Постанова

від 16.08.2024 по справі 380/21857/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21857/23 пров. № А/857/5282/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Онишкевич Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Морська Г.М.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові 12 лютого 2024 року у справі № 380/21857/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАРТ ГРУП» до Головного управління ДПС у Львівській області ДПС України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

18.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИЗАРТ ГРУП» (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, ДПС України, просило визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 23.05.2023 №8859932/38665505; зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт Груп» №18 від 07.10.2022 датою її первинного подання платником податків на реєстрацію.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Львівській області з питань реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних від 23.05.2023 №8859932/38665505. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №18 від 07.10.2022, складену Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИЗАРТ ГРУП» датою її подання на державну реєстрацію.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАРТ ГРУП» судовий збір у сумі 1342 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИЗАРТ ГРУП» судовий збір у сумі 1342 грн.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт Груп» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з Державної податкової служби України та з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань установ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАРТ ГРУП» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі по 1000 грн. 00 коп.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції вказав, що з урахуванням правових висновків Верховного Суду, сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідачів, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що справа відноситься до категорії справ незначної складності. Скаржник зазначає, що судова практика та законодавство щодо предмету спору у цих справах не змінюється. Скаржник зазначає, що у позивач належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, а тому на думку скаржника, відсутні підстави для такої компенсації.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Так, як це зазначив суд першої інстанції, 06.02.2024 через підсистему електронний суд адвокатом Вівчарським Володимиром Петровичем подана до суду заява про ухвалення додаткового рішення, у якій представник просив стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт Груп» витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Як це зазначив суд першої інстанції, у позовній заяві представник позивача вказав, що остаточний розрахунок витрат на правничу допомогу буде наданий після ухвалення рішення суду та просив питання про розподіл судових витрат вирішити шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Рішення суду по справі ухвалено 31.01.2024 та надіслано до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт Груп» 02.02.2024. До суду із заявою про розподіл судових витрат представник позивача звернувся 06.02.2024, тобто в межах п`ятиденного строку передбаченого ч.7 ст.139 КАС України.

До заяви долучено копії: Ордеру про надання правничої допомоги від 15.09.2023 Серії ВС № 1229142; Договору про надання правничої допомоги №11/09-23 від 11.09.2023; Акта приймання наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги №11/09-23 від 05.02.2024; Детального опису наданих послуг від 05.02.2024.

Вважаючи, що розмір заявлених до розподілу судових витрат на правничу допомогу є завищеним та не відповідає критеріям реальності та розумності, суд першої інстанції задовольнив заяву частково.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Як це встановлено судом першої інстанції, на підтвердження розміру та реальності понесення позивачем витрат на правничу допомогу, адвокат подав до суду Договір про надання правової допомоги №11/09-23 від 11.09.2023, Акт №1 приймання наданих послуг від 05.02.2024 та Детальний опис наданих послуг від 05.02.2024.

Зі змісту Договору про надання правничої допомоги №11/09-23 від 11.09.2023 вбачається, що предметом такого є те, що довіритель доручає, а Адвокат зобов`язується від імені, в інтересах, під контролем та за рахунок Довірителя вчиняти юридичні дії на умовах та в порядку визначеному Договором.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що розмір винагороди Адвоката за надання правової допомоги складається із вартості: - правового супроводу справи у суді (складення та подання усіх необхідних заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, адвокатських запитів, сплата обов`язкових платежів, участь в переговорах, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, представництво інтересів довірителя у судах) незалежно від його обсягу, змісту, характеру та складності у розмірі 10000,00 грн; - участь у судових засіданнях у розмірі 700,00 грн за одне судове засідання.

Правова допомога вважається наданою після підписання Сторонами Акта приймання наданих послуг (п.4.3 Договору).

В Акті №1 приймання наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги від 11.09.2023 №11/09-23 від 05.02.2024 вказано, що вартість правового супроводу становить 10000,00 грн, участь у судових засіданнях 0 грн (справа розглядалась за правилами спрощеного провадження). Загальна вартість гонорару становить 10000,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що Головне управління ДПС у Львівській області жодних заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу до суду не надало.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2022 року у справі №500/1410/21 зазначені норми введені в КАС України з 15 грудня 2017 року, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами господарювання, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17).

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц дійшла висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади матеріального та процесуального законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, постанові від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18, а також підтримані Верховним Судом у постановах від 06 квітня 2022 року у справі №500/1410/21, від 18 травня 2022 року у справі №826/6958/17.

У цій справі у суді першої інстанції заперечень від відповідача щодо вказаної заяви позивача не надходило, хоч така заява направлялась відповідачу рекомендованим листом. Тобто, відповідач жодним чином не заперечив щодо співмірності заявлених витрат.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Як це правильно зазначив суд першої інстанції, наданими представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт Груп» доказами підтверджується факт надання позивачу послуг, однак така сума витрат на надання такої допомоги, а саме 10000,00 грн., являється неспівмірною із складністю цієї справи, обсягом виконаних робіт (наданих послуг), не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

На переконання суду першої інстанції, підготовка позовної заяви не потребувала багато часу, що свідчить про завищення суми витрат, які підлягають сплаті за вказані послуги. Обставини спору не вимагали від позивача та адвоката значних зусиль на зібрання доказів, формулювання своїх правових позицій та складення процесуальних документів, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви представника позивача про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та обґрунтовано зменшив їх розмір до 2000,00 грн., а саме по 1000,00 грн. з обох відповідачів, що за даних обставин справи є справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи факт того, що суб`єкт владних повноважень не вважав за необхідне заперечувати у суді першої інстанції стосовно розміру адвокатських витрат, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі по 1000 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29)

Відтак, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі стосуються незгоди з прийнятим рішенням суду першої інстанції, на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення заяви, на основі встановлених фактичних обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду 12 лютого 2024 року у справі № 380/21857/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич