Постанова

від 08.08.2024 по справі 903/639/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року Справа № 903/639/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

органу прокуратури - Котяй І.В.;

відповідача-1 - не з`явився;

відповідача-2 - Бейлик М.Б. (в режимі відеоконференції);

відповідача-3 - не з`явився;

третьої особи - Хробак Г.В. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині" на рішення Господарського суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року (повний текст складено 06.11.2023) у справі №903/639/23 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури

до відповідача-1 Нововолинської міської ради

до відповідача-2 ОСОБА_1

до відповідача-3 ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині"

про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року у справі №903/639/23 позов Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури до Нововолинської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним договору, задоволено повністю. Визнано незаконним і скасовано абзац 1 пункту 1 рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32 "Про клопотання ОСОБА_1 ". Визнано недійсним договір від 17.08.2020 №1329 про внесення змін і доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 №922. Присуджено до стягнення з Нововолинської міської ради на користь Волинської обласної прокуратури 1789 грн 33 коп витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Волинської обласної прокуратури 1789 грн 33 коп витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь Волинської обласної прокуратури 1789 грн 33 коп витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Також не погоджуючись з прийнятим рішенням, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині" звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині" на рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2023 у справі №903/639/23 задоволено. Рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2023 у справі №903/639/23 скасовано. Прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Стягнуто з Волинської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 8052,00 грн та за подання апеляційної скарги на ухвалу суду у розмірі 2684,00 грн. Стягнуто з Волинської обласної прокуратури на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині" судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 8052,00 грн та за подання апеляційної скарги на ухвалу суду у розмірі 2684,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №903/639/23 касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі №903/639/23 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

При цьому, Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зазначив у своїй постанові, що розглядаючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції не дослідив підстав позову, наведених позивачем у позовній заяві, не з`ясував обставин, пов`язаних із цими підставами позову, зокрема, залишив поза увагою доводи позивача та відповідні висновки місцевого господарського суду про порушення положень статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та Порядку №1328 під час прийняття спірного рішення та укладання спірного договору шляхом зменшення загального обсягу інвестицій, визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019.

Також, встановлюючи обставини справи, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на посилання прокурора та відповідні висновки місцевого господарського суду стосовно порушень положень частини 3 статті 228 ЦК України, оскільки спірний договір від 17.08.2020 №1329 суперечить інтересам держави та суспільства крізь призму обмеження прав громадян на охорону здоров`я, адже внесені зміни до зобов`язань ОСОБА_1 шляхом укладення договору від 17.08.2020 №1329 у частині зміни предмета договору та зменшення площі медичного центру порушують інтереси територіальної громади міста Нововолинська, оскільки звужує права та можливості громади на отримання медичної допомоги у належних умовах та закладах, що передбачено статтею 49 Конституції України.

Суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою як доводи прокурора, так і аргументи суду першої інстанції про те, що відповідно до положень пункту 2 Порядку №1328, внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна здійснюється шляхом укладання між органом приватизації та власником об`єкта приватизації договору про внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна. Проте, у даному випадку спірний договір від 17.08.2020 №1329 укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка вибула із зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між нею та Нововолинською міською радою, оскільки відчужила придбане нею комунальне майно ОСОБА_1 на підставі договору від 26.04.2019.

Верховний Суд також критично оцінив доводи суду апеляційної інстанції з посиланням на правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21, оскільки суд апеляційної інстанції послався на нерелевантну судову практику.

28 травня 2024 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №903/639/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 прийнято справу №903/639/23 до провадження колегією суддів у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А. Розгляд апеляційних скарг призначено на 08 серпня 2024 року об 11:30 год.

Від скаржників - ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвиди Волині" і Володимирської окружної прокуратури до апеляційного суду надійшли письмові пояснення по суті справи з урахуванням висновків Верховного Суду.

В судове засідання представники відповідача-1 та відповідача-3 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача-1 та відповідача-3.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор та представники відповідача-2 та третьої особи повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в письмових поясненнях по суті справи з урахуванням висновків Верховного Суду.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача-2 та третьої особи, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Нововолинської міської ради від 16.12.2013 №29/6 було затверджено "Програму забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки".

Відповідно до п.4 додатку "Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 2017 році" до "Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки" (зміни внесено рішенням Нововолинської міської ради від 24.02.2017 №14/11) віднесено приватизацію незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по АДРЕСА_1 , способом продажу на аукціоні.

Згідно з інвентаризаційною справою №100494 на об`єкт незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по АДРЕСА_1 його загальна площа становить 1465,2 кв. м.

На підставі листа виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 19.06.2017 №02-50/1409 у газеті "Наше місто" 22.06.2017 опубліковано оголошення про продаж на аукціоні незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по АДРЕСА_1 та умови продажу вказаного об`єкта.

За умовами продажу незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по АДРЕСА_1 незавершене будівництво поліклініки продається із земельною ділянкою площею 0,1942 га під медичний центр площею, не менше існуючої споруди (п.1).

Також за умовами продажу покупець зобов`язаний завершити будівництво об`єкта на протязі трьох років з підписання договору купівлі-продажу (п. 3).

Згідно з протоколом продажу об`єкта аукціону від 14.07.2017, затвердженого розпорядженням виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 14.07.2017 №66-р, переможцем аукціону з продажу незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань: по АДРЕСА_1 визнано ОСОБА_2

18 липня 2017 року між Нововолинською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, - незавершене будівництво поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52%) та земельної ділянки кадастровий номер 0710700000:02:020:0030 площею 0,1942 га (цільове призначення землі - для обслуговування поліклініки).

За умовами п.4.1. договору купівлі-продажу від 18.07.2017 покупець зобов`язаний завершити будівництво упродовж трьох років з дати підписання договору; використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди; покупцю забороняється відчуження об`єкта до завершення будівництва та введення в експлуатацію; зміни зовнішнього вигляду будівлі та профілю використання погоджувати з міськвиконкомом.

20 лютого 2019 року Нововолинською міською радою прийнято рішення №29/11 "Про надання згоди на подальше відчуження об`єкта приватизації", яким надано згоду на відчуження вказаного об`єкта на користь ОСОБА_1

26 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі- продажу об`єкта незавершеного будівництва (договір подальшого відчуження), на підставі якого об`єкт - незавершене будівництво поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52%) відчужено на користь останнього. Вказаний договір погоджено першим заступником Нововолинського міського голови Сторонським В.В.

Згідно п.4.1. договору купівлі-продажу від 26.04.2019 покупець зобов`язаний завершити будівництво упродовж трьох років з дати підписання договору купівлі-продажу від 18.07.2017 №1646; використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди; покупцю забороняється відчуження об`єкта до завершення будівництва та введення в експлуатацію; зміни зовнішнього вигляду будівлі та профілю використання погоджувати з міськвиконкомом.

Рішенням Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32 "Про клопотання ОСОБА_1 " надано згоду на внесення змін до п.4.1. договору подальшого відчуження від 26.04.2019 № 992, а саме: абзац 2 викладено в редакції "завершити будівництво об`єкта - до 18.07.2023", абзац 3 викладено в редакції: "зобов`язаний використовувати Предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру".

17 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва (договір подальшого відчуження об`єкта приватизації), яким внесено зміни до п.4.1. договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 та викладено абзац 2 у наступній редакції: "завершити будівництво об`єкта - до 18.07.2023", абзац 3 у наступній редакції: "зобов`язаний використовувати Предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру".

Заступник керівника Володимирської окружної прокуратури, посилаючись на те, що рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32 (абзац 3 пункту 1) унеможливлює належне виконання ОСОБА_1 істотних умов договору, а також перешкоджає досягненню мети, визначеної Програмами забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки та на 2019-2023 роки, а договір від 17.08.2020 №1329 порушує інтереси держави та суспільства, оскільки обмежує права громадян на охорону здоров`я, звернувся до суду з позовом до Нововолинської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування абзацу 3 пункту 1 рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32 "Про клопотання ОСОБА_1 "; визнання недійсним договору від 17.08.2020 №1329 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 №922.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин 1- 4 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради - є органами місцевого самоврядування, представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до вимог частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до положень статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Конституцією України передбачено, форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина 1 статті 144). Тобто, вирішення питання щодо приватизації об`єктів комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях.

Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями;

Відповідно до частин 4, 5 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення), зобов`язання, визначені у договорі купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбавають об`єкт у разі його подальшого відчуження протягом строку дії таких зобов`язань.

Відчуження майна (акцій), обтяжених передбаченими у цій частині зобов`язаннями, можливо виключно за згодою органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням. Порядок надання згоди органами приватизації встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно із частиною 7 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у разі подальшого відчуження приватизованого об`єкта до нового власника переходять невиконані зобов`язання, що були передбачені договором купівлі-продажу об`єкта приватизації.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, спірне майно (об`єкт незавершеного будівництва) початково було продано Нововолинською міською радою, як продавцем, ОСОБА_2 на умовах договору купівлі-продажу від 18.07.2017, який підпадає під регулювання положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

У подальшому спірне майно за погодженням Нововолинської міської ради, що підтверджується рішенням від 20.02.2019 №29/11 "Про надання згоди на подальше відчуження об`єкта приватизації", вибуло від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на умовах договору купівлі-продажу від 26.04.2019.

Відтак, після придбання 26.04.2019 об`єкта незавершеного будівництва ОСОБА_1 до нього перейшли усі зобов`язання, визначені попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між ОСОБА_2 та Нововолинською міською радою.

Зокрема, до ОСОБА_1 перейшли зобов`язання, узгоджені у пункті 4.1 договору від 18.07.2017, які знайшли своє відображення у договорі від 26.04.2019, а саме: "використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди" (існуюча площа забудови складала 1465,2 кв. м).

Таким чином, зазначений договір купівлі-продажу від 26.04.2019 також підпадає під регулювання норм Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки передбачає перехід до нового власника невиконаних зобов`язань, що були передбачені договором купівлі-продажу об`єкта приватизації.

При цьому, зазначені зобов`язання зберігають свою дію для осіб, які придбавають об`єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов`язань, які з огляду на момент укладення договору в 2019 році, зберігали свою дію.

Колегія суддів зазначає, що чинне на той час законодавство не передбачало будь-яких виключень чи винятків, за яких невиконані зобов`язання можна було змінити для нового власника.

В порушення наведених законодавчих приписів рішенням Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32 протиправно надано згоду на внесення змін до п.4.1. договору подальшого відчуження від 26.04.2019 №992, зокрема, викладено абзац 3 договору в наступній редакції: "зобов`язаний використовувати предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру".

Отже, внаслідок змін, внесених рішенням, змінено зобов`язання ОСОБА_1 з "використання предмету договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди" на "використання предмету договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру".

Крім того, вказаним рішенням ради також зменшено зобов`язання ОСОБА_1 в частині "використання предмету договору під медичний центр з мінімально встановленими розмірами - не менше 1465,2 м.кв", визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оспорюване рішення ради від 25.06.2020 №37/32 суперечить положенням "Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки", затвердженої рішенням Нововолинської міської ради від 16.12.2013 №29/6, та положенням "Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності Нововолинської міської територіальної громади на 2019-2023 роки", затвердженої рішенням Нововолинської міської ради 22.11.2018 №27/6.

Так, основною метою вказаних Програм забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності Нововолинської міської територіальної громади на 2014-2018 роки та на 2019- 2023 роки є захист майнових прав Нововолинської міської територіальної громади відносно об`єктів комунальної власності громади; забезпечення організації процесу приватизації майнових об`єктів комунальної власності Нововолинської міської територіальної громади.

Досягнути мети, визначеної Програмами, можна шляхом належного виконання сторонами істотних умов договору, насамперед договору, укладеного 18.07.2017 між Нововолинською міською радою та ОСОБА_2 щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва: незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52%) та земельної ділянки кадастровий номер 0710700000:02:020:0030 площею 0,1942 га (цільове призначення землі - для обслуговування поліклініки).

За умовами п.4.1. договору купівлі-продажу від 18.07.2017 покупець зобов`язаний завершити будівництво упродовж трьох років з дати підписання договору; використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди; покупцю забороняється відчуження об`єкта до завершення будівництва та введення в експлуатацію; зміни зовнішнього вигляду будівлі та профілю використання погоджувати з міськвиконкомом.

Оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 26.04.2019 укладено договір купівлі - продажу об`єкта незавершеного будівництва (договір подальшого відчуження) об`єкт - незавершене будівництво поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52%) відчужено на користь останнього.

За умовами п.4.1. договору купівлі-продажу від 26.04.2019 покупець зобов`язаний завершити будівництво упродовж трьох років з дати підписання договору купівлі-продажу від 18.07.2017 №1646; використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди.

Тобто, істотні умови договору зобов`язаний виконувати і новий власник - ОСОБА_1 .

Натомість, прийняте Нововолинською міською радою рішення від 25.06.2020 №37/32, яким надано згоду на внесення змін до п.4.1. договору подальшого відчуження від 26.04.2019 №992, а саме: абзац 3 викладено в наступній редакції "зобов`язаний використовувати Предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру", унеможливлює належне виконання ОСОБА_1 істотних умов договору, а також перешкоджає досягненню мети, яка визначена "Програмами забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки та на 2019-2023 роки".

Пунктом 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32 в частині, якою надано згоду на внесення змін до п.4.1. договору від 26.04.2019 №922 (абзац 3 пункту 1), та відповідно задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору від 17.08.2020 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 26.04.2019 №992, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, договір купівлі-продажу від 26.04.2019 підпадає під регулювання норм Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки передбачає перехід до нового власника невиконаних зобов`язань, що були передбачені договором купівлі-продажу об`єкта приватизації.

Так, відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", під час приватизації об`єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. Укладення та внесення змін до договорів купівлі-продажу здійснюються відповідно до вимог законодавства.

Зміни, що вносяться до договорів купівлі-продажу, укладених у процесі приватизації, здійснюються в порядку, що затверджується Фондом державного майна України, та не можуть передбачати: зменшення відповідальності покупця за невиконання ним зобов`язань; зменшення загального обсягу інвестицій, визначених договором купівлі-продажу.

Процедура внесення змін до договорів купівлі-продажу державного (комунального) майна, укладених органами приватизації, визначена Порядком внесення змін до договорів купівлі-продажу державного (комунального) майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України 18.10. 2018 №1328 (далі - Порядок №1328).

Згідно з пунктом 2 Порядку №1328 внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна (надалі - договір купівлі-продажу) здійснюється шляхом укладання між органом приватизації та власником об`єкта приватизації (надалі - власник) договору про внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна (надалі - договір про внесення змін). Якщо об`єкт приватизації був відчужений власником державного (комунального) майна під час дії зобов`язань, визначених договором купівлі-продажу цього майна, зміни до договору купівлі-продажу вносяться шляхом укладання договору про внесення змін до нього між органом приватизації та власником об`єкта приватизації, до якого відповідно до законодавства перейшли зобов`язання, визначені для власника державного (комунального) майна договором купівлі-продажу.

У Порядку №1328 визначено, що зміни до договорів купівлі-продажу щодо перенесення строків виконання зобов`язань на пізніший строк порівняно зі строком, установленим договором купівлі-продажу, вносяться за таких умов: обґрунтованість необхідності внесення таких змін; недопущення зменшення суми встановлених умовами договору купівлі-продажу зобов`язань, що може виникнути внаслідок можливих протягом періоду їх виконання інфляційних процесів (пункт 3 Порядку №1328).

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов`язку укладення договору про внесення змін з певних (чітко визначених) підстав зазначене законодавство не містить. Разом з цим спеціальне законодавство, що регулює договірні приватизаційні відносини, передбачає можливість укладення договорів про внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна.

Отже, сторони договору можуть реалізувати передбачену чинним законодавством можливість внесення змін до договорів купівлі-продажу за умови дотримання умов та вчинення дій, передбачених Порядком №1328.

Подібні за змістом правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13.01.2022 у справі №922/2054/21.

В постанові від 07.05.2024 у даній справі Верховний Суд наголосив, що відповідно до положень пункту 2 Порядку №1328, внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна здійснюється шляхом укладання між органом приватизації та новим власником об`єкта приватизації договору про внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна.

Отже, з огляду на вищевказані положення законодавства, колегія суддів зазначає, що після укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 26.04.2019 договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва під час дії зобов`язань, визначених попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, зміни до договору купівлі-продажу від 26.04.2019 повинні були вноситись шляхом укладання договору про внесення змін між Нововолинською міською радою та ОСОБА_1 .

Натомість, договір від 17.08.2020 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 26.04.2019 №992 укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка вибула із зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між нею та Нововолинською міською радою, оскільки відчужила придбане нею комунальне майно ОСОБА_1 на підставі договору від 26.04.2019 №992.

Отже, договір від 17.08.2020 укладено між сторонами, одна з яких - ОСОБА_2 не була уповноважена на його укладання.

Крім того, як вже зазначалося вище, з огляду на положення статті 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції на час прийняття рішення) після придбання 26.04.2019 об`єкта незавершеного будівництва ОСОБА_1 до нього перейшли усі зобов`язання, визначені попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між ОСОБА_2 та Нововолинською міською радою. Зокрема, до ОСОБА_1 перейшли зобов`язання, визначені п.4.1 попереднього договору від 18.07.2017, які знайшли своє відображення у договорі від 26.04.2019, а саме: використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди (існуюча площа забудови складала 1465,2 м.кв) - абзац 3 пункту.

При цьому, чинне на той час законодавство не передбачало будь-яких виключень чи винятків, за яких невиконані зобов`язання можна було змінити для нового власника.

Натомість, в порушення зазначених законодавчих положень договором від 17.08.2020 протиправно внесено зміни до п.4.1. договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 26.04.2019, яким абзац 3 викладено у новій редакції: "зобов`язаний використовувати предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру".

Внаслідок цього укладеним договором від 17.08.2020 змінено зобов`язання ОСОБА_1 з "використання предмету договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди" на "використання предмету договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру".

Колегія суддів при розгляді даної справи враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.05.2024 у даній справі, про порушення положень статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та Порядку №1328 під час прийняття спірного рішення та укладання спірного договору шляхом зменшення загального обсягу інвестицій, визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019.

Зокрема, з розробленого проекту, наявного у матеріалах справи, та затвердженого 27.06.2019, вбачається, що об`єктом будівництва є восьмиповерховий будинок, в якому перший поверх загальною площею 699,1 кв.м відведено під приміщення громадського призначення, а поверхи від другого по восьмий - під будівництво квартир.

При цьому, у розробленому та затвердженому проекті "будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 " відсутні відомості про будівництво медичного центру площею не менше існуючої споруди - тобто не менше 1465,2 кв.м, як це було передбачено у пункті 4.1 договору купівлі-продажу від 26.04.2019.

Отже, укладеним договором від 17.08.2020 зменшено зобов`язання ОСОБА_1 в частині "використання предмету договору під медичний центр з мінімально встановленими розмірами - не менше 1465,2 м.кв", визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019.

Частиною 3 статті 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Внесені зміни до зобов`язань ОСОБА_1 шляхом укладення договору від 17.08.2020 в частині зміни предмету договору та зменшення площі необхідного медичного центру порушують інтереси суспільства - територіальної громади міста Нововолинська, оскільки звужують права та можливості громади на отримання належної медичної допомоги у належних умовах та закладах, що передбачено ст.49 Конституції України, з огляду на що колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що договір від 17.08.2020 суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки обмежує права громадян на охорону здоров`я.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

За приписами статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи те, що договір від 17.08.2020 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 26.04.2019 №992 суперечить положенням Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", інтересам суспільства в особі територіальної громади міста Нововолинська, а також укладений між сторонами, одна з яких не мала права на його укладання, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність правових підстав для визнання його недійним та, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо доводів скаржників про неефективний спосіб захисту, то колегія суддів зазначає, що визнання правочину недійсним як спосіб захисту являє собою самостійний, не тотожний з іншими способами захисту майнових цивільних прав та інтересів (відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення тощо) спосіб захисту, метою застосування якого передусім є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує наслідків (анулювання цих прав та обов`язків, що виникли у сторін при вчиненні правочину або припинення їх на майбутнє, якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє), для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, а також встановлення заборони на виконання правочину. Якщо ж правочин виконувався, то визнання правочину недійсним слугує відновленню стану, який існував до порушення права.

При цьому, колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є договір від 17.08.2020 №1329, за умовами якого внесено зміни до пункту 4.1 договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 та викладено абзац 2 у наступній редакції: "завершити будівництво об`єкта - до 18.07.2023", абзац 3 у наступній редакції: "зобов`язаний використовувати предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру". Тобто за спірним договором від 17.08.2020 №1328 кошти або інше майно передано не було.

Вказані висновки викладені і Верховним Судом в постанові від 07.05.2024 у даній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що прокурором обрано ефективний спосіб захисту інтересів територіальної громади саме шляхом визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та договору від 17.08.2020 №1329.

Щодо заяви представника відповідача-2 про застосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним договору від 17.08.2020 №1329, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається, представник скаржника, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, посилається на те, що слід застосувати спеціальну позовну давність, передбачену абзацом 2 ч.2 ст.30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Так, абзацом 2 ч.2 ст.30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Разом з тим, предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсним договору від 17.08.2020 №1329 про внесення змін і доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 №922, а не договору купівлі-продажу об`єкта приватизації. Також прокурор не оскаржує результати приватизації об`єкта малої приватизації, а тому відсітні правові підстави для застосування строку позовної давності, передбаченого абз.2 ч.2 ст.30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Оскільки, оспорюваний договір укладено 17.08.2020, позовну заяву надіслано до суду 16.06.2023, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що враховуючи норму ст.257 ЦК України, прокурор не пропустив строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору від 17.08.2020 №1329.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цій справі, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абз.2 ч.5 ст.53 ГПК України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача .

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

В постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.

Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, прокурор не визначив уповноваженим органом у спірних правовідносинах Нововолинську міську раду, а зазначив її співвідповідачем, доводячи в межах даного спору порушення інтересів держави саме протиправними діями Нововолинської міської ради, яка не може одночасно бути і позивачем, і відповідачем у справі. Цим прокурор обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, та наявність підстав для самостійного представництва інтересів держави.

З огляду на це колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, спрямованим на захист інтересів держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади Нововолинська, від стверджуваного прокурором порушення, в тому числі з боку відповідача-1 - Нововолинської міської ради.

У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

У постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.3).

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що спір виник щодо майна, яке відносилось до комунальної власності та належало територіальній громаді міста Нововолинська; Нововолинська міська рада вчинила дії, які на думку прокурора, негативно впливають на інтереси громади.

З огляду на стверджуване порушення Нововолинською міською радою інтересів держави прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі, а тому правомірно звернувся з позовом до суду самостійно.

При цьому, варто зазначити, що частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є не формальною, а є дієвою нормою з чіткою метою, а саме повідомити відповідний орган про стверджуване порушення не формально, а для спонукання цього органу відреагувати на це порушення та здійснити захист інтересів держави, що за обставин, які в цій справі доводить прокурор, є неможливим в особі Нововолинської міської ради, яка не може виступати суб`єктом спірного правовідношення і як позивач, і як відповідач.

Підсумовуючи, суд виходить з того, що саме прокурор визначає і предмет, і суб`єктів спірного правовідношення, спрямованого на захист інтересів держави від осіб, яких прокурор визначив саме як порушників інтересів держави, в тому числі й компетентний орган спірного правовідношення. Тому у прокурора відсутній обов`язок попередньо повідомляти відповідача - Нововолинську міську раду (порушника) про вчинене ним порушення та звернення до суду з позовом до нього, бо процесуальні інтереси позивача і відповідача є (а)протилежними, (b)не підлягають захисту в особі порушника.

Щодо наявності/відсутності іншого компетентного органу, який міг звернутися до суду для захисту інтересів держави, то колегія суддів зазначає, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (частина 1 статті 1 Закону України "Про фонд державного майна України").

Згідно із статтею 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.

Водночас, у даній справі позовні вимоги про визнання незаконним рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32 в частині абзацу 3 пункту 1, стосуються порушень органом місцевого самоврядування в особі Новолинської міської ради при прийнятті вказаного рішення. Вказане рішення не стосується порядку проведення приватизації, яка відбулася у 2017 році.

Таким чином цей спір не пов`язаний з владними повноваженнями чи функціями Фонду державного майна України, пов`язаними з захистом інтересів держави.

Щодо апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Краєвиди Волині", то колегія суддів зазначає наступне.

Так судом апеляційної інстанції встановлено, що 29 червня 2020 року між ОСОБА_1 (власник) та ОК "ЖБК "Краєвиди Волині" (землекористувач) укладено Договір суперфіцію, згідно з п.1 якого власник надає в користування землекористувачу, а землекористувач приймає в користування від власника земельну ділянку площею 0,1942 га, кадастровий номер 0710700000:02:020:0030.

Метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об`єктів нерухомості, інших господарських споруд, необхідних для їх обслуговування, згідно затвердженого проекту будівництва з дотриманням цільового призначення, наданої в користування земельної ділянки (п.2 договору суперфіцію).

Відповідно до п.8.1 договору суперфіцію право власності на зведені суперфіціарієм об`єкти нерухомості на земельній ділянці, відповідно до цього договору, належить суперфіціарію. Суперфіціарій має право володіти, користуватися і розпоряджатися зведеними ним будівлями та спорудами.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, правокористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 0710700000:02:020:0030 є ОК "ЖБК "Краєвиди Волині" на підставі договору про право забудови земельної ділянки (договір суперфіцію) від 29.06.2020.

Слід зазначити, що долучений апелянтом договір суперфіцію, за яким ОСОБА_1 (власник) надає в користування Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині" (землекористувачу) земельну ділянку площею 0,1942 га, кадастровий номер 0710700000:02:020:0030 укладений 29.06.2020, тобто вже після прийняття міською радою оспорюваного рішення від 25.06.2020.

Тобто, на час прийняття міською радою оспорюваного рішення від 25.06.2020 жодних правовідносин між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині" не існувало.

Окрім того, як вбачається із договору суперфіцію від 29.06.2020 його предметом є право користування земельною ділянкою площею 0,1942 га, кадастровий номер 0710700000:02:020:0030, тоді як предметом договору від 26.04.2019 №922, у який внесено зміни оспорюваним договором від 17.08.2020 №1329, є купівля-продаж об`єкта незавершеного будівництва.

В той же час прокурором у даній справі не оспорюється рішення органів місцевого самоврядування та правочини, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 0710700000:02:020:0030, право на користування якою наявне у ОК "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині".

Крім того колегія суддів зазначає, що метою надання в користування вказаної земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об`єктів нерухомості, інших господарських споруд, необхідних для їх обслуговування, згідно затвердженого проекту будівництва з дотриманням цільового призначення, наданої в користування земельної ділянки (п.2 договору суперфіцію від 29.06.2020).

Так, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, правокористувачем земельної ділянки є Обслуговуючий кооператив "Житлово будівельний кооператив "Краєвиди Волині" на підставі договору про право забудови земельної ділянки (договір суперфіцію) від 29.06.2020. Замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОК "ЖБК "Краєвиди Волині".

З вищевикладеного слідує, що ОК "ЖБК "Краєвиди Волині" є замовником будівництва та землекористувачем, натомість власником об`єкта незавершеного будівництва є ОСОБА_1 , який водночас, зобов`язаний виконувати належним чином приватизаційні умови.

При цьому, доводи ОК "ЖБК "Краєвиди Волині" на те, що об`єкт незавершеного будівництва, який придбано ОСОБА_1 за договором від 26.04.2019 знищено у зв`язку з його аварійністю, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки не підтверджені належними доказами у розумінні вимог чинного законодавства.

Зокрема, у Реєстрі будівельної діяльності (як на момент подачі позову, так і станом на 10.01.2024), який є складовою Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відсутні відомості про складання актів про демонтаж об`єкта незавершеного будівництва, набутого ОСОБА_1 за договором від 26.04.2019.

Такі відомості відсутні також й у Державному реєстрі прав на нерухоме майно (станом на 10.01.2024), оскільки за ОСОБА_1 зареєстроване право власності за об`єктом: реєстраційний номер 1303450607107 - незавершене будівництво поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52%) за адресою: АДРЕСА_1 (т.3, а.с. 63-64).

Щодо посилання ОК "ЖБК "Краєвиди Волині" на Висновок про знищення/знесення майна №DT01:8605-9908-2306-9263 від 04.04.2024, який був долучений ОК "ЖБК "Краєвиди Волині" до відзиву на касаційну скаргу, то апеляційним судом не надається йому правова оцінка, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському проиесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У свою чергу, статтею 269 ГПК, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей ГПК України свідчить про те, що докази, якими сторона обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду, і саме на цю сторону покладено обов`язок подання таких доказів одночасно, в даному випадку, з апеляційною скаргою (оскільки ОК "ЖБК "Краєвиди Волині" не брало участі у справі в суді першої інстанції). Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - ОК "ЖБК "Краєвиди Волині").

Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів зазначає, що Висновок про знищення №DT01:8605-9908-2306-9263 від 04.04.2024 не є достовірним доказом, який підтверджує факт знищення об`єкта незавершеного будівництва "незавершена будівництвом поліклініка на 600 відвідувань в зміну (літера А-3) (готовність 52%)", оскільки створений та оформлений 04.04.2024 вже після перегляду даної справи судами першої, апеляційної інстанції та під час перегляду у касаційній інстанції та взагалі не існував, як на час прийняття оспорюваного рішення Нововолинської міської ради, укладення оспорюваної угоди, так і на час пред`явлення позову про визнання їх недійсними.

Вказаний Висновок створено вже після завершення будівництва та введення у експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованим приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 згідно сертифікату від 27.02.2024 ВЛ122240221681.

Окрім того, варто звернути увагу на те, що предметом спору у даній справі є визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32, визнання недійсним договору від 17.08.2020.

Підставами для пред`явлення даного позову стало те, що відповідачами у порушення вимог ст.ст. 26, 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та вимог Порядку №1328, протиправно, шляхом прийняття оспорюваного рішення від 25.06.2020 та укладання оспорюваного договору від 17.08.2020, внесено зміни до основного договору купівлі-продажу комунального майна, шляхом зменшення зобов`язання ОСОБА_1 в частині будівництва медичного центру площею не менше 1465,2 кв.м.

За таких обставин, наявність чи відсутність факту знищення об`єкта незавершеного будівництва "незавершена будівництвом поліклініка на 600 відвідувань в зміну (літера А-3) (готовність 52%)", не є визначальним у даній справі, оскільки такий факт не пов`язаний із предметом спору та підставами його виникнення.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржниками не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржників, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Краєвиди Волині" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 25 жовтня 2023 року у справі №903/639/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "14" серпня 2024 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.