Ухвала

від 15.08.2024 по справі 500/3777/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позовної заяви без розгляду

Справа № 500/3777/24

15 серпня 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому суми індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 в період з жовтня 2015 року по березень 2018 року з урахуванням підвищення посадового окладу (базового місяця) січень 2008 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити суму належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 в період з жовтня 2015 року по березень 2018 року, враховуючи підвищення посадового окладу (базового місяця) січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі Порядок №44);

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.03.2018 по 31.08.2021 щомісячної індексації-різниці (фіксовану індексацію) грошового забезпечення у сумі 4463,15 гривень, що становить 133 894,50 гривень;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити суму належної ОСОБА_1 щомісячної індексації-різниці (фіксовану індексацію) грошового забезпечення у сумі 4463,15 гривень, що становить 133 894,50 гривень, за період з 01.03.2018 по 31.08.2021 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Позов обґрунтовано тим, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де перебував на утриманні та отримував грошове забезпечення. З метою перевірки правильності нарахування грошового забезпечення та індексації звернувся до відповідача з заявою, у якій просив надати інформацію про нараховані розміри грошового забезпечення й іднексації та у разі наявності факту невиплати індексації грошового забезпечення, здійснити її виплату. У відповідь на заяву відповідач повідомив, що фактів невиплати індексації грошового забезпечення та інших виплат не виявлено, підстави для нарахування та виплати таких коштів відсутні.

З відповіді відповідача позивач з`ясував, що Військовою частиною НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення не здійснювалося нарахування індексації грошового забезпечення в період з 01.10.2015 по 01.03.2018 з урахуванням місяця підвищення доходів (базового місяця) січень 2008 року та з 01.03.2018 по 31.08.2021 щомісячної індексації-різниці (фіксовану індексацію) грошового забезпечення у сумі 4463,15 гривень, що становить 133 894,50 гривень.

Позивач вважає, що має право на таку індексацію, відповідач діяв протиправно, відмовляючи у її виплаті, а тому з метою відновлення порушених прав звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено судовий розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) суддею одноособово.

До суду у строк, встановлений судом, надійшов відзив на позовну заяву, відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений новою редакцією статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), у зв`язку з чим просив позовну заяву залишити без розгляду.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, заявах та клопотаннях сторін, суд дійшов таких висновків.

За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Конституційний Суд України при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Таким чином, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату сум грошового забезпечення та його складових не застосовувалися.

Законом України №2352-IX від 01.07.2022 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин внесено зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), рішення від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), тобто закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

На момент звільнення позивача зі військової служби, яку він проходив у Військовій частині НОМЕР_1 (30.08.2021) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на вказане, суд приходить до переконання, що за обставин цієї справи право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.

З наведеного слідує, що вказаний позов подано із додержанням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, та з дотриманням установленого законом строку звернення до суду, тому в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду слід відмовити.

Аналогічний підхід стосовно дотримання строків звернення до суду викладений в ухвалі Верховного Суду від 22.01.2024 в справі №990/235/23, у постановах від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23, у рішеннях Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, 10.06.2024 у справі №990/234/23.

Керуючись статтями 122, 161, 171, 248 КАС суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду відмовити.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Повний текст ухвали складений та підписаний 15 серпня 2024 року.

СуддяЧепенюк О.В.