Постанова

від 15.08.2024 по справі 203/94/18,991/2/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року

справа № 203/94/18, 991/2/23

провадження № 51-1298 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженої ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42016000000002089 від 11 серпня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Каховка Херсонської області, мешканки АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою з доповненнями засудженої ОСОБА_6 та касаційною скаргою її захисника ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 01 березня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 червня 2023 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 01 березня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 358 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

За обставин, детально встановлених у вироку, ОСОБА_6 визнана винуватою у тому, що діючи умисно на виконання прохання Особи 1, яка надала їй свої повні анкетні дані, за попередньою змовою групою осіб, перебуваючи в адміністративній будівлі амбулаторії № 4 зазначеного лікувального закладу за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - амбулаторія № 4), 09 лютого 2017 року склала завідомо неправдивий офіційний документ - листок непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року, до якого внесла завідомо неправдиві відомості про амбулаторне лікування Особи 1 у амбулаторії № 4 у зв`язку із захворюванням у період з 09 до 10 лютого 2017 року, після чого підписала його як лікар, засвідчила особистою печаткою та передала Особі 1.

Також, ОСОБА_6 , діючи умисно, повторно, на виконання прохання Особи 1, яка надала їй свої повні анкетні дані, за попередньою змовою групою осіб, перебуваючи у адміністративній будівлі амбулаторії № 4, 24 лютого 2017 року склала завідомо неправдивий офіційний документ - листок непрацездатності серії АДБ № 543679 від 24 лютого 2017 року, до якого внесла завідомо неправдиві відомості про амбулаторне лікування Особи 1 у амбулаторії № 4 у зв`язку із захворюванням (без зазначення діагнозу) у період з 24 по 27 лютого 2017 року, після чого підписала його як лікар, засвідчила особистою печаткою та передала Особі 1.

Вказаними діями ОСОБА_6 вчинила злочин, передбачений ч. 3 ст. 358 КК, а саме складання і видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, завідомо підроблених офіційних документів - листків непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року та серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2017 року, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення та надають певні права чи звільняють від обов`язків, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 червня 2023 року вирок Вищого антикорупційного суду від 01 березня 2023 року стосовно ОСОБА_6 залишено без зміни.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджена ОСОБА_6 та її захисник - ОСОБА_7 просять скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 01 березня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 червня 2023 року стосовно ОСОБА_6 , закрити кримінальне провадження.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджена та захисник зазначають, що не погоджуються з вказаними судовими рішеннями, вважають їх незаконними, необґрунтованими, упередженими, винесеними з порушенням норм матеріального та процесуального права, порушенням принципу правової визначеності, рівності сторін, принципу змагальності процесу, вибірковим дослідженням доказів, такими, що постановлені у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

У своїх касаційних скаргах засуджена та захисник вказують, що:

- наявні у матеріалах справи докази не свідчать про усвідомлення ОСОБА_6 вчинення суспільно небезпечного діяння та передбачення суспільно небезпечних наслідків, оскільки, на їх думку, ані суд, ані сторона обвинувачення не довели відсутність хвороби пацієнтки, як і не довели відсутність фактів її звернення до лікаря, огляду, прийому призначеного лікування, особистого нез`явлення пацієнта до лікувального закладу, при цьому зауважують, що встановлювати факт наявності хвороби у пацієнта може тільки лікар, а не суд;

- матеріалами справи не доведено надання пацієнткою своїх повних анкетних даних іншим способом, ніж при особистій зустрічі під час звернення, а також доведеність змови групою осіб та незвірення анкетних даних з паспортними при виписуванні реєстратором паспортної частини листка непрацездатності;

- обставини перебування ОСОБА_6 в адміністративній будівлі по АДРЕСА_2 09 лютого 2017 року спростовуються відповіддю на інформаційний запит від 25 вересня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_6 перебувала в адміністративній будівлі по АДРЕСА_3 , де вела особистий прийом пацієнтів;

- клопотання засудженої про призначення судово-медичної експертизи у Запорізькому районному суді не було розглянуте;

- у вироку необґрунтовано взято до уваги докази сторони обвинувачення, зокрема зазначено інвертовану ідентифікацію осіб, та висновки суду щодо дослідження такого доказу прямо суперечать змісту наявних протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), а також щодо технічних помилок при оформленні вказаних протоколів є невмотивованими, оскільки такі помилки наявні в усіх діалогах між засудженою та Особою 1 та обох протоколах (від 06 березня 2017 та від 05 травня 2017), разом із тим, оскільки такі протоколи складені у різний час, наявність однакових помилок, на думку сторони захисту, свідчить про їх «шаблонність».

При цьому, зауважили, що висновки судів в частині дослідження протоколів НСРД містять істотні суперечності як щодо дослідження цього доказу, так і в сукупності з іншими: інверсія виключно між двома абонентами в усіх діалогах між ними, сумніви висловлені одним підписантом протоколу за наявності двох підписантів, сумнівний статус свідка/суб`єкта збору доказів ОСОБА_8 та його матеріальна зацікавленість у неповному дослідженні матеріалів справи.

Окремо зауважують, що ОСОБА_6 звертала увагу суду на низку фактів, що, на її думку, є істотним порушенням прав і свобод при визнанні цих протоколів допустимими доказами, зокрема:

- у матеріалах справи відсутня ухвала слідчого судді про надання дозволу на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж за телефоном НОМЕР_2 та/або телефоном, яким користується ОСОБА_6 ;

- відсутня ухвала слідчого судді про використання результатів НСРД з іншого кримінального провадження;

- відсутні мотивовані підстави для розслідування цього кримінального правопорушення неналежним органом досудового розслідування;

- кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 04 серпня 2017 року, а протоколи НСРД датовані 06 березня 2017 року та 05 травня 2017 року, що, на думку сторони захисту, доводить факт збирання доказів поза межами процесу;

- при дослідженні протоколів НСРД судом не усунуті суперечності між МЕТА-даними електронних документів та даними протоколів НСРД;

- у матеріалах справи та реєстрі матеріалів кримінального провадження, наданих стороні захисту в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), відсутні процесуальні доручення від 22 грудня 2016 року та від 17 липня 2017 року на оформлення протоколів НСРД співробітниками Служби безпеки України (далі - СБУ), що, на думку сторони захисту, ставить під сумнів дотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК;

- оформлення протоколу НСРД проведено співробітниками СБУ поза межами процесуальних повноважень без встановлення факту неефективності проведення досудового розслідування оперативними підрозділами НАБУ;

- недотримано 24-годинний строк, передбачений ч. 3 ст. 252 КПК, на направлення протоколів НСРД прокурору, оскільки протокол НСРД від 06 березня 2017 року був зареєстрований у ГПУ 14 квітня 2017 року, протокол НСРД від 05 травня 2017 року надійшов до прокурора 17 травня 2017 року;

- у матеріалах провадження відсутнє доручення прокурора (постанова) на здійснення досудового розслідування СБУ;

- в матеріалах справи відсутні протоколи вручення-повернення засобів аудіо- відеоконтролю;

- про наявність у справі спеціального суб`єкта було відомо одразу, однак перша постанова про призначення групи детективів з`явилась лише 13 квітня 2017 року, що, на думку сторони захисту, робить всі докази, отримані до цього дня, недопустимими.

Крім цього, засуджена та захисник вказують, що у судовому засіданні Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) було досліджено протоколи НСРД від 06 березня 2017 року та від 05 травня 2017 року про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж із додатками до них (диски DVD-R pNo103 від 06 березня 2017 року та рNо202 від 27 квітня 2017 року), з яких вбачається, що долучені файли відображають розмову від 09 лютого 2017 року, що редагована 11 лютого 2017 року, тобто, на думку сторони захисту, суду для дослідження надано відредаговані копії файлів розмови, при цьому їх зміст та тривалість є викривленими, що свідчить про їх неналежність та недопустимість.

Також звертають увагу, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 підтвердив наявність у протоколах невірних зазначень дат та тривалості розмов, що, на їх думку, є істотним порушенням норм процесуального права.

Крім того, зауважують, що суд першої інстанції:

- дійшов висновку про наявність вини у вчиненні злочину за ст. 358 КК на підставі доказів, які не були предметом безпосереднього дослідження, а тому не могли бути враховані під час ухвалення вироку, оскільки жоден з аудіо файлів та відеозаписів, які були досліджені, як додатки до протоколів до НСРД, не містив електронного підпису, а тому такі документи не мали юридичної сили;

- не взяв до уваги і медичну картку Особи 1, записи в якій свідчать про наявність у неї хронічних захворювань та її звернення до лікаря у період до та після лютого 2017 року, звертаючи увагу, що хронічні захворювання можуть бути підставою для стійкої втрати працездатності, та юридично оформлюються виключно за бажанням хворого, а неоформлення стійкої втрати працездатності не робить людину здоровою та не позбавляє хронічних захворювань;

- не допитав заявленого ОСОБА_6 свідка, а саме медичного реєстратора, яка звіряла паспортні дані Особи 1 та особисто заповнювала паспортну частину листків непрацездатності, що, на їх думку, свідчить про порушення принципу змагальності та рівності сторін;

- видача листка непрацездатності хворій особі без особистого огляду є порушенням Наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) № 455 (2001), тобто складом лише дисциплінарного правопорушення.

Разом з тим, на переконання засудженої та її захисника, вирок ВАКС підлягає скасуванню як такий, що ухвалений незаконним складом суду, оскільки:

- ОСОБА_6 не є суб`єктом, підсудним ВАКС;

- ст. 358 КК не належить до переліку корупційних статей;

- ОСОБА_6 не звинувачують у пособництві в отриманні суддею неправомірної вигоди, до якого вона не має жодного відношення;

- суддя ВАКС ОСОБА_9 є сусідкою ОСОБА_6 , її родина має спільні з ОСОБА_6 інтереси у побутових питаннях, а після початку збройної агресії рф вони проживають в межах одного кварталу вулиці;

- суддя ВАКС ОСОБА_9 , розглядаючи кримінальне провадження, сама була суб`єктом вчинення корупційного злочину, у зв`язку із чим, вирок підлягає скасуванню і тому, що склад суду підлягав відводу за наявності обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

Вищеперераховані доводи, як зазначено в касаційній скарзі захисника, були залишені судом апеляційної інстанції поза увагою.

Крім того, засуджена ОСОБА_6 у поданій касаційній скарзі та у доповненнях до касаційної скарги окремо зауважила, що:

- під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій наведене в обвинувальному акті не було підтверджене, при цьому, на її думку, суди попередніх інстанцій змінили зміст підозри і обвинувального акта, назвавши у рішеннях листок непрацездатності підробленим, тому що його видача «не зумовлена медичними показниками», та таким чином, на її думку, вийшли за межі обвинувачення, у зв`язку з чим вона була позбавлена права на справедливий суд, при цьому суд апеляційної інстанції вказане порушення не усунув;

- висновок про визнання судами попередніх інстанцій листка непрацездатності завідомо неправдивим є необґрунтованим;

- у протоколах за результатами зняття інформації із транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року та 05 травня 2017 року зафіксовано розмови Особи 1 з номером телефону, який не знаходився у постійному користуванні ОСОБА_6 та не вилучався у неї органом досудового розслідування, при цьому звертає увагу, що цей телефон у досліджуваний період часу активно використовувався членами громадської організації;

- суди попередніх інстанцій, дослідивши протоколи НСРД, не звернули увагу на записи в медичній картці амбулаторної хворої Особи 1 від 13 травня 2016 року, 04 серпня 2015 року, 04 листопада 2016 року, 10 червня 2016 року, а неналежне дослідження записів у медичній картці, на її думку, залишило поза увагою суду обставини, з`ясування яких має істотне значення для ухвалення справедливого рішення;

- за наявності суперечливих доказів (зафіксовані репліки діалогу, показання свідка ОСОБА_8 про неможливість переплутати голос Особи 1), суд першої інстанції взяв до уваги свої припущення про інвертованість записів, делегував собі функції експертів та поклав ці припущення в основу вироку, відтак, на думку засудженої, в цій частині рішення суду не відповідає обставинам справи;

- повідомляла в суді апеляційної інстанції про доцільність самовідводу судді ОСОБА_4 , оскільки остання раніше працювала суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду, де згідно з автоматизованим розподілом отримала більше позовів за підписом засудженої, однак не розглянула жоден по суті, чим перешкоджала у доступі до правосуддя, однак такий самовідвід не був заявлений.

При цьому засуджена посилається на те, що підсудність даної справи була визначена Верховним Судом за Запорізьким районним судом Запорізької області, де було розпочато розгляд по суті, однак у подальшому, на підставі перехідних положень КПК, справа була передана до ВАКС, оскільки іншою обвинуваченою була суддя, а Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду (далі - АП ВАКС) провадження щодо неї було виділено з матеріалів провадження за обвинуваченням судді, у зв`язку з чим вважає, що апеляційна скарга на вирок щодо неї мала розглядатися у суді Дніпропетровської області.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу з доповненнями засудженої та касаційну скаргу її захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- засуджена ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу з доповненнями та просила її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженої та касаційної скарги її захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах з доповненнями доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційних скарг слід відмовити, з огляду на таке.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

З огляду на вищезазначене, доводи касаційної скарги захисника щодо оцінки доказів, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, а саме повторного дослідження доказів, перелік яких наведено у касаційній скарзі захисника, а також невідповідність висновків суду обставинам справи в частині взяття до уваги окремих доказів, не є предметом перегляду у касаційному провадженні.

Крім того, колегія суддів зауважує, що доводи касаційної скарги засудженої та її захисника щодо нерозгляду клопотання засудженої про призначення судово-медичної експертизи у Запорізькому районному суді також не є предметом перегляду суду касаційної інстанції, оскільки, як вбачається із касаційних скарг, такі подані на вирок Вищого антикорупційного суду від 01 березня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 червня 2023 року.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно дост. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, суд першої інстанції, визнаючи винуватим ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК, в основу свого рішення поклав низку доказів, які були предметом безпосереднього дослідження відповідно до вимог ст. 94 КПК та у своїй сукупності отримали належну оцінку.

Щодо листка непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року

Зокрема, суд першої інстанції дослідив протокол за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року (№ 10), за результатами дослідження якого суд встановив, що 09 лютого 2017 року обвинувачена Особа 1 зателефонувала ОСОБА_6 , яка в той час обіймала посаду лікаря-невропатолога амбулаторії № 4 Комунального закладу «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11» Дніпропетровської міської ради, та попросила її оформити фіктивний листок непрацездатності на 2 дні, у зв`язку з тим, щоб їй на розгляд відповідна справа, на що ОСОБА_6 , уточнивши дату з якої необхідно відкрити лікарняний, зазначила, що зараз зателефонує дівчатам та перетелефонує Особі 1.

Суд першої інстанції також встановив, що через хвилину в ході телефонної розмови ОСОБА_6 доповіла Особі 1 про виконання її прохання та з`ясувала, якої саме справи Особа 1 намагалася уникнути (протокол № 10).

В подальшому, як встановлено судом першої інстанції, того ж дня о 13:52 та 14 лютого 2017 року об 11:32 під час телефонних розмов Особа 1 та ОСОБА_6 уточнили технічні питання оформлення фіктивного листка непрацездатності, зокрема, правильного зазначення місця роботи Особи 1 та дати закриття лікарняного (протокол № 10).

Надалі, як вбачається із висновків суду першої інстанції, 20 лютого 2017 року о 16:50 ОСОБА_6 та Особа 1 обговорили спосіб передачі листка непрацездатності (протокол № 10) та на виконання прохання Особи 1 було оформлено листок непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року, який був заповнений на ім`я Особи 1, зазначено її місце роботи - Кіровський районний суд м. Дніпропетровська, у відомостях про причину непрацездатності наявна вказівка «загальне захворювання», режим лікування амбулаторний, період лікування - з 09 по 10 лютого 2017 року. Судом першої інстанції встановлено також наявність підпису ОСОБА_6 на зазначеному листку непрацездатності.

При цьому, надаючи оцінку зазначеному протоколу, суд першої інстанції зауважив, що текст протоколу в частині розмови містив очевидну технічну помилку, а саме помилкову (інвертовану) ідентифікацію осіб (переплутані репліки), що вбачалося зі змісту розмови, зокрема, з повідомлення про справу з потерпілим та небажання її розглядати, та дійшов висновку, що про таке могла сказати лише Особа 1.

Окремо, суд першої інстанції зазначив, що така ж помилкова ідентифікація міститься в декількох інших частинах протоколу, втім зміст цих розмов дозволив колегії суддів суду першої інстанції дійти висновку про те, що така стала наслідком повторення аналогічної технічної помилки, допущеної особою, яка складала протокол.

Також колегія суддів ВАКС наголосила, що можливість існування певних технічних помилок при складанні протоколів допускав і допитаний свідок ОСОБА_8 та з урахуванням викладеного констатувала, що згадані технічні помилки мали очевидний характер, не спотворювали змісту протоколів, а відтак, не перешкоджали об`єктивному встановленню обставин, а тому взяла до уваги зазначений протокол як належний та допустимий доказ, на підтвердження обставин, інкримінованих ОСОБА_6 .

Щодо листка непрацездатності серії АДБ № 543679 від 24 лютого 2017 року

Зокрема, судом першої інстанції взято до уваги протокол за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 05 травня 2017 року (№ 12), за результатами дослідження якого встановлено, що 24 лютого 2017 року обвинувачена Особа 1 повторно зателефонувала ОСОБА_6 та знову висловила прохання про оформлення фіктивного листка непрацездатності.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання зазначеного прохання було оформлено листок непрацездатності серії АДБ № 543679 від 24 лютого 2017 року, який був заповнений на ім`я Особи 1, зазначено її місце роботи - Кіровський районний суд м. Дніпропетровська, у відомостях про причину непрацездатності наявна вказівка «загальне захворювання», режим лікування амбулаторний, період лікування - з 24 по 27 лютого 2017 року. Встановлено, що даний листок підписаний ОСОБА_6 .

Колегією суддів суду першої інстанції зауважено, що оригінали згаданих листків непрацездатності серії АДБ № 663510 від 27 січня 2017 року, серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року, серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2017 року було вилучено в територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області під час тимчасового доступу до речей і документів 28 липня 2017 року та долучено до матеріалів справи в якості речового доказу.

Суд першої інстанції у вироку також вказав, що відомості про факт видачі листків непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року та серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2017 року були внесені до Журналу реєстрації листків непрацездатності Комунального закладу «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11» Дніпропетровської міської ради від 01 січня 2017 року, який був вилучений під час обшуку у цьому закладі 27 липня 2017 року та долучений до матеріалів справи в якості речового доказу.

При цьому, оцінюючи обґрунтованість обвинувачення в частині обставин підроблення листків непрацездатності, суд першої інстанції проаналізував правову природу листка непрацездатності як документа та відповідність його визначенню, яке міститься у диспозиції норми кримінального закону, якою передбачена відповідальність за видачу завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків та дійшов наступних висновків.

Зокрема, колегія суддів ВАКС вказала, що безпосередній об`єкт злочину, передбаченого ст. 358 КК, - установлений законодавством порядок обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також права і законні інтереси громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

Частини 1 та 2 зазначеної статті містять окремі склади злочинів, а ч. 3 передбачає відповідальність за вчинення будь-якого з них за кваліфікуючих ознак - вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб.

При цьому, колегія суддів у вироку зауважила, що згідно з приміткою до ст. 358 КК під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами, зокрема, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми.

Судом першої інстанції взято до уваги Інструкцію про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, п. 1 якого визначено, що листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв`язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів. Зразок листка непрацездатності та його технічний опис затверджено пп. 1.1, 1.2 згаданого наказу.

На підставі системного аналізу вказаних положень нормативно-правових актів суд першої інстанції дійшов висновку, що листок непрацездатності:

- відповідає визначенню офіційного документа;

- має ознаки, передбачені диспозицією ч. 2 ст. 358 КК, зокрема, посвідчує певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків.

Дійшовши висновку про наявність у листку непрацездатності ознак документа та взявши до уваги його відповідність визначенню, яке міститься у диспозиції зазначеної норми кримінального закону, ВАКС проаналізував фактичні обставини та надав власну правову оцінку обставинам підроблення листків непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року та серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2017 року, встановленим в ході судового розгляду за результатами дослідження доказів.

Зокрема, колегія суддів суду першої інстанції зауважила, що за результатами дослідження змісту телефонної розмови Особи 1 з ОСОБА_6 , яка відбулася 09 лютого 2017 року о 09:00, констатовано, що:

- під час розмови Особа 1 висловила ОСОБА_6 прохання оформити їй листок непрацездатності, а також уточнила дату початку «лікування». ОСОБА_6 погодилася виконати це прохання;

- через 01 хвилину 22 секунди ОСОБА_6 зателефонувала Особі 1 та доповіла про виконання її прохання та на уточнююче питання ОСОБА_6 . Особа 1 повідомила, що справа стосується «Золотаруха», де « ОСОБА_10 » є потерпілим. Особа 1 розповіла, що по цій справі всі судді (вочевидь, іншого суду) заявили самовідводи, і справа цього дня мала надійти до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, про що її завчасно попередили.

На підставі викладених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що листок непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року, який був заповнений на ім`я Особа 1, містив відомості про період лікування з 09 по 10 лютого 2017 року та був підписаний ОСОБА_6 , внесені до листка відомості у повній мірі відповідали протиправному проханню Особи 1, а тому суд вважав доведеним той факт, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи злочинність своїх дій, виконала прохання Особи 1 та внесла завідомо неправдиві відомості до зазначеного листка непрацездатності.

Крім того, щодо листка непрацездатності серії АДБ № 543679 від 24 лютого 2017 року, суд першої інстанції зауважив, що такий був оформлений аналогічним чином за проханням Особи 1, висловленим під час телефонного дзвінка ОСОБА_6 24 лютого 2017 року, а також Особа 1 зазначила період непрацездатності, та потім сказала, що уточнить період пізніше.

Суд першої інстанції вказав, що листок непрацездатності серії АДБ № 543679 від 24 лютого 2017 року, який був заповнений на ім`я Особа 1, також містив відомості про період лікування з 24 по 27 лютого 2017 року (тобто 2 робочих дні - з п`ятниці по понеділок) та був підписаний ОСОБА_6 , а тому вважав доведеним той факт, що прохання Особи 1 щодо оформлення листка непрацездатності з 24 лютого 2017 року строком на 2 дні було виконане ОСОБА_6 .

Підсумовуючи наведені обставини, суд першої інстанції наголосив, що у кожному випадку оформлення листків непрацездатності, особа, яка здійснювала безпосереднє його оформлення, достеменно усвідомлювала, що до листка вносяться відомості, які не відповідають об`єктивним обставинам, а видача листка обумовлена не медичними показаннями щодо звільнення особи від роботи, а необхідністю створення штучних правових підстав для перешкоджання розгляду питання про звільнення Особи 1 з посади судді та маніпулювання нею процедурою автоматизованого розподілу справ.

Окремо ВАКС вказав, що наявність повторності кримінальних правопорушень, яку кримінальний закон визначає як вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК) також не викликала сумніву, оскільки оформлення кожного з підроблених листків непрацездатності відбувалося незалежно від інших, не охоплювалося єдиним умислом, а отже, мало місце вчинення декількох тотожних за правовою кваліфікацією кримінальних правопорушень, тобто наявність такої кваліфікуючої ознаки як повторність, як і наявність такої кваліфікуючої ознаки як вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, оскільки, як це і передбачено ч. 2 ст. 28 КК, має місце спільне вчинення його декількома особами (Особа 1 та ОСОБА_6 ), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

На підставі наведених фактів суд першої інстанції за допомогою співставлення двох аспектів (висловлення наміру та наявності результату) дійшов висновку про доведення факту підроблення листків непрацездатності, окремо зауваживши, що ступінь деталізації встановлених обставин був достатнім для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 358 КК.

При цьому, спростовуючи позицію ОСОБА_6 (які є по суті аналогічними доводам касаційної скарги) суд першої інстанції:

- зауважив про критичне ставлення до позиції останньої щодо неналежності їй номеру телефону НОМЕР_2 , адже цей номер ОСОБА_6 самостійно зазначала як власний у численних заявах та клопотаннях, поданих протягом судового розгляду;

- зазначив про непереконливість доводів ОСОБА_6 про те, що відповідно до існуючого порядку вона не мала можливості самостійно оформити листок непрацездатності, оскільки, як було вказано судом раніше, коли остання надавала згоду на підроблення листка непрацездатності, вона повідомила, що зробить це за допомогою інших осіб, при цьому, зазначивши, що хоч під час досудового розслідування і не було встановлено деталізовану у повній мірі послідовність дій ОСОБА_6 під час підроблення листків непрацездатності, втім, визначальну дію, яка надала їм статус офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків, а саме їх підписання та засвідчення особистою печаткою, вчинила ОСОБА_6 .

У свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції, безпосередньо дослідивши за клопотанням сторони захисту частину письмових доказів з метою перевірки доводів апеляційних скарг, зокрема: протоколи про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року та 05 травня 2017 року у частині дат їх складення, номерів абонентів та особи, яка їх склала; витяг з ЄРДР у частині внесення даних щодо вчинення ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358 КК від 04 серпня 2017 року; інформаційний запит від 25 вересня 2017 року в частині визначення її місця роботи 09 лютого 2017 року та 17 лютого 2017 року; листки непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року та серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2017 року, а також з врахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг.

Зокрема, колегія суддів суду апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційних скарг засудженої та її захисника (які є аналогічними за змістом касаційним доводам касаційних скарг), зауважила про таке.

Так, доводи обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника про відсутність у діях ОСОБА_6 прямого умислу на складання неправдивих листків непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року та серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2017 року, колегія суддів суду апеляційної інстанції спростувала, покладаючись на досліджені судом першої інстанції протоколи за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року та від 05 травня 2017 року та їх перевірку в ході апеляційної процедури, підтвердила висновок суду першої інстанції та вказала, що в обох випадках (09 лютого 2017 року та від 24 лютого 2017 року) оформлення листків непрацездатності ОСОБА_6 , яка здійснювала безпосереднє їхнє оформлення, достеменно усвідомлювала, що до них вносяться відомості, які не відповідають об`єктивним обставинам, їх видача обумовлена не медичними показниками.

Вказані обставини, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, свідчили про те, що ОСОБА_6 усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (видача листків непрацездатності за відсутності погіршення стану здоров`я), передбачала його суспільно небезпечні наслідки (використання листків непрацездатності Особою 1 у своїх цілях) і бажала їх настання, а отже про наявність прямого умислу в її діях.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши висновок суду першої інстанції про неправдивість листків непрацездатності, погодилась із ним, зауваживши, що зміст розмов між Особою 1 та ОСОБА_6 надав підстави встановити, що мова про хворобу не йшла, а Особа 1 просила оформити їй лікарняні для використання у власних цілях, зокрема з метою ухилення від здійснення обов`язків судді.

Крім того, доводи сторони захисту щодо невстановлення під час досудового розслідування та судового розгляду всіх обставин виготовлення ОСОБА_6 листків непрацездатності, а також неправильного зазначення у вироку місцеперебування обвинуваченої ОСОБА_6 09 лютого 2017 року та складання нею листка непрацездатності не за тією адресою, колегія суддів апеляційної інстанції також вважала необґрунтованими, позаяк, зі змісту самого листка непрацездатності серії АДБ №543439 від 09 лютого 2017 року судом апеляційної інстанції вбачалося, що:

- у ньому зазначена саме адреса складання у АДРЕСА_2 ;

- він був безпосередньо підписаний ОСОБА_6 та засвідчений печаткою без жодних зауважень чи застережень щодо місця його складання.

При цьому, колегія суддів АП ВАКС врахувала і те, що місце вчинення злочину при кваліфікації дій за ч. 3 ст. 358 КК не є обов`язковою складовою, яка підлягала б доказуванню.

Також, надаючи оцінку доводам щодо відмови у допиті медичної сестри, яка, за твердженнями ОСОБА_6 , безпосередньо складала листок непрацездатності від 09 лютого 2017 року та звіряла анкетні дані обвинуваченої Особи 1, колегія суддів апеляційної інстанції зауважила, що клопотання про допит даного свідка заявлено не було, як і не було надано даних для можливості його виклику.

Також колегія суддів суду апеляційної інстанції, спростовуючи такий довід апеляційної скарги, взяла до уваги протокол за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року, та зазначила, що:

- коли ОСОБА_6 надавала згоду на підроблення листка непрацездатності, вона повідомила, що зробить це за допомогою інших осіб;

- визначальну дію, яка надала листкам непрацездатності статус офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків, а саме їх підписання та засвідчення особистою печаткою, вчинила саме ОСОБА_6 ;

- за посадовими обов`язками медична сестра не вправі посвідчувати наявність чи відсутність погіршення стану здоров`я пацієнта;

- зміст вказаних протоколів свідчив і про наявність товариських відносин між Особою 1 та ОСОБА_6 , оскільки розмова між учасниками відбувалася в дружній манері.

На підставі зазначеного суд апеляційної інстанції вважав достатнім ступінь деталізації встановлених обставин для кваліфікації дій ОСОБА_6 саме за ч. 3 ст. 358 КК.

Окремо, відхиляючи доводи сторони захисту про недопустимість протоколів за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року та від 05 травня 2017 року, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила про їх непереконливість з огляду на фактичні обставини справи та наявні в матеріалах провадження документи.

Зокрема, оцінюючи твердження сторони захисту щодо неперебування номеру телефону НОМЕР_2 , з яким безпосередньо спілкувалася Особа 1, у користуванні ОСОБА_6 , колегія суддів суду апеляційної інстанції взяла до уваги матеріали кримінального провадження, відповідно до яких ОСОБА_6 неодноразово самостійно зазначала його як власний у численних заявах та клопотаннях, поданих протягом судового розгляду до суду першої інстанції, так і апеляційній скарзі, відповідно до якої, контактним номером телефону ОСОБА_6 зазначено саме цей номер.

Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне окремо зауважити, що при поданні касаційної скарги до Суду засуджена ОСОБА_6 як контактний номер вказала, знову ж таки, мобільний номер НОМЕР_2 , касаційна скарга підписана особисто засудженою, а тому, з огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій в цій частині є необґрунтованими.

Також, колегія суддів АП ВАКС, відповідаючи на доводи апеляційної скарги щодо невідповідності змісту протоколу фактичним обставинам справи, зауважила, що такі були предметом перевірки судом першої інстанції та підтвердила висновок, сформований у вироку, про те, що текст протоколу про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем від 06 березня 2017 року містив очевидну технічну помилку, а саме помилкову (інвертовану) ідентифікацію осіб (переплутані репліки), та вважала такі обставини підтвердженими змістом розмови, зокрема повідомленням про справу з потерпілим та небажання її розглядати, що, вочевидь, могла сказати лише Особа 1.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилась із тим, що аналогічна помилкова ідентифікація міститься в декількох інших частинах протоколу, на що під час розгляду в суді першої інстанції звертала увагу обвинувачена ОСОБА_6 , водночас, зміст цих розмов дозволив дійти висновку, що така помилка стала наслідком повторення однієї тієї самої ж технічної помилки, допущеної особою, яка складала протокол, звернувши увагу на те, що можливість існування певних технічних помилок при складанні протоколів допускав і свідок ОСОБА_8 , допитаний в суді першої інстанції.

На підставі наведеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції підтвердила висновок місцевого суду про те, що вказані технічні помилки мають очевидний характер, не спотворюють змісту протоколів, а тому не перешкоджають об`єктивному встановленню обставин.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у цій частині та вважає за необхідне окремо зауважити таке.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Таким чином, підсумовуючи наведене, у даному випадку колегія суддів зауважує, що суд може визнати дані протоколів за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж недопустимими лише за умови, якщо допущення технічної помилки, яка потягнула за собою зазначення інвертованої ідентифікації осіб, призвело до порушення прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією або Конституцією України.

Водночас, стороною захисту не наведено переконливих аргументів на користь того, які саме конвенційні чи конституційні права і свободи підозрюваної, обвинуваченої або інших осіб були знівельовані, звужені чи обмежені та в чому це виразилося, з огляду на обставини, встановлені судами, та їх висновки щодо відсутності підстав для допущення розумного сумніву щодо належності конкретним особам висловів, зазначених у протоколах за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, з огляду на їх зміст.

Наведене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від31 серпня 2022 року (провадження № 13-3кс22, справа № 756/10060/17).

З урахуванням висновків, викладених у вказаній вищезазначеній постанові, та з огляду на зміст положень, передбачених ст. 87 КПК, аргументи касаційної скарги щодо відсутності доручень слідчого ОСОБА_11 від 22 грудня 2016 року та прокурора САП ОСОБА_12 від 17 лютого 2017 року у матеріалах справи також, на думку колегії суддів, в цілому не спростовують правильність та обґрунтованість судових рішень, оскільки стороною захисту не наведено доводів про те, яким чином зазначені обставини та процедурні недоліки «зруйнували» або звузили вплив на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання, позаяк зазначені документи слугували лише підставою для проведення окремих негласних слідчих дій, при наявності попереднього дозволу суду (ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва), при тому, що органом досудового розслідування були реалізовані повноваження, передбачені КПК.

Також, перевіряючи доводи сторони захисту про відсутність ухвали слідчого судді, на підставі якої проводилося зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з номеру телефона НОМЕР_2 , колегія суддів суду апеляційної інстанції визнала необґрунтованими, з огляду на проведення НСРД на підставі ухвал слідчих суддів Апеляційного суду м. Києва, якими було надано дозвіл на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, які використовувала Особа 1, водночас, під час проведення НСРД були зафіксовані і дані, які свідчили про вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК, з урахуванням чого, вказала, що здійснення додаткового судового контролю і отримання органом досудового розслідування ухвали слідчого судді на здійснення НСРД стосовно всіх номерів, з якими спілкувалася Особа 1, не вимагається.

Стосовно доводів апеляційної скарги про неможливість використання протоколів НСРД, які складені 06 березня 2017 року та 05 травня 2017 року, з огляду на те, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 було зареєстроване Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) у ЄРДР 04 серпня 2017 року, колегія суддів апеляційної інстанції зауважила про їх неспроможність, оскільки:

- зазначені НСРД були проведені у межах кримінального провадження № 4201000000002089 від 11 серпня 2016 року, яке постановою від 07 серпня 2017 року об`єднано з кримінальними провадженнями № 52017000000000533 та № 52017000000000535, у яких здійснювалося досудове розслідування за фактом підробки ОСОБА_6 листків непрацездатності;

- чинний кримінальний процесуальний закон не містить заборони використання доказів у іншому кримінальному провадженні за умови дотримання порядку їх збирання, тим більше ознаки кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_6 , були виявлені саме під час розслідування кримінального провадження № 4201000000002089.

- ст. 257 КПК дійсно містить умову використання отриманої в ході НСРД інформації в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, втім у цьому випадку докази використовувались в одному кримінальному провадженні та стосувались того самого факту.

Верховний Суд погоджується із твердженнями колегії суддів суду апеляційної інстанції та вважає за необхідне зауважити про таке.

Так, за правилами ст. 257 КПК, якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

З наведеного випливає, що необхідність легалізації результатів НСРД у співвідношенні із ст. 257 КПК зумовлюється встановленням обставин нового кримінального правопорушення, які планується використовувати саме в рамках іншого кримінального провадження.

За своєю суттю ст. 257 КПК є релевантною, зокрема, у тих випадках, коли правоохоронним органом було задокументовано інше (нововиявлене) кримінальне правопорушення, вчинене особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, або ж виявлено факт вчинення кримінального правопорушення особою, іншою, ніж та, стосовно якої проводилися НСРД.

Разом із тим, у вимірі встановлених судами обставин кримінального провадження доцільно вказати на те, що зазначені докази здобуті у межах кримінального провадження № 42016000000002089 від 11 серпня 2016 року, яке в подальшому об`єднано із кримінальними провадженнями № 52017000000000533, № 52017000000000535 постановою від 07 серпня 2017 року (за фактом підробки ОСОБА_6 листків непрацездатності) та після об`єднання, досудове розслідування здійснювалось у первинному кримінальному провадженні за № 42016000000002089 від 11 серпня 2016 року, а тому необхідності отримання дозволу слідчого судді на використання доказів у тому кримінальному провадженні, в якому їх було здобуто, не вимагається.

Також колегія суддів суду апеляційної інстанції, визнала необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що протоколи за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року та від 05 травня 2017 року складені неуповноваженою особою, оскільки протоколи за результатами проведених НСРД, які містилися в матеріалах кримінального провадження, складалися старшим оперуповноваженим ГУ БКОЗ СБУ ОСОБА_8 , згідно з текстами самих документів, на підставі відповідних доручень слідчого або прокурора та на підставі ухвал слідчих суддів Апеляційного суду м. Києва щодо надання дозволів на проведення НСРД, а тому, підтвердила наявність таких повноважень.

Що стосується доводів сторони захисту про те, що протоколи за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року та від 05 травня 2017 року передано прокурору пізніше 24 годин після їх складання, у зв`язку з чим вони є недопустимими, колегія суддів апеляційного суду також вважала, що із матеріалів кримінального провадження вбачалося, що прокурор був обізнаний про факт проведення НСРД у даному кримінальному провадженні, про їх результати, а вказане порушення не мало суттєвого впливу на права обвинуваченої, зокрема на її захист, а отже, не містило ознак істотного порушення кримінального процесуального закону.

З наведеним погоджується і Верховний Суд та вважає за необхідне окремо зауважити про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 КПК протоколи про проведення НСРД з додатками не пізніше ніж через 24 години з моменту припинення НСРД передаються прокурору.

Водночас, згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 263/15845/2019, «процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов`язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки. Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Закінчення строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення. Обов`язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків, коли виконання обов`язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження.

Оскільки складення протоколу за результатами проведення НСРД та направлення його прокурору є обов`язком працівника оперативного підрозділу, то пропущення ним строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення. Допущене перевищення визначеного кримінальним процесуальним законом строку, порушує порядок кримінального процесу, невід`ємною складовою якої є встановлені законом строки передачі прокурору протоколу про проведення НСРД. Втім, таке порушення не має істотного впливу на права підозрюваного, зокрема й на захист, і, з огляду на це, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону. Допущене порушення може впливати на оперативність досудового розслідування і своєчасність прийняття рішень прокурором задля його забезпечення у встановлені процесуальні строки».

А тому, порушення строків, встановлених ч. 3 ст. 252 КПК, при складенні протоколів про проведення НСРД, саме по собі ще не може свідчити про необхідність визнання недопустимими результатів цих НСРД, водночас доводи касаційної скарги про використання пропущеного терміну для спотворення змісту таких протоколів колегія суддів суду касаційної інстанції не може прийняти до уваги, оскільки такі обставини не були встановлені у передбаченому законом порядку.

При цьому, щодо доводів сторони захисту про недопустимість додатків до протоколів за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 06 березня 2017 року та від 05 травня 2017 року, у зв`язку із тим, що вони є копіями, а не оригіналами, суд апеляційної інстанції висловився про їх непереконливість, з огляду на приписи кримінального процесуального закону.

Зокрема, відповідно пунктів 1, 3 ч. 2 ст. 99 КПК до документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статі, можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні), складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 99 КПК оригіналом електронного документа є його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід`ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа.

Колегією суддів АП ВАКС взято до уваги, що згідно з матеріалами провадження, виготовлення дисків з НСРД (перенесення файлів на диск) старший оперуповноважений ГУ БКОЗ СБУ ОСОБА_8 не здійснював, диски з відповідними записами він отримав від Департаменту оперативно-технічних заходів СБУ та лише дослідив їх, на підставі чого підведено підсумки про те, що диски були виготовлені спеціалістами Департаменту оперативно-технічних заходів СБУ, тому, з огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в розумінні ч. 4 ст. 99 КПКаудіо-, відеофайли НСРД є оригіналами електронного документу.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та колегія суддів Верховного Суду з ними погоджується, з огляду на положення ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, якою передбачено, що у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа, а також усталеною практикою суду касаційної інстанції, зокрема постановами Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 756/4855/17, провадження № 51-7121 км 18), від 19 травня 2020 року (справа № 490/10025/17, провадження № 51-6116 км 19).

Зіставлення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.

Окремо, оцінюючи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо ознак редагування аудіозаписів, отриманих під час здійснення НСРД та доданих до відповідних протоколів, що випливають з суперечностей у метаданих файлів, зокрема, невідповідності дати зафіксованої розмови та дати редагування файлу, тривалості аудіодоріжок тощо, колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що наведені обставини були предметом дослідження під час судового розгляду та судом першої інстанції у вироку зазначено, що метадані файлів фактично є інформацією про їх загальні характеристики та така інформація вноситься до файлу під час створення, редагування, копіювання та інших маніпуляцій з файлом відповідним програмним забезпеченням чи операційною системою.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважила, що метадані не є достовірним джерелом інформації про історію маніпуляцій з файлом, оскільки такі можуть змінюватися незалежно від його вмісту та з урахуванням відсутності конкретних та аргументованих відомостей з боку сторони захисту, які б свідчили про ознаки фальсифікації записів, спотворення їх змісту чи невідповідність фактичним обставинам, колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилась із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості вказаних доводів.

Верховний Суд погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції та зазначає, що твердження сторони захисту щодо можливого здійснення технічного втручання і редагування аудіозаписів, порушення їх цілісності, мають спиратися на об`єктивні дані безсумнівного сприйняття таких фактів органами слуху та зору, або переконливо підтверджуватися іншими доказами у справі, або обґрунтовуватися відповідними технічними висновками спеціалістів на засадах змагальності в кримінальному процесі.

При цьому, Суд вважає за необхідне роз`яснити стороні захисту, що при наявності обґрунтованих даних про підробку файлів вона не позбавлена можливості звернутися до правоохоронних органів у порядку ст. 214 КПК.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним КПК не передбачено засвідчення електронним підписом доказів, добутих у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.

Крім того, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала також необґрунтованими висловлені в апеляційних скаргах твердження сторони захисту щодо відсутності повноважень НАБУ на проведення досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК, з огляду на те, що таке не є корупційним, а тому не відноситься до їх підслідності.

Зокрема, колегія суддів апеляційного суду, спираючись на приписи ч. 10 ст. 216 КПК, встановила, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 4201000000002089 від 11 серпня 2016 року детективами НАБУ були встановлені інші кримінальні правопорушення, вчинені особою, щодо якої здійснювалося досудове розслідування, та іншою особою, зокрема відомості про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК, були внесені до ЄРДР 04 серпня 2017 року за № 52017000000000533 та № 52017000000000535, а в подальшому постановою від 07 серпня 2017 року об`єднані з кримінальним провадженням № 4201000000002089, та в решті решт, постановою прокурора від 07 серпня 2017 року визначено підслідність об`єднаного кримінального провадження за НАБУ.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції також оцінила доводи сторони захисту щодо здійснення досудового розслідування на початкових етапах слідчими СБУ, а не НАБУ, та зауважила наступне.

Як визначено ч. 5 ст. 216 КПК, детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених, у тому числі, ст. 368, 369-2 КК, якщо кримінальне правопорушення вчинено суддею (абзац 5 п.1 ч. 5 ст. 216 КПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. За правилами ч. 1 ст. 214 КПК слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

На підставі викладених приписів кримінального процесуального закону колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що на початкових етапах досудового розслідування відомості про подію злочину є фрагментарними, та іноді унеможливлюють одразу встановити належний орган досудового розслідування з огляду на недостатність необхідних фактичних даних.

При цьому, відповідно до положень ч. 1 ст. 218 КПК, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, як зазначено у ч. 2 ст. 218 КПК, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Проаналізувавши вказані положення законодавства, колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважила, що зазначена норма спрямована, насамперед, на уникнення ситуації, коли несвоєчасне проведення слідчим відповідних процесуальних дій може призводити до безповоротної втрати важливих доказів, а відтак - неможливості забезпечення виконання основних завдань кримінального провадження.

Разом з тим, взявши до уваги положення ч. 2 ст. 218 КПК у редакції, яка діяла у період з 11 серпня 2016 року (внесення відомостей до ЄРДР) до 30 грудня 2016 року (визначення підслідності за НАБУ), колегія суддів апеляційного суду зауважила про те, що у таких не містилося посилання на час, у межах якого прокурор мав визначити підслідність за іншим органом досудового розслідування, окремо вказавши, що встановлення часового терміну, протягом якого прокурор повинен визначити підслідність, було закріплено лише на підставі Закону України №1888-IX від 17 листопада 2021 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо запровадження діяльності Бюро економічної безпеки України та пов`язаного з цим удосконалення роботи деяких державних правоохоронних органів», який набрав чинності 25 листопада 2021 року.

На підставі досліджених обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що вимоги кримінального процесуального закону на час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000002089 від 11 серпня 2016 року не передбачали граничні строки виконання прокурором обов`язку визначення підслідності у випадку, коли досудове розслідування здійснюється органом, якому воно не підслідне, у зв`язку з чим зауважила про відсутність підстав стверджувати, що за відсутності постанови про визначення підслідності кримінального провадження за НАБУ досудове розслідування кримінального провадження слідчими СБУ з часу встановлення можливої причетності судді до вчинення корупційного кримінального правопорушення проведено без відповідних повноважень (Постанова Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №303/1425/18).

Крім того, оцінюючи доводи сторони захисту про неврахування картки медичного хворого Особа 1 та наявність у неї хронічних захворювань, колегія суду апеляційної інстанції вказала, що наявність або відсутність хронічних захворювань не впливає на правдивість або неправдивість листків непрацездатності, складених ОСОБА_6 , з огляду на зміст телефонних розмов, зафіксованих у протоколах за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, який свідчив, що стан здоров`я Особи 1 не був визначальним при видачі вказаних листків непрацездатності, навпаки, ОСОБА_6 була обізнана з тим, що складає ці листки непрацездатності у зв`язку з особистими обставинами Особи 1, а не з її скаргами на проблеми зі здоров`ям.

При цьому, колегія суддів послалася на п. 1.7. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом МОЗ № 455 у редакції, чинній на час видачі листків непрацездатності, згідно з яким, видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає за необхідне зауважити, що наявність або відсутність хронічних захворювань Особи 1 не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, оскільки жодним чином не стосувалися обставин інкримінованого правопорушення, а тому, відповідно, і не могли братися судами попередніх інстанцій до уваги при оцінці вмотивованості пред`явленого обвинувачення, при цьому, як вірно зазначено АП ВАКС, з урахуванням дослідженого змісту розмов, задокументованих у протоколах за результатами зняття інформації, питання незадовільного стану здоров`я, який би зумовив волевиявлення Особи 1 оформити лікарняний, взагалі не поставало, натомість, із такого змісту розмови судами чітко встановлена мета останньої - ухилення від виконання службових обов`язків, що чітко усвідомлювалося і ОСОБА_6 , з огляду на відсутність уточнюючих запитань з приводу стану здоров`я Особи 1 та покірну згоду на виконання прохання, зумовленого особистими обставинами.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду визнала необґрунтованими й доводи сторони захисту про те, що видання листка непрацездатності хворій особі без особистого огляду є порушенням норм Наказу МОЗ № 455 та складом лише дисциплінарного правопорушення, зауваживши про таке.

Зокрема, у п. 8.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ № 455 від 13 листопада 2001 року, зазначено, що за порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, лікарі несуть відповідальність згідно з законодавством України, наголосивши, що вказаний пункт інструкції залишається незмінним.

Надалі, проаналізувавши об`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК, та примітку до вказаної статті із визначенням «офіційного документа», та з урахуванням визначення «листка непрацездатності» у п. 1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що листок непрацездатності відповідає визначенню офіційного документа та має ознаки, передбачені диспозицією ч. 2 ст. 358 КК, зокрема, посвідчує певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків, та підсумувала, що відповідальність за складання неправдивого листка непрацездатності передбачена ст. 358 КК.

При цьому, доводи касаційної скарги про недоведення обставин, інкримінованих ОСОБА_6 та неправомірне іменування листка непрацездатності «підробленим», колегія суддів вважає такими, що на увагу не заслуговують, оскільки саме зі змісту обвинувачення вбачається, що ОСОБА_6 інкриміновано внесення завідомо неправдивих відомостей у офіційний документ, та з урахуванням того, що підроблення документу може полягати у внесенні у справжній з точки зору форми документ неправдивих відомостей, наприклад бездоганно оформлений листок тимчасової непрацездатності, виданий за відсутності для цього підстав, дії, що інкриміновані ОСОБА_6 стороною обвинувачення, у повній мірі охоплюються диспозицією ч. 3 ст. 358 КК.

Таким чином, колегією суддів апеляційної інстанції після проведення детального аналізу диспозиції ст. 358 КК встановлено безпосередній факт підроблення лікарняного листа із посиланням на відповідні докази, що його підтверджують. За таких обставин доводи, висловлені у касаційній скарзі про зміну тексту обвинувального акту, є необґрунтованими, оскільки з огляду на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 358 КК як складання і видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, завідомо підроблених офіційних документів - листків непрацездатності серії АДБ № 543439 від 09 лютого 2017 року та серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2017 року, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення та надають певні права чи звільняють від обов`язків, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб.

До того ж, аналізуючи доводи сторони захисту про незаконність складу суду, зокрема у зв`язку з тим, що: ОСОБА_6 не є суб`єктом, підсудним ВАКС; ст. 358 КК не є корупційним кримінальним правопорушенням; її не звинувачують у пособництві в одержанні суддею Особа 1 неправомірної вигоди, колегія суддів визнала непереконливими та вказала, що:

- АП ВАКС було розглянуто клопотання ОСОБА_6 про визначення підсудності кримінального провадження № 42016000000002089 від 11 серпня 2016 року та за результатами вказаного розгляду ухвалою від 27 лютого 2020 року підсудність даного кримінального провадження було визначено за ВАКС;

- з урахуванням абзацу 3 п. 20-2Розділу ХІ «Перехідних положень» КПК та того, що у вказаному кримінальному провадженні, окрім ОСОБА_6 , обвинуваченою є і Особа 1, яка на час вчинення корупційних кримінальних правопорушень обіймала посаду судді,

на підставі чого дійшла висновку, що кримінальне провадження № 42016000000002089 надійшло до ВАКС з дотриманням порядку передачі справ до ВАКС та є підсудним саме вказаному суду.

Також, щодо доводів сторони захисту щодо незаконності складу суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що суддя ОСОБА_9 та її родина, зокрема батьки, мають по сусідству з обвинуваченою ОСОБА_6 будинок та земельну ділянку, а тому мають спільні інтереси у побутових питаннях (спільний газогін, електроживлення, сміттєвий бак, спільне обслуговування із вивозу побутового сміття та інше), колегія суддів суду апеляційної інстанції зважила на те, що:

- обставини щодо упередженості судді ОСОБА_9 під час розгляду справи в суді першої інстанції ні обвинуваченою, ні її захисниками не заявлялися;

- жодних конкретних обставин, які б свідчили про упередженість судді ОСОБА_9 та могли б бути підставою для її усунення від розгляду справи, стороною захисту не було наведено та не встановлено таких обставин і колегією суддів апеляційного суду.

З урахуванням викладеного та того, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, будь-яких порушень чи зловживань щодо обвинуваченої ОСОБА_6 з боку суддів ВАКС під час апеляційної процедури встановлено не було, колегія суддів вказаного суду визнала такі доводи необґрунтованими.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із обґрунтуваннями відхилення доводів апеляційної скарги в цій частині (які по суті є аналогічними доводам касаційної скарги).

При цьому, що стосується доводів касаційної скарги щодо наявності, на думку сторони захисту, підстав для відводу судді ОСОБА_9 та наявності підстав для самовідводусудді ОСОБА_4 , колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що вирішення питання щодо відводу/самовідводу здійснюється в порядку, передбаченому статтями 344, 75-81 КПК, проте, зі змісту касаційної скарги не вбачається, що ОСОБА_6 скористалась своїм правом заявлення відводу, з зазначених нею підстав, в порядку, передбаченому КПК, саме на тій стадії кримінального провадження, на якій передбачено вирішення цього питання.

У зв'язку з чим відсутні процесуальні підстави для перевірки доводів касаційної скарги в цій частині саме на стадії касаційного провадження.

Щодо доводу касаційної скарги про упередженість судді апеляційного суду ОСОБА_4 , у зв`язку із тим, що нею раніше розглядалися позови за підписом засудженої, та неподання заяви про самовідвід з огляду на вказані обставини, Суд зазначає, що у разі сумнівів щодо неупередженості судді учасник провадження має можливість реалізувати право на подання заяви про відвід, який вирішується у порядку ст. 81 КПК. Натомість, рекомендація судді - члену колегії щодо самовідводу не є реалізацією такого права та не може бути підставою для визнання порушень з боку такої судді, як і не може слугувати мотивом визнання упередженості в діях конкретної судді лише сам факт попереднього розгляду позовних заяв на посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підписом засудженої, оскільки здійснення таких функцій входить до безпосередніх обов`язків судді, а тому зазначені доводи колегія суддів вважає непереконливими.

Крім того, щодо тверджень засудженої, висловлених у касаційній скарзі, про неповноважний склад суду у суді апеляційної інстанції та необхідність розгляду апеляційної скарги на вирок у суді Дніпропетровської області, колегія суддів зауважує, що вирок щодо ОСОБА_6 ухвалено ВАКС, та з урахуванням п. 20 ч. 1 ст. 3 КПК, згідно з яким, суд апеляційної інстанції - відповідний апеляційний суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення, а також АП ВАКС - стосовно судових рішень ВАКС, ухвалених як судом першої інстанції, а також стосовно судових рішень інших судів першої інстанції, ухвалених до початку роботи ВАКС в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності ВАКС, відтак, відповідні повноваження на перегляд вказаного кримінального провадження в порядку апеляційної процедури мала виключно АП ВАКС, а тому доводи касаційної скарги в цій частині на увагу не заслуговують.

З урахуванням наведених вище обставин, інші доводи касаційної скарги в цілому не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість судових рішень судів попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене вище,колегія суддів Верховного Суду зауважує, що суд апеляційної інстанції в цілому належним чином вмотивував свої висновки щодо відхилення доводів сторони захисту,рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на сукупності зібраних та всебічно оцінених доказах, тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення при розгляді даного кримінального провадження, Судом не встановлено, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги з доповненнями засудженої та доводи касаційної скарги її захисника про допущені судом апеляційної інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та залишення без уваги доводів сторони захисту є необґрунтованими, оскільки оцінка таким доводам дана колегією суддів суду апеляційної інстанції у повній мірі та належним чином, з такою погоджується і Верховний Суд.

Таким чином, в касаційній скарзі з доповненнями засудженої та касаційній скарзі її захисника не наведено доводів про допущення судами таких істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення,або свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності її винуватості у вчиненні інкримінованого їй правопорушення та правильність кваліфікації її дій.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційних скаргах.

Відповідно до ст. 436 КПК суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК, для його скасування або зміни.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненнями засудженої ОСОБА_6 та касаційну скаргу її захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 01 березня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 червня 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3