Рішення

від 15.08.2024 по справі 378/420/24

СТАВИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 378/420/24

Провадження № 2/378/229/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2024 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.

за участю секретаря: Москаленко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Ставище Київської області цивільну справу за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Маційчук О. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ТОВ «Сузір`я Попружна», про конфіскацію земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернувся заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області до ОСОБА_1 , з посиланням на те, що Білоцерківською окружною прокуратурою за результатами вивчення питання законності використання громадянкою російської федерації ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Ставищенської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області виявлено порушення земельного законодавства. Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є громадянкою російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №41 від 17.01.2022 року набула права власності на земельну ділянку із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3224283600:02:004:0005, площею 3,3897 га, яка знаходиться на території Ставищенської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області. 17.01.2022р. ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно відповіді Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 05.05.2023р. встановлено, що ОСОБА_1 не є громадянином України. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 17.01.2022р. по даний час) не відчужила вказану земельну ділянку, є підстави для її конфіскації у власність держави.

Позивач просить суд конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельну ділянку, яка на праві власності належать ОСОБА_1 з кадастровим номером: 3224283600:02:004:0005, площею 3,3897 га, яка знаходиться на території Ставищенської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області та стягнути з відповідача судові витрати.

Прокурор Заритов С.В. до суду подав заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області в судове засідання не прибув, дане управління повідомлено про час, дату та місце розгляду даної справи.

Відповідач в судове засідання не прибула, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Про причини своєї неявки відповідач не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не подавала.

Представник ТОВ «Сузір`яПопружна»в судове засідання не прибув, від даного товариства до суду надійшли письмові пояснення, в яких просять проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Сузір`я Попружна». Поряд з цим, товариство просить не конфісковувати земельну ділянку у ОСОБА_1 , оскільки вона не мала достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку. З 17.01.2022 року по 03.03.2022 року ОСОБА_1 вчинила дії спрямовані на відчуження земельної ділянки, але фізично не встигла їх завершити, у зв`язку з встановленням мораторію на відчуження нерухомого майна особами пов`язаними з державою агресором (а. с. 84-87).

На вказані письмові пояснення третьої особи прокурором подано до суду письмові заперечення (а. с. 109-112), в яких доводи ТОВ «Сузір`яПопружна»не конфісковувати земельну ділянку у ОСОБА_1 вважаються необґрунтованими та непідтвердженими документами чи будь-якими іншими доказами.

Суд, розглянувши справу, враховуючи доводи учасників справи, дослідивши подані письмові докази, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено слідуючі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , будучи громадянином держави-агресора (рф), на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №41 від 17.01.2022 року набула право власності на земельну ділянки із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3224283600:02:004:0005, площею 3,3897 га, яка знаходиться на території Ставищенської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області (а. с. 34). 17.01.2022р. ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 32-33, 44-45).

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури направив Головному управлінню Держгеокадастру у м. Киві та Київській області листа №50/4-4981 вих-24 від 21.05.2024 року, в якому повідомив про виявлені порушення ст. ст. 81, 145 Земельного кодексу України із вимогою вжити заходи щодо їх усунення, у тому числі в судовому порядку (а. с. 38-40), однак уповноваженим державним органом заходи щодо конфіскації часток земельних ділянок в дохід держави не вжито, листом №10-10-0.61-5413/2-24 від 03.06.2024 р. повідомлено окружну прокуратуру про неможливість звернення до суду із відповідним позовом. Разом з тим, Головне управління не заперечує щодо подання позову Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області в інтересах держави (а. с.41-43).

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звертався із запитом №50/4-3917 вих-23 від 27.04.2023 року до Центрального міжрегіонального управління ДМС України в м. Києві та Київській області, щодо надання інформації про наявність громадянства України, втрати громадянства України, у зв`язку з набуттям іноземного громадянства, зокрема, стосовно відповідача ОСОБА_1 (а. с. 35-36), на що отримано відповідь № 8010.6.1-16413/80.2-23 від 05.05.2023 року, в якій зазначено, що інформація, стосовно наявності громадянства України, втрати громадянства України, у перелічених у запиті осіб ( в т. ч. ОСОБА_1 ), відсутня (а. с. 37).

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із ст. ст. 4 ч. 1; 5 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Інтереси держави в суді представляє прокурор на підставі положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», де передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно положень ст. 14 Конституції та ст. 1 Земельного кодексу України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних земель.

Частина 5 ст. 22 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Частина 4 ст. 81 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

На час вирішення спору ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 130 цього Кодексу передбачено, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Підстави набуття права власності на землю громадянами визначені у ст. 81 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень ч. 2, ч. 3 ст. 81 Земельного кодексу України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки вищевказаних категорій з наступних підстав: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини.

Отже, єдиною законною підставою отримання у власність іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення є прийняття спадщини.

Водночас, положення ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України містить обмеження щодо володіння землями сільськогосподарського призначення, прийнятими у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, та зобов`язує їх протягом року здійснити відчуження таких земель. Дане положення Закону було чинним на час набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.

Вказана вище норма Закону є імперативною, і не дотримання таких приписів тягне за собою цивільну відповідальність, передбачену Законом.

Так, за нормами земельного законодавства не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України, є підставою для припинення права власності на земельну ділянку (пункт «е» ч. 1 ст. 140 ЗК України).

Примусове припинення прав на земельну ділянку, у відповідності до пункт «в» ч. 1 ст. 143 Земельного кодексу України, здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду (ч. 2 ст. 145 ЗК України).

Статтею 153 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18.09.2013р. (справа № 6-92цс 13), основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення ЄС від 11.03.2003р. «Новоселецький проти України», від 01.06.2006р. «Федоренко проти України»). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Нормами Земельного кодексу України чітко визначені права іноземців щодо спадкування земельних ділянок сільськогосподарського призначення та обов`язок припинити право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення шляхом її відчуження протягом року.

Захищаючи права іноземців на отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність шляхом спадкування, українським законодавством встановлений річний термін на відчуження такої земельної ділянки.

При цьому, слід зазначити, що пункт 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України є імперативними. (Лист-роз`яснення Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013р. №10-71/0/4-13).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , в порядку спадкування за заповітом набула право власності на земельну ділянки із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3224283600:02:004:0005, площею 3,3897 га, яка знаходиться на території Ставищенської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області та будучи громадянкою рф, зареєструвала це право власності. Однак, протягом року після державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку добровільно не відчужила належну їй земельну ділянку.

Таким чином, ОСОБА_1 не виконала вимоги ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України та протиправно залишається власником земельної ділянки, яка не може перебувати у власності відповідача згідно законодавства України.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно ч. 1 ст. 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що право власності відповідача на зазначену земельну ділянку - підлягає примусовому припиненню, шляхом її конфіскації.

Отже, суд вважає, що позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 14, 26 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 19, 22, 81, 125, 130, 140, 143, 145, 153 ЗК України, ст. ст. 346, 354 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про конфіскацію земельної ділянки задовольнити.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельну ділянку із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3224283600:02:004:0005, площею 3,3897 га, яка знаходиться на території Ставищенської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області, яка на праві власності належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ 02909996, МФО 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), р/р: UA028201720343190001000015641.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Р. В. Гуртовенко