої передбачена ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивачу була нарахована та виплачена тільки частина щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1 390,00грн.

Не погоджуючись з розміром виплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач письмово звернувся до УСЗН Покровської міської ради Донецької області з проханням здійснити перерахунок та виплатити належну йому допомогу у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, тобто 8 190,00грн з урахуванням вже виплаченої суми в розмірі 1 390,00грн, на що отримав відмову, у зв`язку з чим 09 березня 2021року він з відповідним позовом звернувся до Донецького окружного адміністративного суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2021року у справі № 200/2626/21-а позовні вимоги ОСОБА_1 до УСЗН Покровської міської ради Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії УСЗН Покровської міської ради Донецької області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком (8 190,00грн), з урахуванням раніше виплачених коштів (1 390,00грн) та стягнуто на користь ОСОБА_1 з УСЗН Покровськоїміської радиДонецької області щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020рік, виходячи з розміру п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів, в розмірі 6 800,00грн.

У зв`язку з невиконанням вищезазначеного рішення суду, 01 липня 2021року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з заявою про отримання виконавчого листа. Отримавши виконавчий лист, 27 липня 2021року він звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Покровську Донецької області для стягнення грошових коштів з УСЗН Покровської міської ради Донецької області в примусовому порядку.

14 вересня 2021року позивач повторно звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Покровську Донецької області про отримання інформації про стан стягнення коштів за поданим ним виконавчим листом. Не отримавши відповіді, 20 жовтня 2021року він звернувся до ДКСУ з заявою, в якій просив надати інформацію про стан стягнення коштів за поданим мною виконавчим листом. ДКСУ своїм листом № 5-11-11/23891 від 16 листопада 2021року повідомила його про те, що встановлений обсяг коштів не дозволяє казначейству здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок програми за рішеннями судів, які відносяться до першої черги погашення заборгованості та планується здійснити погашення заборгованості в порядку черговості, орієнтовно у ІІ кварталі 2022року за умови належного фінансування програми.

В подальшому він був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду з метою отримання дублікату виконавчого листа, отримавши який 03 липня 2023року ним він був спрямований на адресу відповідача. 24 серпня 2023року на його картковий рахунок відповідач перерахував 6 766,00грн на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, відповідно до наданого позивачем розрахунку, який не спростовано відповідачем, оскільки положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2012року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон № 4901-VI) цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі рішення суду), та особливості їх виконання.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі юридична особа).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011року № 845 (далі Порядок № 845) (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам») Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

За пунктом 36 Порядку № 845 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

Згідно з пунктами 38, 39 Порядку № 845 (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

Відповідно до пункту 47 (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів») безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Згідно з пунктом 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

За змістом пункту 49 Порядку № 845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується:

Казначейством, якщо боржником є державний орган;

державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ДКСУ не виконало вчасно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2021року про стягнення щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020рік, виходячи з розміру п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів, в розмірі 6 800,00грн, тому на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь інфляційні втрати та 3 % річних за період з 27 жовтня 2021року по 23 серпня 2023року.

Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності цим Кодексом 01 січня 2004року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

У постанові від 03 жовтня 2023року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки:

«91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.».

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду.

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 92), від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21, пункт 86)).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного суду від 17 січня 2024року у справі № 757/26216/22-ц (провадження № 61-10427св23).

Указане спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що ДКСУ вживались заходи для виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2021року, є безпідставними, оскільки це не звільняє відповідача від обов`язку сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних за період його невиконання.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 49 Порядку № 845 визначено, що у разі, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Аналізуючи наведені положення у співставленні зі встановленими обставинами цієї справи, треба звернути увагу, що при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, Державна казначейська служба України обмежена відповідними бюджетними призначеннями державного органу та коштами, передбаченими програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Якщо таких коштів недостатнього, Державна казначейська служба України зобов`язана звернутися до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України; при цьому Казначейство відкладає безспірне списання коштів і поновлює його після того, як такі зміни будуть внесені.

У такому аспекті, перед тим як констатувати факт протиправної бездіяльності Державної казначейської служби України у правовідносинах, які виникають у зв`язку з виконанням судових рішень, за якими боржником є державний орган, потрібно з`ясувати, чи вжило Казначейство в межах своїх повноважень усі залежні від нього дії (ухвалило рішення), спрямовані на те, щоб сплатити кошти за судовим рішенням, а також чи були для цього об`єктивні підстави та можливості.

Під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного/несвоєчасного виконання обов`язкових дій/ухвалення рішень або невиконання їх узагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

У справі, що переглядається, апеляційним судом не встановлено обставин того, що Державна казначейська служба України зверталася до Міністерства фінансів України на виконання вимог пунктом 49 Порядку № 845 з пропозиціями щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України, а також вживала він інших заходів, спрямованих на реальне виконання рішення, таких доказів матеріали справи не містить.

Також ДКСУ не навела причин, які зумовили невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд звертає увагу, що недостатність бюджетних коштів чи їх відсутність не звільняють державу від обов`язку належним чином виконати судове рішення, яке набрало законної сили.

Посилання ДКСУ в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах: від 14 червня 2018року у справі № 804/3242/17, від 25 липня 2018року у справі № 466/3828/17, від 15 вересня 2019року у справі № 688/4324/17, від 06 листопада 2019року у справі № 803/1449/16, від 13 серпня 2020року у справі № 818/1653/17, є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) відступила від висновку щодо застосування положень статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з відшкодування шкоди у грошовому розмірі, визначеному у чинному рішенні суду.

Із цих підстав апеляційний суд відхиляє й посилання заявника апеляційної скарги на неврахування постанови Верховного Суду від 30 квітня 2020року у справі № 804/2076/17 (провадження К/9901/53148/18).

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейськоїслужби України залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровська від26березня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2024року.

Судді: