Вирок

від 15.08.2024 по справі 317/1042/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2593/24 Справа № 317/1042/17 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 06 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 1201608023002247 від 18 грудня 2016 стосовно

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Драбівці Золотоніського району Черкаської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 185, ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за участю:

прокурора (в режимі відеконференції) ОСОБА_8 обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_9

В С Т А Н О В И В:

Обставини, встановлені вироком суду першої інстанції.

17 грудня 2016 року, близько 12 години 00 хвилин, ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, діючи за попередньою змовою з невстановленою групою осіб, матеріали щодо яких виділені в окреме кримінальне провадження, знаходячись на території складських приміщень ПП «Інтегра», що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , заволодів вантажним автомобілем «МАЗ 533605» р/н НОМЕР_1 та причепом «МАЗ НОМЕР_2 » р/н НОМЕР_3 при наступних обставинах:

Так, 17 грудня 2016 року, близько 12 години 00 хвилин, ОСОБА_7 , використовуючи підроблений паспорт НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого 14.08.1996 р. Пологівським РВ УМВС України в Запорізькій області та підроблене посвідчення водія серії НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом обману, під приводом працевлаштуватись на роботу водієм у ПП «Інтегра», знаходячись на території складських приміщень ПП «Інтегра», що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та, маючи при собі документи на керування вантажним автомобілем «МАЗ» р/н НОМЕР_1 та причепом р/н НОМЕР_3 , та будучи впевненим в тому, що його ніхто не бачить, виїхав з території зазначеного підприємства у сторону Дніпропетровської області, внаслідок чого отримав реальну можливість розпоряджатись вказаним майном, тобто незаконно заволодів транспортним засобом, а саме: автомобілем «MA3-533605» р/н НОМЕР_1 , вартістю 282 796 гривень 80 копійок та причепом «МАЗ 8378» р/н НОМЕР_3 вартістю 159 815 гривень 98 копійок, заподіявши ПП «Інтегра» велику матеріальну шкоду на загальну суму 442 612 гривень 78 копійок, що в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходу громадян.

Крім того, 17 грудня 2016 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_7 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, у великих розмірах, діючи за попередньою змовою з невстановленою групою осіб, матеріали щодо яких виділені в окреме кримінальне провадження, знаходячись на території складських приміщень ПП «Інтегра», що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , за допомогою вантажного автомобіля «МАЗ 533605» р/н НОМЕР_1 та причепа «МАЗ НОМЕР_2 » р/н НОМЕР_3 таємно викрав насіння соняшника, що належить ПП «Інтегра» в кількості 20 тон 380 кг вартістю 10 000 гривень за 1 тонну на суму 203 800 гривень, що в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходу громадян.

Таким чином своїми злочинними діями ОСОБА_7 задав матеріальний збиток ПП «Інтегра» на загальну суму 203 800 гривень, що є великим розміром.

Своїми діями ОСОБА_7 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК, а саме таємне викрадення чужого майна, вчинене за попередньою групою осіб, у великих розмірах, а також кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК, а саме незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо воно завдало великої матеріальної шкоди.

Вироком Запорізького районногосуду Запорізькоїобласті від06лютого 2023року ОСОБА_7 визнано винуватиму вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.4ст.185, ч.3ст.289КККК та призначено йому покарання:

- за ч. 4 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- за ч. 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки 10 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді п`яти років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75, 76 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку на три роки та покладенням на нього відповідних обов`язків.

Цивільний позов Приватного підприємства «ІНТЕГРА» до ОСОБА_7 задоволено та стягнуто з ОСОБА_7 в рахунок відшкодування майнової шкоди у розмірі 1 020 476, 50 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з невідповідністю призначеного обвинуваченому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, за ч. 3 ст. 289 КК - у виді позбавлення волі на строк 8 років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначити покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 8 років. В решті вирок залишити без змін.

Прокурор зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання із застосуванням ст. 69, 75 КК послався на щире каяття обвинуваченого, активне сприяння у розкритті злочинів, часткове відшкодування шкоди потерпілому та намір в майбутньому відшкодувати шкоду, наявність в обвинуваченого на утриманні матері похилого віку та дружини, які потребують стороннього догляду та допомоги. Суд, урахувавши певні обставини, що пом`якшують покарання, обмежився лише їх перерахуванням у судовому рішенні, не мотивувавши належним чином як ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів. Прокурор зазначає, що обвинувачений протягом більше шести років не визнавав вину у вчиненні інкримінованих злочинів, надавав суду неправдиві показання, не сприяв швидкому встановленню всіх обставин справи, а визнав себе винуватим лише перед судовими дебатами під час повторного допиту. Прокурор вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про щире каяття обвинуваченого, оскільки його поведінка під час судового розгляду не свідчила про це, він лише у 2023 році відшкодував частково матеріальну шкоду потерпілому перед останнім судовим засіданням. Крім того, на думку прокурора, призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК та подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням не можна вважати справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, навіть за наявності позитивних даних про особу обвинуваченого, тому необхідним і достатнім буде призначення ОСОБА_7 покарання у виді реального позбавлення волі без застосування ст. 69, 75 КК.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав подану ним апеляційну скаргу та з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважали її безпідставною, а вирок суду законним та обґрунтованим і просили залишити скаргу без задоволення, а вирок суду - без змін. Крім того, обвинувачений пояснив, що на теперішній час відшкодував шкоду в розмірі 250 000 гривень, його мати померла, а дружина тяжко хвора на онкологічне захворювання, просить врахувати ці обставини. Обвинувачений в судовому засіданні також повідомив, що вину визнає в повному обсязі, щиро жалкує з приводу вчиненого.

Представник потерпілого ПП Інтегра до суду не з`явився, про час та дату судового засідання в суді апеляційної інстанції повідомлений належним чином, заяв про поважні причини неявки та про відкладення судового засідання суду не подавав, у зв`язку з чим та відповідно до ч. 4 ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), апеляційний розгляд проведений без його участі.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до статті 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку суду та правова кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК не оскаржуються прокурором в апеляційній скарзі, визнавались обвинуваченим в суді першої інстанції, тому відповідно до ст. 404 КПК апеляційним судом не переглядаються.

Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання обвинуваченому та про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, апеляційний суд вважає їх достатньо обґрунтованими. Висновки суду про можливість призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 КК та подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК є такими, що не ґрунтуються на засадах призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, та не відповідають вимогам статтей 69, 75 КК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання, визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Як слідує з роз`яснень щодо правильного та однакового застосування зазначених вище положень закону України про кримінальну відповідальність, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Положеннями ч. 1 ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав такими обставинами, які пом`якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння у розкритті злочинів, часткове відшкодування шкоди у розмірі 100 000 гривень та має намір в майбутньому відшкодувати шкоду, наявність в обвинуваченого на утриманні матері похилого віку та дружини, яка має онкологічне захворювання, за якими потрібен сторонній догляд та допомога, що підтверджується наданими суду характеристикою, виписками з медичних карток хворих. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

При визначенні обвинуваченому виду та розміру покарання, суд першої інстанції врахував також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий в силу ст. 89 КК, визнав свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів та заявлений цивільний позов, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів, частково відшкодував заподіяну майнову шкоду, думку представників ПП Інтегра, які просили суд призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане з позбавленням волі, наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання. Таким чином суд дійшов висновку, що ці обставини є такими, що істотно знизили ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим злочинів, у зв`язку з чим можливо при призначенні покарання застосувати положення ч. 1 ст. 69 КК та призначити ОСОБА_7 основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 289 КК.

Проте апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи на таке.

Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.

Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винуватій особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що приписи ст. 69 КК про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до вимог ст. 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій та іншими факторами, які безпосередньо обумовлюють вчинення кримінального правопорушення та впливають на його характеристику за критеріями суспільної небезпеки вчиненого та винуватого, їх характеру та ступеня.

Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК повинні бути встановлені пом`якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Вказані вище висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, зокрема, викладені в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 606/1059/22.

На переконання апеляційного суду, приймаючи рішення про можливість застосування норми ст. 69 КК при призначенні покарання обвинуваченому, суд першої інстанції формально послався у вироку та не надав належної оцінки тяжкості вчиненого злочину, даним про особу обвинуваченого та іншим фактичним обставинам даного кримінального провадження.

Так, суд першої інстанції, визнавши щире каяття та активне сприяння у розкритті злочинів, часткове відшкодування шкоди, наявність на отриманні осіб, які потребують стороннього догляду як обставини, що пом`якшують покарання, а також визнання ним вини, визнання цивільного позову та намір в майбутньому відшкодувати шкоду, думку представників потерпілого, які просили не призначати покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі, не обґрунтував того, як ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння та безпідставно застосував норму, передбачену ст. 69 КК, при призначенні ОСОБА_7 покарання.

Не надав суд у своєму рішенні оцінки обставинам скоєння злочинів, зокрема того факту, що ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб вчинив кримінальні правопорушення із заздалегідь обдуманим умислом, використовуючи підроблений паспорт і посвідчення водія та під приводом влаштування на роботу водієм заволодів автомобілем та причепом і викрав майно потерпілого, чим спричинив останньому великої за розміром майнової шкоди, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи обвинуваченого.

Крім того, суд, визнавши часткове відшкодування шкоди у розмірі 100 000 гривень як обставину, що пом`якшує покарання, залишив поза увагою, що ця сума відшкодована за увесь період часу, який минув з моменту вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, що становить понад 6 років і лише відшкодував 100 000 гривень.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції обвинувачений повідомив, що на теперішній час розмір відшкодованої шкоди становить 250 000 гривень, однак документів, які можуть підтвердити ці відомості, суду не надав, у зв`язку з чим апеляційний суд не може їх врахувати і виходить з наявних в матеріалах кримінального провадження відомостей.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких за ч. 4 ст. 185 КК згідно зі ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів, а інше за ч. 3 ст. 289 КК є особливо тяжким злочином і за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна або без такої (у редакції кримінального закону, чинній на момент його вчинення).

Апеляційний суд хоча і зважає на позицію представників потерпілого, які просили в суді першої інстанції призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане з позбавленням волі, проте, з огляду на вищевикладене, думка потерпілого у цій справі не є вирішальною при призначенні покарання та не може бути достатньою підставою для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК.

Той факт, що обвинувачений раніше не судимий в силу ст. 89 КК, має на утриманні осіб, які потребують стороннього догляду, за місцем проживання характеризується позитивно не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 69 КК, не навів переконливих мотивів свого рішення, як і того, що призначене ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 289 КК, буде сприяти досягненню мети покарання, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень.

Що стосується доводів прокурора щодо безпідставного застосування ст. 75 КК, то апеляційний суд вважає їх також обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не ґрунтуються на вимогам кримінального закону.

З вимог ч. 1 ст. 75 КК слідує, що при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років суд вправі прийняти рішення про звільнення особи від відбування, якщо з урахуванням тяжкості злочину особи винного та інших обставин справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання відповідно до приписів ст. ст. 50, 65 КК як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Водночас суд першої інстанції не мотивував у вироку яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечить досягнення мети покарання, виправлення обвинуваченого з урахуванням обставин, встановлених судом, та відомостей про його особу. На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції формально послався на низку обставин та не навів переконливого обґрунтування щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Водночас апеляційний суд не погоджується з доводами прокурора в апеляційній скарзі про безпідставне визнання судом першої інстанції щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочинів як обставини, які пом`якшують покарання.

Щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого і виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль стосовно вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася, усунути наслідки скоєного. Розкаяння передбачає дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, що в свою чергу виражається в намаганні особи відшкодувати завдану шкоду.

Активне сприяння у розкритті злочинів полягає в тому, що обвинувачений самостійно та добровільно розповів про обставини вчинення ним кримінальних правопорушень.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_7 повністю визнав свою винуватість та заявлений цивільний позов потерпілого в судовому засіданні 28 травня 2019 року та вказав, що бажає давати покази. У зв`язку з чим апеляційний суд вважає безпідставними твердження прокурора, що обвинувачений протягом понад шести років не визнавав своєї провини в інкримінованих злочинах в повному обсязі, надавав суду неправдиві показання, не сприяв швидкому встановленню всіх обставин справи, а визнав себе винуватим лише перед судовими дебатами під час повторного допиту. Крім того, тривалий розгляд кримінального провадження обумовлений іншими об`єктивними факторами, зокрема і позицією сторони обвинувачення щодо дослідження всіх письмових доказів, виклику і допиту свідків, а не позицією обвинуваченого.

Також в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції обвинувачений також повністю визнав свою вину у вчиненні злочинів, щиро кається у скоєному.

При цьому щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів як обставини, що пом`якшують покарання, були зазначені в направленому до суду обвинувальному акті стосовно ОСОБА_7 . У зв`язку з чим доводи прокурора, що ці обставини не підтверджені є надуманими.

Апеляційний суд при визначенні виду та міри покарання обвинуваченому враховує тяжкість вчинених злочинів, обставини, при яких їх було вчинено, та особу винного, який раніше не судимий в силу ст. 89 КК, одружений, має місце реєстрації та постійне місце проживання, характеризується за місцем проживання позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його відношення до вчиненого, думку представника потерпілого щодо покарання, наявність обставин, що пом`якшують покарання, таких як щире каяття, активне сприяння у розкритті злочинів та часткове відшкодування шкоди, і відсутність обставин, що обтяжують покарання.

У зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що покарання у виді позбавлення волі в в мінімальному розмірі, передбаченими санкціями ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК (в редакції кримінального закону, чинній на момент вчинення злочинів) з остаточним визначенням покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Тому доводи апеляційної скарги прокурора в частині необхідності призначити обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Однак прокурором не обґрунтовано необхідність призначення покарання обвинуваченого в межах санкції інкримінованих статей, а саме за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, та за ч. 3 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років. На переконання апеляційного суду покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкціями вказаних норм, буде співмірним та достатнім для досягнення мети покарання.

Також апеляційний суд, враховуючи тяжкість злочинів, обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вважає за необхідне не призначати додаткове покарання у виді конфіскації майна. При цьому прокурор не порушує це питання в апеляційній скарзі про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Крім того, враховуючи вимоги ст. 72 КК, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати у строк покарання строк попереднього ув`язнення обвинуваченого та перебування його під цілодобовим домашнім арештом за правилами, встановленими в статті 72 КК.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає в застосуванні закону, який не підлягає застосуванню та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, у зв`язку з чим вона підлягає частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 з ухваленням нового вироку в цій частині.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 420, 421 КПК, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Запорізького районного судуЗапорізької областівід 06лютого 2023рокустосовно ОСОБА_7 ,обвинуваченогоза частиною 4статті 185,ч.3ст.289Кримінального кодексу України в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання:

за ч.4ст.185КК України-у видіпозбавлення волістроком на5(п`ять) років.

за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім ) років без конфіскації майна.

Початок строку покарання рахувати ОСОБА_7 з дня його фактичного затримання в порядку приведення вироку до виконання.

Зарахувати у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 04 січня 2017 року по 06 січня 2017 року включно.

Зарахувати у строк покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі з 07 січня 2017 року по 06 березня 2017 року включно.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили змоменту йогопроголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст вироку вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4