Рішення

від 05.08.2024 по справі 922/602/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2024м. ХарківСправа № 922/602/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатої В.В.

при секретарі судового засідання Шакуровій І.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Чугуївської окружної прокуратури Харківської області (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Харківська, 98) в інтересах держави, в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області (вул. Незалежності, буд.48, смт Печеніги, Чугуївський р-н Харківська обл., 62801) до 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) , 2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) , 3.Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича ( АДРЕСА_3 ) про витребування земельних ділянок за участю представників:

прокуратури - Кадацька Д.М.;

позивача - не з`явився;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - не з`явився;

відповідача 3- не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича, в якому просить:

- Витребувати у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 7,2251 га, з кадастровим номером 6324655100:01:004:0146, яка розташована на території Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, на користь Печенізької територіальної громади в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04396992);

- Витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) та Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 7,2251 га, з кадастровим номером 6324655100:01:004:0144, яка розташована на території Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, на користь Печенізької територіальної громади в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04396992);

- Стягнути з відповідачів судовий збір за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, розрахунковий рахунок IBAN: UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800.

Разом з позовною заявою Чугуївською окружною прокуратурою Харківської області подано заяву про забезпечення позову.

Згідно з вимогами частини 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

На виконання вищевказаних вимог процесуального закону, Господарським судом 28.02.2024 через систему Електронний суд сформовано запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На запит отримано відповідь № 468935, в якій зазначено, що місцем реєстрації відповідача -1 ( ОСОБА_1 ) є: АДРЕСА_4 . Згідно відповіді № 468916, відомості щодо відповідача -2 ( ОСОБА_2 ) в Єдиному державному демографічному реєстрі виявились відсутніми.

28.02.2024 суд звернувся із запитом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо отримання актуальної інформації стосовно місця реєстрації відповідача-2 ( ОСОБА_2 ).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.02.2024 заяву Чугуївської окружної прокуратури Харківської області про забезпечення позову задоволено.

11.03.2024 від Департаменту реєстрації Харківської міської ради до суду надійшла відповідь на запит за вх. № 6656 з відмовою у наданні інформації.

12.03.2024 суд повторно звернувся із запитом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо отримання актуальної інформації стосовно місця реєстрації відповідача-2 ( ОСОБА_2 ).

19.03.2024 від Департаменту реєстрації Харківської міської ради до суду надійшла відповідь на запит за вх. № 7474 разом з інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади міста Харкова, в якій містяться відомості щодо відсутності інформації стосовно місця реєстрації ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 позовну заяву Чугуївської окружної прокуратури Харківської області (вх. № 602/24)- залишено без руху. Встановлено прокуратурі на усунення недоліків позовної заяви десятиденний строк з дня вручення ухвали шляхом подання до суду уточненої (належним чином сформованої) позовної заяви та з уточненням інформації щодо учасників судового процесу.

26.03.2024 від Департаменту реєстрації Харківської міської ради до суду надійшла відповідь на запит за вх. № 8081 разом з інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади міста Харкова, в якій містяться відомості щодо відсутності інформації стосовно місця реєстрації ОСОБА_2 .

27.03.2024 Чугуївською окружною прокуратурою Харківської області через систему Електронний суд подано заяву про усунення недоліків за вх. № 8216 разом з належним чином сформованою позовною заявою.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/602/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання. Крім того, постановлено здійснити повідомлення відповідача-2 про розгляд справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.04.2024 виправлено описку в ухвалі Господарського суду Харківської області від 29.03.2024 по справі №922/602/24, вказавши вірні дату та час проведення підготовчого засідання - "22" квітня 2024 р. о 12:00 год.

В судовому засіданні 22.04.2024 на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.05.2024 об 11:00 год.

24.04.2024 через систему Електронний суд позивачем подано заяву про розгляд справи без участі представника за вх. № 10918.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.05.2024 знято з розгляду справу № 922/602/24, призначену до розгляду у судовому засіданні на "13" травня 2024 р. о 11:00 год. Призначено розгляд справи № 922/602/24 у судовому засіданні на "27" травня 2024 р. о 11:00 год.

13.05.2024 від відповідача -2 надійшла заява за вх. № 12442 про перенесення розгляду справи.

09.05.2024 Чугуївською окружною прокуратурою Харківської області через систему Електронний суд подано клопотання про повернення судового збору за вх. № 12222.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.05.2024 клопотання Чугуївської окружної прокуратури Харківської області (вх. № 12222 від 09.05.2024) про повернення надмірно сплаченого судового збору задоволено частково. Постановлено повернути Харківській обласній прокуратурі з Державного бюджету 9 167,95 грн. судового збору, надмірно сплаченого при поданні позову платіжною інструкцією № 170 від 05.02.2024, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.05.2024 знято з розгляду справу № 922/602/24, призначену до розгляду у судовому засіданні на 27 травня 2024 р. о 11:00 год. Призначено розгляд справи № 922/602/24 у судовому засіданні на "03" червня 2024 р. о 11:45 год.

В судовому засіданні 03.06.2024 на підставі ч.3 ст. 177 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та на підставі п.3 ч.2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 17.06.2024 об 11:35 год.

В судовому засіданні 17.06.2024 на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 24.06.2024р. о 13:15 год.

В судовому засіданні 24.06.2024 на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.06.2024р.о 12:45 год.

24.06.2024 відповідачем до суду відзив на позов за вх. № 16350, який долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 27.06.2024 постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 24.07.2024 о 12:15 год.

23.07.2024 представником відповідача-2 до суду подано клопотання за вх. № 18587 про перенесення розгляду справи.

У зв`язку обстрілами міста Харкова 24.07.2024, через реальну загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, працівників апарату суду та суддів, керуючись ст. 3 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішенням Ради суддів України № 23 від 05.08.2022, враховуючи положення Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами), з огляду на встановлення у Господарському суді Харківської області особливого режиму роботи і запровадженням відповідних організаційних заходів, ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 знято з розгляду справу № 922/602/24, призначену до розгляду у судовому засіданні на «24» липня 2024 р. о 12:15 год. Призначено розгляд справи № 922/602/24 у судовому засіданні на "05" серпня 2024 р. о 12:10 год.

В судовому засіданні 05.08.22024 присутній представник прокуратури підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Інші учасники справи своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Разом з цим, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Водночас, суд звертає увагу на те, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а брати участь у судових засіданнях є правом учасників справи, що встановлено ст. 42 ГПК України. Окрім того, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24.11.2020 задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 19.02.2020 у справі № 633/162/19 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , в порушення ст. 134 ЗК України та ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство», скористалася правом на отримання земельної ділянки площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146, у пільговому порядку, з метою уникнення участі у земельних торгах, тому у ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було правових підстав для передачі у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Рішення суду першої інстанції скасовано, позов прокурора задоволено частково, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04.05.2016 № 3604-СГ, скасовано запис про право власності № 14796448, вчинений на підставі рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29884938 від 03.06.2016, та зобов`язано ОСОБА_2 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146.

Разом з тим, постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2021 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 19.02.2020 у справі № 633/163/19 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Так, на підставі наказу № 3618-СГ від 04.05.2016 державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряном Г.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29882753 від 03.06.2016, на підставі якого внесені відомості в Державний реєстр прав на нерухоме майно про право приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6324655100:01:004:0144, площею 7,2251 га.

Засновниками ФГ «Олта-А» 17.01.2017 прийнято рішення про ліквідацію фермерського господарства у зв`язку з неефективністю господарської діяльності та недоцільністю подальшого провадження підприємницької діяльності. До теперішнього часу ФГ «Олта-А» перебуває в процесі припинення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не мав на меті створення та ведення фермерського господарства та в порушення ст. 134 ЗК України та ст. ст. 7, 13 ЗУ «Про фермерське господарство» скористався правом на отримання земельної ділянки у пільговому порядку, з метою уникнення участі у земельних торгах, тому у ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було правових підстав для передачі у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 05.05.2017 передав спірну земельну ділянку в користування ФОП Бочарову С.Ю. на підставі договору оренди, а вже після ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі поміняв її з ОСОБА_2 за договором міни від 03.11.2020.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2021 рішення суду першої інстанції змінено, позов прокурора задоволено частково, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04.05.2016 № 3618-СГ, в решті позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції обґрунтував це тим, що на час розгляду справи земельна ділянки з кадастровим номером 6324655100:01:004:0144, площею 7,2251 га, вибула з власності ОСОБА_1 , і з 03.11.2020 її власником є ОСОБА_2 , а тому покладення на відповідача ОСОБА_1 обов`язку повернути вказану земельну ділянку, не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Таким чином, вказаними рішеннями суду скасовані розпорядчі документи, що стали підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146, за ОСОБА_2 та земельну ділянку площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0144, за ОСОБА_1 .

Прокуратура в позові вказує, що на даний час рішення Харківського апеляційного суду від 24.11.2020 у справі № 633/162/19, щодо зобов`язання ОСОБА_2 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146 виконати неможливо, оскільки вказана земельна ділянка на праві власності належить ОСОБА_1 .

Так, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 03.11.2020 укладено договір міни, який став підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку 6324655100:01:004:0144, площею 7,2251 га за ОСОБА_2 , про що приватним нотаріусом Печенізького районного нотаріального округу Харківської області Кормілець М.П. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54926215 від 03.11.2020, номер запису про право власності 38984373, а право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324655100:01:004:0146, площею 7,2251 га, перейшло до ОСОБА_1 , про що приватним нотаріусом Печенізького районного нотаріального округу Харківської області Кормілець М.П. внесено відомості до Державного реєстру речових прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54927032 від 03.11.2020, номер запису про право власності 38985085.

Крім того, згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відповідачами спірні земельні ділянки передано в оренду третій особі - ФОП Бочарову Сергію Юрійовичу.

Так, між ОСОБА_2 та ФОП Бочаровим С.Ю. 05.05.2017 укладено договір оренди землі № 7, згідно якого в оренду передається земельна ділянка площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146, для ведення фермерського господарства, строком на 10 років. Номер запису про інше речове право 2356613.

Між ОСОБА_1 та ФОП Бочаровим С.Ю. укладено договір оренди землі № 1, згідно якого в оренду передається земельна ділянка площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0144, для ведення фермерського господарства, строком на 10 років. Номер запису про інше речове право 23457369.

В той же час, прокуратура вважає, що оскільки розпорядчі документи ГУ Держгеокадастру у Харківській області, що стали підставою для отримання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146 та ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0144 скасовані, вказані земельні ділянки повинні бути повернені законному власнику.

На підставі вказаного, Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича, в якому просить: витребувати у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 7,2251 га, з кадастровим номером 6324655100:01:004:0146, яка розташована на території Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, на користь Печенізької територіальної громади в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04396992); витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) та Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 7,2251 га, з кадастровим номером 6324655100:01:004:0144, яка розташована на території Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, на користь Печенізької територіальної громади в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04396992).

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокурором у даній справі, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 ст. 23 Закону передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.041999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Так, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Тобто, прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду. Вказана позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2020 за №912/2385/18.

Слід зазначити, що, пред`являючи позов у вказаній справі, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірної землі. Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у володіння та розпорядження держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Спірні земельні ділянки знаходяться на території Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області та відповідно до вимог чинного законодавства право розпорядження ними перейшло до Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області.

ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 18 вказаного закону передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища виконавчих органів селищних рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Таким чином, повноваження щодо звернення до суду з вимогами про витребування земельних ділянок, у відповідності до вимог ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IХ від 28.04.2021 на даний має Печенізька селищна рада Чугуївського району Харківської області.

Окружною прокуратурою, в порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», з метою встановлення підстав для представництва, направлено до Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області лист № 63-351вих-24/63-352вих-24 від 18.01.2024, в якому повідомлено про виявлені порушення та про намір здійснення захисту інтересів держави у судовому порядку, у разі встановлення факту бездіяльності.

Згідно листа Печенізької селищної ради № 09-11/44 від 07.02.2024 встановлено, що орган місцевого самоврядування не заперечує проти вжиття заходів представницького характеру окружною прокуратурою.

Таким чином, органи, які повинні здійснювати захист інтересів держави у даному випадку, таких заходів не вживають, що є підставою для звернення до суду Чугуївською окружною прокуратурою Харківської області.

На виконання вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» окружною прокуратурою 22.02.2024 направлено повідомлення № 63-1101ВИХ-24 до Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області про вжиття заходів представницького характеру.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прокуратурою підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Щодо підсудності спору господарському суду, суд звертає увагу на наступне.

Керівник Чугуївської окружної прокуратури Харківської області 15.06.2021 звернувся до Печенізького районного суду Харківської області з позовною заявою в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області до ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ФОП Бочарова про визнання недійсним договору міни, договорів оренди та повернення земельних ділянок власнику (справа № 633/149/21).

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 30.06.2023 у справі № 633/149/21 закрито провадження по цивільній справі за позовом керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області до ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 , ФОП Бочарова про визнання недійсним договору міни, договорів оренди та повернення земельних ділянок власнику на підставі ст.255 ЦПК України та зазначено наступне.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. 3) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» - фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку правна майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики щодо категорії судових спорів, пов`язаних із землями фермерських господарств Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05.10.2022 по справі №922/1830/19 зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Таким чином, вирішальним при розмежуванні юрисдикції спорів вказаної категорії є цільове призначення земельної ділянки.

Відповідно до інформації, яка міститься в реєстрі речових прав на нерухоме майно спірні земельні ділянки кадастровий номер 6324655100:01:004:0144 та кадастровий номер 6324655100:01:004:0146 є землями сільськогосподарського призначення за видом цільового призначення для ведення фермерського господарства.

Таким чином незалежно від того чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство спори, пов`язані із спорами щодо користування землями фермерського господарства мають розглядатися господарськими судами.

З огляду на встановлені обставини та правовий висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 по справі №922/1830/19, даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

За ст. 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Таким чином, справа підсудна Господарському суду Харківської області.

Разом з цим, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Пунктом 7 ст. 92 Конституції України визначено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Пунктом «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Спірні земельні ділянки розташовані на території Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, а отже, належать до комунальної власності Печенізької селищної територіальної громади в силу норм Закону (ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України) через її територіальне розташування в межах цього населеного пункту, а тому право власності на земельну ділянку, а відповідно і право розпорядження нею, у тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу її у власність або користування, відповідно до ст. ст. 12, 122 Земельного кодексу України належить саме Печенізькій селищній раді Чугуївського району Харківської області як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені відповідної територіальної громади.

За змістом ст. ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду), отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку та державну реєстрацію відповідного права.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що Постановою Харківського апеляційного суду від 24.11.2020 задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 19.02.2020 у справі № 633/162/19 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , в порушення ст. 134 ЗК України та ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство», скористалася правом на отримання земельної ділянки площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146, у пільговому порядку, з метою уникнення участі у земельних торгах, тому у ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було правових підстав для передачі у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Рішення суду першої інстанції скасовано, позов прокурора задоволено частково, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04.05.2016 № 3604-СГ, скасовано запис про право власності № 14796448, вчинений на підставі рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29884938 від 03.06.2016, та зобов`язано ОСОБА_2 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146.

Разом з тим, постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2021 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 19.02.2020 у справі № 633/163/19 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не мав на меті створення та ведення фермерського господарства та в порушення ст. 134 ЗК України та ст. ст. 7, 13 ЗУ «Про фермерське господарство» скористався правом на отримання земельної ділянки у пільговому порядку, з метою уникнення участі у земельних торгах, тому у ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було правових підстав для передачі у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Рішення суду першої інстанції змінено, позов прокурора задоволено частково, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04.05.2016 № 3618-СГ, в решті позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції обґрунтував це тим, що на час розгляду справи земельна ділянки з кадастровим номером 6324655100:01:004:0144, площею 7,2251 га, вибула з власності ОСОБА_1 , і з 03.11.2020 її власником є ОСОБА_2 , а тому покладення на відповідача ОСОБА_1 обов`язку повернути вказану земельну ділянку, не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Таким чином, вищевказаними рішеннями суду розпорядчі документи ГУ Держгеокадастру у Харківській області, що стали підставою для отримання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146 та ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0144 скасовані.

За приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, як то передбачено нормами ст. 319 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

За п. 3 частини 1 ст. 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Оскільки, добросовісне набуття у розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника Печенізької селищної територіальної громади незаконно поза її волею, оскільки розпорядчі документи ГУ Держгеокадастру у Харківській області, що стали підставою для отримання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146 та ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0144 прийняті у порушення вимог закону та скасовані у судовому порядку (а отже всупереч волі громади) та у подальшому рада будь-яких рішень щодо відведення ділянок не приймала.

Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення територіальній громаді земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, на даний час встановлені правові підстави для витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 6324655100:01:004:0144, 6324655100:01:004:0146 у комунальну власність Печенізької селищної територіальної громади.

27.05.2021 набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX, яким Х розділ Перехідних положень ЗК України доповнено п. 24 наступного змісту - з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права розпоряджатися ними.

Таким чином, земельні ділянки кадастровими номерами 6324655100:01:004:0144, 6324655100:01:004:0146 підлягають поверненню шляхом їх витребування у комунальну власність в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області.

Втім, згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відповідачами спірні земельні ділянки передано в оренду третій особі - ФОП Бочарову Сергію Юрійовичу.

Так, між ОСОБА_2 та ФОП Бочаровим С.Ю. 05.05.2017 укладено договір оренди землі № 7, згідно якого в оренду передається земельна ділянка площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0146, для ведення фермерського господарства, строком на 10 років. Номер запису про інше речове право 2356613.

Між ОСОБА_1 та ФОП Бочаровим С.Ю. 05.05.2017 укладено договір оренди землі № 1, згідно якого в оренду передається земельна ділянка площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0144, для ведення фермерського господарства, строком на 10 років. Номер запису про інше речове право 23457369.

Крім того, 03.11.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір міни земельних ділянок.

Однак, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

За приписами ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, положеннями вказаної норми визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності Українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Враховуючи викладені обставини, суд зазначає, що правочини вчинені щодо спірних земельних ділянок є нікчемними, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння комунальною земельною ділянкою.

Щодо співмірності заходів направлених на витребування земельних ділянок, суд зазначає наступне.

В розумінні змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею;17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям; ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13,14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретний державний орган правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє цей статус землі, відповідно державної чи комунальної власності.

В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом. Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання; або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення етапі 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011, «Кривенький проти України» від 16.02.2017).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27.11.2007 у справі «Гамер проти Бельгії» (заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).

Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель рекреаційного призначення.

У постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршені екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої стані 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Отже, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також враховуючи факт незаконної передачі спірних земельних ділянок у власність відповідачів, суд приходить до висновку, що вимоги прокуратури про витребування у відповідачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6324655100:01:004:0146 та з кадастровим номером 6324655100:01:004:0144 на користь Печенізької територіальної громади в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області є законними та обґрунтованими.

Щодо дотримання строків повної давності, суд звертає увагу на наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Згаданий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (п. 5).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц викладено висновок, що зі змісту ст. 261 Цивільного кодексу України вбачається, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи підписання договору, а з часом, коли особі, право якої порушено, або прокурору стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Зважаючи на те, що факт незаконної передачі спірних земельних ділянок у власність відповідачів був встановлений постановою Харківського апеляційного суду від 24.11.2020 у справі № 633/162/19 та постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2021 у справі № 633/163/19, а також зважаючи, що право власності на спірні земельні ділянки за відповідачами було зареєстровано 03.11.2020, саме з цього часу прокурор довідався про порушення права територіальної громади Печенізької селищної ради.

З урахуванням загального строку позовної давності, вказаний строк мав спливати 03.11.2023.

Однак, слід зазначити, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423, від 25.04.2023 № 383 карантин продовжувався на усій території України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено.

Таким чином, карантин в Україні було встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023, а тому перебіг позовної давності з 12.03.2020 продовжився на строк дії карантину.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.

Таким чином, воєнний стан в Україні триває з 24.02.2022 і до теперішнього часу, а тому перебіг позовної давності продовжується. А отже, прокуратурою не пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 7,2251 га, з кадастровим номером 6324655100:01:004:0146, яка розташована на території Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, на користь Печенізької територіальної громади в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04396992);

Витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) та Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 7,2251 га, з кадастровим номером 6324655100:01:004:0144, яка розташована на території Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, на користь Печенізької територіальної громади в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04396992);

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, розрахунковий рахунок IBAN: UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 223,93 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, розрахунковий рахунок IBAN: UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 223,93 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бочарова Сергія Юрійовича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, розрахунковий рахунок IBAN: UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 223,93 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Прокуратура: Чугуївська окружна прокуратура Харківської області (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Харківська, 98).

Позивач: Печенізька селищна рада Чугуївського району Харківської області (вул. Незалежності, буд.48, смт Печеніги, Чугуївський р-н Харківська обл., 62801, код ЄДРПОУ 04396992).

Відповідач 1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 2: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач 3: Фізична особа-підприємець Бочаров Сергій Юрійович ( АДРЕСА_3 ).

Повне рішення складено "15" серпня 2024 р.

СуддяВ.В. Усата

справа № 922/602/24