Рішення

від 15.08.2024 по справі 120/7298/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 серпня 2024 р. Справа № 120/7298/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо виплати йому пенсії під час перерахунку, з 01.04.2019, з обмеженням його пенсії максимальним розміром, у зв`язку із чим звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 07.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області і отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.11.2021 у справі №120/9730/21-а, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача починаючи з 01.12.2019 відповідно до оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 22.06.2021 року №661, виданої Державною установою "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області".

Встановлено, що на виконання зазначеного судового рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача починаючи з 01.12.2019. Однак, обмежено суму пенсії до виплати максимальним розміром на рівні 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі №120/10355/23, відповідачем здійснено з 01.07.2021 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб". Однак, обмежено суму пенсії до виплати в максимальним розміром на рівні 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Згідно з Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI), внесено зміни до Закону № 2262-ХІІ, на підставі Закону України від 24.12.2015 за № 911-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а саме ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, яку викладено в наступній редакції "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність" та доповнено реченням такого змісту "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".

Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі № 7-рп/2016 є втрата чинності з 20.12.2016 норм частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ. Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.

Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIІІ) передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Суд зазначає, що частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з дня проголошення Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що в Законі № 2262-ХІІ була відсутньою норма ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Тобто, починаючи з 2017 року стаття 43 Закону № 2262-ХІІ не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом № 1774-VIІІ до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Наведений висновок узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17 та від 09.11.2020 у справі № 813/678/18.

Водночас, у постанові від 16.12.2021 в справі № 400/2085/19 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційним Судом України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

З огляду на викладене суд доходить до висновку, що ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, якою передбачено обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац 2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, абзац 4 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

При цьому суд враховує, що положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Також, Верховний Суд висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Водночас згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, суд враховує, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Аналогічна правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19.

При цьому, на думку суду, обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно з Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України.

Отже, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.92 № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.

Враховуючи протиправність дій відповідача щодо застосування з 01.12.2019 до виплати пенсії позивача обмеження її максимальним розміром на підставі абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, суд вважає, що є достатні правові підстави для зобов`язання відповідача здійснити з 01.12.2019, з 01.07.2021, з 01.03.2022 виплату пенсії позивачу без обмеженням її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.

Поряд із цим, вимоги даного позову щодо зобов`язання відповідача саме виплачувати пенсію (в подальшому) без обмеження максимальним розміром задоволенню не підлягають, адже задоволення вимог позивача щодо вчинення відповідачем дій у майбутньому, не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права в майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.

При цьому, оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

В той же час, визначаючись щодо питання про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що 09.02.2024 між позивачем та адвокатом Нестерук М.І. укладено Договір №010-ас про надання правничої допомоги, в якому визначено фіксовану суму гонорару в розмірі 4000 грн.

Згідно виписки по рахунку 03.06.2024 позивач оплатила гонорар адвоката в сумі 4000 грн.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

В той же час, суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному ж випадку, слід враховувати, що дана справа є справою незначної складності (є типовою справою), а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не є складними, що свідчить про те, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію позивача, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, а наявна судова практика з спірних правовідносин є сталою.

Враховуючи вище викладене, а також часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо 4000 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 1000 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.12.2019, з 01.07.2021, з 01.03.2022.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.12.2019, з 01.07.2021, з 01.03.2022здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна