Постанова

від 12.08.2024 по справі 903/244/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року Справа № 903/244/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Комшелюку А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство на рішення господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі №903/244/24 та на додаткове рішення від 21.05.2024 у справі №903/244/24 (суддя Кравчук А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект

до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство

про стягнення 549587 грн 42 коп.

за участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача (скаржника) - Багацький Євген Григорович (поза межами приміщення суду);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі №903/244/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство. Стягнуто з відповідача на користь позивача 549587 грн 42 коп основного боргу, 6595 грн 05 коп витрат по сплаті судового збору, а всього: 556182 грн 47 коп.

Додатковим рішенням господарського суду Волинської області від 21.05.2024 у справі №903/244/24 задоволено частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект» від 10.05.2024 про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії Любешівське лісомисливське господарство на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західземлепроект" 3500 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та додатковим рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами.

На переконання відповідача суд першої інстанції не здійснив юридичної оцінки усіх фактичних обставин справи та доводів сторін та обмежився лише формальними висновками про те, що відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів чи законодавчого обґрунтування на підтвердження відсутності заборгованості або ненастання строків оплати за договорами №122 та №123 від 01.07.2022.

Апелянт зазначає, що при укладенні додаткових угод сторонами допущено порушення пункту "г" частини 2 статті 28 Закону України «Про землеустрій», згідно якої розробники документації із землеустрою зобов`язані виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором, а максимальний строк складання документації із землеустрою, крім документації із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору. Вказане допущене порушення не спростовується позивачем, лише завуальовується тим, що строки виконання робіт були визначені договорами.

Жодного підтвердження того, що протягом встановленого законодавством шестимісячного строку, а саме - з липня 2022 року по січень 2023 року, ТОВ «Західземлепроект» приступило до виконання взятих на себе обов`язків по виготовленню технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості (в натурі), немає.

Апелянт зазначає, що якщо припустити, як вважає сторона позивача, що кожна із додаткових угод є продовженням первинно укладених договорів №122 та №123 від 01.07.2022, то чому за кожен період, коли Виконавець не приступив до виконання взятих на себе обов`язків, до нього не застосовуються положення п.7.2. розділу VII «Відповідальність сторін». Кожною із згаданих додаткових угод було визначено новий період для виконання Виконавцем землевпорядних робіт.

Також апелянт зазначає, що жодного рахунку-фактури за вказаними договорами починаючи з 01.07.2022 і по сьогодні ТОВ «Західземлепроект» ні державному підприємству «Любешівське лісомисливське господарство», ні філії «Любешівське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України», за виконані роботи виставлено не було.

При цьому, непослідовною виявляється позиція позивача в частині зазначення про порушення відповідачем умов п.3.1 договору, за умовами якого усі оплати здійснюються на підставі виставленого рахунку фактури, що підписується обома сторонами на умовах відтермінування платежу протягом не більше 10 календарних днів, оскільки жодного такого рахунку фактури виставлено не було.

Вказане, крім цього, є підтвердженням відсутності факту виконання робіт у встановлені строки. Окрім того зважаючи на той факт, що саме позивачем першочергово були порушені умови укладених договорів, про що зазначено вище, зокрема щодо строків надання послуг та порушенням документального супроводу проведення господарських операцій, позов по суті є необґрунтованим та неправомірним.

Щодо додаткового рішення апелянт зазначає наступне.

Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у справі №903/244/24 підтверджують наступні документи: Договір про надання правничої допомоги №0303 від 03.03.2024, укладений з Адвокатом Кулик Русланою Петрівною; Акт про надання послуг відповідно до Договору про надання правничої допомоги №0303 від 09.05.2024, укладений з Адвокатом Кулик Русланою Петрівною.

Аналізом тексту Договору про надання правничої допомоги №0303 від 03.03.2024, а саме п.4.1. розділу 4. «Порядок оплати послуг адвоката», встановлено, що розмір вартості наданих послуг визначається за взаємною згодою сторін. При цьому в акті вказується обсяг наданих адвокатом послуг та їх вартість.

Разом з тим, доданий позивачем до заяви Акт про надання послуг, відповідно до Договору про надання правничої допомоги №0303 від 09.05.2024, містить виключно перелік послуг, без зазначення їх обсягу та вартості, із зазначенням виключно загальної суми, яка нічим не обґрунтована та не підтверджена.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі №903/244/24 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Західземлепроект» відмовити повністю, а також скасувати додаткове рішення, а заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу - залишити без задоволення.

Листом від 27.05.2024 матеріали витребувано з господарського суду Волинської області.

04.06.2024 матеріали справи надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство на рішення господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі №903/244/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 24 липня 2024 року об 12:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк до 28.06.2024 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство на додаткове рішення господарського суду Волинської області від 21.05.2024 у справі №903/244/24. Об`єднано в одне апеляційне провадження для спільного розгляду апеляційні скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство на рішення господарського суду Волинської області від 08.05.2024 та додаткове рішення від 21.05.2024 у справі №903/244/24.

03.07.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Західземлепроект" надійшов відзив на апеляційну скаргу (документ сформований в системі "Електронний суд" 03.07.2024).

У відзиві позивач зазначає, що сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку. Припинення строку договору не свідчить про припинення зобов`язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов`язку в натурі, тому кредитор має право вимагати виконання обов`язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов`язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі.

Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Також позивач стверджує, що додаткові угоди до договорів недійсними в судовому порядку не визнавалися. Правових підстав розцінювати додаткові угоди як нові договори немає. Відповідач роботи прийняв без зауважень та претензій.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару (рахунок-фактури) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Позивач вважає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів чи законодавчого обґрунтування на підтвердження відсутності заборгованості перед нами за Договорами №122 та №123 на виконання робіт (послуг) із землеустрою від 01.07.2022, додатковими угодами до них та Актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) на суму 549587 грн 42 коп.

На підставі викладеного позивач просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі №903/244/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу ДСГП «Ліси України» в особі філії «Любешівське лісомисливське господарство» від 27.05.2024 залишити без задоволення. Розгляд справи просить проводити без участі представника ТОВ «Західземлепроект».

Колегія суддів зазначає, що в ухвалі від 10.06.2024 про відкриття апеляційного провадження було встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу - до 28.06.2024.

Відповідно до ч.4 ст.262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.

Статтею 263 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю Західземлепроект був пропущений зазначений строк та подано відзив на апеляційну скаргу 03.07.2024 (документ сформований в системі «Електронний суд»).

Згідно положень ст.119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Клопотання про поновлення строку на подання відзиву не було подано.

Відповідно до положень ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За наведеного, відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект на апеляційну скаргу залишається судом апеляційної інстанції без розгляду, оскільки він був поданий з пропуском встановленого судом строку.

Судове засідання 24.07.2024 не відбулось у зв`язку із перебуванням у відпустці головуючого судді Саврія В.А.

Ухвалою суду від 25.07.2024 розгляд справи призначено на 05.08.2024 об 15:00 год.

Судове засідання 05.08.2024 не відбулось у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Саврія В.А. з 03.08.2024 по 07.08.2024.

Ухвалою суду від 08.08.2024 розгляд справи призначено на 12 08.2024 об 15:30 год.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 12.08.2024 з`явилася представник відповідача (апелянта). Позивач не забезпечив явку свого представника у судове засідання, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся у встановленому законом порядку.

З огляду на клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, враховуючи положення ст.273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення суду, а також те, що судом належно повідомлено всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд скасувати рішення господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі №903/244/24 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Західземлепроект» відмовити повністю, а також скасувати додаткове рішення.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

01.07.2022 між ДП Любешівське лісомисливське господарство та ТОВ Західземлепроект (виконавець) укладено договори на виконання робіт (послуг) із землеустрою №122, №123 (а.с.67-70, 73-76).

Згідно умов договорів виконавець виконує замовникові роботи (послуги), а саме виготовлення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на місцевості орієнтовною площею 2193,000 га, 589,0000 згідно додатку №2 до договорів, а замовник- приймає і оплачує такі роботи (п.п.1.1, 1.2).

Виконавець виконує роботи, а замовник сплачує за виконані роботи за цінами, що визначені у протоколі погодження договірної ціни (додаток №1) (п.2.1).

Ціна договорів по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості становить 548 250 грн, 147 250 грн по твердих, діючих на день підписання договору розцінках (п.2.2).

Розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі виставленого рахунку-фактури та актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), що підписуються обома сторонами на умовах відтермінування платежу протягом не більше 10 календарних днів (п.3.1).

Строк виконання робіт: початок з моменту підписання договору, закінчення до 31.08.2022 (п.4.1).

Роботи по договору виконуються у відповідності з технічним завданням замовника та діючими інструкціями на виконання даного комплексу робіт (п.4.2).

Приймання-передача робіт за договором оформляється актом здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), який підписується сторонами (п.5.1).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.08.2022, а в частині розрахунків - до їх повного завершення (п.10.1).

Договори не були предметом судового розгляду, докази про їх розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинними на день розгляду справи.

Додатковими угодами №1 від 01.09.2022 до договорів встановлено нову ціну договорів 1096500 грн та 294500 грн, змінено строк виконання робіт - з моменту підписання даної угоди до 31.12.2022 (а.с.69, 75 зворот).

Додатковими угодами №2 від 01.12.2022 змінено строк виконання робіт з моменту підписання даної угоди до 30.06.2023, найменування робіт виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2193,0000 га, 589,0000 га, граничний строк дії договорів по 30.06.2023 (а.с.71, 77).

Додатковими угодами №3 від 03.01.2023 визначено правонаступника замовника ДСГП Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство (а.с.71,72, 77, 78).

Додатковими угодами №4 від 03.07.2023 змінено строк виконання робіт з моменту підписання даної угоди до 31.12.2023. Змінено граничний строк дії договорів по 31.12.2023 (а.с.72, 78 зворот).

ТОВ Західземлепроект та ДСГП Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство підписано без зауважень акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) по договору №122 від 01.07.2022 на загальну суму 450034 грн 94 коп (а.с.63-66), до договору №123 від 01.07.2022 на суму 99552 грн 48 коп (а.с.79).

Докази сплати відповідачем наданих позивачем послуг в матеріалах справи відсутні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як передбачено ст.629 Цивільного кодексу України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 4 ст.882 Цивільного кодексу України передбачено, що передавання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і його підписує друга сторона.

Згідно з статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Колегія суддів звертає увагу, що ТОВ Західземлепроект та ДСГП Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство підписано без зауважень акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) по договору №122 від 01.07.2022 на загальну суму 450034 грн 94 коп (а.с.63-66), до договору №123 від 01.07.2022 на суму 99552 грн 48 коп (а.с.79).

Тобто, позивач виконав свої обов`язки за договором, однак докази сплати відповідачем наданих позивачем послуг в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, заявлена позивачем заборгованість відповідача в сумі 549587 грн 42 коп підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

При цьому, не приймаються до уваги заперечення відповідача щодо припинення зобов`язань сторін договорів №122, №123 від 01.07.2022 у зв`язку за закінченням строку їх виконання, що додаткові угоди №№1-4 є самостійними правочинами, не пов`язаними з договорами №122, №123, з огляду на наступне.

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові №910/9072/17 від 26.06.2018, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем.

Як правильно врахував суд першої інстанціїх, в матеріалах справи відсутні будь-які звернення замовника до виконавця з відмовою від договору чи його розірвання у зв`язку з закінчення строку його дії.

На наступний день після закінчення строку дії договорів від 01.07.2022 сторони підписали додаткові угоди №1 від 01.09.2022, №2 та №3 відповідно, спрямовані на подальшу співпрацю та врегулювання правовідносин між сторонами, а також належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Крім цього, ДСГП Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство 21.02.2024 підписано акти здачі-приймання виконаних робіт, якими підтверджено, що відповідна документація за договорами №122, №123 від 01.07.2022 оформлена належним чином і прийнята замовником без зауважень.

Колегія суддів зазначає, що сам факт підписання сторонами додаткових угод свідчить про намір сторін продовжувати виконання господарського зобов`язання, що нівелює юридичне значення факту закінчення строку договору за раніше досягнутими домовленостями.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст.598 ЦК України, ст.202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Припинення строку договору не свідчить про припинення зобов`язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання встановленого ним зобов`язання.

Твердження ДСГП Ліси України щодо безпідставної зміни додатковими угодами №1 від 01.09.2022 ціни робіт відхиляються з огляду на те, що сторони фактично збільшили обсяг робіт, який підлягає виконанню ТОВ Західземлепроект, зокрема договором передбачено виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості орієнтовною площею 2193,0000 га та 589,0000 га, в той час як додатковими угодами визначено виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтованою площею 2193,0000 га та 589,0000 га.

Стосовно посилань відповідача на порушення положень підпункту г частини 2 статті 28 Закону України Про землеустрій в частині перевищення максимального строку виготовлення землевпорядної документації, який становить 6 місяців з дати укладення договору, то приймається до уваги що, виходячи з частини 3 ст.6, ст.626 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/701/23 від 18.01.2024.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство про стягнення 549587 грн 42 коп.

Щодо оскарження додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У позовній заяві та заяві про компенсацію судових витрат позивачем зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу 7000 грн 00 коп.

03.03.2024 між ТОВ Західземлепроект та адвокатом Кулик Р.П. укладено договір про надання правничої допомоги №0303, згідно умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання підготувати позовні заяви щодо стягнення дебіторської заборгованості по договорах про надання послуг з метою їх подання до господарського суду Волинської області; здійснювати консультаційний супровід даних справ в судах усіх інстанцій; за необхідності готувати інші процесуально-судові документи по справах в господарських судах усіх інстанцій (п. 1.1). За результатами надання адвокатом правової допомоги складається акт, що підписується представниками сторін. Розмір вартості послуг визначається за взаємною згодою сторін. В акті вказується обсяг наданих адвокатом послуг та їх вартість (п.4.1). Договір вступає в силу з дати підписання та діє до остаточного надання правової допомоги, передбаченої договором (п.6.1).

09.05.2024 сторонами підписано акт про надання послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги №0303 від 03.03.2024, згідно якого адвокатом надані такі юридичні послуги по справі №903/244/24: з`ясування фактичних обставин справи, вивчення наданих документів, підготовка позовної заяви, підготовка відповіді позивача на відзив, здійснення консультаційного супроводу даної справи у період перебування останньої на стадії розгляду у господарському суді Волинської області. Вартість наданих послуг становить 7000 грн 00 коп.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідачем було подано додаткові пояснення у яких останній просив відмовити у прийнятті додаткового рішення у справі щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Зазначав, що всі документи підписані керівником стягувача, ознаки участі у їх підготовці адвокатом відсутні. Справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, що виключало участь адвоката. Позовна заява та відповідь на відзив є шаблонними, оскільки господарським судом Волинської області було розглянуто десятки ідентичних справ. Акт про надання послуг містить виключно перелік послуг, без зазначення їх обсягу та вартості.

Слід відмітити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі №638/7748/18, про те, що подання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги), є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, який був врахований судом апеляційної інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

В акті наданих послуг від 09.05.2024 сторонами встановлено фіксований розмір професійної правничої допомоги 7000 грн 00 коп, що виключає необхідність подання детального опису щодо витраченого адвокатом часу, у зв`язку з чим заперечення відповідача в даній частині не приймаються до уваги.

Посилання боржника на відсутність ознак участі адвокатом у підготовці документів у даній справі, оскільки позовна заява та відповідь на відзив підписані керівником стягувача, також не приймається до уваги, оскільки надання професійної правничої допомоги підтверджується договором та актом наданих послуг.

Твердження, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження виключає будь-яку участь адвоката є не обґрунтованим, оскільки надання професійної правничої допомоги не є тотожним представництву адвоката в суді та не залежить від порядку розгляду справи.

Надані послуги з професійної правничої допомоги ТОВ Західземлепроект, зокрема в частині подання позовної заяви, відповіді на відзив підтверджені матеріалами справи.

При цьому, вказані заявником в акті наданих послуг такі види послуг як з`ясування фактичних обставин справи, вивчення наданих документів охоплюються послугою з підготовки позовної заяви, у зв`язку з чим сторонами помилково визначено такі послуги як окремі та самостійні, а не як складові частини послуги з підготовки позовної заяви. Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

З огляду на викладене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект від 10.05.2024 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача на користь позивача 3500 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такий розподіл відповідає вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності з врахуванням складності справи, характеру та обсягу поданих доказів.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подано апеляційні скарги не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення та додаткового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Любешівське лісомисливське господарство на рішення господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі №903/244/24 та на додаткове рішення від 21.05.2024 у справі №903/244/24 залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.08.2024.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.