Ухвала

від 14.08.2024 по справі 242/1873/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2805/24 Справа № 242/1873/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року м.Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретар ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 липня 2024 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 липня 2024 року продовжено ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 28.09.2024 року включно за обвинуваченням останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.

Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, за які законом передбачено покарання понад 10 років, а також, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 Кримінального процесуального кодексу України.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. Зазначає, що продовження запобіжного заходу є протиправним та необґрунтованим, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята без дотримання норм кримінального процесуального законодавства та усталеної практики ЄСПЛ. Вважає, що судом не в повному обсязі досліджено підстави для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою. Звертає увагу, що судом не з`ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти вказаним ризикам. Наголошує, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, що свідчить про міцні соціальні зв`язки та його вина не доведена. На його думку запобіжний захід у вигляді домашнього арешту буде гарантувати належне виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов`язків та зможе повною мірою запобігти ризику його переховування.

Заслухавши суддю доповідача, доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів доходить наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.

Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.

У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.

Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.

Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені двох особливо тяжких кримінальних правопорушень, поєднаних з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого, а також направлених проти власності.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції на 60 днів до 28.09.2024 року включно.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинувачених від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість ймовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Ризик впливу обвинуваченого ОСОБА_8 на свідків в рамках даного кримінального провадження залишається сталим, оскільки обвинувачений, перебуваючи на свободі, матиме змогу безперешкодно спілкуватись з потерпілим та свідками, які проживають поряд з ним в м. Гірник, є його знайомими, що фактично створить умови для здійснення впливу на потерпілого та безпосередніх свідків шляхом залякування, вмовлянь та інших дій.

Тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м`який, обвинувачений може вжити протиправних заходів з метою впливу на потерпілого та свідків.

Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, з санкціями від 8 до 15 років та від 8 до 12 років позбавлення волі відповідно, обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, вірогідність незаконного впливу на свідків з метою примушування їх до зміни своїх показань.

З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що на теперішній час застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде гарантувати виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов`язків.

Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Тяжкість, характер та обставини інкримінованих злочинів свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.

Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .

Висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинувачених під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками їх звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 постійного місця проживання, не спростовує і не зменшує ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Доводи захисника з приводу недоведеності вини ОСОБА_8 , на увагу не заслуговують, оскільки на цій стадії процесу суд позбавлений можливості перевірити їх обґрунтованість. Дане питання вирішується судом під час розгляду справи по суті.

Колегія суддів не вбачає на даний час надмірної тривалості тримання обвинуваченого під вартою, оскільки приймає до уваги тяжкість пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення з сукупністю ризиків, встановленими судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 липня 2024 року про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді