Постанова

від 07.08.2024 по справі 910/15069/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. Справа№ 910/15069/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Палія В.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Сибіги О.М.

при секретарі: Бенчук О.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.08.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 (повний текст складено 18.03.2024)

у справі №910/15069/23 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колфум-Інвест»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»

про розірвання договорів та стягнення 102 819,18 дол. США, що еквівалентно 3 759 953,47 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Колфум-Інвест» (далі - ТзОВ «Колфум-Інвест»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»/банк, відповідач) про:

- розірвання депозитного договору на розміщення тимчасово вільних обігових коштів №216918 від 10.10.2013;

- стягнення суми вкладу 50 000,00 дол. США та процентів у розмірі 1 438,36 дол. США, нараховані за депозитним договором на розміщення тимчасово вільних обігових коштів №216918 від 10.10.2013;

- розірвання депозитного договору на розміщення тимчасово вільних обігових коштів №218205 від 17.10.2013;

- стягнення суми вкладу 50 000,00 дол. США та процентів у розмірі 1 380,82 дол. США, нараховані за депозитним договором на розміщення тимчасово вільних обігових коштів №218205 від 17.10.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ КБ «ПриватБанк» відмовив ТзОВ «Колфум-Інвест» у поверненні грошових коштів, які розміщені на рахунках згідно з умовами депозитних договорів на розміщення тимчасово вільних обігових коштів №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013, чим порушив свої зобов`язання щодо повернення суми вкладу та сплати відсотків, нарахованих згідно умов депозитних договорів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колфум-Інвест» суму вкладу у розмірі 50 000 доларів США та відсотки у розмірі 1 438 доларів США 36 центів за депозитним договором на розміщення тимчасово вільних коштів №216918 від 10.10.2013.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колфум-Інвест» суму вкладу у розмірі 50 000 доларів США та відсотки у розмірі 1 380 доларів США 82 центів за депозитним договором на розміщення тимчасово вільних коштів №218205 від 17.10.2013.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колфум-Інвест» судовий збір у розмірі 56 399, 30 грн.

Примаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції встановлено, що банк є боржником за договорами про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013, відповідно є належним відповідачем у цій справі. Крім того, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи договорів, вимоги про розірвання договорів на розміщення тимчасово вільних обігових коштів №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 судом першої інстанції відхилено.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем строк пзовної давності на звернення до суду не пропущено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/15069/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним дослідженням всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального праваю

Також, скаржник зазначає, що у зв`язку з тим, що між відповідачем та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір про переведення боргу, то банк не є належним відповідачем у справі.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/15069/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою суду від 15.04.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/15069/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/15069/23 та призначено справу до розгляду на 29.05.2024.

На адресу суду від представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 28.05.2024 заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференці задоволено.

В судове засідання 29.05.2024 з`явився представник відповідача. Інші представники сторін не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 29.05.2023 відкладено розгляд справи на 05.06.2024.

Ухвалою суду від 05.06.2023 відкладено розгляд справи на 03.07.2024.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Колфум-Інвест», через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 28.06.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Колфум-Інвест» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 03.07.2024 відкладено розгляд справи на 07.08.2024.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/15069/23 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Палій В.В., судді Сибіга О.М., Кравчук Г.А.

Ухвалою суду від 05.08.2024 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.

Явка представників сторін

Представник третьої особи в судове засідання 07.08.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 07.08.2024 за відсутності представника третьої особи.

Позиції учасників справи

17.05.2024 на адресу суд через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

10.10.2013 між ТзОВ «Колфум-Інвест» та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит №216918, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на 1 (один) рік внесено на рахунок банку суму 50 000,00 доларів США, що підтверджується банківською випискою за період з 01.10.2013 по 31.10.2013 по рахунку позивача №261559000497412.

Крім того, 17.10.2013 між ТзОВ «Колфум-Інвест» та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит №218205, відповідно до якого позивачем на умовах банківського вкладу на 1 (один) рік внесено на рахунок банку суму 50 000,00 доларів США, що підтверджується банківською випискою за період з 01.10.2013 по 31.10.2013 по рахунку позивача № 26151000222867.

Як вбачається з банківських виписок АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.04.2014 по 30.04.2014 за депозитним договором №216918 від 10.10.2013 позивачу нараховано відсотки на суму 1 438,36 доларів США, за депозитним договором №218205 від 17.10.2013 позивачу нараховано відсотки на суму 1 380,82 доларів США.

Отже, станом на 30.04.2014, за депозитним договором №216918 від 10.10.2013 на рахунку позивача розміщено 50 000,00 доларів США депозитного вкладу та нарахованих банком відсотків у розмірі 1 438,36 доларів США, за депозитним договором №218205 від 17.10.2013 на рахунку позивача розміщено 50 000,00 доларів США депозитного вкладу та нарахованих банком відсотків у розмірі 1 380,82 доларів США.

11.03.2014 позивач звернувся до Головного управління Керченського відділення філіалу Кримського РУ «ПриватБанк» із заявами, в яких просив перерахувати грошові кошти в загальній сумі 100 000,00 доларів США та нараховані відсотки за депозитними договорами №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 на вказаний рахунок із наступним закриттям депозитних рахунків.

18.08.2014 позивач листом за вих. №48 повідомив відповідача про зміну місця знаходження товариства та просило повернути суми вкладів у загальному розмірі 100 000,00 доларів США та нараховані відсотки за депозитними договорами №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013.

06.05.2014 з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків Національний банк України постановою № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», постановив банкам, перелік яких додається до цієї постанови, припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України (абзац 2 пункту 5 Постанови).

Листом №20.1.0.0.0/7-20140818/2326 від 19.08.2014 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача, що на виконання постанови Національного банку України №260 від 06.05.2014, відповідач змушений був припинити свою діяльність на території Автономної Республіки Крим.

05.09.2014, 01.10.2014 та 23.10.2014 ТзОВ «Колфум-Інвест» зверталось до відповідача із листами за вих. №62, №76 та №92 відповідно, в яких вимагало повернення суми депозиту за депозитними договорами про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 у загальній сумі 100 000,00 доларів США, та нарахованих відсотків.

Крім того, в листі за вих. №76 від 01.10.2014 позивач повідомив АТ КБ «ПриватБанк», що не має наміру продовжувати строк дії договорів про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013.

15.11.2014 та 26.11.2014 у відповідь на ці листи, АТ КБ «ПриватБанк» листами за вих. №20.1.0.0.0/7-20141115/19 та №20.1.0.0.0/7-20141126/126 попросило почекати із відповіддю на запит та повідомило, що спеціалісти Головного офісу ПАТ КБ «ПриватБанк» шукають необхідну інформацію в архівах і програмних комплексах банку та проводять перевірку даних. Як тільки буде закінчена ця робота, буде надано повну відповідь на запит.

У подальшому, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, зокрема за вих. №171 від 11.03.2015, за вих. №541 від 18.04.2016, за вих. №125 від 15.02.2017, за вих. №96 від 20.03.2018, за вих. №63 від 26.02.2019, за вих. №286 від 22.10.2020, в яких просив надати роз`яснення щодо повернення грошових коштів за депозитними договорами №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 та повернути грошові кошти за цими договорами.

У відповідь на ці звернення, банк листами за вих. №20.1.0.0.0/7-20160425/3437 від 17.06.2016, №20.1.0.0.0/7-20170222/3440 від 24.03.2017, №20.1.0.0.0/7-180915/3082 від 17.09.2018, № 20.1.0.0.0/7-190308/121 від 05.04.2019, №20.1.0.0.0/7-201027/5911 від 09.11.2020 повідомив про припинення своєї діяльності на території Автономної Республіки Крим, при цьому, інформації щодо строку та порядку повернення грошових коштів позивачу за депозитними вкладами так і не надав, а зазначив, що працює над вирішенням порушеного питання.

01.06.2023 ТзОВ «Колфум-Інвест» надіслало на адресу відповідача претензію за вих. №01/06/23 про розірвання депозитних договорів про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013, а також про повернення коштів за депозитним договором №216918 у розмірі 50 000,00 доларів США та нарахованих відсотків у розмірі 1 438,36 доларів США, і за депозитним договором №218205 від 17.10.2013 у розмірі 50 000,00 доларів США та нарахованих відсотків у розмірі 1 380,82 доларів США.

У відповідь на цю претензію АТ КБ «ПриватБанк» листом за вих. №20.1.0.0.0/7-230607/49659 від 06.07.2023 повідомило позивача, що 17.11.2014 між АТ КБ «ПриватБанк» та ТзОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу №б/н. Грошові кошти за депозитними договорами, укладеними між банком та ТзОВ «Колфум-Інвест», переведено на ТзОВ «ФК «Фінілон» згідно договору про переведення боргу. З метою отримання інформації по договорам, в тому числі і виплати коштів необхідно звернутися до ТзОВ «ФК «Фінілон», оскільки саме ця юридична особа виступає боржником за договорами: №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013.

Отже, не погоджуючись із твердженням АТ КБ «ПриватБанк», що з 17.11.2014 належним боржником за депозитними договорами про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 є ТзОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу №б/н від 17.11.2014, позивач звернувся до суду із цим позовом про розірвання депозитних договорів №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 та стягнення сум вкладів та нарахованих відсотків за цими депозитними договорами.

АТ КБ «ПриватБанк» у свою чергу, не погоджуючись із позивними вимогами, стверджує, що є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки боржником є ТзОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу №б/н від 17.11.2014.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові від 23.12.2021 у справі №910/13/21 за аналогічними відносинами, Верховний Суд, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та передаючи справу на новий розгляд, виходив з такого.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина шоста статті 55 Конституції України).

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Верховний Суд з огляду на вище вказані міркування висновує, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідача, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Верховний Суд окремо відзначає, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у господарському (судовому) процесі»: сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (частина перша статті 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 27)).

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Так, відповідач обґрунтовує свою позицію про те, що він не є належним відповідачем за позовом у цій справі з огляду на переведення боргу за зобов`язанням банку щодо виплати коштів за рахунком позивача на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» за договором про переведення боргу .

У ч.1 ст. 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516 Цивільного кодексу України).

Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора.

Згідно зі ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з приписами статті 520 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16 (провадження № 3-300гс17)).

Відповідно до ч. 3 ст. 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

У даному випадку, ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.

Верховний Суд неодноразово вже розглядав це питання і дійшов однозначного висновку, що передбачені ст. 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі №757/64382/17 (провадження №61-3221св21) від 02.11.2021 №757/45304/19-ц (провадження №61-3221св21) та інші).

Таким чином, твердження відповідача про переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта, який не надав своїх заперечень за принципом мовчазної згоди, є безпідставним.

Зважаючи на те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач надав згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" (мала відповідну волю), колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що саме відповідач є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі №201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі №755/17323/19 (провадження №61-436св21) у подібних правовідносинах.

Твердження відповідача про те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від позивача жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, оцінюється колегією суддів критично, оскільки такі твердження суперечать ст. 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі №201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21), від 17.11.2021 у справі №755/17323/19 (провадження № 61-436св21) та від 16.12.2021 у справі №482/242/20 (провадження № 61-14059св21) у подібних правовідносинах.

Натомість, договір, боржника за яким змінено на ТОВ ФК «Фінілон» всупереч закону в односторонньому порядку, не містить положень про мовчання, як спосіб вираження згоди позивача на відступлення відповідачем своїх прав чи обов`язків третім особам. До того ж, відповідно до положень частини першої статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Тобто для заміни сторони чи для переведення боргу на третю особу необхідне дотримання такої ж письмової форми, як і сам договір, і угода про це (так само як і згода позивача як кредитора) повинна оформлюватися письмово та підписуватися також і позивачем, що не було дотримано відповідачем.

Відповідач за зазначає, що 30.01.2015 на офіційному сайті Банку за посиланням «https://conditions-and-rules.privatbank.ua/news/74/?lang=ru» було розміщене повідомлення для клієнтів Банку з наступним змістом:

«У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ «1.1.7. Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п.1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФІНІЛОН», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015 р. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» зі згоди Клієнта».

За доводами відповідача, будь-яких письмових заперечень від позивача відносно переведення відповідачем на ТОВ ФК «Фінілон» боргу за договором, який є предметом спору у даній справі, на адресу банку не надходило. Тому 17.11.2014 між відповідачем та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір про переведення боргу.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не наведено жодного доказу того, що позивач підписав формуляр чи заяву тощо, які б визначали приєднання позивача до договору приєднання у формі Умов. Також відповідач не надав доказів того, що Умови регулюють відносини за договором №216918 та № 218205, та є його частиною. Відповідач не наводить посилання на жоден пункт договору №216918 та №218205, з якого б слідувало, що Умови є його частиною.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що укладення між відповідачем та ТОВ ФК «Фінілон» договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 за відсутності згоди позивача, як кредитора, на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Тому, саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у даній справі, який у порушення положень ст. 1066 ЦК України обмежив право позивача щодо розпорядження грошовими коштами, тим самим порушив його майнові права та інтереси.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №910/6807/21 та від 29.09.2022 у справі №910/12047/21.

Як вбачається із матеріалів справи, ТзОВ «Колфум-Інвест» у період із 2014 року 2020 рік зверталось до відповідача із листами, в яких просило повернути суми вкладів та нараховані проценти за депозитними договорами №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013, а також повідомило про розірвання цих договорів.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» в порушення взятих на себе зобов`язань за депозитними договорами №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013, не повернуло позивачу суми депозитних вкладів та не сплатило нараховані відсотки за цими договорами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що відповідач в порушення умов договорів про розміщення тимчасово вільних обігових коштів на строковий депозит №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 та положень ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, не виконав свого обов`язку з повернення позивачу суми депозитних вкладів та не сплатив нараховані відсотки за договорами №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 ані на вимогу позивача, ані після закінчення строку, на який було розміщено грошові кошти на депозитний вклад.

Щодо позовних вимог про розірвання депозитних договорів на розміщення тимчасово вільних обігових коштів, суд апеляційної інстанції зазначає.

ТзОВ «Колфум-Інвест» посилається на положення частини 1 та 2 ст. 651 ЦК України, зокрема, на істотне порушення відповідачем умов цих договорів щодо повернення позивачу суми вкладів та сплати нарахованих процентів на його вимогу.

Так, згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 ЦК України).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі №456/2076/19 (провадження №61-6357св21) вказано, що «договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19.

При цьому, згідно із ч. 1 та ч.4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З огляду на те що, у матеріалах справи, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відстуні договори на розміщення тимчасово вільних обігових коштів, суд унеможливлений дослідити умови цих договорів щодо підстав їх дострокового розірвання, а також умови щодо строку їх дії, водночас, з огляду на лист позивача за вих. №76 від 01.10.2014, в якому ТзОВ «Колфум-Інвест» повідомило банк про відсутність наміру продовжувати строк дії депозитних договорів №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013, узвязку з чим суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що депозитні договори розірвані до звернення позивача до суду із цими вимогами, про що також зазначено банком у відзиві на позовну заяву.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про розірвання договорів на розміщення тимчасово вільних обігових коштів №216918 від 10.10.2013 та №218205 від 17.10.2013 задоволенню не підлягають.

Щодо посилання відповідача на застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Згідно з частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частиною першою статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Разом з тим, пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, позовна давність в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжена на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває і на даний час.

Крім того, згідно п. 19. Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введенного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, 12.03.2020 р. на території України було введено карантин, у зв`язку з чим відповідно до п.12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 257 Цивільного кодексу України ( трирічний строк позовної давності) було продовжено на строк дії такого карантину, а в подальшому, у зв`язку з введенням Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, воєнного стану перебіг позовної давності, взагалі було зупинено на строк його дії .

Враховуючи вищенаведене позивачем не було пропущено строк позовної давності на звернення до суду із даним позом.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким позовні вимоги задоволено частково.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки останнє було прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не встановив (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/15069/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/15069/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/15069/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».

4. Матеріали справи №910/15069/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.08.2024.

Головуючий суддя В.В. Палій

Судді Г.А. Кравчук

О.М. Сибіга