Рішення

від 14.08.2024 по справі 911/1413/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1413/24

Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 911/1413/24

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес», м. Харків

доДержавного спеціалізованого підприємства Північна Пуща,

м. Чорнобиль Київської області

простягнення 580 942,63 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства Північна Пуща (далі-відповідач) про стягнення 580 942,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач стверджує про неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу лісоматеріалів № 142-А/21/10/22 від 21.10.2022 щодо своєчасної та повної поставки оплаченого позивачем товару, у зв`язку з чим позивач звертається з відповідним позовом про стягнення вартості оплаченого та непоставленого товару в сумі 551 085,64 грн та нарахованих сум інфляційних втрат в розмірі 19 004,58 грн та 3 % річних - 10 852,41 грн.

Разом з цим, у прохальній частині позовної заяви, позивач просив суд здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1413/24; задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи); встановлено відповідачу строк для подання заяв із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України сторонами до суду не подано.

28.06.2024 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 01-15/948 від 19.06.2024 (вх. № 2322/24), в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Так, відповідач зазначає про те, що продавець передає покупцю товар тільки після надходження коштів на рахунок продавця, а у випадку ненадходження коштів, покупець втрачає право на придбання партії товару. Поруч з цим, відповідач зазначає про те, що у зв`язку із неналежним виконанням саме позивачем умов договору, відповідач має застосовувати до позивача штрафні санкції. Разом з цим, відповідач зазначає про те, що внаслідок військової агресії рф проти України та настання обставин непереборної сили, підприємство зазнало значних збитків, зокрема, під час окупації була знищена матеріально-технічна база підприємства (в т. ч. заготівельна деревина), викрадено та знищено всю офісну оргтехніку, допоміжне обладнання, транспортні засоби, тощо, у зв`язку з чим відповідач несе збитки. До того ж відповідач твердить, що відповідно до положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідач звільняється від відповідальності передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, а нараховані проценти річних та інфляційні нарахування мають бути списані позивачем.

15.07.2024 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 7714/24).

22.07.2024 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь № 01-15/1124 від 17.07.2024 (вх. № 7905/24).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

21.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» (покупець, позивач) та Державним спеціалізованим підприємством Північна Пуща (продавець, відповідач) укладений Договір купівлі-продажу лісоматеріалів № 142-А/21/10/22, умовами п. 1.1 якого обумовлено, що за результатами проведення аукціону із продажу ресурсів лісоматеріалів заготівлі IV кварталу 2022 року, який відбувся 21.10.2022 року, продавець передає у власність лісоматеріали (далі-товар), згідно Додатку № 1, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його ціну відповідно до умов, вказаних у цьому договорі.

Відповідно до п. 2.1 договору терміном відвантаження є: з 21.10.2022 року по 31.12.2022 або до повного його виконання. Відвантаження товару по цьому договору здійснюється згідно щомісячного (подекадного) графіку відвантаження, який є невід`ємною частиною договору та за домовленістю сторін достроково, на умовах: проміжний склад продавця (Додаток № 1).

Умовами п. 3.3 договору визначено, що датою передачі товару продавцем та приймання його покупцем, тобто датою відвантаження, вважається дата, вказана у товарно-транспортній накладній. Протягом 2 днів до передачі товару продавець повідомляє покупця про дату та місце відвантаження (п. 3.2 договору).

Розділом 4 договору передбачено, що сума договору складається із загальної вартості товару, що буде відпущено покупцю згідно усіх супровідних документів (п. 4.1). Платіж здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно графіку відвантаження лісоматеріалів та діючого договору або у виняткових випадках, за усною згодою сторін (п. 4.3). Покупець зобов`язаний здійснювати попередню оплату за кожну партію товару не пізніше ніж за 2 дні до початку декади згідно графіку відвантаження лісоматеріалів та діючого договору (п. 4.6).

Умовами п. 12.1 договору визначено, що договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації на біржі. Договір діє з 21.10.2022 по 31.12.2022 або до повного його виконання, а в частині розрахунків - до повного їх завершення за договором.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» та Державним спеціалізованим підприємством Північна Пуща підписаний Додаток № 1 до Договору № 142-А/21/10/22 від 21.10.2022 Таблиця 1. Умови відвантаження франко-проміжний склад. Лісоматеріали круглі; Таблиця 2. Графік відвантаження лісоматеріалів.

27.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» та Державним спеціалізованим підприємством Північна Пуща підписана Додаткова угода № 1 до Договору № 142-А/21/10/22 від 21.10.2022, за умовами якої сторони дійшли згоди внести зміни до Додатку № 1 до договору, а також продовжити строк дії договору до 30.09.2023.

Так, до матеріалів справи додано Додаток № 1 до договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.06.2023.

На виконання умов договору та з метою здійснення попередньої оплати за товар, позивачем 07.11.2022, 16.11.2022 та 25.07.2023 було перераховано на рахунок відповідача 1 234 370,00 грн. Однак, в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань, відповідач лише частково здійснив поставку оплаченого позивачем товару в сумі 683 284,36 грн, натомість товар на суму 551 085,64 грн відповідачем поставлений позивачу не був.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із вимогою, в якій у зв`язку із неналежним виконанням умов договору щодо своєчасної поставки товару, вимагав протягом 5 днів з моменту отримання даної вимоги повернути кошти в розмірі непоставленого товару та нараховані санкції та зазначив про розірвання договору купівлі-продажу лісоматеріалів.

Направлення та отримання вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 03.05.2024, фіскальним чеком від 03.05.2024, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

За твердженнями позивача, станом на день підготовки даної позовної заяви, продавець не виконав умови договору, в частині повної поставки товару, грошові кошти, на вимогу позивача не повернув, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» змушене було звернутись до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення з Державного спеціалізованого підприємства «Північна-Пуща» вартості недопоставленого товару.

Укладений між сторонами договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у них господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду із відповідним позовом вказував про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки оплаченого позивачем товару та не повернення на вимогу позивача грошових коштів (попередню оплату) в розмірі 551 085,64 грн.

Відповідач заперечував проти позову надавши суду відзив на позовну заяву № 01-15/948 від 19.06.2024 (вх. № 2322/24 від 28.06.2024), в якому зазначав про те, що продавець передає покупцю товар тільки після надходження коштів на рахунок продавця (попередня оплата), а у випадку ненадходження коштів на розрахунковий рахунок продавця, покупець втрачає право на придбання партії товару. Поруч з цим, відповідач зазначає про те, що у зв`язку із неналежним виконанням саме позивачем умов договору, відповідач має застосовувати до позивача штрафні санкції.

Однак, такі твердження відповідача не заслуговують на увагу суду виходячи з наступного.

Як обумовлено між сторонами у договорі, покупець зобов`язаний здійснювати попередню оплату за кожну партію товару не пізніше ніж за 2 дні до початку декади згідно графіку відвантаження лісоматеріалів та діючого договору (п. 4.6).

На виконання умов договору позивачем 07.11.2022, 16.11.2022 та 25.07.2023 було перераховано на рахунок відповідача в рахунок попередньої оплати 1 234 370,00 грн, натомість договором передбачено, що відвантаження товару здійснюється згідно щомісячного (подекадного) графіку відвантаження, який є невід`ємною частиною договору. Поруч з цим, в порушення умов договору відповідачем залишений не поставлений оплачений позивачем товар на суму 551 085,64 грн.

Тобто здійснивши оплату товару, позивач звичайно розраховував на поставку йому оплаченого товару.

Суд відзначає, що відповідач сам факт отримання від позивача суми предоплати за товар не заперечив та не спростував, як і не заперечував факт не поставки ним товару у заявленому розмірі, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та здійснення поставки товару позивачу не надав.

Відповідач у своєму відзив звертав увагу на те, що листом від 29.11.2022 звертався до позивача щодо необхідності здійснення позивачем оплати та відвантаження ним товару, однак таких доказів до матеріалів справи не додано.

Щодо тверджень відповідача про застосування до позивача штрафних санкцій за наслідком неналежного виконання ним договору, то суд відзначає, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено що, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, господарський суд відзначає, що ДСП Північна Пуща не позбавлено права на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав, якщо вважає, що саме зі сторони позивача допущено неналежне виконання умов договору, та як наслідок необхідності застосування до нього санкцій визначених у договорі.

Стосовно твердження відповідача про наявність обставин непереборної сили (форс-мажор), суд зазначає наступне.

Розділом 10 договору між сторонами погоджено, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна, відповідний наказ Державного агентства України з управління зоною відчуження тощо). Сторона що не може виконувати зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили повинна не пізніше 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. Факт дії обставин непереборної сили підтверджується висновком ТОргово-промислової палати України (її регіональними відділеннями) або відповідним наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження. Дія форс-мажорних обставин автоматично продовжує термін виконання зобов`язань за договором за умови своєчасного повідомлення про їх виникнення (припинення). У разі коли термін дії обставин непереборної сили продовжується більше тридцяти днів, кожна із сторін у встановленому порядку має право розірвати договір.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

При цьому в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Суд наголошує, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто, неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин. Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили), як умови звільнення від відповідальності, судам необхідно встановити, які саме зобов`язання зa договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання.

Крім того, у висновках Верховного Суду зазначено, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 (п. 40), від 03.08.2022 у справі № 914/374/21 (п. 99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.

З наведеного вбачається, що зафіксоване на всій території України настання форс- мажорних обставин через військову агресію російської федерації не свідчить про те, що усі суб`єкти господарювання, одночасно, з 24.02.2022 втратили можливість виконувати свої зобов`язання за договорами, крім того, сам факт настання обставини непереборної сили, до яких, вочевидь, відноситься збройна агресія/війна, не обов`язково автоматично із її настанням впливає на виконання договору та, відповідно, обов`язок щодо повідомлення про настання такої обставини виникає тоді, коли для зобов`язаної сторони стає зрозумілим, що настання такої події впливає на виконання договору, конкретного визначеного ним зобов`язання, що також в повній мірі відноситься і до позивача.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Дослідивши фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам та поясненням сторін, суд вважає, що відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи вже під час дії у країні воєнного стану, з позивачем договір, має усвідомлювати ризики здійснення підприємницької діяльності.

Отже, Договір купівлі-продажу лісоматеріалів № 142-А/21/10/22 від 21.10.2022 було укладено вже після введення на території України воєнного стану, тому відповідач взяв на себе зобов`язання за договором вже під час збройної агресії рф проти України.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 551 085,64 грн. попередньої оплати є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, які наявні у матеріалах справи, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, в частині своєчасної поставки товару, позивач також просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування в сумі 19 004,58 грн, за період з жовтеня 2023 по квітень 2024 та 3 % річних - 10 852,41 грн, за період з 01.10.2023 по 27.05.2024.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У своєму відзиві Державне спеціалізоване підприємство Північна Пуща зазначає про те, що заявлені позовні вимоги стосуються стягнення компенсаційних витрат за користування чужими коштами та інфляційних втрат аналогічно як у правовідносинах між позикодавцем та позичальником, а отже до даних відносин має застосовуватись положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими відповідач звільняється від відповідальності передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, а нараховані проценти річних та інфляційні нарахування мають бути списані позивачем.

Такі твердження відповідача не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України врегульовані питання які стосуються правовідносин, які виникли з договору позики або кредитного договору. Натомість спірні правовідносини сторін у справі, яка підлягає розгляду виникли за двостороннім договором купівлі-продажу, предметом якого є товар - лісоматеріали, а позивач звернувся за неналежним виконанням зобов`язань за договором, зокрема, що стосується не поставки оплаченого товару, що врегульовано у главі 54 Цивільного кодексу України.

Суд зауважує, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із вимогою від 03.05.2024, направлення якої підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 03.05.2024 та фіскальним чеком від 03.05.2024. Відповідна вимога отримана відповідачем 09.05.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, з урахуванням статті 530 Цивільного кодексу України, строк на добровільне виконання відповідачем вимоги сплинув 17.05.2024, а отже й нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань має здійснюватись з 17.05.2024.

Зважаючи на викладене, суд здійснивши власний розрахунок 3 % річних, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 496,88 грн, розраховані з урахуванням ст. 530 ЦК України, за період з 17.05.2024 по 27.05.2024, в межах заявленого позивачем періоду.

Що стосується інфляційних нарахувань, то суд зазначає, що оскільки їх розрахунок здійснений позивачем за період: жовтень 2023-квітень 2024, тобто поза межами строків визначених у статті 530 Цивільного кодексу України, отже у суду відсутні підстави для їх задоволення.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно задоволенним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» (07270, Київська область, м. Чорнобиль, вул. Леніна, 148, код ЄДРПОУ 40247540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Бізнес» (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, 29-А, код ЄДРПОУ 332886667) 551 085 (п`ятсот п`ятдесят одну тисячу вісімдесят п`ять) грн 64 коп попередньої оплати, 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 88 коп 3 % річних та 8 273 (вісім тисяч двісті сімдесят три) грн 74 коп судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині відмовити в задоволені позовних вимог.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 14.08.2024.

Суддя О.О. Христенко