Рішення

від 01.08.2024 по справі 520/19283/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2024 року № 520/19283/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

визнати протиправними дії Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо незакінчення виконавчого провадження № 67328103 (зведеного виконавчого провадження № 69316376) зі стягнення виконавчого збору;

зобов`язати Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) закінчити виконавче провадження № 67328103 (зведене виконавче провадження № 69316376) зі стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 та зняти арешти з рахунків ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 11.07.2024 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, чергове засідання було призначене на 01.08.2024.

Представники сторін у судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Позивачем було надано клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач відзив на адміністративний позов надав, просив в його задоволенні відмовити.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін у письмовому провадженні, оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно до вимог статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як передбачено приписами ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позовних вимог, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.04.2016 № 641/9200/15-ц, зміненого рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07.10.2016 з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики в сумі 2 071 112,0 гривень.

Стягувачем ОСОБА_2 подано на виконання виконавчий лист № 641/9200/15-ц від 03.11.2016 до Комінтернівського відділу ДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області та постановою державного виконавця від 03.01.2017 відкрито виконавче провадження ВП N 653222831.

13 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики грошових коштів від 15.09.2011 за 2 134 400,00 грн, що еквівалентно 80 000,00 доларів США.

У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова із заявою про заміну сторони виконавчого провадження по справі № 641/9200/15-ц.

Ухвалою Комінтернівського районного суду, м. Харкова по справі № 641/9200/15-ц від 28.09.2021 заяву ОСОБА_3 задоволено та замінено його на нового стягувана у виконавчому провадженні № 53222831 від 03.01.2017.

01листопада 2021 року постановою державного виконавця за виконавчим провадженням № 53222831 від 03.01.2017 винесено постанову про закриття виконавчого провадження та повернення виконавчого листа стягувачу за заявою ОСОБА_3 .

Також, 01 листопада 2021 року на підставі Постанови № 53222831 від 01.11.2021 Основянсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 207 111,2 гривень.

Також 01.11.2021 державним виконавцем Основ`янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору в розмірі 207 111,20 гривень.

02 листопада 2021 року стягувач ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця Бабенко Д.А. із заявою про примусове стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за виконавчим листом № 641 /9200/15-ц від 03.11.2016 у сумі 2 071 112,0 гривень.

Також, 02 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. відкрите виконавче провадження № 67351882 за заявою ОСОБА_3 .

Разом з тим, 02 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. в рамках виконавчого провадження № 67351882 винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця в сумі 207 111,20 гривень.

10 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. винесено постанову про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника з метою реального виконання рішення суду в розмірі 2 278 723,20 гривень.

17 листопада 2021 року державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 , яка працює у Філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» по виконавчому провадженню № 67328103 у розмірі 207 111,20 гривень.

19 листопада 2021 року приватним виконавцем Бабенко Д.А. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 , яка працює у Філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» по виконавчому провадженню №67351882 - 2 278 723,20 гривень.

29 червня 2022 року державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харків) винесено постанову про об`єднання проваджень у зведене виконавче провадження згідно якого об`єднано виконавчі провадження № 67327942, № 67328103 у зведене виконавче провадження № 69316376.

06 травня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. по виконавчому провадженню № 67351882 винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, яка становить 2 278 723,20 гривень.

У цей же день приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. по виконавчому провадженню № 67351882 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 у розмірі 20 % доходів щомісяця до погашення суми 2 278 723,20 грн, яка отримує дохід в ТОВ «СТАБМАН», ЄДРПОУ 43447945.

Аналогічна постанова винесена приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. по виконавчому провадженню № 67351882 06.05.2024 та відправлення на виконання до Філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» де працює боржник ОСОБА_1

02 травня 2024 року Позивач особисто звернулася до Керівника Основ`янсько- Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із заявою про закриття виконавчого провадження № 67328103 (зведеного виконавчого провадження № 69316376) та скасування арештів з рахунків та майна боржника ОСОБА_1 .

Підставою для задоволення вказаної заяви Позивач зазначала наявність відкритого приватним виконавцем виконавчого провадження № 67351882 по якому стягується заборгованість ОСОБА_1 за виконавчим листом № 641/9200/15-ц від 03.11.2016 та наявність судової практики Верховного Суду з питань неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець та про необхідність закінчити виконавче провадження щодо стягнення виконавчого збору.

Відповідачем було відмовлено в задоволенні заяви Позивача, що підтверджується відповіддю № 67328103 від 27.05.2024.

Позивач, не погоджуючись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами чинного законодавства.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-УІІ1 (надалі - Закон № 1404-УІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Спір у цій справі виник при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-УІІІ (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби та накладення арешту на грошові кошти боржника при примусовому виконанні постанови про стягнення виконавчого збору.

Виходячи зі змісту норми пункту 21 розділу III Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувану виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувана суми за виконавчим листом.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404- VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувану за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Державний виконавець під час прийняття постанови ВП № 53222831 від 01.11.2021 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 207 111,20 грн визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі № 641/9200/15-ц від 03.11.2016.

Зурахуванням редакцій Закону № 1404-УІІІ, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Водночас, державний виконавець визначив суму виконавчого збору у розмірі 10 % суми, то підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII. Відповідно до статті 58 Конституції 5 країни закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Положення статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника в порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від тактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VIII погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, можна дійти висновку про відсутність у Відповідача правових підстав для стягнення з Позивача виконавчого збору у розмірі 207 111,20 грн та, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.

Факт повернення виконавчого документа стягувану є належною та достатньою підставою для стягнення з боржника виконавчого збору, водночас розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що фактично стягнута, а не суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.12.2021 року по справі №400/4863/20.

Суд зазначає, що не зважаючи на протиправність своїх дій щодо стягнення з Позивача виконавчого збору, Відповідач протиправно в межах виконавчого провадження № 67328103 виніс постанову від 01.11.2021 про звернення стягнення на майно боржника, та постанову від 08.08.2023 року про решт коштів боржника, постанову від 30.08.2023 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, та інші доходи боржника, які були передані для виконання до ТОВ «СТАБМАН» та до Філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до даних виконавчого провадження № 67328103 з Позивача Відповідачем з 01.11.2021 по 03.07.2024 було стягнуто на виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 53222831 від 01.11.2021 19 294,91 гривень.

Окрім того, згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.

Як зазначалося вище, постановою державного виконавця від 01.11.2021 за виконавчим провадженням № 53222831 від 03.01.2017 було винесено постанову про закриття виконавчого провадження та повернення виконавчого листа стягувачеві за заявою ОСОБА_3 .

Стягувач 02.11.2021 звернувся із відповідною заявою про примусове стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за виконавчим листом № 641/9200/15-ц до приватного виконавця, який у той же день виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №67351882 та постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 207 111,20 гривень.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не гається, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувана на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувана; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувана та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, -кі здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року № 1403-УІІІ за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок № 643»).

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 березня 2020 соку у справі №260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі №120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 : оку у справі №640/13697/19.

Одночасно з цим, основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами етап і 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 640/13434/19, від 26 серпня 2021 року у справі № 380/6503/20.

Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесеній одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №160/5321/20, від 8 липня 2021 року у справі №360/2855/20, від 24 грудня 2021 року у справі 200/3149/21-а.

Отже, у приватного виконавця були всі законні підстави розрахувати суму винагороди під час відкриття виконавчого провадження у розмірі 207 111,2 гривень.

Стосовно розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 року по справі 320/6215/19.

Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й ж виконавчого документа.

Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.

Верховний Суд зауважує, що означене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.

Верховний Суд повторно зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

Норми визначені у ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», стосується інших правовідносин, ніж ті, які виникли між Позивачем та Відповідачем, позаяк у даному випадку не було передачі виконавчого документа.

Однак тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини. Вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Логічний і цільовий способи пояснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На основі цього, Верховний Суд вважає, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дає Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Застосування аналогії закону дозволяє Верховному Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 сього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» часові маркери для її застосування: . , то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.

Водночас строк на оскарження у такому випадку пов 'язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.

Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору.

Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

Разом із закінченням виконавчого провадження підлягають скасуванню і всі арешти, які накладались на майно та рахунки боржника.

З урахуванням вище викладеного Відповідач повинен був винести постанову про закриття виконавчого провадження № 67351882 (зведеного виконавчого провадження №69316376) по стягненню виконавчого збору в сумі 207 111,20 грн на підставі постанови № 53222831 від 01.11.2021 за ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та скасувати арешти, накладені на поточні рахунки боржника ОСОБА_1 IBAN НОМЕР_1 відкритому в АТ «Райффайзен Банк» та ІВА1М НОМЕР_2 відкритому в АТ «ОЩАДБАНК», чого зроблено не було.

Як зазначала вище Позивач, вона звернулася із заявою до Керівника Основ`янсько- Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 02 травня 2024 року про закриття виконавчого провадження №67328103 (зведеного виконавчого провадження №69316376), однак до теперішнього часу відповіді на свою заяву так і не отримала. Окрім того, за телефонними номерами, зазначеними як офіційні номери Відповідача ніхто не відповідають, що не дає можливість Позивачеві дізнатися про результати розгляду своєї заяви.

Згідно даних Державного реєстру виконавчих проваджень станом на 01 липня 2024 року Основ`янсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не винесено постанови про закриття виконавчого провадження № 67328103 (зведеного виконавчого провадження №69316376) та не скасовано арештів з зарплатних карткових рахунків Позивача.

Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод, (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Рисовський проти України», рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 року підкреслена особлива важливість принципу «належного урядування». Зазначений принцип передбачає, що у справах, які впливають на основоположні права, як майнові прав, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб.

Зокрема, на державний орган покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Держані органи, які не впроваджують або не дотримуються власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на державу, а помилки не можуть траплятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003ї.

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування аналогії закону, належним та ефективним способом захисту права Позивача є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. ст. 7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Проаналізувавши матеріали справи та на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо незакінчення виконавчого провадження № 67328103 (зведеного виконавчого провадження № 69316376) зі стягнення виконавчого збору;

Зобов`язати Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (м-н Захисників України, б. 7/8, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 41430683) закінчити виконавче провадження № 67328103 (зведене виконавче провадження № 69316376) зі стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) та зняти арешти з рахунків ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (м-н Захисників України, б. 7/8, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 41430683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) суму судового збору у розмірі 2 422,4 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 02 серпня 2024 року.

Суддя Заічко О.В.