Рішення

від 14.08.2024 по справі 420/9657/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9657/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до П`ятого апеляційного адміністративного суду (65039, м. Одеса, просп. Гагаріна, 19-21) про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду в якому позивач просить суд:

визнати протиправним дії П`ятого апеляційного адміністративного суду щодо винесення наказу від 19 лютого 2024 року №89-ос/а щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання відділу організації роботи секретарів судового засідання управління забезпечення судового процесу П`ятого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) та скасувати наказ П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року №89-ос/а; зобов`язати П`ятий апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , є працівником П`ятого апеляційного адміністративного суду. Працює на посаді секретаря судового засідання відділу організації роботи секретарів судового засідання управління забезпечення судового процесу з 12.06.2019 року, відповідно до наказу №63-ос/а від 12.06.2019. Згідно Наказу про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівникам апарату від 01.07.2021 року № 233-ос/а позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу. 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ, абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. На виконання вимог зазначеного Закону Наказом П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року № 89-ос/а «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) у розмірі 30 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років якій на державній службі становить 19 років 5 місяців 7 днів. Тобто, при розрахунку надбавки відповідачем були застосовані приписи абзацу 2 пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-ІХ, у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Позивач вважає, що внаслідок таких протиправних дій були порушені її права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із чим звернулась до суду.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

15.04.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що Верховна Рада України 09.11.2023 ухвалила Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік» згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу». Згідно розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Національне агентство України з питань державної служби, реалізуючи свої повноваження щодо забезпечення формування у сфері державної служби та функціонального управління державною службою в державних органах відповідно до приписів Закону України «Про державну службу» підготувало Роз`яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10.01.2024 №176. Так, у вказаних роз`ясненнях була надана вказівка про те, яким чином має відбуватися встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме як зазначило НАДС України «службі управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, необхідно підготувати проект наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»». На виконання вимог НАДС України П`ятий апеляційний адміністративний суд видав наказ від 19.02.2024 №89-ос/а, яким встановлено надбавку за вислугу років відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Відповідач звертає увагу, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, не конституційним не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх незастосування відсутні. Отже, відповідач діяв в межах закону, оскільки обрання ним саме цього відсотку посадового окладу державного службовця за кожен календарний рік, не є свавільними діями, а виконанням прямої вказівки Закону України №3460-IX.

Ухвалою суду від 31 травня 2024 року витребувано від П`ятого апеляційного адміністративного суду Класифікацію посад державної служби, проведену на 2024 рік, у цілях застосування пункту 12 Прикінцевих положень Закону України Про державний бюджет України на 2024 рік від 09.11.2023 № 3460-IX, а також, у разі наявності, інші докази, які слугували підставою для прийняття оскарженого наказу від 19 лютого 2024 року №89-ос/а. Зупинено провадження у справі до отримання витребуваних судом доказів.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 25 червня 2024 року зобов`язано П`ятий апеляційний адміністративний суд протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії цієї ухвали надати до суду відомості та їх документальне підтвердження (у разі наявності) про розмір щомісячної заробітної плати позивача із зазначенням загального розміру заробітної плати, її складових у грошовому, кількісному та відсотковому значеннях (посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії (у разі встановлення)) станом ДО та ПІСЛЯ проведення класифікації посад державної служби в П`ятому апеляційному адміністративному суді. Зупинено провадження у справі №420/9657/24 - до отримання витребуваних судом доказів.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року поновлено провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 працює на посаді секретаря судового засідання відділу організації роботи секретарів судового засідання управління забезпечення судового процесу П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до наказу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року № 233-ос/а позивачу встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу.

Наказом П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 № 89-ос/а відповідно до пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» позивачу встановлено надбавку за вислугу років на державній службі з 01.01.2024 у розмірі 30 відсотків посадового окладу як такій, вислуга років якої на державній службі становить 19 років 5 місяців 7 днів.

П`ятим апеляційним адміністративним судом на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.2023 №1109 «Про підготовку до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» проведено класифікацію посад державної служби і, зокрема, категорії «Б», про що свідчать лист П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2023 №2.5-36/34171/23, Основна інформація про посади державної служби, Зведена відомість класифікації посад державної служби категорії «В» П`ятого апеляційного адміністративного суду, Зведена відомість класифікації посад державної служби категорії «В» П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Посада секретаря судового засідання відділу організації роботи секретарів судового засідання управління забезпечення судового процесу П`ятого апеляційного адміністративного суду за сім`єю посад, рівнем посади, юрисдикції та типу державного органу класифікована як VIІІ середній фаховий рівень, сім`я посад - організаційне забезпечення виконання функцій суду або конституційного провадження (17), друга юрисдикція державного органу, код посади 17-VIІІ-2.

Крім того, судом встановлено, що у 2023 році до проведення П`ятим апеляційним адміністративним судом класифікації посад державної служби заробітна плата позивача складалась, зокрема, з посадового окладу в сумі 6500,00 грн, надбавки за вислугу років в розмірі 50% від посадового окладу в сумі 3250,00 грн.

Після проведення класифікації посад державної служби розмір посадового окладу позивача становив 11855,00 грн, а надбавки за вислугу років 30% від посадового окладу в сумі 3556,50 грн.

Позивач не погоджуючись з розміром надбавки за вислугу років на державній службі, звернулась до суду з позовною заявою.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (стаття 5 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до частини 1 статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Такі особливості установлені, зокрема, частинами 3 та 4 статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких особливості проведення конкурсів для призначення на посади державних службовців у судах, органах та установах системи правосуддя визначаються Положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Державної судової адміністрації України після консультацій з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Зазначене Положення встановлює особливості призначення на посаду державного службовця у випадках, визначених цим Законом.

Розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу. Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.

Таким чином, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не встановлює особливостей правового регулювання умов оплати праці державної служби в системі правосуддя в частині, яка стосується установлення надбавки за вислугу років.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з частиною 1 статті 46 Закону України «Про державну службу» стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до частини 2 статті 50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

У той же час, 09.11.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», яким у пункті 12 розділу «Прикінцеві положення» визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Абзацом 4 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» установлено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Цей Закон набрав чинність з 1 січня 2024 року.

Отже, з 1 січня 2024 року одні й ті самі правові відносини щодо виплати державним службовцям надбавки за вислугу років по різному регулюються двома актами однакової юридичної сили (законами України), які є чинними.

Пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» порівняно з частиною 1 статті 52 Закону України «Про державну службу» зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Таким чином, існує колізія між зазначеними правовими нормами, спосіб вирішення якої відповідачем шляхом надання переваги у застосуванні нормі пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» обумовив виникнення цього судового спору.

За загальним правилом, норми права мають забезпечувати однозначні орієнтири правомірності поведінки як суб`єктів приватного, так і публічного права, а також не повинні суперечити одна одній та мають взаємно узгоджуватись.

При цьому наявність протиріч між нормами права. Практикою за такими підходами,вирішуються за допомогою змістовного та темпорального (часового) способу подолання колізій.

Змістовні колізії - це колізії, що виникають унаслідок часткового збігу обсягів регулювання правовідносин різними нормами права, обумовлені специфікою суспільних відносин та пов`язані з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові.

За наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальна норма має перевагу над загальною.

Якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

При цьому, під темпоральними (часовими) колізіями слід розуміти такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того ж самого питання принаймні двох норм права.

Правила конкуренції, крім вищезазначеного, можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній (lex posterior derogat legi priori). У співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, «молодша норма» припиняє суперечливу до неї «старшу»: цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.

В такому випадку з метою усунення суперечностей у регулюванні умов оплати праці державних службовців, яка виникла у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», є визначальним при вирішенні цього спору.

З огляду змісту преамбули Закону України «Про державну службу», цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Зокрема, статтею 5 Закону України «Про державну службу» унормовано, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Отже, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

На державних службовців поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що правове регулювання відносин державної служби здійснюється не лише і не виключно Законом України «Про державну службу», але й іншими законами України, та навіть підзаконними нормативно-правовими актами.

Отже конструкція норми частини другої статті 5 Закону України «Про державну службу» у взаємозв`язку з нормою частини першої цієї ж статті, надає підстави для однозначного висновку, що Закон України «Про державну службу» регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, у тому випадку, якщо інше не передбачено іншим законодавчим актом (законом).

З урахуванням цього можливо дійти також висновку, що не виключений випадок, коли законодавцем може бути прийнято закон, норми якого будуть спеціальними по відношенню до норм Закону України «Про державну службу».

Окремо суд звертає увагу, що норма частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу» визначає правило обрахування надбавки за вислугу років на державній службі шляхом встановлення її на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Натомість Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік» у пункті 10 розділу «Прикінцеві положення» установив, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» фактично запроваджено нормативне регулювання оплати праці державних службовців тих державних органів, які провели класифікацію посад державної служби.

Згідно із пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Таким чином, правове регулювання оплати праці державних службовців нормами Закону України «Про державну службу» не є варіативним залежно від будь-яких чинників, як от наприклад, проведення класифікації посад державної служби.

Однак пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» врегульовує вужче коло правовідносин, ніж стаття 52 Закону України «Про державну службу», оскільки визначає на період 2024 року умови оплати праці державних службовців тільки тих державних органів, які провели класифікацію посад державної служби.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що у 2024 році норми пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» є спеціальними відносно норм статті 52 Закону України «Про державну службу», а отже саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Окремо суд звертає увагу на зміни до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» які вимагають для свого відображення у питанні регулювання умов оплати праці державних службовців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (із змінами, які щорічно вносяться, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України №24 від 25.01.2018, №102 від 06.02.2019, №16 від 15.01.2020, №15 від 13.01.2021, №89 від 02.02.2022; №32 від 06.01.2023) затверджені: схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у відповідному році; розмір надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців; перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій; Умови оплати праці працівників патронатних служб в державних органах; Порядок преміювання державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А»; Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям.

Однак вказана постанова не застосовується до державних службовців державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році».

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1409 затверджені: схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням сімей і рівнів посад, юрисдикції та типів державних органів у 2024 році; перелік типових посад державної служби в межах рівнів посад.

При порівнянні розмірів посадових окладів, схеми яких встановлені Постановами Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (із змінами, які щорічно вносяться, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України №24 від 25.01.2018, №102 від 06.02.2019, №16 від 15.01.2020, №15 від 13.01.2021, №89 від 02.02.2022; №32 від 06.01.2023) від 29.12.2023 № 1409, суд приходить до висновку, що розміри посадових окладів в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, є вищими за рахунок встановлення посадових окладів на посадах державної служби на основі їх цінності та закріплення посадового окладу як ключового (найвагомішого) елемента в структурі заробітної плати державного службовця, без застосування раніше чинного додаткового поділу державних органів на рівні та встановлення додаткових коригуючих коефіцієнтів для державних органів або за функціональним напрямом діяльності на посаді.

Отже суд приходить до висновку, що у випадку визначення оплати праці державних службовців на основі класифікації посад державної служби, зменшення частки, наприклад, надбавки за вислугу років нівелюється суттєвим збільшенням розміру посадового окладу, що в результаті дає збільшення заробітної плати.

Вказане доводить, що предмет регулювання пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» є вужчим, ніж предмет регулювання статті 52 Закону України «Про державну службу».

Цей висновок підтверджується розрахунковими листами за 2023-2024 роки, до проведення П`ятим апеляційним адміністративним судом класифікації посад державної служби заробітна плата позивачки складалась, зокрема, з посадового окладу в сумі 6500,00 грн, надбавки за вислугу років в сумі 3250 грн. (50% від посадового окладу з грудня 2023).

Суд звертає увагу, що після проведеної класифікації розмір посадового окладу позивачки становив 11855,00 грн, а надбавки за вислугу років 3556,50 грн (30% від посадового окладу).

З матеріалів справи, вбачається що приймаючи оскаржений наказ в частині установлення позивачу надбавки за вислугу років, відповідач діяв на підставі та відповідно до приписів пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» та з урахуванням того, що П`ятим апеляційним адміністративним судом проведена класифікація посад державної служби.

З огляду на вищезазначене, суд не вбачає протиправності в діях відповідача.

Відносно доводів позивача, які покладені в основу обґрунтування позовних вимог та протиправності оскаржених дій і рішень відповідача, а саме щодо: неможливості застосування пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» до спірних правовідносин, як таких що виникли до набрання ним чинності; неможливості скасування чи зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбаченого у спеціальних законах; обов`язковості застосування спеціального закону, яким є Закон України «Про державну службу»; недопустимості внесення законом про Державний бюджет України змін до чинних законів України, що є предметом спеціального регулювання; недопустимості скорочення бюджетних асигнувань не можуть бути взяті в повній мірі до уваги судом при розгляді цієї справи, тому що вони лежать переважно в площині питання відповідності пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» приписам Конституції України.

Статтею 147 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України законів України віднесено до компетенції Конституційного Суду України.

Положення пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» на час розгляду цієї справи не були визнані такими, що не відповідають Конституції України.

При цьому, суд звертає увагу, що абзацом 4 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» установлено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У частині четвертій статті 7 КАС України вказано, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У даному випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, стаття 7 КАС України для спірного випадку не містить правил подолання колізії правових актів однакової юридичної сили, позаяк не визначає пріоритету у застосуванні того чи іншого закону, а замість цього передбачає застосування певної норми Конституції України як норми прямої дії.

Закон України «Про державну службу» не є винятково спеціальним у сфері регулювання відносин державної служби, а пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» як такий, що врегульовує вужче коло правовідносин, у межах свого правового регулювання фактично є спеціальним по відношенню до статті 52 Закону України «Про державну службу», то у суду немає підстав для висновку, що відповідні положення Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» суперечать Конституції України.

Суд не приймає посилання позивача щодо недотримання принципу незворотності дії в часі законів, оскільки у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Тобто, якщо публічно - правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 31.03.2021 у справі №803/1541/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а відповідно, в яких визначено саме такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі.

Отже суд зазначає, що на момент набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» спірні правовідносини не були припинені і тривали, тому з вказаного моменту згаданий Закон підлягає застосуванню до них.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та / або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність. Порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод для отримання відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

У даному випадку позивач вважає, що відповідачем порушені її права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Проте суд звертає увагу, що матеріалами справи повністю спростовано факт порушення прав позивача, оскільки застосування відповідачем умов оплати праці, які визначені пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», збільшує рівень оплати праці позивача порівняно з тими умовами, які передбачені статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах субєкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім того, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, наданими доказами достатнім чином спростував доводи позивача та довів правомірність своїх дій, тому за таких обставин в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки в силу вимог ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а підтвердження наявності судових витрат відповідача, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять, то судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 132, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до П`ятого апеляційного адміністративного суду (65039, м. Одеса, просп. Гагаріна, 19-21, код ЄДРПОУ 42261436) про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.

Враховуючи знаходження судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано суддею 14.08.2024 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка

.