Рішення

від 15.08.2024 по справі 380/13246/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2024 рокусправа № 380/13246/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного науково-виробничого підприємства «ЛВ МАРКЕТ» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в

Приватне науково-виробниче підприємство «ЛВ МАРКЕТ» (адреса місцезнаходження: 79024, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176; ЄДРПОУ: 31896724) звернулось до суду із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9; ЄДРПОУ: 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контрою) у Львівській області (адреса місцезнаходження: 80323, Львівська обл., Львівський р-н, с. Малехів, вул. Івасюка, 8), в якому просить:

визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 055278 від 17.04.2024, прийняту відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, щодо ПНВП «ЛВ МАРКЕТ» (код за ЄДРПОУ 31896724).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 17 квітня 2024 року відповідачем винесено постанову №ПШ 055278 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог, передбачених ст. 39 і ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» в розмірі 17 000 грн. Позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав накладати на нього вказаний адміністративно-господарський штраф, оскільки у водія в наявності були усі документи, які вимагаються законом. Для відновлення свого порушеного права позивач звернувся до суду.

Ухвалою від 25.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач 05.07.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що 06.03.2024 посадовою особою Укртрансбезпеки на підставі направлення на рейдову перевірку № 013222 на а/д М-17, «Львів-Радехів-Луцьк» у Львівській області було здійснено перевірку транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , водій - ОСОБА_1 перевезення вантажу згідно з ТТН №516 від 06.03.2024. За наслідками перевірки було складено Акт №014583 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Зокрема, під час здійснення перевезень вантажів згідно ТТН № 516 від 06.03.2024 перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картою водія або роздруківкою (цифровому тахографі), передбаченого п.6.1 затвердженого наказом МТЗУ від 07.06.2010 № 340, п.3.3 наказ МТЗУ від 24.06.2010 № 385, протокол перевірки технічного стану транспортного засобу MAN, номерний знак НОМЕР_1 ». Отже, під час рейдової перевірки було встановлено відсутність під час виконання позивачем вантажних перевезень документів визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: - протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картки або роздруківки водія з цифрового тахографу; -протокол перевірки технічного стану транспортного засобу.

За наслідками перевірки було встановлено, що водій транспортного засобу ОСОБА_1 , на момент проведення перевірки не надав протокол перевірки та адаптації тахограф, особисту карту водія, чи роздруківку водія з цифрового тахографа, протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, автомобільний перевізник не забезпечив водія документами, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 3.3 Інструкції № 385. Транспортний засіб позивача був обладнаний цифровим тахографом. Відтак, під час перевірки було виявлені порушення вимог абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідач зазначає, що під час перевезення вантажу на Приватне науково-виробниче підприємство «ЛВ МАРКЕТ» розповсюджувалася дія Положення 340, оскільки використовувалась праця найманої особи ОСОБА_1 як водія. В той же час пунктом 6.1 Положення № 340 визначено, що автобуси, які використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км., вантажні автомобілі з повного масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

05.08.2024 представник позивача подав пояснення, у яких вказав, що відсутність протоколу технічного огляду транспортного засобу чи сама відсутність документу у разі, якщо транспортний засіб пройшов техогляд, мають значення для розгляду даного порушення, оскільки згідно наведеної вище статті відповідальність за непроходження технічного огляду автомобіля за результатами якого складається протокол технічного огляду, передбачена саме ч.3 ст. 121 КУпАП та повноважним органом розгляду такої справи про адміністративне правопорушення є органи Національної поліції. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення повноважним органом конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Невиконання органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Представник відповідача 14.08.2024 подала заперечення на пояснення позивача, у яких вказала, що перевізник, будучи суб`єктом господарювання та використовуючи працю найманих водіїв, незалежно від того, чи здійснює він перевезення вантажів для власних потреб, чи надає послуги з перевезення вантажу на підставі укладеного договору, у разі обладнання транспортного засобу тахографом, повинен дотримуватись норм, що визначають використання такого тахографу. Також зазначає, що забороняється законом експлуатація транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

04.03.2024 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті було видано направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) на період з 04.03.2024 по 10.03.2024 для проведення рейдової перевірки транспортних засобів щодо дотримання Закону України «Про автомобільний транспорт» у сфері автомобільного транспорту на адміністративній території Львівської області та м. Львова. Направлення видане на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) від 04 березня 2024 року №17217/31/27-24.

Судом встановлено, що згідно товарно-транспортної накладної від 06.03.2024 №516 автомобільним перевізником ППВП «ЛВ Маркет» здійснювалось перевезення вантажу. Пункт навантаження: Львівська обл., Червоноградський р-н, с. Тартак, пункт розвантаження: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176.

06.03.2024 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті було складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №014583. У акті вказано, що було проведено перевірку транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 .

Під час перевірки виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» під час здійснення перевезень вантажів згідно ТТН № 516 від 06.03.2024 перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картою водія або роздруківкою (цифровому тахографі), передбаченого п.6.1 затвердженого наказом МТЗУ від 07.06.2010 № 340, п.3.3 наказ МТЗУ від 24.06.2010 № 385, протокол перевірки технічного стану транспортного засобу MAN, номерний знак НОМЕР_1 », у тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: абз. 3 ч. 1: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених статтею 48 цього Закону. Пояснення водія про причини порушення: водій ознайомлений.

12.03.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено повідомлення про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства, відповідно до якого позивача запрошено прибути на розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, що відбудеться 17.04.2024 о 09:00 год. за адресою: Львівська обл., Львівський р-н, с. Малехів, вул. Івасюка, 8.

Повідомлення про розгляд адміністративної справи від 12.03.2024 було направлено на адресу позивача, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 18.03.2024 та списком рекомендованих відправлень №3499.

17.04.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ055278 на суму 17 000 грн. Відповідно до вказаної постанови позивачем допущено перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 і ст. 48 ЗУ «Про автомобільний траспорт», відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (надалі - Закон №2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

За змістом статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Статтею 18 Закону №2344-ІІІ визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Статтею 34 Закону №2344-III визначені вимоги до автомобільного перевізника, з-поміж яких автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Законом України від 03.06.2021 №1534-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю" внесено ряд змін до Закону №2344-III, що набрали чинності з 01.10.2021.

Відповідно до положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 згаданого Закону в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з пунктом 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Підпунктами 54, 57 пункту 5 Положення №103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; проводить перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (у редакції постанови від 02.02.2022 №79), відповідно до пунктів 2, 4 якого рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Пунктом 15 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

У силу пунктів 20-22 названого Порядку, виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Згідно з абзацом першим пункту 25 Порядку справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктами 26, 27 Порядку визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

У спірних правовідносинах причиною накладення штрафу на позивача стала відсутність у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа, а також протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу.

У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Згідно з положеннями пункту 3.5 Інструкції №385, перевізники:

забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);

зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;

аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Відповідно до пункту 3.6 Інструкції №385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Відповідно до пунктів 1.3-1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються:

фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;

транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем;

сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;

закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності;

транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі;

Згідно з пунктом 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Пунктом 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010 визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Пунктом 6.4 Положення №340 передбачено, що графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника. У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4). Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення. Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.

Також суд зазначає, що 20.12.2010 набула чинності Поправка №6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.1970, у частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

Згідно з вказаної поправки №6 відповідно до статті 12-біс цієї Угоди автомобільні перевізники можуть використовувати з метою сприяння проведення перевірок на дорозі типові бланки, наведені нижче:

1. Бланк підтвердження діяльності являє собою бланк, який слід використовувати в тому випадку, коли водій знаходився у відпустці у зв`язку з хворобою або в щорічній відпустці або якщо він керував транспортним засобом, який не підпадає під дію положень ЄУТР за змістом статті 2 цієї Угоди.

Вказівки по використанню. (Викласти, по можливості, на зворотному боці бланку)

а) Всі позиції цього бланку мають бути заповнені перед рейсом транспортним підприємством та відповідним водієм.

b) Зміни тексту бланку не допускаються.

c) Бланк вважається дійсним у випадку, якщо він підписаний як уповноваженим представником транспортного підприємства, так і самим водієм. У випадку індивідуальних підприємств водій підписує бланк один раз від імені підприємства і один раз у якості водія. Дійсним вважається тільки підписаний оригінал такого документу.

d) На роздруківці бланку може міститись логотип підприємства. Позиції 1-5 можуть бути надруковані на бланку заздалегідь. Печатка підприємства не може замінити підпис особи, яка повинна підписати бланк, але її підпис може бути скріплена печаткою.

Водночас, як встановлено судом і не заперечується сторонами, під час рейдової перевірки водій транспортного засобу надав посадовим особам Укртрансбезпеки посвідчення водія серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки MAN, серії НОМЕР_2 ; протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №00858-00044-23 від 06.01.2023, товарно-транспортну накладну №516 від 06.03.2024.

Позивач на підтвердження заявлених позовних вимог вказує, що ним здійснювалось перевезення вантажу на власному транспортному засобі для власних потреб, а тому він не вважається автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» і не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 вказаного Закону.

Згідно з статтею 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до абзацу 18 розділу І Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Тобто, відповідальність у цьому випадку несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють, у тому числі, за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.

Перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб.

У свою чергу, пунктом 1.3. Інструкції № 385, визначено, що ця інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Однак, вказаною нормою не визначено поняття власних потреб перевізника.

Обов`язок для перевізника встановлювати на відповідному вантажному транспорті тахограф визначений Положенням № 340.

При цьому, пунктом 1.4 Положення № 340 регламентовано, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Отже, з наведених вище правових норм вбачається, що, зокрема, вантажні перевезення для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.

Суд також зазначає, що з 01 жовтня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 03 червня 2021 року №1534-ІХ, яким абзац 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» викладено в новій редакції, відповідно до якої за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У попередній редакції передбачалось «надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Порівняльний аналіз наведених положень статті 60 Закону №2344-ІІІ (чинної та попередньої) дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Також Верховний Суд у постановах від 11.02.2020 у справі №820/4624/17, від 18.03.2020 у справі №826/2239/16 та від 14.12.2023 у справі №340/5660/22 дійшов висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення (внутрішнього чи міжнародного) до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Як видно з витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявного у матеріалах справи, позивач зареєстрований як приватне підприємство, тобто як юридична особа, що здійснює господарську діяльність задля отримання прибутку. Окрім того, під час спірного перевезення ПВНП "ЛВ-Маркет" був задіяний найманий працівник - водій ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи позивача щодо непоширення на нього вимог Положення № 340 у зв`язку із здійсненням ним перевезення вантажу для власних потреб є безпідставним.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №440/5873/23.

Судом також встановлено, що згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, його маса без навантаження становить 7308 кг, що вказує на обов`язковість обладнання такого вантажного транспортного засобу діючим та повіреним тахографом.

З врахуванням викладеного, суд погоджується з висновками відповідача, що положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника, так і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа передбачена Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010. Водночас, чинним законодавством не передбачена відсутність контролю робочого часу щодо окремих категорій водіїв.

Отже, з огляду на вищенаведені норми права, суд зазначає, що посилання позивача на те, що підприємством здійснювалося перевезення власних вантажів власною технікою для власних потреб не позбавляє обов`язку водія під час здійснення вантажних перевезень надавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам таких документів, як протоколу перевірки та адаптації тахографа.

Зважаючи на викладене у сукупності, суд дійшов висновку про невиконання позивачем вимог, установлених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», в частині подання при проведенні перевірки визначених цією статтею документів.

Щодо доводів відповідача про ненадання при перевірці протоколу технічного огляду транспортного засобу суд зазначає таке.

Згідно з ч.1ст. 22 Закон № 2344-IIIтехнічне обслуговування і ремонт транспортних засобів та їх складових виконують з метою підтримання їх у належному стані та забезпечення встановлених виробником технічних характеристик під час використання, зберігання або утримання протягом періоду експлуатації.

Статтею 23 Закону № 2344-IIIпередбачено, що контроль технічного стану транспортних засобів включає: обов`язковий технічний контроль транспортних засобів; перевірку технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками.

Перевірку технічного стану транспортних засобів під час обов`язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюють суб`єкти господарювання, визначені відповідно доЗакону № 3353-ХІІв порядку, який встановлює Кабінет Міністрів України.

У період між обов`язковими технічними контролями відповідність технічного стану транспортних засобів вимогам законодавства забезпечує перевізник.

Порядок проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Перевірка технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками здійснюється в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Відповідно дост. 34 Закону № 2344-IIIавтомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цьогоЗаконута інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимогстатті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 35 Закону України від 30.06.1993 № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далі Закон №3353-ХІІ)передбачено, що транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті (частина перша).

Частиною восьмою цієї статті передбачено періодичність проходження обов`язкового технічного контролю, який становить:

для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3.5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;

для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3.5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;

для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.

На кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті (частина 9).

Відповідно до пункту 1 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів № 137 від 30.01.2012 (далі Порядок №137) визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3.5 тони, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

Згідно із пунктом 18 Порядку № 137, перевірка конструкцій і технічного стану транспортних засобів проводиться згідно з Вимогами до перевірки.

У разі позитивного результату після проведення обов`язкового технічного контролю транспортного засобу замовникові видається протокол перевірки технічного стану. У разі негативного результату або невідповідності даних у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу даним ідентифікації транспортного засобу складається акт невідповідності технічного стану транспортного засобу за формою згідно з додатком 4.

У протоколі перевірки технічного стану транспортного засобу виконавець зазначає дату проведення наступного обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до пункту 3 цього Порядку, а також призначення транспортного засобу в разі проведення додаткової перевірки транспортного засобу згідно з обсягами перевірки для автобуса, призначеного для перевезення школярів або осіб з інвалідністю, автомобіля таксі, спеціалізованого санітарного автомобіля бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, великогабаритного та великовагового транспортного засобу, транспортного засобу, що використовується для перевезення небезпечних вантажів, або учбового транспортного засобу.

З аналізу наведених норм слідує, що протокол перевірки технічного стану є іншим документом, передбаченим законодавством, а саме:Закону № 2344-IIIта Порядком №137, та повинен бути пред`явлений особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

Як встановлено судом, під час проведення рейдової перевірки водієм було надано протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №00858-00044-23 від 06.01.2023. Проте, як вбачається із вказаного протоколу, дата чергового проходження обов`язкового технічного контролю не пізніше 06.01.2024.

Отже, на момент проведення рейдової перевірки, а саме 06.03.2024, протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №00858-00044-23 від 06.01.2023 був нечинним, оскільки строк його дії завершився.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час здійснення рейдової перевірки водієм не було надано контролюючим органам усіх документів, передбачених Законом № 2344-III та відповідними постановами Кабінету Міністрів України, що стало підставою для накладення штрафу на позивача.

Щодо доводів позивача про те, що за користування транспортним засобом без проходження своєчасного технічного огляду передбачена адміністративна відповідальність, повноважним суб`єктом притягнення до якої є орган Національної поліції, а не Укртрансбезпека суд звертає увагу, що за частинами першою, другою статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

За текстом частини першої статті 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: адміністративно-господарський штраф; .

Відповідно до частин першої, третьої статті 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.

Відтак суд зазначає, що питання накладення на особу адміністративно-господарського штрафу регулюється Господарським кодексом України, а не Кодексом України про адміністративні правопорушення. Адміністративно-господарські санкції та санкції, які застосовуються у разі вчинення фізичними або юридичними особами адміністративних правопорушень, мають різну правову природу та різний порядок та підстави накладення.

За змістом частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №160/11816/22, прийнятій за подібних правовідносин, зазначив, що відсутність під час рейдової перевірки документів, передбачених статтями 34, 48 Закону № 2344-III, а конкретно - протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, є підставою для відповідальності автомобільного перевізника.

З урахуванням вищевикладеного, суд звертає увагу позивача, що за змістом спірних правовідносин на нього було накладено саме адміністративно-господарські санкції за вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності. Відтак суд не бере до уваги вказані доводи позивача у зв`язку з їх нерелевантністю та необґрунтованістю.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено здійснення транспортним засобом позивача вантажних перевезень без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ055278 від 17.04.2024 є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідні положення КАС України, суд,

в и р і ш и в :

у задоволенні позову Приватного науково-виробничого підприємства «ЛВ МАРКЕТ» (адреса місцезнаходження: 79024, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176; ЄДРПОУ: 31896724) до Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9; ЄДРПОУ: 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контрою) у Львівській області (адреса місцезнаходження: 80323, Львівська обл., Львівський р-н, с. Малехів, вул. Івасюка, 8) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна