Рішення

від 05.08.2024 по справі 189/1180/24

ПОКРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 189/1180/24

2/189/461/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

05.08.2024 року селище Покровське Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

за участі секретаря судових засідань Тахтарової В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за правом набувальної давності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із цивільним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за правом набувальної давності, яким просив визнати за ним право власності на земельну ділянку (пай) площею 4,2411 га за цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1224281200-01-001-0786, що знаходиться на території Андріївської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області за набувальною давністю.

Позов мотивований тим, що колишній громадянці України ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка (пай), площею 4,2411 га, за цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1224281200-01-001-0786, яка знаходиться на території Андріївської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.08.2008 року, виданого державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г., та державного акту про право власності на землю серія ДП №9101945 від 14.04.2009 року, виданого Андріївською сільською радою Покровського району Дніпропетровської області, про що у Книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю та на право постійного користування землею, внесено відомості за №010913000114.

Позивач зазначає, що у 2012 році відповідачка вибула з громадянства України, виїхала до російської федерації і з того часу втратила будь-який зв`язок та цікавість з питань належній їй земельної ділянки.

23.04.2009 року, ще до від`їзду до рф, відповідачка передала усі розпорядницькі повноваження щодо спірної земельної ділянки позивачеві шляхом видачі на його ім`я довіреності строком дії п`ять років, до 23.04.2014 року, у зв`язку з тим, що у 2008 році відповідачка уклала договір оренди з ТОВ «Агрофірма «Земля».

Позивач стверджує, що за винятком цієї дії (видачі довіреності) відповідачка не втручалася у справи, пов`язані з земельною ділянкою, яку позивач називає спірною, юридична доля цього майна їй нецікава.

На підставі цих тверджень позивач робить висновок, що з того часу він відкрито і безперервно володіє, користується і розпоряджається земельною ділянкою, здійснює повноваження власника, хоча, як він зазначає, титульним власником зареєстровано відповідача.

Позивач також зазначає, що із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну будь-який зв`язок із відповідачкою обірвався, до України вона не повернулася, від російського громадянства не відмовилася, покинула належну їй земельну ділянку напризволяще у зв`язку з чим позивач у своєму позові зазначає, що перебування цієї земельної ділянки у титульній власності громадянки рф створює пряму загрозу державному суверенітету України, її територіальній цілісності, економічній та продовольчій безпеці, а також створює штучні підстави для перебування громадянки рф в Україні більш ніж 90 днів.

Позивач посилається на ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України згідно якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлене цим Кодексом і вважає, що на цій підставі право власності на земельну ділянку повинно бути визнане за ним.

Позивач зазначає, що він, ОСОБА_1 , громадянин України, військовослужбовець, офіцер ЗСУ, починаючи від 23.04.2014 року, відкрито і безперервно володіє спірною земельною ділянкою, отримав її у фактичне володіння добросовісно та на законних підставах. Вважає, що десятирічний термін добросовісного відкритого володіння сплив 23.04.2024 року, інших осіб, які б претендували на право власності на спірне майно, немає.

Ухвалою суду від 19.06.2024 року відкрите провадження у справі в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання сторони не з`явилися, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Позивач надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі. Позов підтримав та просив задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач жодних заяв, клопотань та відзиву на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідач є громадянином росії та проживає на території російської федерації.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України,Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні»введено в Україні воєнний стан, який діє до сьогодні.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Оскільки, у зв`язку з викладеним повідомити відповідача про судове провадження шляхом звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду рф чи інших документів до суду або іншого компетентного органу рф, не вбачається за можливе, суд повідомляв відповідача про день, час та місце розгляду справи шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України".

Відповідно до ч. 11 ст.128ЦПК України відповідач, третя особа, свідок зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На офіційному веб-сайті Судової влади України був опублікований текст оголошення про виклик ОСОБА_2 по справі №189/1180/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за правом набувальної давності.

У вказаний спосіб відповідач викликався у підготовче судове засідання двічі, на 06.06.2024 року, о 13-00 годині та на 27.06.2024 року, о 13-00 годині.

У вказаний спосіб відповідач викликався в судові засідання, призначені на 08-00 годину 15.07.2024 року та 05.08.2024 року.

В силу процесуального закону відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно дост. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;відповідач не подав відзив;позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням положень ст. ст. 223, 280 ЦПК України щодо заочного розгляду справи та позиції позивача, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв`язку з неявкою всіх учасників справи.

Ухвалою суду від 05.08.2024 року постановлено провести заочний розгляд справи.

Суд, ознайомившись із матеріалами справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 19.08.2008 року, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою: с. Андріївка Покровського району Дніпропетровської області, і.н. НОМЕР_1 (копія свідоцтва, а. с. 10).

Спадкове майно, на яке у вказаній частці видано свідоцтво про право на спадщину, складається з земельної ділянки площею 4,241 га, розташованої на території Андріївської сільської ради, що належала померлому на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серія ІІ-ДП №025867 ПК №000380, виданого 07.02.2002 року Андріївською сільською радою, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №380 (а. с. 10).

14.04.2009 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ДП №9101945 згідно якого вона є власником земельної ділянки площею 4, 2411 га, розташованої на території Андріївської сільської ради, для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (копія державного акта, а. с. 11).

Згідно Плану меж земельної ділянки кадастровий номер земельної ділянки зазначається 1224281200010010786 (а. с. 12).

В матеріалах справи також міститься копія договору оренди земельної ділянки № 803 від 10.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «Агрофірма «Земля» (орендар) (а. с. 13-15).

Об`єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 4, 241 га згідно державного акта ІІ-ДП № 025867, виданого 07.02.2002 року, № земельного паю 786 (п. 2 договору).

Строк дії договору до 31.12.2022 року включно (п. 6 договору, а. с. 13).

23.04.2009 року ОСОБА_4 видала довіреність, посвідчену секретарем Андріївської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Тихою А.П., якою уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатися її земельною часткою (паєм), який знаходиться в оренді ТОВ «Агрофірма «Земля» Покровського району Дніпропетровської області (копія а. с. 16).

Також матеріали справи містять копію додаткової угоди від 09.07.2019 року до договору №Б\Н оренди землі від 01.01.2009 року, зареєстрований в Державному реєстрі земель № 04101300048 від 17.07.2010 року, якою договір №Б\Н оренди землі від 01.01.2009 року викладений у новій редакції (а. с. 17-23).

Згідно преамбули цієї додаткової угоди орендодавцем земельної ділянки виступає ОСОБА_1 , який діє на підставі довіреності 18 АБ 1231909 від 24.07.2018 року від імені ОСОБА_5 , а орендарем ТОВ «Агрофірма «Зоря» (а. с. 17).

Предметом договору є те, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 1224281200010010786 (п. 1 додаткової угоди, а. с. 17). Об`єктом оренди є земельна ділянка площею 4, 2411 га (п. 2 додаткової угоди, а. с. 17).

Строк дії договору до 31.12.2037 року (п. 8 додаткової угоди, а. с. 17).

Суд, розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ЦПК України.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК Українивизначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі №552/1354/18.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика ПалатаВерховного Судув постановівід 14травня 2019року усправі №910/17274/17також зазначає,що підставоюдобросовісного заволодіннямайном неможе бути,зокрема,будь-якийдоговір,що опосередковуєпередання майнаособі уволодіння (володіннята користування),проте неу власність.Володіння майномза договором,що опосередковуєпередання майнаособі уволодіння (володіннята користування),проте неу власність,виключає можливістьнабуття майнау власністьза набувальноюдавністю,адже уцьому разіволоділець володіємайном неяк власник.Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

У цій постанові Верховний Суд також зазначає, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Із позову та матеріалів справи вбачається, що 14.04.2009 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ДП №9101945 згідно якого вона є власником земельної ділянки площею 4, 2411 га, розташованої на території Андріївської сільської ради, для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Отже, зазначена земельна ділянка має юридичного власника ОСОБА_6 , і жодних доказів того, що її право власності було припинено у будь-який визначений законом спосіб матеріали справи не містять.

Той факт, що відповідачка надала довіреність позивачу з правом розпорядження земельною ділянкою жодним чином не свідчить про передачу йому права власності на землю; оскільки земельна ділянка на підставі виданої довіреності відчужена не була, її власницею залишилася відповідачка.

Відповідно до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку вона представляє (ст. 239 ЦК України).

Відповідно до правових норм, які містяться у ч. 1, 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Аналіз письмових доказів у справі також свідчить про таке.

Позивач зазначає, що 23.04.2009 року відповідачка передала усі розпорядницькі повноваження щодо спірної земельної ділянки позивачеві шляхом видачі на його ім`я довіреності строком дії п`ять років, до 23.04.2014 року, у зв`язку з тим, що у 2008 році відповідачка уклала договір оренди з ТОВ «Агрофірма «Земля».

Однак матеріали справи містять копію додаткової угоди від 09.07.2019 року до договору №Б\Н оренди землі від 01.01.2009 року, якою договір №Б\Н оренди землі від 01.01.2009 року викладений у новій редакції, згідно преамбули цієї додаткової угоди орендодавцем земельної ділянки виступає ОСОБА_1 , який діє на підставі довіреності 18 АБ 1231909 від 24.07.2018 року від імені ОСОБА_5 , а орендарем ТОВ «Агрофірма «Зоря» (а. с. 17).

Наведене свідчить про те, що у 2018 році позивач також діяв від імені та в інтересах позивачки, оскільки у 2018 році також отримав довіреність від неї на здійснення представництва щодо земельної ділянки, що повністю нівелює аргументацію позивача на безтитульне володіння ним земельною ділянкою після 2014 року, оскільки титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму, оренди, підряду, зберігання, застави тощо), а не виступають представниками власників.

Отже земельна ділянка має власника, а позивач не є добросовісним володільцем і не має жодних підстав для набуття майна за набувальною давністю.

Суд також зазначає, що предметом позову є набуття права власності за набувальною давністю на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно достатті 119 ЗК Українигромадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п`ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування із клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Передання земельної ділянки на підставіст. 119 ЗК Україниздійснюється у порядку, передбаченомуст. 118 ЗК України.

Отже,стаття 119 ЗК Українине надає суду повноважень визнавати за особою право на земельну ділянку за давністю користування (набувальною давністю) в судовому порядку.

У такому випадку громадяни мають звернутися до уповноважених органів з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність та набуття права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється виключно в порядку безоплатної приватизації ділянок, передбаченомустаттею 118 ЗК України.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року у справі № 127/18239/20 (провадження № 61-1589св23).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною п`ятою статті 22 ЗК України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначалося, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом частини четвертої статті 81 ЗК України (у редакції, що існувала на момент виникнення спірних правовідносин, та у чинній редакції) землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до вимог підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України (у чинній редакції) підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

За положеннями п. «в» ч. 1 ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

В силу вимог ч. 4 ст. 145 ЗК України позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Таким чином, припинення права на землю відповідачки як громадянки рф внаслідок конфіскації такої земельної ділянки можливе лише в судовому порядку в разі звернення компетентного державного органу до суду з відповідним позовом у встановленому законом порядку. Відповідач такою особою не являється.

Керуючись ст. ст. 237, 239, 344 Цивільного кодексу України, ст. ст. 81, 119, 143 Земельного кодексу України, ст. ст. 81, 89, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенніцивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за правом набувальної давності - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка рф паспорт НОМЕР_3 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 15 серпня 2024 року.

Суддя О.В. Чорна

05.08.2024