Рішення

від 14.08.2024 по справі 620/7709/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2024 року Чернігів Справа № 620/7709/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 ( далі також ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області ( далі також ГУ ДСНС України у Чернігівській області, відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;

- зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 05 серпня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 09 травня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичне виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що діяв на підставі та у спосіб визначений Законами України, крім того, просив врахувати, що з 19.07.2022 (тобто з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») зазначена стаття викладена у новій редакції, а саме зменшено строк, за який роботодавець зобов`язаний провести розрахунок - він обмежується шістьма місяцями. Предметом спору у справі № 620/14891/23 є питання нарахування і виплати грошового забезпечення (а саме індексації грошового забезпечення), яке виплачувалося позивачу під час проходження ним служби (з 01.01.2016 по 28.02.2018), а не нарахування сум, належних працівникові при звільненні (зокрема грошового забезпечення за місяць служби, в якому відбувається звільнення, компенсації за невикористані відпустки тощо). Відтак, такий вид відповідальності як виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до відповідача не може бути застосований, оскільки оспорювані суми не є сумами «належними працівникові при звільненні». Також, враховуючи, що рішенням суду у справі № 620/14891/23 визначено, шо індексація грошового забезпечення за вказаними судом нормами позивачу ні нараховувалась, а затримка між нарахуванням та виплатою її за рішенням суту відсутня, підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в даному випадку немає.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач проходив службу у ГУ ДСНС України у Чернігівській області, наказом від 30.11.2018 № 349 позивача звільнено з 30.11.2018.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у справі №620/14891/23 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

09.05.2024 відповідачем проведено виплату на виконання рішення суду у сумі 58485,97 грн, що підтверджується випискою Ощадбанку.

16.05.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату спірних сум, проте відповіді не отримав.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Щодо зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 05 серпня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 09 травня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В той же час, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненніпрацівникавиплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщопрацівникв день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.

Крім того, у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, 19.07.2022,і після цього.

Так, період до 19.07.2022(до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірностіі зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцієюстатті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Тож, належить враховувати нормистатті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються нормстатті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакціїстатті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Під час судового розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а остаточну виплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем було проведено 09.05.2024.

Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Так, з наявної в матеріалах справи довідки від 08.09.2023 № 152 видно, що грошове забезпечення позивача за жовтень та листопад 2018 року складало 25965,08 грн.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункту 8 вищевказаного Порядку).

Враховуючи вищевикладене, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 425,66 грн (25965,08 грн/61 днів).

Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (01.12.2018) по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), то у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток за вказаний період має становити 564425,16 грн (425,66 грн*1326).

З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, з урахуванням таких критеріїв.

Враховуючи викладене, зважаючи на звернення до суду після звільнення майже через 5 років та на розмір виплаченої позивачу на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 по 18.07.2022, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 11697,19 грн (20% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 58485,97 грн).

Щодо періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023 (обмеження строком виплати у 6 місяців), то слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, щовсі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Так, в матеріалах справи наявний розрахунок грошового забезпечення при звільненні від 08.09.2023 № 152, згідно якого в листопаді позивачу нараховано 13023,90 грн грошового забезпечення.

Із врахуванням індексації грошового забезпечення в сумі 58485,97грн, на яку позивач мав право на день звільнення, сума усіх належних позивачу при звільненні виплат становить 71509,87 грн (13023,90 грн +58485,97грн).

Отже, сума усіх належних позивачу виплат при звільненні складає 71509,87 грн (що становить 100%), з них в день звільнення фактично виплачено 13023,90 грн (що становить 18,21% від суми усіх належних на день звільнення виплат), а сума невиплаченої індексації грошового забезпечення складає - 58485,97грн (що становить 81,79% від суми усіх належних на день звільнення виплат).

Період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 19.01.2023 (обмеження строком виплати у 6 місяців) складає 185 дні, тому середній заробіток за вказаний період має становити 78741,10 грн (425,66 грн*185), що становить 100%.

Виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 64420,35 грн (81,79% від 78741,10грн).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 76117,54 грн (11697,19грн + 64420,35 грн).

У пункті 6Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"зокрема, зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням вказаних вимог судом в резолютивній частині рішення зазначається конкретна сума, яка підлягає стягненню, без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 76117,54 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням наведених показників.

Отже, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти УкраїниУказом Президента України № 64/2022введено воєнний стан в Україні, якій триває і на даний час, тому суд приходить до висновку за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 25000,00 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Щодо зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичне виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 за №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (відповідачем) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Отже, суд доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому нормиЗакону № 2050-ІІІі Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей1,2,4 Закону № 2050-ІІІта Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості відповідних сум.

Крім того, суд вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінністатті 7 Закону №2050-ІІІне обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормамистатей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі відповідачем, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно ізЗаконом № 2050-ІІІі не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Допущення ж відповідачем пасивної поведінки, що проявляється, зокрема, у невиплаті спірної компенсації, слід розглядати як протиправному бездіяльність відповідача

Вказаний правовий висновок підтверджується усталеною практикою Верховного Суду.

Отже відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві грошове забезпечення в повному обсязі, повинен здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою сум компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.

Як вже встановив суд, позивача виключено зі списків особового складу, де він проходив службу, з 30.11.2018. Сума коштів, на виконання судового рішення у справі № 620/14891/23, перерахована на картковий рахунок позивача 09.05.2024 в сумі 58485,97грн.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2016 по день, що передує остаточному розрахунку, 08.05.2024.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 25000,00 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 08.05.2024 за весь час затримки виплати.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області просп. Миру, 190А,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14037 код ЄДРПОУ 38590042.

Повний текст рішення виготовлено 14 серпня 2024 року.

Суддя І.І. Соломко