Постанова

від 15.08.2024 по справі 916/3691/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3691/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Преса"» - Гонтар П. А.,

відповідача: Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво "Чорномор`я"» - Кохан Т. О.,

третьої особи: Одеської обласної ради - Цибулі Ю. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво "Чорномор`я"»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 (колегія суддів: Богатир К. В. (головуючий), Аленін О. Ю., Таран С. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Преса"»

до Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво "Чорномор`я"»,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Одеської обласної ради,

про стягнення 2 238 984,60 грн,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Преса"» (далі - позивач, Товариство) подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво "Чорномор`я"» (далі - відповідач, Підприємство) 2 238 984,60 грн збитків.

У позові зазначено, що Підприємство, втративши залишки переданої Товариством на виконання договору на поліграфічні послуги від 01.12.2021 № 41 давальницької сировини (газетний папір та офсетні пластини на друк газет), завдало позивачу як власнику цієї сировини збитків у розмірі 2 238 984,60 грн з урахуванням податку на додану вартість (далі - ПДВ), що є закупівельною вартістю залишків матеріалу станом на грудень 2022 року.

Матеріально-правовою підставою позову визначено, зокрема ст. 22, 906 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), норми глави 61 «Підряд» цього Кодексу, а також ст. 224- 226 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Господарський суд Одеської області ухвалою від 16.02.2023 залучив Одеську обласну раду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (далі - третя особа, Облрада).

Господарський суд Одеської області рішенням від 18.12.2023 у задоволенні позову відмовив.

За висновками суду першої інстанції до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми глави 63 «Послуги. Загальні положення» ЦК України з огляду на предмет договору від 01.12.2021 № 41, а не визначені позивачем положення глави 61 «Підряд» цього Кодексу. В обґрунтування рішення місцевий господарський суд зазначив, що позивач не надав належних та достатніх доказів для встановлення факту передачі спірної сировини відповідачу для виконання поліграфічних послуг з рольового офсетного друку газет, що унеможливлює встановлення судом наявності складу правопорушення (реальної суми збитків, протиправної поведінки відповідача, шкідливого результаті такої поведінки, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини у заподіюванні збитків).

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27.05.2024 рішення суду першої інстанції від 18.12.2023 скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 993 400,00 грн збитків. Позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 1 993 400,00 грн збитків. У задоволенні решти позову відмовив. Змінив рішення суду в частині розподілу судових витрат, виклавши резолютивну частину в редакції, за якою стягнув з відповідача 29 901,60 грн судового збору за подачу позовної заяви та 35 881,92 грн - за подачу апеляційної скарги.

У постанові апеляційний суд зазначив, що зі змісту укладеного між сторонами договору від 01.12.2021 № 41 слідує, що за своєю правовою природою цей правочин є договором підряду, а не договором про надання послуг, тому спірні правовідносини регулюються положеннями глави 61 «Підряд» ЦК України. За висновками суду апеляційної інстанції у даному випадку наявні всі складові, необхідні для стягнення збитків, адже у зв`язку з вчиненням відповідачем винних дій по неналежному веденню бухгалтерського та складського обліку було порушено зобов`язання по збереженню давальницької сировини, власником якої є позивач, що і стало причиною завдання Товариству збитків.

Взявши до уваги цінові довідки Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 20.12.2022, апеляційний суд вважав, що з метою безпідставного збагачення позивача розрахунок розміру збитків правомірно буде провести з урахуванням мінімальної ринкової ціни матеріалів (з урахуванням ПДВ), а не середньої, як зазначало Товариство. Здійснивши власний розрахунок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір завданих неправомірними діями відповідача позивачу збитків становить 1 993 440,00 грн з урахуванням ПДВ.

У поданій касаційній скарзі Підприємство, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових позицій:

«Розділ І касаційної скарги»: - об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, Верховного Суду у постановах від 19.06.2018 у справі № 804/15389/15, від 13.12.2018 у справі № 910/21263/17, від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19, від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19, від 18.11.2020 у справі № 920/61/19 щодо питання застосування ст. 74, 76, 77, 79, 86, 87 ГПК України;

Верховного Суду у постанові від 16.12.2020 у справі № 914/554/19 щодо питання застосування ст. 75 ГК України;

об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 щодо питання застосування ч. 2, 4 ст. 80 ГПК України (аналогічні висновки наведені у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 19.10.2021 у справі № 903/533/21),

в результаті чого встановив обставини передачі позивачем відповідачу давальницької сировини на підставі недопустимого доказу - заяви та пояснень свідка ОСОБА_1 , без наявності у матеріалах справи належним чином оформлених первинних документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних тощо);

- Верховного Суду у постанові 05.05.2023 у справі № 1340/5998/18 (які, на думку відповідача, у певній мірі можуть бути застосовані до спірних правовідносин), Верховного Суду у постановах від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 (аналогічні висновки наведені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18), від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20 щодо надання оцінки видатковим накладним як первинним документам оформленим з порушенням правил, за наслідками чого встановив обставини передачі спірної сировини на підставі дефектних первинних документів - видаткових накладних без зазначення підписанта, суми та ціни спірної сировини, що є порушенням принципів бухгалтерського обліку, адже такі документи не підтверджують господарську операцію та не можуть вважатися первинними;

- Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі № 580/2490/19 щодо питання застосування доктрини реальності господарської операції;

- Верховного Суду у постановах від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 03.11.2022 у справі № 903/972/20 щодо питання застосування ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, в результаті чого не зауважив, що довідка про рух і наявність газетного рулонного паперу Підприємства, акти використання паперу на друк газет позивача в липні-листопаді 2022 року, акти використання офсетних пластин в період з 01.07.2022 по 02.11.2022 не підтверджують приналежність паперу та пластин Товариству та не можуть слугувати доказом передачі давальницької сировини відповідачу;

- Верховного Суду у постановах від 15.07.2021 у справі № 904/1604/19, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 21.01.2022 у справі № 903/91/21 щодо питання застосування ст. 7, 13 ГПК України, тому не надав оцінки запереченням відповідача проти заяви свідка ОСОБА_1;

- Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 924/232/18 щодо питання застосування ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

- Верховного Суду у постанові від 04.07.2019 у справі № 908/1932/18, від 05.03.2020 у справі № 910/1584/19, від 20.01.2022 у справі № 925/1433/20 щодо питання застосування ст. 74 ГПК України у процедурі подання доказів учасниками справи і витребування доказів судом при наявності сумнівів в частині поданих учасником справи копій письмових доказів;

- Верховного Суду у постанові від 20.01.2022 № 916/2869/19 щодо питання застосування ст. 86 ГПК України, тому факт передачі давальницької сировини на підставі копії договорів та інших документів, укладених між позивачем на контрагентами, не може вважатися доведеним;

«Розділ ІІ касаційної скарги»: - Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20; Верховного Суду у постановах від 04.04.2018 у справі № 910/2018/17, від 04.09.2018 у справі № 923/1315/16, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 27.08.2019 у справі № 914/1619/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 07.05.2020 у справі № 910/5100/19, від 24.02.2021 у справі № 904/982/19, від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20, від 19.01.2022 у справі № 910/20686/20, від 23.04.2024 у справі № 922/2873/23 щодо питання застосування ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України;

«Розділ ІІІ касаційної скарги»: - Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 914/2746/17, в результаті чого дійшов безпідставного висновку, що договір від 01.12.2021 № 41 є правочином з переробки давальницької сировини (газетного паперу) у готову продукцію (газети) та неправомірно застосував до спірних правовідносин ст. 840 ЦК України;

«Розділ ІV касаційної скарги»: - Верховного Суду у постановах від 22.12.2022 у справі № 910/2116/21, від 21.02.2023 у справі № 916/3496/20, від 21.06.2023 у справі № 904/8306/21 щодо питання застосування ст. 202 ГПК України, тому безпідставно відхилив усне клопотання Підприємства про відкладення розгляду справи для надання можливості Облраді (третій особі) прийняти участь у судових дебатах, яка не змогла з`явитись в судове засідання, яке відбулось 27.05.2024, через оголошення сигналу «Повітряна тривога»;

2) суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази:

- листи третьої особи до правоохоронних органів, інформація щодо нестачі сировини в яких, на думку відповідача, може свідчити про відсутність факту передачі спірної сировини позивачем. Окрім того, скаржник вказав, що в питанні нестачі мають розбиратися правоохоронні органи, оскільки давальницької сировини Товариства у Підприємства немає та докази такої передачі відсутні, така операція не відображена у бухгалтерському або податковому обліку сторін, а попередній керівник ОСОБА_1 припинив дію трудових відносин без проведення відповідної інвентаризації та передачі складського обліку, тому відслідкувати переміщення паперу можливості немає;

- видаткові накладні позивача на предмет відповідності їх приписам ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

- договори позивача з контрагентами щодо поставки газетного паперу та офсетних пластин, на підставі яких Товариство набуло право власності на ці матеріали, в результаті чого не перевірив факт укладення цих договір, копії яких наявні в матеріалах справи, з якою метою укладалися ці правочини та чи були оплачені, не ознайомився з їх оригіналами, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 27.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

До Верховного Суду надійшли:

02.07.2024 - відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін;

10.07.2024, 17.07.2024 - письмові пояснення, в яких третя особа підтримала доводи касаційної скарги, просила касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, врахувавши заперечення позивача у відзиві на касаційну скаргу та письмові пояснення третьої особи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 22.11.2021 між позивачем (покупець) та ТОВ ВПП «Друкарський Дім» (постачальник) укладено договір на постачання паперу та іншої паперової продукції, на виконання якого постачальник передав покупцю, а покупець оплатив папір газетний марки «О» 45 г / кв. м.: формату 840 мм у кількості 4 283 кг, 800 мм - 13 656 кг, 700 мм - 2 043 кг, 420 мм - 3 394 кг, марки «О» 42 г / кв. м. формату 795 мм - 5 523 кг, а також пластини 608х844*0,3 - 485 шт.;

17.01.2022 між позивачем (покупець) та фізичною особою-підприємцем (постачальник) укладено договір поставки продукції, на виконання якого продавець передала покупцю, а покупець оплатив пластини 608х844*0,3 у кількості 1000 шт.;

24.01.2022 між позивачем (покупець) та ТОВ «Елітпапір» (продавець) укладено договір купівлі-продажу паперу, картону та іншої целюлозно-паперової продукції, на виконання якого постачальник передав покупцю, а покупець оплатив папір газетний марки «О» 42 г / кв. м.: формату 800 мм (Кондопога) у кількості 18 045 кг, 700 мм (Кондопога) - 1 812 кг, 700 мм (Сиктивкар) - 365 кг.

Отже, позивач є власником зазначеного товару (паперу газетного та пластин), придбаного у ТОВ ВПП «Друкарський Дім», фізичної особи-підприємця та ТОВ «Елітпапір» за названими договорами.

01.12.2021 між відповідачем (виконавець) та позивачем (замовник) укладено договір на поліграфічні послуги № 41, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати поліграфічні послуги, а саме: послуги з рольового офсетного друку газет з відповідними технічними показниками; послуги додрукарської підготовки, а саме виготовлення офсетних пластин; післядрукарські послуги, а саме пакування у стоси (п. 1.1.1).

У комплекс послуг входить: приймання файлів оригінал-макету видання замовника за допомогою мережі Інтернет та по електронній пошті, кольороподіл, виготовлення друкарських форм, виготовлення тиражу видання, пакування в пачки згідно заявки (п. 1.1.2).

Всі роботи по підготовці та друку продукції, яка є предметом цього договору, виконується в друкарні виконавця, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Бориса Дерев`янка, 1. Друк тиражу видання виконується на папері виконавця. Зворотні відходи, які виникають в процесі виготовлення тиражу, залишаються у власності виконавця. Допускається друк тиражу видання і на папері замовника після відповідного погодження сторін та врахування змін у калькуляції (п. 1.1.4).

Сторони у договорі від 01.12.2021 погодили, зокрема такі умови:

- тираж видається замовнику по накладній, а факт виконання послуг з друку кожного окремого тиражу оформлюється актом надання послуг (п. 2.14);

- загальна вартість газети є договірною по кожному окремому тиражу газети, визначається виконавцем та відображається в узгодженій сторонами калькуляції; сформована договірна вартість поліграфічних послуг виставляється замовнику у вигляді рахунку, оплата якого або підписання видаткової накладної підтверджує згоду замовника з вартістю послуг (абз. 1, 3 п. 3);

- замовник забезпечує випуск газет власним папером та пластинами. Виконавець забезпечує інші необхідні матеріали, вартість яких обумовлена в калькуляції відповідно до норм витрат на друк і технологічні потреби. Виконавець приймає папір замовника в присутності його представника, підпис якого на відповідному документі прийому-передачі підтверджує відсутність претензій сторін (п. 4.1);

- після закінчення виготовлення газети виконавець надає замовнику видаткову накладну на відпуск продукції (п 5.2);

- договір діє з моменту підписання до 31.12.2022. Припинення дії договору не звільняє від виконання сторонами зобов`язань, що виникли під час його дії (п. 6.1, 6.5).

Отже, сторони уклали договір на давальницьких умовах, за яким надання поліграфічних послуг з рольового офсетного друку газет (виготовлення продукції) виконавцем забезпечується давальницькою сировиною замовника.

Давальницька сировина, відповідного до пп. 14.1.41 п. 14.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), - це сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, які є власністю одного суб`єкта господарювання (замовника) та передаються іншому суб`єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі. Операція з давальницькою сировиною - це перероблення (оброблення, збагачення або використання) давальницької сировини для отримання готової продукції за відповідну плату (пп. 14.1.134 п. 14.1 цього Кодексу).

За своїми ознаками укладений між сторонами договір найбільш близький до операцій, пов`язаних з виконанням робіт, коли право власності на об`єкт робіт до виконавця не переходить, а замовник отримує результат таких робіт.

З огляду на викладене Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що укладений між позивачем та відповідачем договір від 01.12.2021 є різновидом договору підряду, порядок укладення та виконання якого регулюється положеннями глави 61 «Підряд» ЦК України, а можливість укладення такого договору передбачена ст. 840 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовнику звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Основною ознакою договору підряду на давальницьких умовах є те, що і давальницька сировина (на кожному етапі її переробки), і готова продукція є власністю замовника, як і залишки сировини та основні відходи, які до того ж підлягають поверненню замовнику.

Враховуючи зміст договору від 01.12.2021, сторони погодили, що замовник надає виконавцю сировину (газетний папір, офсетні пластини) та оплачує лише послуги з перероблення (послуги з рольового офсетного друку газет) наданої сировини у готову продукцію (газети), залишаючись при цьому власником давальницької сировини, готової продукції, залишків сировини та основних відходів.

Згідно зі ст. 841 ЦК України підрядник зобов`язаний вжити усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.

Передача давальницької сировини замовником виконавцю відбувається шляхом оформлення звичайних документів (видаткових накладених, накладних на відпуск, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі давальницької сировини тощо), в яких зазначається підстава передачі, найменування і кількість сировини, що передається, а також можуть бути зазначені ціна сировини та загальна сума за накладною (ця інформація може бути використана при розірванні договору або при настанні страхового випадку, якщо давальницька сировина застрахована). Передача сировини не потребує від замовника виписування податкової накладної, оскільки право власності на таке майно до виконавця не переходить, залишається за замовником, отже об`єкт обкладання ПДВ відсутній.

У п. 4.1 договору сторони погодили, зокрема що замовник забезпечує випуск газет власним папером та пластинами. Виконавець приймає папір замовника в присутності його представника, підпис якого на відповідному документі прийому-передачі підтверджує відсутність претензій сторін.

Факт передачі позивачем відповідачу давальницької сировини для виготовлення газет підтверджується:

- видатковою накладною (давальницькою) від 01.12.2021 № 1, за якою передано папір газетний: марки «О» 45 г / кв. м. формату 840 мм у кількості 4 283 кг, 800 мм - 13 656 кг, 700 мм - 2 043 кг, 420 мм - 3 394 кг, марки «О» 42 г / кв. м. формату 795 мм - 5 523 кг, а також пластини 608х844*0,3 - 485 шт., що збігається із придбаним у ТОВ ВПП «Друкарський Дім»; підставою передачі вказано договір від 01.12.2021 № 41;

- видатковою накладною (давальницькою) від 01.02.2022 № 1, за якою передано папір газетний марки «О» 42 г / кв. м.: формату 800 мм (Кондопога) у кількості 18 045 кг, 700 мм (Кондопога) - 1 812 кг, 700 мм (Сиктивкар) - 365 кг; підстава передачі не вказана, втім найменування матеріалів та кількість збігається з придбаним у ТОВ «Елітпапір», накладна підписана сторонами без зауважень та заперечень, підписи скріплено печатками Товариства та Підприємства, а відповідач не доводить, що за цією видатковою накладною, підписаною уповноваженою особою Підприємства, він отримав сировину на виконання іншого договору, ніж від 01.12.2021;

- видатковою накладною (у переробку) від 02.05.2022 № 2, за якою передано пластини 608х844*0,3 у кількості 1000 шт., що збігається з придбаним у фізичної особи-підприємця; підставою передачі зазначено договір від 01.12.2021 № 41.

Отже, у грудні 2021 року, лютому, травні 2022 року позивач передав відповідачу всього 49 121 кг паперу газетного та 1 485 шт. пластин.

Апеляційний суд встановив, що зазначені накладні підписані сторонами та скріплені печатками Товариства та Підприємства, однак не встановив обставин підписання видаткових накладних, зокрема неуповноваженою на те особою Підприємства та/або факт протиправності використання нею своєї печатки чи доказів її втрати, а відповідач не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.

Також апеляційний суд звернув увагу на нотаріально посвідчену заяву свідка від 05.09.2023 № 1030 ОСОБА_1, який на час укладення договору між сторонами обіймав посаду директора Підприємства, в якій свідок заявив, зокрема, що на виконання договору від 01.12.2021 позивач передав відповідачу папір та пластини, на яких відбувався друк газет, приймання-передача яких здійснювалось на підставі видаткових накладних (давальницька) від 01.12.2021 № 1, від 01.02.2022 № 1 та видаткової накладної (у переробку) від 02.05.2022 № 2. У цій заяві свідок підтверджував, що: підписи на вказаних видаткових накладних поставлені ним особисто та скріплені печаткою Підприємства; передана позивачем давальницька сировина зберігалась на складі Підприємства за адресою: м. Одеса, площа Б. Дерев`янка, буд. 1, в коридорі першого поверху виробничого корпусу, яке одночасно могло зберігати понад 100 тон паперу.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на не підтвердження факту передачі давальницької сировини від позивача Підприємству через відсутність у видатковій накладній прізвища посадової особи, що прийняла давальницьку сировину, вказавши, що дана обставина не спростовує передачі такого майна, отже видаткові накладні є належними доказами факту передачі відповідачу давальницької сировини, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

У матеріалах справи наявні докази (довідки, кошториси, відповідні акти) використання відповідачем давальницької сировини позивача для друку газет, втім у листі від 10.08.2022 до правоохоронних органів Управління Облради з майнових відносин зазначило, що внаслідок недбалого ставлення попереднього керівництва до своїх службових обов`язків, порушення ведення бухгалтерського обліку, складського обліку та «ручного» режиму ведення господарської діяльності на Підприємстві виявлено нестачу газетного паперу у кількості 29 242 кг; станом на 28.06.2022 нестача газетного паперу позивача, який повинен бути на Підприємстві, складає 31 039 кг, разом з тим звернуло увагу, що облік давальницької сировини на Підприємстві не вівся. Водночас у заяві від 20.10.2022 до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення попереднім керівництвом Підприємства відповідач вказав, що залишки давальницької сировини позивача повинні складати 38 670 кг, однак на складі відсутні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з довідки Підприємства за підписом бухгалтера з відбитком печатки про рух і наявність газетного паперу видавництва ТД «Преса» станом на 01.06.2022 у відповідача були наявні залишки паперу газетного у загальній кількості 39 770 кг та 615 шт. пластин.

Взявши до уваги дані з кошторисів друку газет за 18.10.2022 за підписом головного технолога відповідача та з актів про використання паперу на друк газет ТОВ ТД «Преса» в липні-листопаді 2022 року, підписаних сторонами з проставленням відбитків печаток, суд апеляційної інстанції з`ясував, що відповідач використовував газетний папір та офсетні пластини позивача для друку газет, в результаті чого станом на 02.11.2022 залишки давальницької сировини становлять 37 392 кг паперу газетного та 438 шт. офсетних пластин, які Підприємство позивачу не повернуло через втрату, отже завдало йому збитків у вигляді вартості цих залишків.

Встановивши факт передачі позивачем відповідачу давальницької сировини та кількість залишків її після виготовлення газет на підставі наявних в матеріалах справи документів, суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявність складу цивільного правопорушення для стягнення збитків, дійшов таких правильних висновків:

- втрата залишків давальницької сировини робить неможливим їх повернення, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 840 ЦК України;

- обставини незбереження відповідачем частини наданої позивачем давальницької сировини є порушенням обов`язків, покладених на відповідача ст. 841 ЦК України, що свідчить про наявність неправомірних дій, як першої складової для відшкодування збитків;

- недбале ставлення посадових осіб Підприємства до своїх обов`язків, порушення правил ведення бухгалтерського та складського обліку на Підприємстві, що визнає сам відповідач у листах до правоохоронних органів, призвели до втрати залишків давальницької сировини, яка мала бути повернута позивачу як власнику, що свідчить про наявність вини у діях відповідача, позаяк саме у зв`язку з залежних від нього обставин було завдано збитки позивачу (причинний зв`язок між діями відповідача та збитками).

Врахувавши відсутність доказів подальшого використання давальницької сировини у кількості, яка мала б бути наявною станом на 02.11.2022, взявши до уваги інформацію відповідача про відсутність у нього залишків переданих матеріалів, наявність збитків була розрахована апеляційним судом, виходячи з даних станом на 02.11.2022 щодо залишків сировини у кількості 37 392 кг паперу газетного та 438 шт. офсетних пластин, що є правильним, оскільки підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 07.11.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення залишків давальницької сировини, переданої на виконання договору від 01.12.2021, протягом семи днів з дня отримання вимоги, у відповідь на що отримав лист від 07.11.2022, в якому відповідач повідомив, що за результатами проведеної на Підприємстві перевірки та інвентаризації встановлено порушення ведення бухгалтерського обліку та відсутність складського обліку, у зв`язку з чим Підприємство подало заяву до правоохоронних органів про вчинення попереднім керівництвом кримінального правопорушення, тому питання щодо наявності та обліку давальницької сировини позивача буде вирішено за результатами проведеного розслідування та до отримання результатів розслідування (з 09.11.2022) друк газети буде здійснюватися з урахуванням вартості всіх матеріалів.

20.11.2022 позивач направив відповідачу претензію про сплату збитків, спричинених втратою переданого матеріалу, у строк семи днів з дати отримання претензії, у відповідь на що отримав листа від 06.12.2022, в якому відповідач повідомив про складну фінансову ситуацію, відсутність паперу та оборотних коштів на його закупівлю, тому просив погодити калькуляції на друк газет у листопаді 2022 року, підписати акти виконаних робіт та здійснити оплату наданих послуг з друку, в іншому випадку у Підприємства не буде можливості здійснити закупівлю сировини та здійснювати друк газет.

Враховуючи, що вимога позивача від 20.11.2022 про сплату збитків не була задоволена відповідачем, а позов було подано 28.12.2022, розмір збитків апеляційний суд розрахував, виходячи з даних у цінових довідках ТПП України від 20.12.2022, в яких зазначено, що: 1) орієнтовні ціни комерційних пропозицій торгуючих організацій залежать від об`єму партії, країни-виробника, торгівельної марки та ширини рулону, визначені в гривнях України за 1 кг і складають з урахуванням ПДВ на: папір газетний 45 г / кв. м. в рулонах 52,00 грн - 65,00 грн; папір газетний 42 г / кв. м. в рулонах 52,00 грн - 65,00 грн; 2) орієнтовні ціни комерційних пропозицій торгуючих організацій залежать від об`єму партії та умов постачання, визначені в гривнях України за 1 одиницю і складають з урахуванням ПДВ на типографічні пластини 608x844*0,3 - 112 грн - 123,4 грн. При цьому ТПП України вказала, що не володіє інформацією щодо вартості паперу газетного марки «О» виробництва росії.

З метою усунення обставин безпідставного збагачення позивача за рахунок заявленої до стягнення суми збитків, апеляційний суд вважав, що обґрунтованим буде обчислення розміру понесених збитків, виходячи із мінімальної вартості паперу газетного та офсетних пластин згідно цінових довідок ТПП України, а не із середньої як розрахував позивач, тому виснував, що правомірним буде нарахування до стягнення 1 993 440,00 грн збитків, з яких 49 056,00 грн вартість втрачених пластин (438 шт. х 112,00 грн з урахуванням ПДВ), 1 944 384,00 грн вартість втраченого газетного паперу (37 392 кг х 52,00 грн з урахуванням ПДВ) (ураховуючи однакову вартість паперу різної щільності та формату, розрахунок вартості всієї кількості втраченого паперу проведено без розподілу по категоріям).

Враховуючи наведене, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, відсутність заперечень відповідача у судах попередніх інстанцій щодо наданого розрахунку збитків та ненадання ним відповідного контррозрахунку, Суд погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Також Верховний Суд не раз вказував на те, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

З огляду на принцип диспозитивності підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права.

У розділі II касаційної скарги «Щодо застосування норм права, а саме ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України» відповідач посилається на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України, викладених у відповідних постановах.

Колегія суддів звертає увагу, що правова позиція Верховного Суду щодо питання застосування норм ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України є сталою у судовій практиці, носить універсальний характер і є застосовною у справах, в яких предметом розгляду є вимоги про стягнення збитків.

Зокрема, щодо поняття збитків Верховний Суд у своїй практиці дотримується єдиного визначення, згідно з яким збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також Верховний Суд послідовно у своїх постановах зазначає, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, однак при наявності повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини правопорушника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

При цьому тягар доведення наявності збитків, протиправності поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками покладається на позивача - особу, яка заявляє про стягнення збитків. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Втім при застосуванні зазначеної правової позиції Верховного Суду мають ураховуватися особливості кожної конкретної справи, характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами (змістовий критерій подібності правовідносин), підстави позову, обставини справи, доказова база тощо.

У справах Верховного Суду, наведених скаржником у розділі ІІ касаційної скарги, предметом розгляду були вимоги:

у справі № 920/715/17 - товариства про стягнення з Держбюджету в рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Нацполіції області: збитків, понесених у зв`язку із втратою майна; упущеної вигоди; збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору. У цій справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала виключну правову проблему щодо питання самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, яка завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю вказаних органів. Висновки у цій справі стосувалися питання застосування ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України при розгляді справ про притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди;

у справі № 910/20261/16 - товариства до директора про стягнення збитків, завданих позбавленням товариства спеціального дозволу на геологічне вивчення надр. Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій справі стосувалися відповідальності посадових осіб за збитки, завдані товариству (тобто спір про стягнення збитків у цій справі виник з корпоративних відносин);

у справі № 910/6355/20 - арбітражної керуючої до Мін`юсту та Держказначейства про відшкодування збитків у межах справи про банкрутство товариства. Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо необхідності підтвердження саме рішенням суду неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця з урахуванням особливостей відшкодування шкоди, завданої боржнику, який перебуває у процедурі банкрутства (при вирішенні спорів про стягнення на користь боржника збитків, завданих утратою (пошкодженням) його майна, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси);

у справі № 910/2018/17 - товариства до генерального директора про стягнення збитків, завданих товариству при укладенні договору поставки; у справі № 923/1315/16 - товариства, від імені якого діяв учасник, до директора про стягнення збитків, заподіяних товариству при укладені, а потім розірванні в судовому порядку договору купівлі-продажу земельної ділянки; у справі № 910/21493/17 - товариства до генерального директора про стягнення збитків, завданих товариству укладенням додаткової угоди на умовах відстрочення платежу до генерального договору поставки нафтопродуктів; у справі № 914/1619/18 - засновника товариства про стягнення з директора збитків, завданих товариству його бездіяльністю, яка полягала у не забезпеченні наявності первинних документів, внаслідок чого у товариства виникла заборгованість перед державою у вигляді несплати податків; у справі № 910/5100/19 - приватного підприємства (як засновника) в інтересах товариства до директора про стягнення збитків, завданих товариству через отримання готівки з поточного рахунку товариства за допомогою корпоративної платіжної картки без звітування про використання коштів; у справі № 904/982/19 - товариства в інтересах сільськогосподарської фірми до директора про відшкодування збитків, спричинених проведенням податкових платежів в рахунок виконання зобов`язань фізичних осіб-власників земельних ділянок перед бюджетом зі сплати земельного податку за рахунок коштів сільськогосподарської фірми за обставин відсутності у договорах оренди земельних ділянок умови щодо обов`язку фірми сплачувати замість фізичних осіб-власників земельних ділянок суми земельного податку. Висновки Верховного Суду у цих справах стосувалися обставин, які має встановити суд для можливості задоволення позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи, отже спір про стягнення збитків у наведених справах виник з корпоративних правовідносин;

у справі № 902/320/17 - товариства до іншого товариства про стягнення збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні щодо збереження переданого для перевезення вантажу;

у справі № 902/761/18 - фермерського господарства до фізичної особи, за участі третьої особи, про стягнення збитків, які складаються з упущеної вигоди, орендної плати за землю, зобов`язання зі сплати земельного податку, з посиланням на те, що у певний період орендовані фермерським господарством земельні ділянки без достатніх правових підстав оброблялися фізичною особою, через що фермерське господарство було позбавлене можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків у виді неодержаного доходу, а також понесло витрати зі сплати орендної плати власникам земельних ділянок та земельного податку;

у справі № 904/3189/19 - фізичної особи-підприємця до товариства, за участі третьої особи, про відшкодування збитків, спричинених втратою автомобіля (через пожежу на СТО), переданого на зберігання за договором про надання послуг з технічного обслуговування; у справі № 904/6992/20 - акціонерного товариства до комунального підприємства про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу та збитків за недовикористання споживачем замовленого об`єму природного газу;

у справі № 904/1448/20 - товариства до Укрзалізниці та іншого товариства про визнання протиправними дій Укрзалізниці щодо прийняття розпоряджень в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України; солідарне стягнення з відповідачів збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів через прийняття оспорюваних розпоряджень;

у справі № 910/20686/20 - товариства до іншого товариства про стягнення збитків, які є сумою неотриманого податкового кредиту з ПДВ, внаслідок порушення відповідачем (постачальником) податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН, а саме невірним визначенням ним дати першої події та незабезпеченням здійснення відповідного коригування податкових зобов`язань з ПДВ, через що позивач фактично втратив право на отримання податкового кредиту, тому поніс збитки;

у справі № 922/2873/23 - товариства до іншого товариства про повернення в натурі природного газу з посиланням на те, що безпідставний відбір відповідачем природного газу у відповідному обсязі завдало позивачу збитки у вигляді втрати означеного обсягу природного газу.

Водночас у справі, яка розглядається, позивач, заявляючи про стягнення збитків, як на підставу посилається на те, що передав відповідачу давальницьку сировину для виготовлення газет на виконання договору про надання поліграфічних послуг, частина якої залишилась невикористаною, а тому мала бути повернута, однак внаслідок її втрати відповідачем, позивач як власник сировини поніс збитки у вигляді вартості її залишків.

Таким чином, правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначених скаржником у розділі ІІ касаційної скарги справах Верховного Суду істотно відмінні за характером спірних правовідносин, за підставами позову та фактично-доказовою базою, що свідчить про неподібність правовідносин насамперед за змістовим критерієм.

Скаржник у розділі ІІ касаційної скарги також посилається на постанови Верховного Суду: у справі № 917/1307/18, де вирішувались вимоги приватного акціонерного товариства до товариства про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки. Спір у цій справі стосувався різного тлумачення сторонами дати укладення договору поставки, з яким пов`язаний момент виникнення зобов`язання щодо поставки товару, порушення якого зумовлювало виникнення у постачальника відповідальності у вигляді сплати неустойки; у справі № 917/2101/17, в якій розглядалися вимоги акціонерного товариства до банку, за участі третіх осіб, про скасування рішення приватного нотаріуса, яким здійснено реєстрацію права власності за банком на нерухоме майно на підставі іпотечного договору, витребування нерухомого майна з володіння іншої особи на підставі ст. 388 ЦК України (з урахуванням заяви про зміну предмета позову); у справі № 910/18036/17 за позовом товариства про зобов`язання банку звільнити з-під арешту та закрити рахунки та про визнання договору банківського рахунку припиненим.

Суд відхиляє посилання відповідача на вказані справи Верховного Суду як на такі, що не були враховані апеляційним судом при вирішенні вимог про стягнення збитків, позаяк ці справи не містять висновків щодо застосування положень ст. 22 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України.

У розділі IIІ касаційної скарги відповідач вказує, що укладений між сторонами договір від 01.12.2021 не містить істотних умов договору на переробку давальницької сировини, а тому є неукладеним та не породжує правових наслідків, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 914/2746/17.

У справі № 914/2746/17 предметом розгляду були позовні вимоги товариства (орендаря) до Управління комунальної власності департаменту міськради (орендодавця) про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди нежитлових приміщень з посиланням на те, що на момент його укладення нежитлові приміщення (об`єкт оренди) вже перебували в оренді на підставі іншого договору оренди. Верховний Суд навів правові висновки щодо застосування ст. 203, 215 ЦК України та вказав, які обставини має встановити суд, вирішуючи спори про визнання угод недійсними. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки товариством не надано доказів (оригіналу чи копії договору) на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовував недійсність оспорюваного договору оренди. При цьому Верховний Суд, відхиляючи відповідні доводи касаційної скарги, зазначив, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами.

Висновки Верховного Суду у справі № 914/2746/17 в частині того, коли договір може бути визнано неукладеним, є нерелевантні до справи № 916/3691/22, яка розглядається, насамперед з огляду на те, що у цій справі встановлено обставини виконання сторонами договору від 01.12.2021 (передачу позивачем давальницької сировини, з частини якої відповідач виготовив газети).

Щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права.

У розділі І касаційної скарги відповідач вказує на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування ст. 7, 13, 74-77, 79, 80, 86, 87, 236-238, 282 ГПК України у відповідних постановах.

Проаналізувавши постанови Верховного Суду, наведені скаржником у розділі І касаційної скарги, Суд встановив, що у них наведено висновок щодо застосування положень, зокрема глави 5 ГПК України, зміст якого зводиться до того, що під час розгляду господарських справ у кожній конкретній справі подаються (ст. 80), досліджуються (ст. 210) та оцінюються (ст. 86) докази (ст. 73) щодо їх належності (ст. 76), достовірності (ст. 78), допустимості (ст. 77) та вірогідності (ст. 79) з урахуванням предмету та підстав позову, аргументів і доводів сторін.

Водночас предметом розгляду у наведених скаржником у розділі І касаційної скарги справах Верховного Суду були позовні вимоги:

у справі № 910/12764/20 - про визнання недійсним договору поставки у частині включення до договірної ціни ПДВ та стягнення грошових коштів; у справі № 804/15389/15 - про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов`язання з ПДВ в частині загальної суми, за основним платежем у певному розмірі та штрафної (фінансової) санкції у відповідному розмірі;

у справі № 910/21263/17 - про стягнення заборгованості за виконані роботи за договором підряду; у справі № 911/5358/14 - про стягнення боргу за поставлений товар за договором про закупівлі; у справі № 909/146/19 - про банкрутство, в межах якої було заявлено про визнання грошових коштів до боржника; у справі № 922/2081/19 - про стягнення заборгованості за договором про надання клінінгових послуг;

у справі № 910/9739/19 - за первісним позовом про стягнення грошових коштів на користь нового кредитора, сплачених у якості попередньої оплати за поставку товару, яка не була здійснена боржником, та за зустрічним позовом про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги; у справі № 920/61/19 - про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором купівлі-продажу; у справі № 914/554/19 - про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації прав та їх змін;

у справі № 913/703/20 - за первісним позовом про стягнення авансу, перерахованого на виконання договору підряду на ремонт, відповідно до ст. 1212 ЦК України, та за зустрічним позовом про стягнення боргу за договором підряду; у справі № 1340/5998/18 - про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду та збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ;

у справі № 910/14900/19 - за первісним позовом про зобов`язання вчинити дії з підписання шляхом проставляння уповноваженими особами власноручних підписів з проставлянням мокрих відтисків печатки на видаткових накладених, складених на виконання договору поставки, стягнення заборгованості за договором поставки, та за зустрічним позовом про стягнення боргу за договором поставки;

у справі № 916/922/19 - про стягнення заборгованості за поставлений товар на виконання договору поставки; у справі № 910/8861/20 - про стягнення боргу у зв`язку з несплатою коштів за поставлений товар;

у справі № 580/2490/19 - про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Верховним Судом досліджувалось питання відповідності податкових повідомлень-рішень податковому законодавству;

у справі № 909/887/18 - про стягнення заборгованості за договором поставки та повернення майна; у справі № 903/972/20 - про стягнення грошових коштів (пені, інфляційних втрат, 3 % річних) за порушення умов договору поставки природного газу в частині строків підписання/повернення актів приймання-передачі природного газу та оплати за поставлений газ;

у справі № 904/1604/19 - про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів; у справі № 911/1101/21 - про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України у зв`язку із помилковим перерахунком їх відповідачу, які лише частково були повернуті позивачу; у справі № 903/91/21 - про стягнення штрафу з контрагента через неналежним виконанням ним зобов`язань за договором перевезення вантажу щодо збереження вантажу під час міжнародного автомобільного перевезення;

у справі № 924/232/18 - про стягнення заборгованості, яка утворилась через неналежне виконання відповідачем умов договору поставки молока, пені, інфляційних втрат і 3% річних, з посиланням на те, що відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару, частково сплативши грошові кошти;

у справі № 908/1932/18 - про стягнення попередньої оплати та неустойки за укладеним сторонами договором купівлі-продажу. Верховний Суд виснував, що у випадку коли у суду під час розгляду справи за позовними вимогами про стягнення оплати за укладеним договором купівлі-продажу виникають сумніви щодо підтвердження оплати за долученою до матеріалів справи копією платіжного доручення (оскільки вона не містить підпису відповідальної особи та відбитку штампа банку), суд має право витребувати у сторони копію платіжного доручення, засвідчену підписом сторони та відбитком штампу банку, та в разі необхідності інші докази, а не вважати цей факт доведеним;

у справі № 910/1584/19 - про стягнення виплаченого позивачем страхового відшкодування за договором страхування. За висновками Верховного Суду місцевий господарський суд, за наявності сумнівів в частині поданих учасником справи копій письмових доказів, не позбавлений можливості витребувати у відповідної особи оригінали таких доказів не лише за клопотанням сторін, а й з власної ініціативи;

у справі № 925/1433/20 - про стягнення основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу; у справі № 916/2869/19 - про зобов`язання повернути за актом приймання-передавання державне майно, яке є об`єктом оренди за договором оренди державного майна.

Натомість, у справі, яка розглядається, вирішуються вимоги про стягнення збитків, які є вартістю неповернутих через втрату залишків давальницької сировини, що вказує на відмінність предметів доказування у цій справі та у зазначених справах Верховного Суду. Окрім того, на підтвердження позовних вимог у цій справі позивач надав низку доказів (договори, видаткові накладні, акти, листи тощо), яким апеляційний суд надав оцінку за результатами їх дослідження з дотриманням норм процесуального права, а з матеріалів справи не вбачається, що будь-які надані позивачем копії письмових доказів викликали у суду сумніви в їх належності, достовірності, допустимості та вірогідності, що мало б наслідком витребування їх оригіналів з ініціативи суду.

З огляду на викладене посилання відповідача у розділі І касаційної скарги на зазначені справи Верховного Суду без аналізу подібності правовідносин кожної із згаданої ним справи з правовідносинами у цій справі, яка розглядається, є необґрунтованими, позаяк висновки касаційного суду у згаданих справах стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин будь-якої господарської справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанції у цій справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.

Суд звертає увагу, що згідно з імперативними приписами ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

У розділі ІV касаційної скарги «Щодо застосування ст. 202 ГПК України» скаржник стверджує про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду у відповідних постановах.

У справі № 910/2116/21 до розгляду у судовому засіданні на одну дату було призначено дві апеляційній скарги - одну на 12 годину, другу на 15 годину, об`єднані в одне апеляційне провадження. Під час судового засідання було оголошено сигнал «Повітряна тривога», який тривав з 12:40 до 15:13, і охорона суду не допускала учасників справи до приміщення суду. Однак, апеляційний суд, незважаючи на такі обставини, у першому судовому засіданні прийняв постанову і вказав, що в судове засідання представники сторін не з`явилися, хоча про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, не надавши оцінки обставинам і причинам неявки сторін у перше судове засідання, наявності/відсутності підстав для відкладення судового розгляду справи та відповідних клопотань. Верховний Суд вважав передчасним завершення апеляційного перегляду справи у першому судовому засіданні за відсутності представників сторін, які не мали можливості з`явитися у судове засідання з поважних причин через оголошення сигналу «Повітряна тривога», що свідчить про неналежне виконання апеляційним судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.

У справі № 916/3496/20 суд першої інстанції призначив підготовче засідання на певну дату об 11 годині, про що позивач був повідомлений, однак у судове засідання не з`явився, оскільки у день проведення підготовчого засідання оголошений сигнал «Повітряна тривога» тривав з 09:10 до 10:57. Суд першої інстанції оголосив перерву у судовому засіданні на 12:10, під час якої позивач подав клопотання про відкладення в електронному вигляді. Незважаючи на такі, обставини суд першої інстанції постановив про залишення позовної заяви без розгляду через неявку позивача в судове засідання. Встановивши, що суд першої інстанції не повідомив позивача про розгляд справи о 12:10, Верховний Суд виснував, що у цьому конкретному випадку сторона в справі (позивач) не була повідомлена про час судового засідання належно, щоб мати можливість приймати участь в ньому, тому суд повинен був врахувати об`єктивні та поважні причини неявки позивача та вирішити питання про відкладення розгляду справи.

У справі № 916/3496/20 апеляційний суд відклав розгляд справи на 17.10.2022 о 14 годині, однак у визначений судом час тривала повітряна тривога, тому особа, яка подала апеляційну скаргу заявила клопотання про відкладення. Незважаючи на це, апеляційний суд через 1 год. 37 хв. після 14:00, розглянув апеляційну скаргу без участі скаржника та ухвалив постанову. Вказуючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення скаржника про те, що судове засідання відбудеться після закінчення повітряної тривоги, суд апеляційної інстанції помилково залишив клопотання скаржника про відкладення розгляду справи через перебування в укритті без розгляду, Верховний Суд вказав на порушення судом апеляційної інстанції норми ст. 202 ГПК України.

У зазначених справах Верховного Суду сторони взагалі були обмежені в праві брати участь у судовому засіданні, в тому числі в першому, надавати усні пояснення по суті спору через порушення судами положень ст. 202 ГПК України, незважаючи на особливі обставини та відповідні письмові клопотання сторін з обґрунтуванням причин неявки.

Суд зазначає, що у вирішенні питання про порушення судами норми ст. 202 ГПК України насамперед має значення, у якому судовому засіданні прийнято судове рішення, оскільки законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки сторони до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне, що пов`язано з принципом диспозитивності господарського судочинства.

У справі, яка розглядається, третя особа брала участь у судовому засіданні, яке відбулось 22.04.2024, та згідно з протоколу судового засідання від цієї ж дати надавала пояснення стосовно доводів апеляційної скарги позивача. Судове засідання 22.04.2024 було відкладене на 27.05.2024 на 14:00, про що учасники справи були обізнані, враховуючи наявність розписки в матеріалах справи, а в ухвалі про відкладення суд визнав явку учасників справи необов`язковою. 27.05.2024 через те, що з 13:27 по 14:09 тривав сигнал «Повітряна тривога» судове засідання розпочалося о 14:25 з метою надання можливості представнику третьої особи прибути у судове засідання та тривало до 15:25. Тобто, третя особа, маючи дійсний намір реалізувати своє право на участь у повторному судовому засіданні, повинна була цікавитись її рухом, дотримуючись процесуальних обов`язків як учасник справи, вжити усіх залежних від неї заходів для можливості прибути до суду після закінчення повітряної тривоги до 15:25 або, в разі об`єктивної неможливості забезпечити явку представника, продемонструвати готовність брати участь у справі в апеляційному суді шляхом подання відповідного клопотання.

На відміну від обставин у наведених вище справах Верховного Суду у справі, що розглядається, не вбачається, що третя особа вирішила здійснити своє право на участь у судовому засіданні, подавши після відбою повітряної тривоги клопотання про відкладення із зазначенням поважних причин неможливості з`явитися у судове засідання 27.05.2024, а усне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через відсутність представника Облради, заявлене за третю особу, не може вважатися таким клопотанням третьої особи з огляду на положення ст. 169, 170 ГПК України.

Отже, висновки Верховного Суду у наведених скаржником у розділі ІV касаційної скарги постановах щодо застосування судами ст. 202 ГПК України зроблено за суттєво інших фактичних обставин, тобто зазначені справи Верховного Суду і справа, яка розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Підсумовуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження постанови апеляційного суду за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду також з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права, не дослідив належним чином зібрані у справі докази (листи третьої особи до правоохоронних органів, видаткові накладні позивача, договори позивача з контрагентами щодо поставки газетного паперу та офсетних пластин), що є підставою для скасування судового рішення відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження постанови апеляційного суду у цій справі, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилась після відкриття касаційного провадження, доводи скаржника про неповне та неналежне дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів є недостатніми, тому відхиляються судом касаційної інстанції.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, Підприємство у касаційній скарзі не зазначило.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану постанову апеляційного суду в межах вимог та доводів касаційної скарги відповідача, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

З огляду на те, що Суд закриває касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу, залишає без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 916/3691/22 за касаційною скаргою Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво "Чорномор`я"» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво "Чорномор`я"» в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 916/3691/22 залишити без змін.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос