Рішення

від 06.08.2024 по справі 509/2364/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/2364/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач свідомо нехтує батьківськими обов`язками, взагалі не приймає участі в фізичному, духовному та моральному розвитку доньки.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, 30.07.2024 р. до суду надав висновок виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області як органу опіки та піклування від 23.07.2024 р. №268, просив суд розглянути справу за його відсутності з урахуванням наданого висновку та прав і інтересів дитини.

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з`ясування і доведеність, вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 17.01.2014 р., відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , її батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Відповідно до рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13.05.2020 р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 22.03.2024 р. зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Відповідно до відповіді №01-26/47 від 02.04.2024 р. ОСОБА_3 навчається в Чорноморській спеціальній школі з 01.09.2021 р.

Висновком виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області як органу опіки та піклування від 23.07.2024 р. №268 визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за умови надання доказів безпідставного невиконання батьком своїх батьківських обов`язків.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 1-4 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав позивач посилалася, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки, не приймає участі у її житті, не забезпечує необхідного утримання дочки, не спілкується з нею.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками".

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо доньки.

Доказів щодо ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків в частині матеріального забезпечення дитини в розпорядження суду не надано.

Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України оцінюється у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

Проживання батька окремо від дитини не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено саме на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд приходить до висновку, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Посилання позивача на те, що відповідач не проживає разом із донькою та не бачиться з нею, не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.

Крім цього слід зазначити, що факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав відносно доньки, об`єктивно свідчить про його інтерес до своєї доньки. Твердження позивача про небажання доньки спілкуватися з батьком, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення останнього від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не його волею.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що в конкретному випадку позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.

Належних та допустимих доказів умисного та свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки, які могли б бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно дочки, позивачем не надано та є передчасним, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України, ст.ст.155,157,164-166,180,182 СК України

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя В.К.Кочко