Рішення

від 31.07.2024 по справі 910/3306/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2024Справа № 910/3306/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Виконувача обов`язків керівника Козелецької окружної прокуратури

в інтересах держави в особі: Деснянської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мідленд-Трейд»

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 308 666,67 грн,

Представники сторін:

прокурор: Дергунов Д.С.,

від позивача: не з`явились,

від відповідача: Антонова О.В.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Виконувача обов`язків керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Деснянської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мідленд-Трейд» про визнання недійсним пункту 1.2. договору про закупівлю товару № 626 від 18.12.2023 в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору, та стягнення з відповідача на користь Деснянської селищної ради коштів у розмірі 308 666,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що товар, який поставляється за договором про закупівлю товару № 626 від 18.12.2023 звільнений від оподаткування на період дії воєнного стану, а відтак, відповідний пункт договору про включення до вартості товару податку на додану вартість має бути визнаний недійсним, а отримані відповідачем кошти такого податку мають бути повернуті як безпідставно збережені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 прийнято даний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3306/24, підготовче засідання призначено на 24.04.2024.

08.04.2024 через відділ діловодства суду від Деснянської селищної ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

10.04.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.04.2024 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

В підготовче засідання 24.04.2024 з`явився прокурор, інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином, від відповідача будь-яких клопотань не надходило.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 20.05.2024.

В підготовче засідання 20.05.2024 з`явились прокурор та представник відповідача.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 20.05.2024 заявив клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, проти задоволення якого прокурор не заперечував.

Розглянувши клопотання відповідача про долучення доказів (листа Київської митниці від 10.04.2024 № 7.8-5/28-10-01/8.19/6295 та індивідуальної податкової консультації від 03.05.2024 № 2551/ПК/99-00-21-03-02/ПК), суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив вказане клопотання задовольнити та долучити подані позивачем в підготовчому засіданні докази до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву у підготовчому засіданні до 17.06.2024.

22.05.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

11.06.2024 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли пояснення.

12.06.2024 до суду через систему Електронний Суд представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якій останній просить провести підготовче засідання, призначене на 17.06.2024 у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 вказане вище клопотання представника відповідача задоволено, вирішено забезпечити участь останнього в підготовчому засіданні 17.06.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В підготовче засідання 17.06.2024 з`явились прокурор та представник відповідача.

З`ясувавши відсутність у представників прокуратури та сторін будь-яких заяв/клопотань, а також додаткових пояснень/заперечень, суд дійшов висновку про виконання завдання підготовчого провадження та з`ясування всіх обставин, визначених у ст. 182 ГПК України, а тому, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 910/3306/24 та призначити справу до розгляду по суті на 31.07.2024.

В судове засідання 31.07.2024 з`явились прокурор та представник відповідача.

Так, прокурор підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову прокуратури, просив в позові відмовити.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 31.07.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.11.2023 Деснянською селищною радою на інформаційній системі «ПРОЗЗОРО» оприлюднено повідомлення про проведення відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі UA-2023-11-29-006632-а) за предметом закупівлі: «Тепловізійний приціл Pulsar Thermion 2 XPO PRO (або еквівалент) (10 шт) за ДК 021:2015:38630000-0 - Астрономічні та оптичні прилади), з очікуваною вартістю 1 900 000,00 грн з ПДВ.

За результатами проведення відкритих торгів переможцем останніх визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Мідленд-Трейд» (надалі - ТОВ «Мідленд-Трейд», відповідач).

18.12.2023 між Деснянською селищною радою, як покупцем, та ТОВ «Мідленд-Трейд», як постачальником, укладено договір № 626 про закупівлю товару (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити у необхідній кількості та належної якості за оплатою програм з підтримки Збройних Сил Тепловізійний приціл AGM Varmint LRF TS50-640 (10 шт) за ДК 021:2015:38630000-0 - Астрономічні та оптичні прилади (надалі - товар) на умовах, визначених цим Договором згідно накладної та рахунку.

Загальна вартість договору становить 1 852 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 308 666,67 грн (п. 1.2. Договору).

Ціна товару, який постачальник поставляє за цим Договором, визначена з урахуванням податків і зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються або мають бути сплачені у країні учасника та замовника, витрат на транспортування, страхування, навантаження, розвантаження, сплату митних тарифів, усіх інших витрат (п. 1.6. Договору).

Фінансування здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету (п. 1.8. Договору).

Розділом 2 Договору сторонами погоджено строк та місце поставки товару, порядок передачі товару у власність покупця.

У розділі 3 Договору погоджено порядок розрахунків за товар.

Цей Договір набирає чинності з дня його підписання та діє по 31.12.2023 (або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань) (п. 7.1. Договору).

У Специфікації на товар, яка є Додатком № 1 до Договору погоджено найменування товару, який має бути поставлений, його кількість та ціну. Загальну вартість товару визначено у розмірі 1 852 000,00 грн з ПДВ.

Суд встановив, що на виконання Договору відповідач поставив Деснянській селищній раді товар вартістю 1 852 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 308 666,67 грн, що підтверджується підписаною представниками сторін Договору видатковою накладною від 18.12.2023 № 547.

Зазначена сума коштів за поставлений товар сплачена Деснянською селищною радою на користь ТОВ «Мідленд-Трейд» в повному обсязі 18.12.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 2910.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що умови п. 1.2. Договору в частині включення сум податку на додану вартість суперечать п. 32 та п. 92 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а тому мають бути визнані недійсними, а безпідставно сплачена сума ПДВ підлягає стягненню з відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що перед поставкою обумовленого Договором товару Деснянській селищній раді такий товар був завезений Товариством з обмеженою відповідальністю «Віатек» на митну територію України для подальшої його реалізації відповідачу як такий, що не відноситься до товарів військового призначення, у зв`язку з чим операція з ввезення на митну територію України такого товару у митному режимі була оподаткована податком на додану вартість та сплачена за ставкою 20%, що надалі спричинило і сплату відповідачем ПДВ при реалізації та поставці товару Деснянській селищній раді. Відтак, відповідач вважає, що на дані правовідносини не розповсюджується дія пп. 4, 5 п. 32 підрозділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Також відповідач звернув увагу на те, що при виконанні Договору він не був повідомлений про кінцеву мету придбання Деснянською селищною радою товару; не зазначено такої інформації і в Договорі. При цьому, із актом приймання-передачі основних засобів від 28.12.2023, згідно з яким поставлений відповідачем товар був переданий військовій частині, відповідача не було ознайомлено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Водночас, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем Деснянську селищну раду, як замовника закупівлі та головного розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалась закупівля товару за Договором.

Прокурор зазначає, що Деснянська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України (надалі - БК України) є головним розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля тепловізійних прицілів за Договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (надалі - Порядок).

Відповідно до ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 22 БК України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відповідно до пунктів 4, 7 ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошторис розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плати використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 п. 7 Порядку).

За змістом абзацу 2 п. 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

При цьому, відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів, чим досягається дотримання принципів ефективності та результативності.

За приписами ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до частин 1-2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Як зазначає прокурор, у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що сторонами Договір в частині визначення його ціни з включенням податку на додану вартість укладено із порушенням вимог законодавства, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів.

Суд зауважує, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваного пункту Договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

При цьому позивач, як орган місцевого самоврядування та замовник публічної закупівлі, що розпоряджається бюджетними коштами, є органом, уповноваженим у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор правильно визначив Деснянську селищну раду позивачем у даному спорі, що відповідачем не заперечувалось.

Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 16.02.2024 № 50-77-770ВИХ-24 Козелецькою окружною прокуратурою повідомлено Деснянську селищну раду про виявлені порушення при укладенні Договору із ТОВ «Мідленд-Трейд» та наявність підстав для вжиття заходів із захисту інтересів держави та зазначено про необхідність надання інформації щодо вжиття відповідних заходів з підтверджуючими документами.

У відповідь на вказаний лист прокуратури Деснянська селищна рада листом від 01.03.2024 № 02-14/258 повідомила, що заходи по Договору щодо повернення сплачених коштів податку на додану вартість в сумі 308 666,67 грн нею не вживалися, позову до ТОВ «Мідленд-Трейд» не було пред`явлено, у зв`язку з чим просила Козелецьку окружну прокуратуру звернутися із відповідним позовом до суду.

Надалі на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Козелецькою окружною прокуратурою направлено Деснянській селищній раді лист від 12.03.2024 № 50-77-1172ВИХ-24, у якому повідомлено про пред`явлення позову прокуратурою в інтересах Деснянської селищної ради.

Отже, враховуючи, що рада самостійно не звернулася до суду за захистом порушених прав та не має наміру звертатись, про що повідомила прокурора, суд доходить висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва.

Щодо встановлених судом фактичних обставин справи, оцінки поданих доказів та законодавства, що підлягає застосуванню.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Спір у даній справі виник у зв`язку із неправомірним, на думку прокуратури, включенням до ціни укладеного між Деснянською селищною радою та ТОВ «Мідленд-Трейд» податку на додану вартість, чим порушено п. 32 п. 92 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та, як наслідок, завищено вартість товару на 308 666,67 грн.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За приписами частин 1, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За положеннями ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. ст. 30 ПКУ унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Пунктом 1.2. Договору сторони погодили, що у ціну цього Договору включається оплата ПДВ 20% у розмірі 308 666,67 грн.

Водночас, як встановлено судом з матеріалів справи, закупівля товару за Договором здійснювалася за оплату програм з підтримки Збройних Сил України, про що зазначено в п. 1.1. Договору.

У повідомленні про проведення відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі UA-2023-11-29-006632-а) у розділі «Інформація про предмет закупівлі» зазначено, що закупівля здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» № 922-VIII від 25.12.2015 в редакції Закону України № 114-ІХ від 19.09.2019 зі змінами, абз. 6 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування».

При цьому, у тендерній документації щодо проведення процедури відкритих торгів, в п. 4.3. розділу І зазначено, що закупівля здійснюється згідно з абз. 6 п. 3 Особливостей для потреб Збройних Сил України на запит військових частин з подальшою передачею товару Деснянською селищною радою на баланс запитувача (військової частини).

З урахуванням наведеного, суд критично оцінює твердження відповідача про те, що він не був ознайомлений із кінцевою метою придбання Деснянською селищною радою у нього товару за Договором.

Наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі основних засобів від 28.12.2023 підтверджується передача Деснянською селищною радою поставленого відповідачем за Договором товару визначеній у цьому акті військовій частині.

Відповідно до пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, зокрема, оптичних приладів для слідкування, що класифікуються у товарних підкатегоріях 9013 10 90 00, 9005 10 00 00, 9005 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; тепловізійні біноклі, монокуляри та бінокуляри, прилади нічного бачення (біноклі та монокуляри), що класифікуються у товарних підкатегоріях 8525 89 00 10, 8525 89 00 90 згідно з УКТ ЗЕД.

Пунктом 92 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що тимчасово, на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, але не більше ніж до 1 січня 2024 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту (у тому числі переміщення (пересилання) у міжнародних поштових та експрес-відправленнях) товарів, визначених пунктом 9-24 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України (надалі - МК України).

Відповідно до п. 9-24 розділу ХХ «Прикінцеві та перехідні положення» МК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, але не більше ніж до 1 січня 2024 року, звільняються від оподаткування ввізним митом безпілотні літальні апарати, що класифікуються в товарній позиції 8806 згідно з УКТ ЗЕД (крім 8806 10, 8806 29 20 00, 8806 99 20 00), оптичні приціли, коліматорні приціли (коліматори), приціли нічного бачення або тепловізійні приціли, що класифікуються у товарних підкатегоріях 9013 10 90 00, 9013 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, тепловізійні біноклі, монокуляри та бінокуляри, прилади нічного бачення (біноклі та монокуляри), що класифікуються у товарних підкатегоріях 8525 89 00 10, 8525 89 00 90, 9005 10 00 00, 9005 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, далекоміри, що використовуються в оборонних цілях та класифікуються у товарній підкатегорії 9015 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, переносні радіостанції, що класифікуються у товарних підкатегоріях 8517 62 00 00, 8517 69 30 90, 8517 69 90 00 згідно з УКТ ЗЕД, портативні радіоелектронні засоби виявлення та протидії безпілотним літальним апаратам (антидронові рушниці), що класифікуються у товарній позиції 8543 згідно з УКТ ЗЕД, що ввозяться на митну територію України для вільного обігу юридичними та фізичними особами, у тому числі переміщуються (пересилаються) на митну територію України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях.

Із зазначених вище положень законодавства вбачається, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товару - тепловізійного прицілу для забезпечення військових формувань, які здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, відносяться до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.

Так, Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Статтею 1 даного Закону визначено, що оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних,інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оборону України», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують, зокрема вирішення згідно із законодавством питань, пов`язаних з наданням частинам, установам, навчальним закладам Збройних Сил України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам службових приміщень і житлової площі, інших об`єктів, здійсненням контролю за їх використанням, наданням комунально- побутових та інших послуг; організацію виробництва і поставки військам підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, енергетичних та інших ресурсів; сприяння у підтриманні відповідного режиму в прикордонній смузі та у контрольованих прикордонних районах; здійснення інших повноважень у галузі оборонної роботи, передбачених законами.

Зазначені положення кореспондуються зі ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Вказані норми законодавства свідчать про те, що позивач - Деснянська селищна рада відноситься до суб`єктів, які забезпечують у межах відповідних видатків місцевих бюджетів фінансування заходів з оборони, у тому числі військових частин, у зв`язку із чим у період воєнного стану при придбанні тепловізійного прицілу користується пільгами щодо сплати ПДВ.

Оскільки договір між Деснянською селищною радою та ТОВ «Мідленд-Трейд» укладено під час дії пп. 5 п. 32 та п. 92 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у наведеній вище редакції із звільненням від оподаткування податком на додану вартість для операцій з операції постачання на митній території України товарів, а матеріалами справи підтверджується спрямування такого товару на користь військової частини, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20% суперечить п. 32, п. 92 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

При цьому, як вказано відповідачем, товар, який підлягав поставці Деснянській селищній раді за Договором класифікується за кодом 8525 89 00 90, що, враховуючи наведені вище положення ПК України та МК України, додатково підтверджує доводи прокуратури про безпідставне включення суми ПДВ до ціни Договору. Надана відповідачем Індивідуальна податкова консультація ДПС України від 03.05.2024 № 2551/ПК/99-00-21-03-02/ПК не спростовує зазначених вище висновків.

Виходячи з приписів ст. 217 ЦК України законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові об єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справіМ 910/12764/20.

Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

Згідно правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Отже, суд дійшов висновку про те, що зміст п. 1.2. Договору в частині включення ПДВ до ціни Договору суперечить положенням ПК України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання цього пункту недійсним в оспорюваній частині.

Згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у п. 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України,

Так, відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар звільнений від оподаткування. Відтак, наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів ПДВ в сумі 308 666,67 грн, оскільки неповернення відповідачем селищній раді зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. Аналогічної правової позиції (за змістом) дотримується Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи, безпідставно сплачені грошові кошти у вигляді ПДВ в розмірі 308 666,67 грн підлягають стягненню з відповідача на користь Деснянської селищної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Так, суд зазначає, що ним розглянуто всі інші доводи та заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог та подані останнім докази на підтвердження своєї позиції, однак вони не впливають на вищевикладені висновки суду.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені Виконувачем обов`язків керівника Козелецької окружної прокуратури позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 1.2. договору про закупівлю товару № 626 від 18.12.2023, укладеного між Деснянською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мідленд-Трейд» в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мідленд-Трейд» (Печерський узвіз, буд. 5, 109, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 40336986) на користь Деснянської селищної ради (вул. Ювілейна, буд. 1а, смт Десна, Чернігівський район, Чернігівська область, 17024; ідентифікаційний код 05389882) 308 666,67 грн сплаченого податку на додану вартість.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мідленд-Трейд» (Печерський узвіз, буд. 5, 109, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 40336986) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000; ідентифікаційний код 02910114) судовий збір у розмірі 7658,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.08.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко