Рішення

від 15.08.2024 по справі 904/2153/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2024м. ДніпроСправа № 904/2153/23

за клопотанням представника ОСОБА_1

про стягнення судових витрат у справі №904/2153/23

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівеліс", м. Дніпро

про стягнення 4 606 877,80 грн,-

Суддя Бажанова Ю.А.

Секретар судового засідання Григорчук М.І.

Представники:

від ОСОБА_1 : не з`явився (не вийшов на зв`язок у режимі відеоконференції)

від позивача: Борейко Н.О., довіреність №214 від 22.12.2021, представник у режимі відеоконференції

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівеліс", ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по кредитному договору №111021-АЕ від 11.10.2021 в сумі 4 606 877,80 грн. яка складається з заборгованості за кредитом 4 000 000,00 грн, заборгованості за процентами 606 877,80грн. Судові витрати просить покласти на відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 ; залишено без розгляду позову Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівеліс" до відповідача-2 ОСОБА_1 про стягнення 4 606 877,80 грн в частині позовних вимог до ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2024 позов Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівеліс" про стягнення 4 606 877,80 задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівеліс" на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" 4 000 000,00 грн заборгованості по кредиту, 606 877,80 грн заборгованості за відсотками, 69 103,17 грн судового збору.

10.06.2024 від представника ОСОБА_1 до господарського суду надійшло клопотання про стягнення судових витрат в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 154 323,96 грн.

Заява мотивована тим, що орієнтовний розмір судових витрат вказаний у відзиві на позовну заяву. Заявлені витрати полягають в оплаті професійної правової допомоги, яка складається з авансування витрат адвоката в розмірі 30 000,00 грн., які відповідно до договору сплачені ОСОБА_1 до його підписання та гонорар адвоката в розмірі 100 000,00 грн. Окрім того, відповідачем понесені витрати на оплату проведення судової почеркознавчої експертизи в розмірі 24 232,96 грн. згідно платіжної інструкції № 0.0.3481941804.1, які не могли бути передбачені на початку судового засідання.

У зв`язку з тим, що рішення у справі прийнято на користь ОСОБА_1 просив стягнути з позивача судові витрати у розмірі 154 232,96 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2024 прийнято клопотання представника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат та призначено його до розгляду в засіданні на 30.07.2024.

09.07.2024 від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" надійшли заперечення на клопотання про стягнення судових витрат, в яких просить відмовити у задоволенні у повному обсязі.

Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Зазначає, що залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ГПК України. При цьому, суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ГПК України, що не містить обмежень у його реалізації. Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Позивач зазначає, що протягом всього тривалого розгляду справи, представник позивача був присутній у всіх судових засіданнях, на першу вимогу суду надав витребовувані судом документи та не здійснював затягування розгляду справи, що свідчить про відсутність будь-якого зловживання своїм процесуальним правом та відсутності необгрунтованих дій збоку позивача. Однак на проведенні експертизи наполягав безпосередньо ОСОБА_1 , хоча позивач заперечував з цього приводу. експертиза не проведена, то кошти має повернути експертна установа. При цьому вони можуть бути повернуті лише платнику. Оскільки не проведення експертизи зумовлене саме діями Відповідача, то Позивач не повинен відшкодовувати ці витрати. Також ці витрати не можна вважати витратами на проведення експертизи (адже вона не проведена через дії Позивача).

З урахуванням зазначеного, позивач просить понесені відповідачем ОСОБА_1 судові витрати зі сплати вартості експертизи в розмірі 24 232,96 грн в повному обсязі залишити за останнім, врахувати недобросовісну поведінку сторони відповідача та причинно-наслідкові зв`язки, які виразились у невиконанні ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2024 про надання додаткових доказів. Вважаємо, що відсутні підстави стягнення цих витрат з позивача.

Звертає увагу, що клопотання адвоката Ільїна В.А. не містить посилання про необґрунтованість дій позивача,не зазначено які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив заздалегідь необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Отже, клопотання представника відповідача не містить доводів і доказів необгрунтованості дій позивача, подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, оскільки це його право, яке не містить обмежень у його реалізації. Під час розгляду справи не було встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача.

Крім того, витрати на правову допомогу виникли у відповідача не внаслідок необґрунтованих дій позивача, а в порядку реалізації відповідачем своїх процесуальних прав. Необґрунтовані дії позивача є єдиною підставою для покладення на позивача обов`язку компенсувати витрати, що здійснені відповідачем.

Вважає, заявлені витрати на правову допомогу до АТ «Банк Кредит Дніпро» несправедливими, недоведеними, сума витрат на правничу допомогу адвокатом є завищеною та необґрунтованою. Також слід врахувати недобросовісні дії відповідача ОСОБА_1 , які виразились у невиконанні ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2024, у зв`язку з чим заявлена за його ж клопотанням судова почеркознавча експертиза, не була проведена.

Також позивач вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними, адже подані адвокатом процесуальні документи відзив на позов, клопотання про витребування доказів та заперечення щодо зупинення провадження у справі не містять свого правового обґрунтування, деякі з них складаються, навіть, з пари речень. Подане клопотання адвокатом Ільїним В.А. про стягнення витрат на правничу допомогу не містить посилання на умови договору, на підставі яких здійснено розрахунок витрат. До вказаного клопотання не надано доказів та розрахунку витраченого часу на правничу допомогу, не надано доказів реальності витрат на правову допомогу. Тобто, адвокатом не підтверджено обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість.

30.07.2024 від представника ОСОБА_1 надійшли пояснення, в яких не погоджується із доводами позивача та зазначає, що незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Посилання представника позивача на той факт, що окремі процесуальні документи, які подавалися мною до суду, складаються з декількох абзаців, це лише критика моїх професійних якостей, що не зовсім виглядає етично. Для Клієнта важливо в адвокатській діяльності позитивний результат захисту його прав та законних інтересів. А чи буде складати адвокат заяви і клопотання на кільканадцяти аркушах, копіюючи та цитуючи законодавство, чи напише їх на 1-2 аркушах, для нього не важливо.

Що стосується витрат на проведення судової експертизи, то повернення коштів у випадку її не проведення не передбачено законодавством. Такі витрати є неминучими і безспосередньо пов`язані з предметом доказування у справі та вирішенням спору.

Представник ОСОБА_1 вказав, що позивач заявив безпідставні вимоги до ОСОБА_1 , що призвело до витрат зі сторони останнього, а тому вони мають бути компенсовані.

У судовому засіданні 30.07.2024 оголошувалась перерва до 15.08.2024.

06.08.2024 від представника ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що при зверненні до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 дії позивача вже були необґрунтованими, оскільки неозброєним оком, і навіть не будучи спеціалістом в певній галузі знань та не володіючи спеціальними знаннями, можна було помітити невідповідність підпису в договорі та підпису в паспорті ОСОБА_1 та відмінність між двома фотографіями в паспорті.

В подальшому лише 17 липня 2023 року усвідомивши правомірність заперечень ОСОБА_1 проти позову та визнавши факт підписання договору поруки іншими особами, позивач звернувся до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення. На цьому даний спір можна було б і завершити, однак, продовжуючи свої необґрунтовані дії, які в подальшому потягнули до ще більших судових витрат ОСОБА_1 , 16 серпня 2023 року позивач намагається не вирішити спір, шляхом його припинення внаслідок відсутності предмету спору, а "заморозити" і відкласти його вирішення, подавши до суду клопотання про зупинення провадження у справі.

Таким чином, позивач діяв недобросовісно та зловживав своїми правами. Його дії не були спрямовані на швидкий та об`єктивний розгляд справи.

Коли б в липні серпні 2023 року, коли позивач усвідомив та визнав, що договір поруки ОСОБА_1 не підписував, він подав відповідну заяву про відмову від позову, то судові витрати відповідача на цьому б і зупинилися. Однак, ОСОБА_1 і надалі змушений захищати свої права та законні інтереси доступним йому способом: користуючись професійною правовою допомогою та наполягаючи на проведенні почеркознавчої експертизи, що призвело до витрат на поїздку в м. Дніпро (майже 900 км від місця проживання) для надання вільних зразків почерку та витрат на оплату почеркознавчої експертизи. І не важливо, що експертизою не підтверджено правової позиції відповідача, понесені витрати на її оплату сталися виключно з упертості позивача, який не визнавав очевидних фактів і постійно заперечував проти її проведення та заперечував проти надання ОСОБА_1 вільних зразків почерку в місцевому суді за своїм місцем проживання.

13.08.2024 від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" надійшли заперечення на клопотання про стягнення судових витрат, в яких звертає увагу, що ОСОБА_1 був та є до цього часу засновником та кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи ТОВ «Будівеліс». Будь-яких судових процесів щодо оспорення цих обставин не було та не має.

Після втрати паспорту громадянина України, ОСОБА_1 не повідомляв відповідні органи про його втрату, що не заперечувалось в судовому засіданні. Натомість, адвокат Ільїн В.А., навіть не озброєним оком встановив, що в паспорті дві різні фотографії вклеєно, однак, вказані факти, ще підлягають доведенню. Позивач не є експертною установою, якій ці повноваження делеговано, а тому не може давати оцінку щодо дійсності або недійсності паспорту, відповідності або не відповідності підпису поручителя.

Доводи заявника про те, що лише 17 липня 2023 року усвідомивши правомірність заперечень ОСОБА_1 проти позову та визнавши факт підписання договору поруки іншими особами, позивач звернувся до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення не відповідають дійсності. Зверненням до правоохоронних органів позивачем, не може трактуватись як визнання факту не підписання поручителем договору поруки.

Представник позивача, отримавши в судовому засіданні інформацію від відповідача про те, що відповідач ОСОБА_1 не ставив свій підпис у договорі поруки, звернувся до правоохоронних органів для встановлення та перевірки вказаних обставин. Адже, сам ОСОБА_1 не завертався до даному факту до правоохоронних органів. Крім того, відсутній обвинувальний або виправдовувальний вирок, який набрав законної сили, де були б встановлені обставини щодо ОСОБА_1 .

Зазначає, що в результаті недобросовісних дій самого ОСОБА_1 , який оплативши вартість проведення експертизи, не виконав ухвали Господарського суду від 08.01.2024, експертною установою було повернуто матеріали справи до суду. Вважаємо, що як наслідок недобросовісні дії відповідача ОСОБА_1 послугували поверненню матеріалів від експерта без виконання, а тому позивач не повинен нести ці витрати за проведення експертизи, та розцінює дії ОСОБА_1 з цього приводу як зловживання своїми процесуальними правами.

З урахуванням зазначеного, просить понесені відповідачем ОСОБА_1 судові витрати зі сплати вартості експертизи в розмірі 24 232,96 грн в повному обсязі залишити за останнім, врахувати недобросовісну поведінку сторони відповідача та причинно-наслідкові зв`язки, які виразились у невиконанні ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2024 про надання додаткових доказів. Вважає, що відсутні підстави стягнення цих витрат з позивача.

Під час розгляду заяви про стягнення судових витрат у справі №904/2153/23 представник ОСОБА_1 підтримав подану заяву та просив її задовольнити, представник Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" підтримав заперечення та просив в її задоволенні відмовити.

У судовому засіданні, яке відбулось 15.08.2024, представник позивача підтримав заперечення на заяву, представники ОСОБА_1 та відповідача не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні 15.08.2024 оголошені вступна та резолютивна частини додаткового рішення.

Дослідивши та оцінивши надані докази у сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Приписами статті 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 року у справі № 550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Представник ОСОБА_1 просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 154 323,96 грн., з яких 130 000,00 грн. витрати на правничу допомогу, 24 232.96 грн. витрати на оплату проведення почеркознавчої експертизи.

На підтвердження понесення витрат до суду надані: ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВК №1057700 від 23.05.2023, копію договору про надання професійної правничої допомоги (витяг) від 15.05.2023, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 23.05.2023, також в матеріалах справи міститься копія платіжної інструкції від 19.02.2024 про оплату проведення судової почеркознавчої експертизи 4285-23 у господарській справі №904/2153/23 у сумі 24 232,96 грн., копію квитанції до прибуткового ордеру №7 від 15.05.2024\3 на суму 30 000,00 грн.

Так, у договорі про надання професійної правничої допомоги від 15.05.2023 зазначено, що ОСОБА_1 уповноважує Адвокатське бюро "Верітас" (голова Ільїн Вадим Анатолійович ) на виконання угоди по захисту та представництву його інтересів у справі №904/2153/23 за позовом до нього АТ "Банк "Кредит Дніпро" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Гонорар адвоката за представництво інтересів замовника в суді складання та підготовку процесуальних документів: заяв, клопотань, заперечень, відгуків та інше складає 100 000,00 грн., є фіксованим та не залежить від часу, витраченого на надання послуг та має бути сплачений протягом 7-ми днів з дня набрання рішенням законної сили.

30 000,00 грн. сплачені замовником до підписання цього договору як авансування витрат виконавця.

23.05.2023 між сторонами підписаний акт приймання-здачі наданих послуг на суму 100 000,00 грн.

Під час розгляду справи призначалась судова почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

ОСОБА_1 згідно платіжної інструкції від 19.02.2024 здійснено попередню оплату проведення судової почеркознавчої експертизи 4285-23 у господарській справі №904/2153/23 у сумі 24 232,96 грн.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Стаття 129 Господарського процесуального кодексу України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.

Положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (постанова Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, на яку посилається скаржник).

При цьому порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду визначено нормами статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22, на яку посилається скаржник, зробив такі висновки:

- правовий аналіз статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема залишення позову без розгляду у справі, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11.);

- при застосуванні частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12.).

Також Верховний Суд у пункті 6.5. постанови від 06.03.2024 у справі №905/1840/21 сформував висновок, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Господарський суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, що Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (постанова Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 ; залишено без розгляду позову Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівеліс" до відповідача-2 ОСОБА_1 про стягнення 4 606 877,80 грн в частині позовних вимог до ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України за заявою позивача.

Заявляючи про стягнення судових витрат з позивача представник ОСОБА_1 вказав, що позивач заявив безпідставні вимоги до ОСОБА_1 , що призвело до витрат зі сторони останнього.

За доводами заявника, при зверненні до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 дії позивача вже були необґрунтованими, оскільки неозброєним оком, і навіть не будучи спеціалістом в певній галузі знань та не володіючи спеціальними знаннями, можна було помітити невідповідність підпису в договорі та підпису в паспорті ОСОБА_1 та відмінність між двома фотографіями в паспорті.

В подальшому лише 17 липня 2023 року усвідомивши правомірність заперечень ОСОБА_1 проти позову та визнавши факт підписання договору поруки іншими особами, позивач звернувся до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення. На цьому даний спір можна було б і завершити, однак, продовжуючи свої необґрунтовані дії, які в подальшому потягнули до ще більших судових витрат ОСОБА_1 , 16 серпня 2023 року позивач намагається не вирішити спір, шляхом його припинення внаслідок відсутності предмету спору, а "заморозити" і відкласти його вирішення, подавши до суду клопотання про зупинення провадження у справі.

Таким чином, позивач діяв недобросовісно та зловживав своїми правами, його дії не були спрямовані на швидкий та об`єктивний розгляд справи.

Представник заявника вважає, що коли б в липні серпні 2023 року, коли позивач усвідомив та визнав, що договір поруки ОСОБА_1 не підписував, він подав відповідну заяву про відмову від позову, то судові витрати відповідача на цьому б і зупинилися. Однак, ОСОБА_1 і надалі змушений захищати свої права та законні інтереси доступним йому способом: користуючись професійною правовою допомогою та наполягаючи на проведенні почеркознавчої експертизи, що призвело до витрат на поїздку в м. Дніпро (майже 900 км від місця проживання) для надання вільних зразків почерку та витрат на оплату почеркознавчої експертизи. І не важливо, що експертизою не підтверджено правової позиції відповідача, понесені витрати на її оплату сталися виключно з упертості позивача, який не визнавав очевидних фактів і постійно заперечував проти її проведення та заперечував проти надання ОСОБА_1 вільних зразків почерку в місцевому суді за своїм місцем проживання.

Позивач не погоджується із такими доводами, посилаючись на те, що ОСОБА_1 був та є до цього часу засновником та кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи ТОВ «Будівеліс». Будь-яких судових процесів щодо оспорення цих обставин не було та не має.

Після втрати паспорту громадянина України, ОСОБА_1 не повідомляв відповідні органи про його втрату, що не заперечувалось в судовому засіданні. Натомість, адвокат Ільїн В.А., навіть не озброєним оком встановив, що в паспорті дві різні фотографії вклеєно, однак, вказані факти, ще підлягають доведенню. Позивач не є експертною установою, якій ці повноваження делеговано, а тому не може давати оцінку щодо дійсності або недійсності паспорту, відповідності або не відповідності підпису поручителя.

Доводи заявника про те, що лише 17 липня 2023 року усвідомивши правомірність заперечень ОСОБА_1 проти позову та визнавши факт підписання договору поруки іншими особами, позивач звернувся до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення не відповідають дійсності. Зверненням до правоохоронних органів позивачем, не може трактуватись як визнання факту не підписання поручителем договору поруки.

Представник позивача, отримавши в судовому засіданні інформацію від відповідача про те, що відповідач ОСОБА_1 не ставив свій підпис у договорі поруки, звернувся до правоохоронних органів для встановлення та перевірки вказаних обставин. Адже, сам ОСОБА_1 не завертався до даному факту до правоохоронних органів. Крім того, відсутній обвинувальний або виправдовувальний вирок, який набрав законної сили, де були б встановлені обставини щодо ОСОБА_1 .

Зазначає, що в результаті недобросовісних дій самого ОСОБА_1 , який оплативши вартість проведення експертизи, не виконав ухвали Господарського суду від 08.01.2024, експертною установою було повернуто матеріали справи до суду. Вважаємо, що як наслідок недобросовісні дії відповідача ОСОБА_1 послугували поверненню матеріалів від експерта без виконання, а тому позивач не повинен нести ці витрати за проведення експертизи, та розцінює дії ОСОБА_1 з цього приводу як зловживання своїми процесуальними правами.

З урахуванням зазначеного, просить понесені відповідачем ОСОБА_1 судові витрати зі сплати вартості експертизи в розмірі 24 232,96 грн в повному обсязі залишити за останнім, врахувати недобросовісну поведінку сторони відповідача та причинно-наслідкові зв`язки, які виразились у невиконанні ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2024 про надання додаткових доказів. Вважає, що відсутні підстави стягнення цих витрат з позивача.

У статті 130 Господарського процесуального кодексу України "розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплений розподіл судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду.

Частина 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми можна дійти висновку, що у випадку відмови позивача від позову та закриття провадження у справі, відповідач має право заявити про відшкодування позивачем понесених витрат.

При цьому, сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, а саме статей 129 - 130 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною по відношенню до загальних правил розподілу судових витрат, встановлених статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 року у справі №922/592/17, додаткових ухвалах Верховного Суду від 20.05.2021 року у справі № 910/14162/17, від 26.04.2021 року у справі № 910/12099/17, від 12.07.2021 року у справі № 903/317/20, від 12.07.2021 року у справі № 903/254/20, від 23.07.2021 року у справі № 910/13025/19.

Отже, за змістом частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України однією із умов для компенсації особі (одній стороні) здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, мають бути необґрунтовані дії іншої сторони, що і зумовили відповідні витрати під час розгляду справи та пов`язані з цим розглядом.

Тобто, стягнення (з позивача) компенсації понесених (відповідачем) витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі № 925/1372/21, від 11.05.2023 року у справі № 921/811/21, від 25.04.2023 року у справі № 924/341/22.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у низці правових позицій неодноразово відмічав, що Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав.

Близька за змістом послідовна та стала правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2021 року у справі № 910/13025/19, від 02.09.2021 року у справі № 922/2568/20, від 23.12.2021 року у справі № 910/16777/20 та від 26.05.2022 року у справі № 905/460/21.

Між тим існує й інша стала правова позиція Верховного Суду, відповідно до якої Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду (правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 року у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 року у справі № 902/136/21 та від 18.01.2022 року у справі № 922/2017/17).

Таким чином, частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Подібної правової позиції дотримано Верховним Судом у постанові від 23.01.2024 року у справі №903/648/23.

05.06.2024 через систему "Електронний суд" від представника Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" надійшла заява про залишення позову без розгляду в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 05.06.2024 представник позивача підтримала подану заяву про залишення позову без розгляду в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 та просила її задовольнити; представник відплвідача-1 не заперечував проти задоволення клопотання.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 ; залишено без розгляду позову Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівеліс" до відповідача-2 ОСОБА_1 про стягнення 4 606 877,80 грн в частині позовних вимог до ОСОБА_1 .

Разом з тим, вирішуючи питання про відшкодування відповідачу ( ОСОБА_1 ) його судових витрат у даній справі та надаючи оцінку діям позивача, які призвели до залишення позову без розгляду, на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості в розумінні приписів, які містяться у статті 130 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд враховує, що під час розгляду справи ОСОБА_1 заперечував свій підпис на кредитному договорі та договорі поруки (після вказаних заперечень відповідача позивач звернувся до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення), однак позов підтримував у повному обсязі, заперечував проти проведення судової почеркознавчої експертизи, після отримання повідомлення про неможливість надання висновку №4285-23 за ухвалою від 22.11.2023 у господарській справі №904/2153/23, подав заяву про залишення позову до ОСОБА_1 без розгляду, з огляду на що є підстави вважати, що дії позивача є непослідовними та необґрунтованими в частині користування ним своїми процесуальними правами в господарському процесі.

Отже, у даному випадку господарський суд дійшов до висновку про визнання дій позивача щодо належного користування своїми процесуальними правами необґрунтованими та, відповідно, наявність підстав для розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_1 .

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з частинами 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Стосовно вимог відповідача про стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу неспівмірним зі складністю справи, посилаючись на те, що подані адвокатом процесуальні документи відзив на позов, клопотання про витребування доказів та заперечення щодо зупинення провадження у справі не містять свого правового обґрунтування, деякі з них складаються, навіть, з пари речень. Подане клопотання адвокатом Ільїним В.А. про стягнення витрат на правничу допомогу не містить посилання на умови договору, на підставі яких здійснено розрахунок витрат. До вказаного клопотання не надано доказів та розрахунку витраченого часу на правничу допомогу, не надано доказів реальності витрат на правову допомогу. Тобто, адвокатом не підтверджено обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість. Також звертає увагу на поведінку представника під час розгляду справи (неявка в судові засідання, у зв`язку з чим розгляд справи неодноразово переносився, неподання документів, необхідних доля проведення судової експертизи, що призвело до її непроведення).

Враховуючи доводи позивача, здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, під час розгляду справи, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу; кількість судових засідань, господарський суд дійшов до висновку не розподіляти всю суму заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №904/2153/23 в розмірі 130 000 грн. та вважає, що прийнятною сумою за надання адвокатом у цій справі професійної правничої допомоги у суді першої інстанції є 10 000,00 грн.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (позивача у справі).

Враховуючи приписи частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), господарський суд відхиляє доводи позивача відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з відсутність підтвердження понесення таких витрат.

Щодо стягнення витрат на проведення експертизи у сумі 24 232,96 грн. господарський суд зазначає таке.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2023 клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи задоволено; призначено у справі № 904/2153/23 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; для проведення експертизи матеріали справи № 904/2153/23 постановлено надіслати до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; зобов`язано сторін надати всі документи, необхідні для проведення експертизи; витрати по проведенню експертизи покладено на ОСОБА_1 ; провадження у справі № 904/2153/23 зупинено на час проведення експертизи і до отримання висновку експерта.

01.01.2024 до господарського суду від Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшла справа №904/2153/23 та клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, а саме: додаткові вільні зразки підпису ОСОБА_1 за 2020, 2021 роки, що можуть знаходитись у різних за цільовим призначенням документах (бажано офіційних): заявах про надання комунальних послуг; банківських документах про отримання кредиту/карток; автобіографіях, особисто заповнених анкетах, листах, що належать до службової переписки; установчих, приватизаційних документах, заявах про видачу паспорта, нотаріально посвідчених документах тощо (10-15 документів); вільні зразки почерку ОСОБА_1 за 2020, 2021 роки, що можуть знаходитись у різних за цільовим призначенням документах (до 20 документів).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2024 клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи задоволено; Зобов`язано ОСОБА_1 у строк до 22.01.2024 надати до Господарського суду Дніпропетровської області): додаткові вільні зразки підпису ОСОБА_1 за 2020, 2021 роки, що можуть знаходитись у різних за цільовим призначенням документах (бажано офіційних): заявах про надання комунальних послуг; банківських документах про отримання кредиту/карток; автобіографіях, особисто заповнених анкетах, листах, що належать до службової переписки; установчих, приватизаційних документах, заявах про видачу паспорта, нотаріально посвідчених документах тощо (10-15 документів); вільні зразки почерку Українця О.В. за 2020, 2021 роки, що можуть знаходитись у різних за цільовим призначенням документах (до 20 документів).

10.04.2024 матеріали справи №904/2153/23 повернулись до Господарського суду Дніпропетровської області із повідомленням про неможливість надання висновку №4285-23 за ухвалою від 22.11.2023 у господарській справі №904/2153/23.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" встановлено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 7-1 Закону України "Про судову експертизу" підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Приписами статті 15 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що проведення науково-дослідними установами судових експертиз наукових розробок з питань організації та проведення судових експертиз фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, дізнавача, прокурора, суду та у справах про адміністративні правопорушення здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України.

Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень судово-медичними та судово-психіатричними установами здійснюється за рахунок коштів, які безпосередньо і цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з державного чи місцевого бюджету, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень у кримінальному провадженні державними спеціалізованими установами, судово-медичними та судово-психіатричними установами на замовлення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного представника, потерпілого, його представника здійснюється за рахунок замовника.

Витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров`я України у цивільних і господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Проведення інших експертних досліджень і обстежень державними спеціалізованими установами здійснюється за рахунок замовника.

Державні спеціалізовані установи, а також фахівці, що не є працівниками цих установ, зазначені у статті 7 цього Закону, виконують інші роботи на договірних засадах.

Інструкцією про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів (затверджена постановою КМУ від 01.07.1996 № 710), на яку посилається відповідач як на підставу нарахування компенсації за роботу експерта, не встановлено чітких механізмів здійснення фінансового забезпечення проведення судової експертизи в рамках цивільного процесу.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що підставою проведення судової експертизи, зокрема, є відповідне рішення суду, а у свою чергу фінансове забезпечення проведення такої експертизи здійснюється за рахунок державного бюджету або на підставі договірних зобов`язань між виконавцем та замовником.

В акті №4285-23 здачі-приймання повідомлення про неможливість надання висновку №4285-23 за ухвалою від 22.11.2023 у господарській справі №904/2153/23 вказано, що вартість вивчення матеріалів експертизи (експертного дослідження), визначена на підставі вартості однієї експертогодини, відповідно до Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у проваджені яких перебуває справа про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експерті і спеціалістів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 №710.

Кількість годин, витрачених на вивчення матеріалів експертизи - 4 год. Загальна вартість (4х378,64 грн.) = 1 514,56 грн. Попередня оплата 24 232,96 грн.

Також в акті міститься застереження про те, що якщо протягом 15 календарних днів з дати відправлення акту, підписаний з боку Замовника, акт не буде повернуто до НДУСЕ, то повідомлення про неможливість надання висновку, вважається прийняти Замовником.

Відповідно до чинного законодавства вказаний акт несе процесуальну функцію повідомлення суду про неможливість надання висновку та не викликає матеріальних зобов`язань для суду та учасників судового процесу.

Таким чином, вартість виконаних робіт згідно з актом №4285-23 здачі-приймання повідомлення про неможливість надання висновку №4285-23 за ухвалою від 22.11.2023 у господарській справі №904/2153/23 складає 1 514,66 грн. (при цьому попередня оплата здійснена у розмірі 24 232,96 грн. здійснена ОСОБА_1 згідно платіжної інструкції від 19.02.2024).

У повідомленні повідомленням про неможливість надання висновку №4285-23 за ухвалою від 22.11.2023 у господарській справі №904/2153/23 вказано про неможливість надання висновку у зв`язку із ненадання витребуваних експертом додаткових документів, необхідних для проведення експертизи.

Таким чином, саме дії ОСОБА_1 в частині ненадання документів, необхідних експерту для проведення експертизи, витребувані ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2024 стали підставою для повернення матеріалів від експерта без виконання.

За викладених обставин господарський суд покладає витрати по здійсненню оплати на проведення експертизи у сумі 1 514,56 грн. на ОСОБА_1 .

При цьому, господарський суд зазначає, що інша частина коштів (за виключенням 1 514,56 грн.) підлягає поверненню за заявою платника ( ОСОБА_1 ) до експертної установи (Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України).

Керуючись статтями 123, 126, 129, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі №904/2153/23 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32, ідентифікаційний код 14352406) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Відмовити у решті стягнення витрат на правничу допомогу.

Витрати по здійсненню оплати на проведення експертизи у сумі 1 514,56 грн. покласти на ОСОБА_1 .

Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне додаткове рішення складено - 15.08.2024.

Суддя Ю.А. Бажанова