Рішення

від 15.07.2024 по справі 456/4971/23

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/4971/23

Провадження № 2/456/1140/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Стрию цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Стрийтеплиця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з ТОВ «Стрийтеплиця» на її користь заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у формі компенсації за невикористану відпустку в розмірі 5063,04 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2022 по 14.12.2023 в розмірі 66280,32 грн;

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що відповідно до наказу ТОВ «Стрийтеплиця» від 06.10.2022 № 62-к її було звільнено з роботи з 06.10.2022 за власним бажанням. Однак при звільнені відповідачем не було проведено повний розрахунок, а саме: не виплачено компенсацію за невикористану відпустку. Таким чином, вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 116, 117 КЗпП України, що є підставою для відповідальності, передбаченої КЗпП України, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду з даним позовом.

В поданій заяві про уточнення позовних вимог позивачкою наведено детальний розрахунок заборгованості відповідача.

Представником відповідача ТОВ «Стрийтеплоенерго» адвокатом Кецком В.Я. подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги позивачки визнає частково. В обґрунтування викладених заперечень покликався на те, що відповідно до наказу від 06.10.2022 № 62-к позивачку звільнено 06.10.2022 згідно зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням на підставі її заяви від 06.10.2022.

При звільненні відповідачем нараховано компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 8341,71 грн, яка до виплати після обов`язкових відрахувань становить 6715,07 грн. Вказана сума була виплачена позивачці відповідно до платіжного доручення № 68 від 05.04.2024. Тобто, на даний час жодної заборгованості відповідач перед позивачкою не має.

При цьому, факт своєчасної невиплати позивачці розрахункових коштів був зумовлений складним фінансовим становищем відповідача, факти невиплати заробітної плати мали місце відносно всіх працівників підприємства, а не лише щодо позивачки.

Вказав, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Стрийтеплиця» є вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, зазначена господарська діяльність є сезонною, пов`язана з вирощуванням овочів у теплицях та переважно у період з жовтня по березень призупиняється. На господарську діяльність відповідача у 2021 році суттєво вплинуло запровадження карантинних заходів. Також однією з причин, що вплинуло на господарську діяльність відповідача в цілому в 2021, 2022 роках, є неодноразове підвищення ціни на газ, електроенергію та вугілля, що є необхідними для забезпечення виробництва продукції, що спричинило додаткове фінансове навантаження. Внаслідок вищенаведених обставин за результатом діяльності за 2021, 2022 роки відповідач є збитковим, що підтверджено звітом про фінансові результати за 2021, 2022 роки. Таким чином, за цей звітний період відповідач не вийшов на певний рівень прибутковості для можливості погашення боргових зобов`язань, що явно свідчить про складний фінансовий стан та позбавило можливості відповідача своєчасно провести виплату заробітної плати працівникам.

Тому враховуючи принцип справедливості та співмірності, що закріплено у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, просить стягнути з ТОВ «Стрийтеплиця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6000,00 грн.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст.174ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Ухвалою від20.06.2024 заяву представникавідповідача ТОВ«Стрийтеплиця» адвокатаКецка ВолодимираЯрославовича проперегляд заочногорішення Стрийськогоміськрайонного судуЛьвівської областівід 14.12.2023у цивільнійсправі №456/4971/23за позовом ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Стрийтеплиця» простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті тасереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненнізадоволено.Заочне рішенняСтрийського міськрайонногосуду Львівськоїобласті від14грудня 2023року всправі запозовом ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Стрийтеплиця»про стягненнязаборгованості позаробітній платіта середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні скасовано.Справу запозовом ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Стрийтеплиця»про стягненнязаборгованості позаробітній платіта середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні призначенодо розглядув судовомузасіданні на11год.30хв.15липня 2024року вприміщенні Стрийського міськрайонного суду Львівської області за адресою: м.Стрий,вул.Шевченка,89 /а.с. 123-125/.

Розгляд справи по суті відбувся 15.07.2024 без участі сторін.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідач ТОВ «Стрийтеплиця», ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст.247ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст.81ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді менеджера з персоналу в ТОВ «Стрийтеплиця» з 10.02.2017 /а.с. 7/.

Наказом директора ТОВ «Стрийтеплиця» № 62-к від 06.10.2022 ОСОБА_1 звільнено з 06.10.2022 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України /а.с. 7/.

Відповідно до розрахункового листка за жовтень 2022 року позивачці було нараховано компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 8341,71 грн. Сума до виплати після обов`язкових відрахувань становить 6715,07 грн /а.с. 86/.

05.04.2024 здійснено виплату заборгованості по заробітній платі за жовтень 2022 року в розмірі 6715,07 грн, що стверджується копією відомості нарахування коштів № 15 та платіжним дорученням № 68 від 05.04.2024 /а.с. 87-88/.

Тобто, фактично заборгованість із заробітної плати перед позивачкою погашена в повному розмірі.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2021 рік у ТОВ «Стрийтеплиця» за цей період відсутній чистий фінансовий результат, чистий прибуток (код рядка 2350), при цьому збиток становить 3220 тис. грн (код рядка 2355) /а.с 91-92/.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2022 рік у ТОВ «Стрийтеплиця» за цей період відсутній чистий фінансовий результат, чистий прибуток (код рядка 2350), при цьому збиток становить 5320 тис. грн (код рядка 2355) /а.с 93-94/.

Відповідно до балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2022 загальний непокритий збиток ТОВ «Стрийтеплиця» становить 6097 тис. грн /а.с. 89-90/.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу реалізації позивачкою ОСОБА_1 права на стягнення наявної заборгованості по заробітній платі у формі компенсації за невикористані дні відпустки та отримання компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Судом встановлено, що заборгованість із заробітної плати перед позивачкою погашена в повному розмірі, проте з порушенням строку виплати такої, а саме: тільки 05.04.2024.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року в справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Дослідженими обставинами справи судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Стрийтеплиця».

Як вбачається з наказу директора ТОВ «Стрийтеплиця» № 62-к від 06.10.2022, ОСОБА_1 звільнено з роботи з 06.10.2022 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України /а.с. 7/.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Частиною першою статті 47КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року в справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року в справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року в справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року в справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року в справі № 202/4914/16-ц.

Тобто, в даному конкретному випадку судом встановлено, що звільнення позивачки з роботи мало місце 06.10.2022. При цьому повний розрахунок з нею проведено тільки 05.04.2024, що підтверджується відповідними відомостями нарахування коштів та платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи.

Вказане є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати позивачці ОСОБА_1 її середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Що стосується суми середнього заробітку, який підлягає виплаті, то слід зазначити наступне.

Статтею 27Закону №108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає: (6500,00+6500,00):кількість робочих днів = 213,12 грн, де 6500,00 грн мінімальна заробітна плата за серпень 2022 року; 6500,00 грн мінімальна заробітна плата за вересень 2022 року; кількість робочих днів робочі дні у серпні та вересні 2022 року.

Відтак суд погоджується з розрахунком середньоденної заробітної плати, наданим позивачкою, оскільки такий здійснювався, виходячи з індивідуальних відомостей про ОСОБА_1 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України.

Розраховуючи розмір середньої заробітної плати, суд враховував, що згідно зі ст.50КЗпП України тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин у тиждень. Так, при 5-денному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не перевищує 8 годин. А ось точні рамки щоденної роботи (зміни) визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком виходу на роботу (змінності), затвердженими роботодавцем.

Водночас на деяких роботах за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена щоденна або щотижнева тривалість робочого часу (сторожі, водії тощо). У цьому випадку для таких працівників і встановлюють підсумований облік робочого часу.

У такому разі підрахунок відпрацьованих годин вестиметься не за тиждень, а за більший проміжок часу - обліковий період, але так, щоб тривалість робочого часу за цей період не перевищувала норми згідно зі ст. 50 або 51 КЗпП України (для окремих категорій працівників).

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п`ятиденного робочого тижня позивачки та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 29.07.2019№ 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік».

Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 07 жовтня 2022 року, дня наступного за днем звільнення, по 14.12.2023 складає 311 робочих днів.

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 жовтня 2022 року по 14 грудня 2023 року становить 66280,32 грн (із розрахунку 213,12 грн (середньоденний заробіток позивачки) х 311 робочих днів).

При цьому, суд критично оцінює доводи представника відповідача про наявність поважних причин щодо несвоєчасної виплати розрахункових коштів позивачці при звільненні, а саме: складний фінансовий стан підприємства, неотримання доходу, збитковість, що, на думку представника відповідача, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати і несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником настає у разі наявності вини роботодавця, при цьому сама по собі відсутність у нього грошових коштів не є поважною причиною.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 184/689/16-ц (провадження № 61-23 744св18), які суд у силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц висловила правову позицію, що встановлений ст.117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст.9ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст. 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 ст.551ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Відтак Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому в постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому в постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Тому суд, зважаючи на вищевикладені норми чинного законодавства, а також правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду, враховує фактичні обставини справи, зокрема те, що невиплата заробітної плати та розрахункових коштів мала місце у ТОВ «Стрийтеплиця» відносно всіх працівників підприємства у зв`язку зі складним фінансовим становищем, що доведено матеріалами справи, та не спростовано позивачкою, виплата заборгованості проводилась відповідачем частково одразу ж після звільнення позивачки та остаточно була здійснена 05.04.2024. Окрім цього, судом враховується очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача, а тому суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат у сумі 7000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Зважаючи на викладене, повністю, всебічно та об`єктивно проаналізувавши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні докази, суд дійшов переконливого висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до часткового задоволення з урахуванням встановлених судом обставин.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивачки документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Згідно з частиною п`ятою статті 268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону та правові висновки, датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 15.07.2024, є та дата, на яку було призначено розгляд справи, 15.07.2024, а датою складення повного тексту судового рішення 25.07.2024.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265-268ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» (82464,Львівська область,Стрийський район,с.Станків,вул.С.Стрільців,79; ЄДРПОУ 02777916) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Стрийським МВ ГУДМС України у Львівській області 27.07.2016; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень 00 копійок) без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачений нею судовий збір у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 25.07.2024.

Суддя Л.В.Гула