Рішення

від 15.08.2024 по справі 926/1249/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/1249/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД МІТ», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕТОН», м. Чернівці

про стягнення заборгованості - 351079,84 грн

Суддя Гончарук О.В.

секретар судового засідання Чиборак У.Г.

Представники сторін не з`явились.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД МІТ» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕТОН» про стягнення заборгованості в сумі 351079,84 грн, з яких: 250947 грн основної заборгованості, 69505,60 грн пені, 10206,84 грн інфляційних втрат та 20420,40 грн 10% річних.

Свій позов позивач обгрунтовує обставинами, пов`язаними з неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №16/08 від 16.08.2023 в частині оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 10.05.2024 позовну заяву залишено без руху. Вказані такі недоліки: не сплата судового збору та відсутні відомості про наявність електронного кабінету у відповідача.

14.05.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання (вх. №1327) в якому позивач надає докази сплати судового збору.

Одночасно 14.05.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява (вх №1379) про усунення недоліків, а саме зазначено, що у відповідача зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд».

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.06.2024.

Підготовче засідання призначене на 18.06.2024 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Гончарука О.В. у щорічній відпустці, про що сторони були повідомлені, шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 21.06.2024 підготовче засідання призначено на 03.07.2024.

Ухвалою суду від 03.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.07.2024.

Ухвалою суду від 26.07.2024 відкладено розгляд справи на 15.08.2024 та додатково повідомлено відповідача про дату, час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області

У судове засідання 15.08.2024 представник відповідача не з`явився.

В матеріалах справи наявні відомості про належне отримання позивачем ухвали суду від 30.07.2024 на його електронний кабінет у системі «Електронний суд».

Відповідно до Довідки про доставку електронного листа, відповідачем Ухвалу суду отримано 01.08.2024 о 22:15.

Одночасно ухвала суду від 15.08.2024 надсилались відповідачу на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте на день слухання справи до суду не повернулась.

Судом за трекінгом відправлення, перевірено відправку ухвали від 30.07.2024 на адресу відповідача та зроблено витяг з сайту Укрпошти де зазначено, що конверт з ухвалою суду від 30.07.2024 не вручений під час доставки.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

За таких обставин суд, керуючись статтями 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, констатує, що ним вживались усі можливі та передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, однак останній не скористався своїм правом на участь у судовому засіданнях та подання заяв по суті спору.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відтак суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про слухання справи.

Відповідач явку належного представника в судове засідання 15.08.2024 вкотре не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути на підставі наявних матеріалів без участі представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

16.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД МІТ», як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЛЕТОН», як покупцем укладено Договір поставки №16/08.

Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов`язується систематично передавати у власність покупцю м`ясо яловиче, субпродукти яловичі, походження Україна, в асортименті погодженому специфікаціях, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

Відповідно до пункту 2.3 Договору розрахунки за придбаний товар здійснюються шляхом перерахування коштів протягом 7 (сім) робочих днів з моменту поставки товару.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що поставка здійснюється партіями протягом терміну дії Договору на основі заявок (в письмовій чи усній формі) покупця за цінами визначеними в специфікаціях.

Відповідно до пункту 4.1 Договору поставка товару здійснюється за накладними. В накладних вказується повна назва товару, одиниця виміру, ціна за одиницю, кількість, вартість товару, а також інші необхідні умови.

Згідно з пунктом 4.8 Договору покупець вправі заявляти претензії щодо кількості і якості поставленого товару лише в момент приймання товару.

Відповідно до пункту 7.2 Договору покупець за несвоєчасну оплату сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки встановленої НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також несе відповідальність встановлену ст. 625 ЦК України в розмірі 10% річних з простроченої суми за весь час прострочення.

У пункті 9.1. Договору зазначено, що договір вступає в дію в день його підписання продавцем і покупцем і діє до 31.12.2023. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати договір на протязі 30 днів до його закінчення. Даний Договір вважається пролонгованим на термін один рік.

Як вбачається із товарно-транспортної накладної № 467 від 13.08.2023, підписаної сторонами, на виконання умов укладеного Договору, продавець поставив покупцю товар, а саме м`ясо яловичини в напівтушах охолоджене 1кат 7519 кг, на загальну вартість 860 947,00 грн (в тому числі ПДВ 143 491,17 грн).

Згідно із актом звірки взаємних розрахунків, покупець розрахувався не в повному обсязі, а саме 31.08.2023 150 000,00 грн; 01.09.2023 50 000,00 грн; 04.09.2023 200 000,00 грн; 05.09.2023 100 000,00 грн; 11.09.2023 50 000,00 грн; 04.10.2023 5 000,00 грн; 17.10.2023 10 000,00 грн; 19.10.2023 5 000,00 грн; 23.10.2023 5 000,00 грн; 30.10.2023 5 000,00 грн; 03.11.2023 5 000,00 грн; 14.11.2023 5 000,00 грн; 29.11.2023 5 000,00 грн; 05.12.2023 5 000,00 грн; 20.12.2023 5 000,00 грн; 27.12.2023 5 000,00 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за отриманий товар складає 250947 грн.

Частиною 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України).

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібні висновки сформульовані, у тому числі у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства та умови Договору, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість суми основного боргу, оскільки відповідачем не виконано свої зобов`язання за Договором щодо оплати вартості отриманого товару на загальну суму 250947 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та цим договором (10% річних) за невиконання грошового зобов`язання на підставі отриманого покупцем товару, починається на наступний день після закінчення терміну, встановленого договором на оплату Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем нараховано за період заборгованості із врахуванням часткових платежів, інфляційні втрати у сумі 10206,84 грн, а також 10% річних (згідно умов договору) 20420,40 грн та пені 69505,60 грн.

Перевіривши розрахунок пені та 10% річних в сумі 69505,60 грн та 20420,40 грн, суд зазначає, що він є арифметично не вірним, у зв`язку із тим, що позивачем враховувались дні часткових оплат у період розрахунків.

Суд, зробивши власний розрахунок встановив, що з відповідача на користь позивача слід стягнути: інфляційні втрати у сумі 10206,84 грн, а також 10% річних (згідно умов договору) 18832,5 грн, та пені 63111,40 грн.

За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно частини 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 та 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд додатково звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України, Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради та Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про відшкодування збитків - 144358 грн- задовольнити У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД МІТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕТОН» про стягнення заборгованості в сумі 351079,84 грн, з яких: 250947 грн основної заборгованості, 69505,60 грн пені, 10206,84 грн інфляційних втрат та 20420,40 грн 10% річних підлягає частковому задоволенню на суму 343097,74 грн (з якої: основний борг 250947 грн, пеня 63111,40, грн, інфляційні втрати 10206,84 грн, 10% річних 18832,5 грн).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Блетон» (58009, м. Чернівці, пров. лейтинанта Олександра Маланчука, 14-А, код 44999726) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД МІТ» (03126, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 24; код 43098594) заборгованість в сумі в сумі 343097,74 грн (з яких: основний борг 250947 грн, пеня 63111,40, грн, інфляційні втрати 10206,84 грн, 10% річних 18832,5 грн) та судовий збір у сумі 5146,98 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16.08.2024.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

СуддяО.В. Гончарук