Рішення

від 13.08.2024 по справі 380/2942/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2942/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2024 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного (далі відповідач-2), в якому просить:

- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації протиправними;

- визнати протиправними та скасувати видані у листопаді-грудні 2023 року мобілізаційне розпорядження та інші рішення про включення до іменних списків, про складання обліково-послужної картки (конкретна дата, номер і пункт на момент звернення до суду позивачу не відомі) ІНФОРМАЦІЯ_2 та його начальника про призов ОСОБА_1 на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника (конкретна дата, номер і пункт на момент звернення до суду позивача не відомі) Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про зарахування на військову службу по мобілізації, до списків особового складу та на всі види забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 замінити ОСОБА_1 проходження військової служби на проходження альтернативної (невійськової) служби через релігійні переконання.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що є членом Релігійної громади Християнської Церкви «Євангельське життя» та прийняв у 1998 році водне хрещення, що підтверджується довідкою від 19.11.2023. Згідно вказаної довідки позивач з 2006 року та на даний час є членом зазначеної релігійної громади. Вказана релігійна громада належить до переліку релігійних організацій, відноситься до релігійного напрямку Євангельських християн баптистів, віровчення, яких не допускає застосування зброї проти людей. При цьому відповідач-1 29.11.2023 направив на ім`я позивача повістку на відправку. З грудня 2023 року позивач проходить військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та навчається за ВОС командир танкового взводу, однак через релігійні переконання позивач не може застосовувати зброю проти людей. Вважає, що дії відповідача-1 щодо призову на військову службу під час мобілізації і позбавлення права на проходження альтернативної (невійськової) служби є протиправними, як і наказ про зарахування позивача на військову службу по мобілізації, до списків особового складу та всі види забезпечення та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 12.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа, до електронного кабінету Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 09.02.2024 - позовну заяву з копіями доданих до позовної заяви документів (тобто через день надходження позову до суду) та 13.02.2024 - ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без виклику сторін від 12.02.2024 (тобто на наступний день постановлення ухвали судом).

Копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження від 12.02.2024 та копію позовної заяви з додатками отримано відповідачем-1 23.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із шрих-кодом №06 002 495 949 86.

Відповідачам роз`яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.

Відповідачі не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

У відповідності до положень частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного суду України (далі КАС України) неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 262 КАС України судом вирішено справу на підставі наявних у ній доказів.

Представником позивача 28.02.2024 (вх. №15802) подано заяву про ознайомлення із матеріалами справи, 12.03.2024 (вх. №18826), 10.04.2024 (вх. №27516) та 11.04.2024 (вх. №28093) клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є офіцером запасу, який у 1995 році склав військову присягу, про що вказує сам позивач у позовній заяві.

ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено керівнику ВО «Акутек» за місцем праці ОСОБА_1 повістку на відправку.

Згідно до витягу з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного від 30.11.2023 №385 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено на посаду слухача курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації центу підвищення кваліфікації та з 30.11.2023 зараховано до списків особового складу Національної сухопутних військ імені гетьмана ОСОБА_2 та на всі види забезпечення, встановлено посадовий оклад та оклад за військовим званням, надбавку за особливості проходження військової служби та премію. Підстава: іменний список ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.11.2023 №5/1479.

Позивач стверджує, що 19.11.2023 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про звільнення від мобілізації через релігійні переконання на підставі частини 4 статті 35 Конституції України та Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу, у зв`язку із релігійними переконаннями, що унеможливлюють виконання військового обов`язку, скерувавши поштовим зв`язком з описом вкладення, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком.

Відповідно до довідки від 19.11.2023 ОСОБА_1 з 2006 року є членом Релігійної громади Християнської Церкви «Євангельське життя» та у 1998 році прийняв водне хрещення.

Релігійна громада Християнської церкви «Євангельське життя» відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.06.2001 зареєстрована як юридична особа із присвоєнням коду ЄДРПОУ 25996785.

Релігійна громада 17.12.2023 звернулася до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного із заявою про заміну військової служби на альтернативну на підставі частини 4 статті 35 Конституції України у зв`язку із тим, що виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням ОСОБА_1 .

Національна академія сухопутних військ імені гетьмана ОСОБА_2 листом від 16.01.2024 №361 надала відповідь про те, що призов за мобілізацією офіцера запасу ОСОБА_1 здійснений ІНФОРМАЦІЯ_4 . Питання щодо реагування ТЦК Шевченківського району м. Харкова на заяву про заміну військової служби на альтернативну перебуває поза межами компетенції Національної академії.

Водночас, слухач Національної академії, ст. лейтенант Владислав Дзюба, як свідомий громадянин свої держави, сумлінно виконує обов`язки військової служби у т. ч., зі зброєю.

Вважаючи поведінку відповідачів щодо призову на військову службу під час мобілізації і позбавлення права на проходження альтернативної (невійськової) служби протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення статті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, відповідно до статті 9 Конвенції, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За приписами статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі.

Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.

За правилами частини другої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно до передбачених частиною дев`ятою 1 Закону №2232-ХІІ категорій громадян України щодо військового обов`язку, до таких належать військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

За визначенням, закріпленим у статті 1 Закону №3543-ХІІ, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації регулює стаття 23 Закону №3543-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи військовозобов`язаним, перебуваючи на військовому обліку як офіцер запасу з 1995 року, був призваний у листопаді 2023 року на військову службу під час мобілізації.

Позивач, оскаржуючи дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо його мобілізації, зазначає, що він має право на заміну військової служби альтернативною на підставі частини 4 статті 35 Конституції України, оскільки є членом релігійної громади Християнської Церкви «Євангельське життя».

Даючи оцінку таким доводам позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону №2232-ХІІ громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).

За змістом статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно до статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).

Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що громадяни України наділені правом на проходження альтернативної служби замість проходження строкової військової служби.

Як встановлено судом та визнається самим позивачем, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним офіцером запасу, який у 1995 році склав присягу та станом на 30.11.2023 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким і був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період.

Перебування позивача на військовому обліку як військовозобов`язаного офіцера запасу унеможливлює його призов на строкову військову службу, право на заміну якої альтернативною (невійськовою) службою передбачено Законом №3543-ХІІ.

Водночас, суд звертає увагу на те, що Законом №3543-ХІІ не передбачено право заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації в особливий період.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, усупереч доводів позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу.

Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд виснує про відсутність порушеного права позивача при призові його під час мобілізації в особливий період.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку діям відповідача-1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на відповідність критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, суд прийшов до висновку, що такі дії вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому є протиправними, а вимоги в частині оскарження дій ІНФОРМАЦІЯ_2 безпідставними.

Оскільки вимоги до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного є похідними від позовних вимог щодо оскарження мобілізації позивача, то, ураховуючи висновок суду про правомірність призову позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період, такі також не підлягають до задоволення.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними в цілому, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного (вул. І. Франка, буд. 25, м. Львів, 79005, код ЄДРПОУ 08410370) про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. П. Хома