Постанова

від 14.08.2024 по справі 149/1141/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/1141/24

Провадження № 22-ц/801/1665/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 рокуСправа № 149/1141/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

за участісекретаря судовогозасідання КобендиЮ.О.,позивача ОСОБА_1 та йогопредставника адвокатаПутіліна Є.В.,представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувшиу відкритомусудовому засіданніапеляційну скаргу ФГ "Велес АРС" на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до ФГ "Велес АРС", третя особа: Хмільницька міська рада Вінницької області про розірвання договору суборенди та припинення речового права,

в с т а н о в и в:

03 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ФГ "Велес АРС", третя особа: Хмільницька міська рада Вінницької області про розірвання договору суборенди та скасування реєстрації.

Позов мотивований тим, що 21 грудня 2010 року між Хмільницькою міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельних ділянок із кадастровими номерами 0524883400:02:000:0493, 0524883400:02:000:0496, які знаходяться на території Куманівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ "Велес АРС" укладено договори суборенди. Згідно вказаних договорів суборендарем до місцевого бюджету щомісячно вноситься плата у розмірі 12 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, однак дана умова відповідачем не виконувалась. Враховуючи викладене, позивач просить розірвати договори суборенди земельних ділянок та припинити інше речове право відповідача - право суборенди земельних ділянок.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року позов задоволено.

Розірвано договір суборенди земельної ділянки, площею 59 1999 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0493, розташованої на території Куманівецької сільської ради Хмільницького району, укладений 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ "Велес АРС", зареєстрований 29 жовтня 2019 року за № 49408616 в Єдиному державному реєстрі речових прав та припинено ФГ "Велес АРС" інше речове право - право суборенди земельної ділянки, площею 59 1999 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0493.

Розірвано договір суборенди земельної ділянки, площею 48,5700 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0496, розташованої на території Куманівецької сільської ради Хмільницького району, укладений 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ "Велес АРС", зареєстрований 29 жовтня 2019 року за № 49403821 в Єдиному державному реєстрі речових прав та припинено ФГ "Велес АРС" інше речове право - право суборенди земельної ділянки, площею 48,5700 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0496.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ФГ "ВелесАРС"через свогопредставникаподало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник ФГ "Велес АРС" зазначив, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку наявності обставин, що свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору суборенди земельних ділянок, адже принципу «дотримання розумного балансу із можливими збитками від такого розірвання» не було враховано судом першої інстанції.

Крім того, представник зазначає, що права й обов`язки орендаря спірних земельних ділянок за договором оренди землі перейшли від ОСОБА_1 до ФГ «Велес АРС» з дня проведення його державної реєстрації. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Вказаний висновок викладно у постанова ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

За таких обставин, скаржник переконаний, що фактично землекористувачем земельної ділянки є не ОСОБА_1 , а ФГ «Велес АРС», відтак відсутнє порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Разом з тим, на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В заперечення проти апеляційної скарги зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували належне виконання відповідачем договорів суборенди земельних ділянок, відтак вважає систематичну несплату орендної плати за вказаними договорами, як підставу для розірвання договорів суборенди.

Щодо доводів апелянта про непорушення прав та інтересів ОСОБА_1 в зв`язку з тим, що користувачем орендарем земельної ділянки являється саме ФГ «Велес АРС» з посиланням на правову позицію Верховного суду, представник посилається на суперечливість поведінки відповідача, оскільки сам відповідач здійснював оплату за 2022-2024 суборендної плати на рахунки ОСОБА_1 , отже фактично своїми діями визнавав, що орендарем земельної ділянки являється саме ОСОБА_1 а не ФГ «Велес-АРС».

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК Українипередбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що 21 грудня 2010 року між Хмільницькою РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до якого останньому надано в оренду земельні ділянки площею 59,1999 га та 48,5700 га, що розташовані на території Куманівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, для ведення фермерського господарства. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки площею 59,1999 га становить 672 329, 01 грн, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки площею 48,5700 га становить 630 974,81 грн (а.с. 7-13).

Відповідно до протоколу загальних зборів № 1 ФГ "ВЕЛЕС АРС" від 24 листопада 2014 року, до складу засновників ФГ введено ОСОБА_3 (а. с. 74, 75-78).

Згідно з протоколом № 5 від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 вийшов за складу засновників (учасників) ФГ "ВЕЛЕС АРС" його звільнено з посади голови ФГ за власним бажанням (а. с. 79).

10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ "Велес АРС" укладено договори суборенди земельних ділянок площею 59 1999 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0493 та площею 48,5700 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0496, які 23 жовтня 2019 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 14-16, 17, 18-20, 21, 22, 23).

Відповідно до пп. 1-3 розділу "Орендна плата" вказаних договорів, суборендарем до місцевого бюджету щомісячно вноситься орендна плата у розмірі 12 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації.

Позивач підставою для розірвання договору суборенди вважає факт систематичної несплати суборендарем - відповідачем ФГ "Велес АРС" орендної плати за період з 2019 по 2024 роки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що що орендна плата за договорами суборенди земельних ділянок за 2022 -2024 роки відповідачем вносилась з порушенням умов договору -- орендарю земельної ділянки, а не до місцевого бюджету, внесення орендної плати за 2020, 2021 роки відповідачем не доведено.

За наведених обставин, з огляду на те, що відповідачем умови договорів суборенди в частині внесення орендної плати виконувались неналежним чином, в тому числі суборендна плата систематично (двічі: в 2020 та в 2021 році) не сплачувалась, беручи до уваги, що позивач, як орендар земельної ділянки має ряд обов`язків перед орендодавцем - Хмільницькою міською радою, а також податкових зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 21 грудня 2010 року, суд дійшов висновку про неналежне виконання умов договорів суборенди відповідачем як істотне порушення договорів суборенди.

Апеляційний суд, визначаючись стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, зазначає наступне.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Статтею 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні щодо даних правовідносин, договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договорута вимог земельного законодавства.

Так, 21 грудня 2010 року між Хмільницькою РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до якого останньому надано в оренду земельні ділянки площею 59,1999 га та 48,5700 га, що розташовані на території Куманівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, для ведення фермерського господарства.

Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV «Про фермерськегосподарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 цього Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

При цьому, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

З системного аналізу вказаних статей Закону № 973-IV, враховуючи, що земельні ділянки надаються саме для створення та/або функціонування фермерського господарства, а не для іншої цілі, можна зробити висновок, що обов`язки такого землекористувача здійснює саме фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася, незалежно від того, чи надана така земельна ділянка до створення господарства, чи після цього моменту.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18(провадження № 12-205гс19).

Схожі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц (провадження № 14-157цс18), від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження 14-385цс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) та від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20)).

Крім того, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що підлягає використанню виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08 вересня 2021 року у справі № 728/1987/19 (провадження № 61-745св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 728/2046/19 (провадження № 61-661св21), від09 лютого 2022 року у справі № 728/2150/19 (провадження № 61-8946св20).

З огляду на викладене, права й обов`язки орендаря спірних земельних ділянок за договором оренди землі, укладеного 21.12.2010 року, перейшли від ОСОБА_1 до ФГ «Велес АРС» з дня проведення державної реєстрації фермерського господарства. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

16 травня 2018 року згідно з протоколом № 5 ОСОБА_1 вийшов зі складу засновників (учасників) ФГ "ВЕЛЕС АРС" та його звільнено з посади голови ФГ за власним бажанням.

Разом з тим, 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ "Велес АРС" укладено договори суборенди земельних ділянок площею 59 1999 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0493 та площею 48,5700 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0496.

Відповідно до положень частини 6 статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Згідно статті 8 Закону України "Про оренду землі", орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надійшло письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки також припиняється.

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується із частиною першоюстатті 651 ЦК України, встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди, щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Варто зазначити, що у разі розірвання договору суборенди земельної ділянки, наступним етапом є повернення земельної ділянки від суборендаря до орендаря, однак, у даному випадку, право користування земельними ділянками площею 59 1999 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0493 та площею 48,5700 га, із кадастровим номером 0524883400:02:000:0496, виникло в ФГ «Велес АРС» ще до укладання договорів суборенди в силу положень Закону № 973-IV «Про фермерське господарство», а тому повернення земельних ділянок у користування ОСОБА_1 є неможливим.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи, суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Беручи до уваги наведене та з огляду на перехід права оренди земельних ділянок до ФГ «Велес АРС» ще до укладання договорів суборенди земельних ділянок, апеляційний суд вважає, що такий спосіб захисту як розірвання договорів суборенди земельних ділянок не захистить ймовірно порушене право позивача на користування земельними ділянками.

Наведене є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд першої інстанції вищевикладеного не врахував, помилково здійснив правову оцінку доводів та доказів, наданих на підтвердження/спростування факту належного виконання договорів суборенди земельних ділянок, та дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Відтак, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного і керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ФГ «Велес АРС» задовольнити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 доФГ "ВелесАРС",третя особа:Хмільницька міськарада Вінницькоїобласті пророзірвання договорусуборенди таприпинення речовогоправа залишити без задоволення.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )на користь ФГ "ВелесАРС"(ЄДРПОУ 39368208) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та виготовлено 16 серпня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук